Справа № 620/3465/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Виноградова Д.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши у в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року повернуто позовну заяву особі, яка її подала.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
29.07.2025, через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача.
Так, вказане клопотання містить доводи про наявність підстав замінити Військову частину НОМЕР_1 , на Військову частину НОМЕР_2 , у зв'язку з переформуванням та передачу судовихх справ Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив (ст. 52 КАС України).
Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження позбавлений можливості, в межах наданої йому КАС України компетенції, здійснити заміну Військової частини НОМЕР_1 , яка є відповідачем у справі, на Військову частину НОМЕР_2 , оскільки заявником не надано суду належних доказів, що в даному випадку, Військова частина НОМЕР_2 є правонаступником Військової частини НОМЕР_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву дійшов висновку, що позивачем не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
25.03.2025 ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду першої інстанції, що підтверджується штампом Укрпошти на конверті, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо визнання ОСОБА_1 особою, яка самовільно залишила військову частину;
- скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 № 31 від 31.01.2023 у частині визнання старшого лейтенанта ОСОБА_1 особою, що самовільно залишила розташування військової частини 31.01.2023.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 позовну заву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску та належним чином оформленої позовної заяви з додержанням вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до кількості учасників справи.
14.04.2025 на адресу суду першої інстанції від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з додатками (далі по тексту - заява, а.с.11-18).
Так, в обґрунтування зазначеної заяви, ОСОБА_1 зазначив, що 05.01.2025 ним було отримано копію витягу із наказу № 31 від 31.01.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), однак спірний наказ не був засвідчений належним чином в установленому законом порядку. З огляду на вказане позивач просив визнати поважними причини пропуску процесуального строку та поновити пропущений процесуальний строк звернення до суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 , у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи та доводи учасників справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами частини 1-2 статті 122 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача з даним позовом) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 статті 122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам на які посилається позивач, як на причину пропуску звернення з даним позовом до суду, із урахуванням положень частини 5 статті 122 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
У свою чергу, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти - як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, ОСОБА_1 , у позовній заяві посилався на те, що копія витягу з оскаржуваного наказу № 31 від 31.01.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 фактично ним отримана 05.01.2025 року.
Натомість, після залишення позовної заяви без руху судом першої інстанції, позивачем обґрунтування та поважність причин пропуску строку змінено на те, що наказ № 31 від 31.01.2023, отриманий позивачем 05.01.2025, не був засвідчений належним чином.
Проте, вказані доводи апелянта не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, адже такі обставини не змінюють момент, з якого позивач був обізнаний про вчинення протиправного, на його думку, спірного наказу, тобто дізнався про оскаржуване у цьому позові рішення.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, під поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій позивача не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
З урахуванням того, що позивач звернувся до суду з даним позовом до суду 25.03.2025 (штамп Укрпошти на конверті), тобто поза межами визначеного адміністративним судочинством місячного строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає заявлені апелянтом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, оскільки останній не був позбавлений можливості подати даний позов до суду в межах строків, встановлених чинним законодавством України, а саме: у період з 05.01.2025.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У свою чергу, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах установленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
У розрізі розгляду питання про поновлення процесуальних строків, слід звернути увагу на те, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що наведені неї обставини дійсно перешкоджали їй вчасно скористатись наданим їй правом звернення до суду.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, а наведені апелянтом підстави для поновлення строку для звернення з даним позовом до суду є неповажними, що не може бути поважною причиною для поновлення строку, відповідно до норм адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначені правові положення та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у суду першої інстанції були законні підстави для повернення позовної заяви позивача.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист.
Отже, позивач мав можливість звернутися до суду з даним позовом в межах строку, передбаченого нормами адміністративного судочинства, проте зазначеного не здійснив, належних доказів неможливості звернення з даним позовом не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Таким чином, позивачем не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску встановленого законом строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та доказів неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, а тому позов у цій справі підлягає поверненню.
Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 30 липня 2020 року у справі №815/4791/17, від 16 травня 2018 року у справі №815/3814/17.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачу у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, особі яка її подала, оскільки підстави, на які посилається апелянт, для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 169, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року про повернення позовної заяви - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 21.11.2025 року