24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7608/24 пров. № А/857/41680/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року, головуючий суддя - Ксендзюк А.Я., постановлена у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинський області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 року №230/96-ВР; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 19 січня 2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 року №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.
Позивач звернулася із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24, щодо перерахунку та виплати пенсії.
Заява обґрунтована тим, що на виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування перерахунок пенсії з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року заяву адвоката позивача Фурман Юлії Віталіївни про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинський області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на неї, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати і ухвалити нове рішення, яким подану заяву задовольнити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що дії відповідача є протиправними, оскільки при перерахунку та виплаті пенсії застосуванню підлягають розміри мінімальної пенсії за віком, встановлені на відповідний календарний рік, з урахуванням зміни такого розміру протягом відповідного року.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом ч. 1-4 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.
До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Апеляційний суд наголошує, що положення статті 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, яке стало наслідком протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, на якого покладений обов'язок щодо його виконання, а правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
При цьому, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби. Звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання рішення суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24 було видано виконавчий лист від 13.06.2025 року №4004/2025р., який стягувачем подано для примусового виконання.
На підставі цього виконавчого листа старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 08.07.2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78547438.
Поряд з цим, як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся в суд із заявою в порядку статті 383 КАС України у зв'язку з тим, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24 в належний спосіб не виконується та перерахунок його пенсії здійснено без врахування зміни розміру прожиткового мінімуму у відповідному календарному році.
Колегія суддів зазначає, що при встановленні неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій, важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності та/або дії, її фактичні підстави, а також шкідливість/протиправність для прав та інтересів заінтересованої особи.
Судом встановлено, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, який обраховано із застосуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 2093 х 6 = 12 558,00 грн.
Тобто відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 19.01.2024 року із застосуванням показника мінімальної пенсії у розмірі 2 093,00 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Так, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить - 2 093,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність - 2 361,00 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено розмір прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність - 2 361,00 грн.
Отже, враховуючи визначення Законом про бюджет розміру прожиткового мінімуму у кожному році, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням таких законодавчих визначень.
Тобто при розрахунку пенсії позивача у 2024-2025 роках застосуванню підлягає як розрахункова величина прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, визначена Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а не Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом на 01.01.2024, проводиться з 01.03.2024 року разом зі здійсненням щорічної індексації пенсій, передбаченої частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, нарахування позивачу пенсії із застосуванням прожиткового мінімуму на рівні 2 093,00 грн до 01.03.2024 року є правомірним.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено нарахування пенсії із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2 093,00 грн і після 01.03.2024 року, що суперечить нормам чинного законодавства та постановленому у цій справі судовому рішенню, оскільки після 01.03.2024 року при нарахуванні пенсії відповідач повинен застосовувати розмір прожиткового мінімуму на рівні 2 361,00 грн.
З урахуванням вищенаведеного апеляційний суд констатує, що такі дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, є протиправними, оскільки не відповідають змісту судового рішення, яке набрало законної сили.
Враховуючи те, що на час розгляду заяви відповідними доказами підтверджено той факт, що відповідачем не вжито дієвих і належних заходів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24, суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про порушення відповідачем положення ст. 129-1 Конституції України та частини другої статті 14, частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не виконано у повному обсязі і належним чином судове рішення, яке набрало законної сили, що зумовлює необхідність постановлення окремої ухвали і направлення її для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу на те, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі №804/2076/17 викладена наступна позиція Верховного Суду: сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Колегія суддів наголошує, що оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що вказане рішення суду підлягає до виконання відповідачем (боржником) у відповідності до його резолютивної частини.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними у відповідній частині і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів, відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без задоволення заяви позивача про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24, а тому оскаржену ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та задовольнити частково заяву позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким заяву про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду слід задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі №140/7608/24 - скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24 щодо обчислення основного розміру пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06 червня 1996 року №230/96-ВР 2 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.03.2024 року, виходячи з величини прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2093,00 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24.
У задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області місячний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі №140/7608/24.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич