24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7948/21 пров. № А/857/42097/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року з питань зміни способу та порядку виконання судового рішення, головуючий суддя - Маєцька Н.Д., постановлена у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 року на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства Внутрішніх справ України по Закарпатській області" №33/27-1191 від 19 жовтня 2021 року, виданої станом на листопад 2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-XІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції"; зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з 01.12.2019 року перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства Внутрішніх справ України по Закарпатській області"№33/27-1191 від 19 жовтня 2021 року, виданої станом на листопад 2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.12.2019 року по день проведення перерахунку.
Позивачем подано заяву про зміну способу та порядку виконання рішення у справі шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 виплати по пенсійній заборгованості з 01.12.2019 по день проведення перерахунку, в сумі 173841,50 грн.
Подана заява обґрунтована тим, що з дати набрання законної сили рішення суду не було виконано відповідачем в повному обсязі. Згідно з випискою боргу на виконання рішення суду було розраховано суму доплати за період з 01.12.2019 року по 31.05.2022 року, яка склала 173841,50 грн, проте така не була виплачена позивачу.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про зміну порядку і способу виконання судового рішення в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти нову, якою заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення задовольнити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тими ж доводами, що наводились ним у поданій заяві про зміну способу та порядку виконання рішення, однак судом попередньої інстанції не надано належної оцінки.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд попередньої інстанції виходив з того, що зміна способу і порядку виконання судового рішення у такому випадку не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на забезпечення додаткового фінансування державою витрат по виплаті пенсії позивачу, а відтак у ГУ ПФУ у Львівській області автоматично не з'являться кошти для фактичного виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.6 КАС України, визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення ст.6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу.
Тобто, правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями ст. 129-1 Конституції України.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами 1, 3 ст.378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що необхідною умовою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є наявність виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення.
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №П/811/269/17.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що зобов'язання пенсійного органу вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості по пенсії судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання вказаного рішення із зобов'язання нарахувати та виплатити кошти на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, фактично змінив би рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішив би питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено ст.378 КАС України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.03.2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16.07.2020 року у справі №130/2176/17, від 11.11.2020 року у справі №817/628/15 та від 17.02.2021 року у справі №295/16238/14-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року у справі №490/9519/16-а сформулював наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті».
Оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі обрано зобов'язання пенсійного органу вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив позивач, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі.
Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.03.2018 року у справі №456/953/15-а, від 16.07.2020 року у справі №130/2176/17, від 11.11.2020 року у справі №817/628/15 та від 17.02.2021 року у справі №295/16238/14-а.
Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду України від 11.11.2014 року у справі №21-394а14 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №281/1820/14-а, відповідно до якого зміна на підставі ст.378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до ст.245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.
Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.
Також Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року у справі №755/7078/16-а (755/10524/17) дійшов висновку, що зміна способу виконання рішення із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде зміною рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Обставини, викладені у заяві про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі, не обґрунтовують доцільність і необхідність зміни способу та порядку виконання рішення суду.
Так, матеріали заяви свідчать про те, що нараховану на виконання рішення суму не було виплачено стягувачу у зв'язку із відсутністю фінансових надходжень.
Відповідно до ч.1 ст.23 та ст.116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.
Колегія суддів враховує, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю пенсійного органу, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до порядку, визначеного КМУ. Водночас, стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у вказаній справі залежить від бюджетного фінансування, тому його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, тому апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у даній справі.
При цьому, колегія суддів наголошує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть покликатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу та порядку виконання судового рішення. Зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Висновки аналогічні за змістом викладені Верховним Судом у постанові від 24.07.2023 року у справі №420/6671/18.
Відтак, обставини викладені у заяві не обґрунтовують доцільність і необхідність зміни способу та порядку виконання рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року з питань зміни способу та порядку виконання судового рішення у справі №260/7948/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич