24 листопада 2025 року
м. Київ
справа №520/29750/24
адміністративне провадження № К/990/45507/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І. В.,
перевіривши касаційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 "
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року
у справі № 520/29750/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " третя особа - Національна поліція України про визнання протиправними та скасування пункту наказу, наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", третя особа - Національна поліція України про визнання протиправними та скасування пункту наказу, наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 01.10.2024 №252 "Про застосування дисциплінарних стягнень", яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 15.10.2024 №1441 о/с "По особовому складу", яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника командира взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №1 (" ІНФОРМАЦІЯ_2 ") полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та буде відповідати рішенню медичної (військово-лікарської комісії) ДУ "ТМО МВС України по Луганській області" від 12.09.2024 №305/СНП;
- стягнути з Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за період вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по дату прийняття рішення судом про поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 6 наказу Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 01.10.2024 р.№252 «Про застосування дисциплінарних стягнень», яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 15.10.2024 №1441 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді заступника командира взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку УПОП №3 ДПОП «ОШБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середньомісячне грошове забезпечення за період вимушеного прогулу в розмірі 81 575, 55 (вісімдесят одна тисяча п'ятсот сімдесят п'ять гривень) 55 коп.
Звернуто рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника командира взводу №1 роти №3 штурмового батальйону №1 (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») полку УПОП №3 ДПОП «ОШБ «Лють», а також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, а саме : 23 695,80 (двадцять три тисячі шістсот дев'яносто п'ять гривень), 80 коп.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі № 520/29750/24 частково змінено в частині мотивів та підстав задоволення позову.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі № 520/29750/24 -залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправним та скасування наказів відповідача, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції та яким звільнено зі служби в поліції; поновлення позивача на посаді, що є рівнозначною посаді заступника командира взводу; стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за період вимушеного прогулу та допущення до негайного виконання цього рішення в частині поновлення позивача на службі в поліції.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Скаржник зазначає, що висновки Верховного Суду в цій справі матимуть фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Проте, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 200/3459/22 щодо дослідження судом проведення службового розслідування, а також висновок службового розслідування та зібрані в ході цього службового розслідування докази.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 520/29750/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " третя особа - Національна поліція України про визнання протиправними та скасування пункту наказу, наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення за період вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний