про відмову у відкритті касаційного провадження
24 листопада 2025 року
м. Київ
справа №560/11953/24
адміністративне провадження № К/990/46615/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №560/11953/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якому просив:
визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 25.06.2024 №220450005530 про відмову в призначенні пенсії за віком;
зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу, який становить 23 роки 01 місяць 18 днів, періоди роботи з 15.07.1981 по 15.10.1981 у колгоспі "Урожай", тобто - 2 місяці 21 день; з 01.01.1988 по 21.05.1992, тобто - 4 роки 4 місяці 21 день; з 01.01.2004 по 03.10.2006 у СТОВ "Веселець", тобто 2 роки 9 місяців 3 дні та призначити пенсію за віком з 03.11.2023.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.02.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 25.06.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV ) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зобов'язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.07.1981 по 15.10.1981, з 01.01.1988 по 21.05.1992, з 25.11.2002 по 30.11.2002, з 27.12.2002 по 31.12.2003. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.10.2025 в задоволенні апеляційної скарги ГУ ПФУ в Хмельницькій області відмовив, апеляційну скаргу позивача задовольнив, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 25.06.2024 №220450005530 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком. Зобов'язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу, який становить 23 роки 01 місяць 18 днів, періоди роботи з 15.07.1981 по 15.10.1981 у колгоспі "Урожай", тобто - 2 місяці 21 день; з 01.01.1988 по 21.05.1992, тобто - 4 роки 4 місяці 21 день; з 01.01.2004 по 03.10.2006 у СТОВ "Веселець", тобто 2 роки 9 місяців 3 дні та призначити позивачу пенсію за віком з 03.11.2023.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Приписи пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Цей принцип конкретизований у положеннях частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) й частини першої статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.
Тому розв'язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд насамперед має з'ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.
Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.
За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Водночас за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
У свою чергу, скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скаржник не визначає які саме норми порушені, а лише зазначає про незгоду із ухваленими рішеннями та оцінкою доказів, щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи, що дають право на призначення пенсії за віком, що виходить за межі касаційного оскарження, визначеного статтею 341 КАС України, де зазначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржник зазначає, про те, що наразі відсутній висновок Верховного суду у подібних правовідносинах, однак посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку; 2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
У разі, якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права і неналежно дослідили зібрані у справі докази, неповно встановили обставини справи або встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які суд не дослідив, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Так, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновків Верховного Суду наведених у постановах від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 04.06.2019 у справі №235/900/17, у яких суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні (перерахунку) пенсії позивача періодів її роботи. Та висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 12.09,2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, у яких наведено, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 08.10.2025 у справі №400/2492/24, у якій Суд дійшов висновку, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв'язку з невиконанням підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов'язків.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що не має підстав відступу від вказаних висновків Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, установлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Наведене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судове рішення, яке за законом не оскаржується у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №560/11953/24.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб