Справа №:755/21112/25
Провадження №: 2-аз/755/74/25
"24" листопада 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Коваленко І.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дейнеки Сергія Леонідовича про забезпечення позову, -
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Дейнека Сергій Леонідович, звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва, як місцевого адміністративного суду, з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з вимогами:
«Визнати протиправним та скасувати рішення №3210100100000605 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 15.10.2025 року, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про примусове видворення громадянина Російської Федерації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з України».
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправними дій та скасування рішення №3210100100000605 від 15 жовтня 2025 року, - залишено без руху. Надано можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше, ніж п'ять днів з дня отримання позивачем ухвали.
11.11.2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дейнека С.Л. подав заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд:
- винести ухвалу якою заборонити Відповідачу - Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби в м.Києві та Київській області (02152 м.Київ, вул.Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598, тел.+380445503188, ел. пошта kyiv@dmsu.gov.ua ) вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 , місцеперебування в даний час: АДРЕСА_2 Волинський ПТПІ ДМС України) за межі території України до вирішення судом справи по суті.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 15.10.2025 р. головним спеціалістом Білоцерківського об'єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області було прийнято рішення про за № №3210100100000605 про видворення громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Цього ж дня копія вказаного рішення була вручена позивачу, а його затримано та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України (Волинський ПТПІ ДМС України) де він перебуває і на даний час. 22.10.2025 року був поданий позов через систему електронний суд, рішення про примусове видворення було оскаржено до Дніпровського районного суду м.Києва, який був зареєстрований 27.10.2025 року, але 28.10.2025 року дана позовна заява була повернута у зв'язку з тим, що належним чином повноваження адвоката не підтверджено та роз'яснено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду. 29.10.2025 року адвокатом було отримано ухвалу суду та оперативно усунено даний недолік, а саме був сформований новий ордер, де чітко вказано повноваження адвоката в якому саме суді адвокат може здійснювати представництво. 31.10.2025 року був повторно зареєстрований позов рішення про примусове видворення було оскаржено до Дніпровського районного суду м.Києва. Станом на 10.11.2025 р. у позивача відсутня інформація про відкриття провадження в справі та призначення судового розгляду за поданим адміністративним позовом. Як вбачається з фактичних обставин справи викладених в адміністративному позові, позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, 23.06.2025 р. відповідачем щодо нього було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни. Про існування вказаного рішення позивач дізнався фактично одночасно з прийняттям оскаржуваного рішення про примусове видворення його за межі території України 15.10.2025 року. Рішення про примусове повернення від 23.06.2025р. було оскаржене позивачем до Дніпровського районного суду м.Києва та станом на 24.10.2025 р. відсутня інформація про відкриття провадження в справі та призначення судового розгляду у вказаній справі. Перелік вказаних обставин, а також явна протиправність дій відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення та дій, що передували прийняттю такого рішення викликає у позивача - ОСОБА_1 побоювання, що відповідач протиправно здійснить його примусове видворення за межі території України не очікуючи розгляду судом поданих адміністративних позовів, що призведе до порушення його законних прав та інтересів та зумовить невиконання рішення суду прийняте за результатами розгляду його позовних вимог.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.11.2025 року заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Коваленко І.В. Фактично заяву отримано суддею 24.11.2025 року.
У період з 17.11.2025 року по 21.11.2025 року включно головуючий суддя Коваленко І.В. перебувала на лікарняному.
Дослідивши матеріали заяви, виходячи зі змісту доводів заяви та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У силу норм ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 07.04.2020 у справі № 826/13413/18.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому, небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Звертаючись до суду із даною заявою заявник у заяві зазначив, що явна протиправність дій відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення та дій, що передували прийняттю такого рішення викликає у позивача - ОСОБА_1 побоювання, що відповідач протиправно здійснить його примусове видворення за межі території України не очікуючи розгляду судом поданих адміністративних позовів, що призведе до порушення його законних прав та інтересів та зумовить невиконання рішення суду прийняте за результатами розгляду його позовних вимог.
Розгляд клопотання про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Позивачем не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до несприятливих наслідків для його прав, у разі постановлення на його користь судового рішення; не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Посилаючись на те, що існує об'єктивний ризик його примусового повернення до РФ, що створює для нього небезпеку, останній не надав до суду жодного переконливого доказу, що такі заходи до нього будуть вжиті.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Зважаючи на наведене, судом встановлено, що заявником не надано достатніх доказів на підтвердження обставин, не наведено обґрунтованих підстав для заходів забезпечення позову, зазначених у ч. 2 ст. 150 КАС України для забезпечення адміністративного позову, відтак суд прийшов висновку, що у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Згідно з ч.5 ст.154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено (ч.8 ст.154 КАС України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 150, 151, 154, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дейнеки Сергія Леонідовича про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки http://dn.ki.court.gov.ua.
Суддя: