Справа № 320/54376/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
20 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Ольшевської Ж.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа: Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.08.2024 форми «ПС» № 92634240203, форми «Р» № 92641240203 та форми «Р» №92640240203.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір позики в розумінні Податкового кодексу для цілей оподаткування є поворотною фінансовою допомогою, оскільки передбачає нарахування процентів за користування коштами (позикою), отримані кошти (позика) є обов'язковими до повернення, а позикодавець не є фінансовою установою. Отже, на думку позивача, отримані ним доходи в сумі 30 036 059,50 грн є штрафною санкцією, сплаченою позичальником за порушення термінів повернення позики, тобто зазначені доходи отримані позивачем внаслідок прострочення виконання позичальником договірного зобов'язання, а тому не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб та військовим збором відповідно до п. б) пп.164.2.14, п.164.2 ст. 164 ПК України. Зазначено, що видана позивачу 21.01.2019 податковим органом довідка про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату або відсутність податкових зобов'язань) № 5158/К/26-15-57-07-17 свідчить про обґрунтованість застосування позивачем податкових ставок та відсутність у нього несплачених податкових зобов'язань податку на доходи фізичних осіб та військового збору за вказаною податковою декларацією за 2018 рік. Також вказано, що вимога контролюючого органу про надання книги обліку доходів і витрат, термін зберігання якої вже сплив, є протиправним, а тому застосування штрафних санкцій є безпідставним. Окрім цього, зауважено про безпідставне призначення перевірки після спливу 1 095 денного строку для проведення такої перевірки з визначенням грошових зобов'язань.
Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначив, що висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства є обґрунтованими та правомірними, а доводи позивача є помилковими та безпідставними.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідач помилково тлумачить норми ПК України щодо начебто отримання позивачем за договором позики винагороди за надання позики (класичних процентів), а не штрафних санкцій у вигляді відсотків за порушення умов такого договору. Зазначає, що в даному випадку суд першої інстанції помилково ототожнює дохід, який нараховується у вигляді класичних процентів від суми позики, із доходом у вигляді неустойки (штрафів, пені) за прострочення виконання договірного зобов'язання, оподаткування яких передбачено різними нормами ПК України.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ, відповідно до п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ, зі змінами внесеними Законом України від 12 травня 2022 року № 2260-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану», відповідно до наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.05.2024 №3407-п, виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору із задекларованого доходу в рядку 11.3 податкової декларації про майновий стан і доходи фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року.
За результатами перевірки складено акт від 11.07.2024 № 86370/Ж5/26-15-24-02- 03/2974901870 та встановлено наступні порушення:
- п.п. «а» п. 176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, з урахуванням вимог п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст.164 Кодексу, не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2018 рік у сумі 5 406 490,71 грн із отриманого доходу у сумі 30 036 059,50 грн;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, та не перераховано до бюджету військовий збір у сумі 450 540,89 гривень.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.08.2024:
- форми «ПС» № 92634240203 про застосування штрафної санкції в сумі 1 020,00 грн за порушення вимог п.п. «а» п. 176.1 п. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Кодексу (ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат);
- форми «Р» № 92641240203 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на доходи фізичних осіб в сумі 5 406 490,71 грн та нарахування штрафної санкції в сумі 1 351 622,68 грн;
- форми «Р» № 92640240203 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в сумі 450 540,89 грн та нарахування штрафної санкції в сумі 112 635,22 грн.
Не погоджуючись із висновками акту перевірки та прийнятими на їх підставі податкові повідомлення-рішення 06.09.2024 засобами електронного зв'язку позивач подав до Державної податкової служби України скаргу від 06.09.2024, яка рішенням останньої про результати розгляду скарги № 33016/6/99-00-06-01-03-06 від 01.11.2024 залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.
Позивач, вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, в порушення п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПК України з урахуванням вимог п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст.164 Кодексу фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2018 рік в сумі 5 406 490,71 грн із отриманого доходу у сумі 30 036 059,50 грн, який не включено до складу загального річного оподатковуваного доходу. Несплата позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб слугувало підставою для донарахування позивачу грошових зобов'язань із сплати військового збору (з урахуванням штрафних санкцій) та штрафу за ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, визначаючи, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами підпункту 14.1.257 пункту 14.1. статті 14 Кодексу, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога - це:
- сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;
- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;
- сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;
- основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).
Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики. Відносини за договором позики регулюються статтями 1046 - 1053 Цивільного кодексу України.
При цьому, згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є, окрім іншого, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1. статті 163 Кодексу).
Статтею 164 Кодексу визначено базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом (пункту 164.1 статті 164 Кодексу).
Згідно з підпунктом 164.2.6 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований контролюючим органом згідно із цим Кодексом.
Відповідно до пп. 164.2.2 п. 164.2 ст.164 Кодексу, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.
Відповідно до положень частин другої, третьої статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За приписами статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи зазначене, якщо в договорі про надання позики буде передбачено обов'язок нараховувати фізичній особі проценти за користування коштами, такі проценти у розумінні податкового законодавства не будуть вважатися процентами, оскільки не відповідають терміну «процентів», визначеному у п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України. В цілях оподаткування такі кошти на підставі п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 ПК України слід розглядати як суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору і оподатковувати податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 %, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України.
Аналогічна позиція викладена в загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДПС України (категорія 103.02).
З акту перевірки вбачається, що фізичною особою ОСОБА_1 податкова декларація про майновий стан і доходи за 2018 рік подана до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві, де платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 в поданій звітній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік в рядку 11.3 «Інші доходи, що не підлягають оподаткуванню» задекларовано дохід, який не включається до розрахунку загального річного оподатковуваного доходу у сумі 30 036 059,50 грн.
За висновком податкового органу фізичною особою ОСОБА_1 не включено до складу загального річного оподатковуваного доходу отримані кошти у сумі 30 036 059,50 грн у вигляді відсотків (винагороди) за договором позики, чим порушено вимоги п.п. 164.2.2 п.164.2 ст.164 Кодексу.
Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 фізична особа ОСОБА_1 не отримував доходи, які не підлягають оподаткуванню.
При цьому, встановлено, що згідно з договором позики від 19.01.2018 фізична особа ОСОБА_2 (Позичальник) позичив (взяв у борг) у фізичної особи ОСОБА_1 (Позикодавець) 121 006 200,00 грн з терміном повернення коштів - до 19.02.2018.
Також, у п.4 договору позики зазначено, що у разі прострочення Позичальником термінів повернення позики він зобов'язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням 30-ти відсотків річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.
Розпискою про отримання коштів від 19.01.2018 фізична особа ОСОБА_2 (позичальник) підтвердив отримання грошової суми у розмірі 121 006 200,00 грн.
Відповідно до наданої письмової вимоги ОСОБА_1 від 20.03.2018 фізична особа ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про не повернутий борг за договором позики від 19.01.2018 та вимагає ОСОБА_2 повернути борг із відсотками за користування позикою, сума яких на 19.03.2018 становить 2 784 800,22 грн (розрахунок проведений ОСОБА_1 за період з 20.02.2018 по 19.03.2018 включно).
Письмовою вимогою від 10.12.2018 фізична особа ОСОБА_1 (Позикодавець) повторно інформує фізичну особу ОСОБА_2 (Позичальник) про не повернуті копії за договором позики від 19.01.2018 та вимагає ОСОБА_2 повернути позику разом із відсотками за користування, сума яких становить 29 140 945,20 грн (розрахунок проведений ОСОБА_1 за період з 20.02.2018 по 09.12.2018 включно).
Відповідно до листа фізичної особи ОСОБА_2 від 18.12.2018, останній повідомив позивача про заборгованість перед ОСОБА_1 зі сплати позики у розмірі 121 006 200,00 грн та зі сплати відсотків у розмірі 30 036 059,50 грн (розрахунок проведений за період з 20.02.2018 по 18.12.2018 включно).
Розпискою про отримання грошових коштів від 19.12.2018 фізична особа ОСОБА_1 (Позикодавець) підтвердив отримання коштів від фізичної особи ОСОБА_2 (Позичальник): грошової суми (борг) у розмірі 121 006 200,00 грн та 30 036 059,50 грн відсотків за користування позикою відповідно до умов договору позики від 19.01.2018.
Як зазначалось вище, відповідно до п.4 договору позики у разі прострочення позичальником терміну повернення позики він зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням 30% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також при проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.1048 ЦК України, договір позики може містити положення про необхідність позичальника сплачувати на користь позикодавця проценти за користування його коштами, а може і не містити таких положень - бути безпроцентним. Тобто позикодавець може як скористатися своїм правом та передбачити у договорі позики обов'язок позичальника сплачувати йому проценти, так і не скористатися ним.
Як вбачається із змісту самого Договору позики, він не містить умов щодо обов'язку Позичальника сплачувати на користь Позикодавця процентів за користування його коштами, в розумінні ст. 1048 ЦК України. Тобто Договір позики є безпроцентним.
Разом із тим, Договір позики містить наступне положення: « 4. У разі прострочення Позичальником термінів повернення позики він зобов'язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням 30-ти (тридцяти) відсотків річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України». Тобто, сторони Договору позики домовилися, що у разі порушення Позичальником строків повернення суми позики, - 19.02.2018, до нього може бути застосована така міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання як сплата 30-ти (тридцяти) відсотків річних на всю суму боргу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також врегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.08.2022 у справі №295/5195/20, від 22.11.2023 у справі № 740/5435/20, від 04.06.2025 у справі №1423/2327/2012 та від 30.06.2020 у справі №591/2089/18.
Отже, проценти за ч. 1 ст. 1048 ЦК України є платою за надану позику та нараховуються за період до прострочення боржника, а річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання та нараховуються виключно тоді, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, тобто за період після такого прострочення.
Як вбачається із доказів, що містяться в матеріалах справи, Позичальник порушив умови Договору позики та не повернув Позичальникові позичені кошти в установлений Договором позики строк - до 19.02.2018.
У зв'язку з цим, до нього був застосований передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України вид цивільно-правової відповідальності у вигляді нарахування 30% річних на всю суму боргу, - 121 006 200,00 (сто двадцять один мільйон шість тисяч двісті гривень 00 копійок), за увесь період прострочення грошового зобов'язання, а саме - неповернення суми позики в строк, передбачений Договором позики, - з 20.02.2018 по 18.12.2018, у розмірі 30 036 059,50 грн ((121 006 200,00 грн (сума боргу)*30% (проценти, у розумінні ч. 2 ст. 265 ЦК України) /365 днів (дні в році))*302 дні (період після прострочення зобов'язання - з 20.02.2018 по 18.12.2018), що в подальшому було відображено Апелянтом у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік.
Отже, 30 036 059,50 грн - це нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України річні проценти, які є мірою відповідальності Позичальника за порушення грошового зобов'язання, - відсотками, отриманими ОСОБА_1 від боржника ОСОБА_2 внаслідок прострочення виконання останнім зобов'язання за Договором позики.
Колегія суддів дійшла висновку, що оскільки нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 30% річних (30 036 059,50 грн) є відсотками, отриманими від боржника ОСОБА_2 внаслідок прострочення виконання ним зобов'язання за Договором позики, то вони не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та відповідно не оподатковуються ні податком на доходи фізичних осіб, ані військовим збором.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.08.2024 форми «ПС» № 92634240203, форми «Р» № 92641240203 та форми «Р» №92640240203 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до приписів ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.08.2024 форми «ПС» № 92634240203, форми «Р» № 92641240203 та форми «Р» №92640240203.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04416, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 37850 (тридцять сім тисяч вісімсот п'ятдесят гривень) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 24.11.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна