24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9903/25 пров. № А/857/40339/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року про повернення позовної заяви, головуючий суддя - Андрусенко О.О., постановлена у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В вересні 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУ ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.04.2021 року №0189485-2406-0308у сумі 759,81 грн, від 06.04.2021 року №0189483-2406-0308 в сумі 15717,95 грн, від 06.04.2021 року №0189484-24060308 у сумі 13893,10 грн та від 22.09.2022 року №1204562-2406-0308 у сумі 19524,00 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви із зазначенням способу їх усунення шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку, та надавши відповідні докази на їх підтвердження.
12.09.2025 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначив, що не отримував податкових повідомлень-рішень від 06.04.2021 року №0189485-2406-0308, від 06.04.2021 року №0189483-2406-0308, від 06.04.2021 року №0189484-24060308, від 22.09.2022 року №1204562-2406-0308 в порядку, передбаченому пунктом 42.4. статті 42 Податкового кодексу України, та не оскаржував такі рішення в адміністративному порядку. У свою чергу, про порушення свого права він дізнався лише 05.02.2025 року - з дня отримання рішень Торчинської селищної ради від 26.06.2019 року №40/2, від 26.06.2020 року №52/3, від 14.07.2021 року №9/12 із додатками до них, якими встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме маймо відмінне від земельної ділянки у розмірі 100% суми податкового зобов'язання за рік на будівлі сільськогосподарського призначення.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що оцінка обставин справи була здійснена судом першої інстанції за матеріалами іншої справи.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його права на звернення до суду протягом шестимісячного строку після отримання ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Отже, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19.
Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Згідно з п. 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Оскільки норма п.56.18 ст. 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду, такий строк визначено в п. 2ст. 122 КАС України, він становить шість місяців.
Наведений висновок узгоджується з викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.
Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 640/25800/21 теж зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій врахували висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, та обґрунтовано підсумували, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду також в постанові від 15 березня 2023 року у справі № 640/5765/22, ухвалі від 16 лютого 2023 року у справі № 120/324/22-а.
Як слідує з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 06.04.2021 року №0189485-2406-0308, від 06.04.2021 року №0189483-2406-0308, від 06.04.2021 року №0189484-24060308, від 22.09.2022 року №1204562-2406-0308 ОСОБА_1 вже оскаржував у судовому порядку та ухвалою суду від 17.01.2024 року у справі №140/13690/23 позов до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду у зв'язку із невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху з підстав пропуску строку звернення до суду та позивач не подав заяву про поновлення цього строку з доказами про поважність причин його пропуску.
Тому, подаючи у 2023 році позов до суду (справа №140/13690/23), позивачу було достеменно відомо про прийнятті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення від 06.04.2021 року №0189485-2406-0308, від 06.04.2021 року №0189483-2406-0308, від 06.04.2021 року №0189484-24060308 та від 22.09.2022 у №1204562-2406-0308.
Однак до суду позивач звернувся лише в вересні 2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про те, що оцінка обставин справи була здійснена судом першої інстанції за матеріалами іншої справи, оскільки відповідно до ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №140/9903/25- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич