24 листопада 2025 р. Справа № 520/5806/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Вовчанської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/5806/25
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "НИВА"
до Вовчанської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області
про визнання протиправними та скасування розпоряджень, зобов'язання вчинити певні дії,
Приватне сільськогосподарське підприємство "НИВА" (далі - позивач, ПСП "НИВА") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Вовчанської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області (далі - відповідач, апелянт, Вовчанська МВА), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. від 18 вересня 2024 року № 364-од про відмову у наданні ПСП «Нива» податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів;
- визнати протиправними та скасувати розпорядження начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. від 18 вересня 2024 року № 365-од про відмову у наданні ПСП «Нива» податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів;
- визнати протиправними та скасувати розпорядження начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. від 18 вересня 2024 року № 366-од про відмову у наданні ПСП «Нива» податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів;
- зобов'язати начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. повторно розглянути заяву ПСП «Нива» від 21 серпня 2024 року вих. № б/н про надання пільг зі сплати місцевих податків і зборів за 2022 рік, з урахуванням висновків суду у даній справі;
- зобов'язати начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. повторно розглянути заяву ПСП «Нива» від 21 серпня 2024 року вих. № б/н про надання пільг зі сплати місцевих податків і зборів за 2023 рік, з урахуванням висновків суду у даній справі;
- зобов'язати начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. повторно розглянути заяви ПСП «Нива» від 21 серпня 2024 року вих. № б/н про надання пільг зі сплати місцевих податків і зборів за 2024 рік, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов ПСП «Нива» задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. від 18 вересня 2024 року № 364-од про відмову у наданні Приватному сільськогосподарському підприємству «Нива» податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. від 18 вересня 2024 року № 365-од про відмову у наданні Приватному сільськогосподарському підприємству «Нива» податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження начальника Вовчанської МВА Гамбарашвілі Т.Т. від 18 вересня 2024 року № 366-од про відмову у наданні Приватному сільськогосподарському підприємству «Нива» податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів.
Зобов'язано Вовчанську МВА прийняти рішення про надання ПСП "НИВА" пільг зі сплати єдиного податку четвертої групи на 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік по земельним ділянкам сільськогосподарського призначення, які вказані у відповідних заявах про потенційне забруднення земельних ділянок
Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Вовчанської МВА на користь ПСП "НИВА" суму судового збору у розмірі 7267 грн 20 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга вмотивована твердженнями апелянта про те, що ухвалення відповідного рішення є його дискреційним повноваженням, вважаючи, що чинне законодавство надає йому право, а не обов'язок, надання відповідної пільги. Також вважає, що він має право ухвалити правомірне рішення про звільнення платника податку від відповідного податку повністю або зменшити розмір такого податкового зобов'язання.
Також стверджує, що суд першої інстанції не мав права виходити за межі позовних вимог та ухвалювати рішення про зобов'язання Вовчанської МВА ухвалити рішення про надання ПСП "НИВА" пільг, а мав розглянути позовні вимоги позивача про зобов'язання Вовчанської МВА повторно розглянути заяви позивача.
ПСП "НИВА" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягало на законності судового рішення та просило залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказало на безпідставності доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ПСП "НИВА" володіє на праві оренди земельними ділянками, які знаходяться на території сіл Миколаївка, Варварівка та Хрипуни Вовчанської міської територіальної громади.
Відповідно до листа Харківської обласної військової адміністрації № 03-01-01/120 від 12.01.2024 сільськогосподарські угіддя сіл Миколаївка, Варварівка, Хрипуни Вовчанської міської територіальної громади Чугуївського району Харківської області належать до категорії таких, які були ймовірно забруднені вибухонебезпечними предметами. В той же час відповідно до «Плану виконання заходів гуманітарного розмінування деокупованих територій України на 2024 рік», схваленого на засіданні Національного органу з питань протимінної діяльності 22.12.2023 допуск до виконання нетехнічного/технічного обстеження, розмінування (очищення) на територіях, що розміщуються в межах 20 км від лінії фронту та державного кордону, заборонено.
30 січня 2024 року ПСП "НИВА" звернулось до Вовчанської МВА із заявами про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами та надання податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів за 2022, 2023 та 2024 роки.
21 серпня 2024 року позивач повторно звернувся до Вовчанської МВА з заявами про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними та надання податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів.
18 вересня 2024 року Вовчанської МВА прийняті розпорядження №№364-од, 365-од, 366-0д «Про відмову у наданні Приватному сільськогосподарському підприємству "НИВА" зі сплати місцевих податків та зборів".
Не погодившись з такими рішеннями Вовчанської МВА, ПСП "НИВА" звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухвалив спірні розпорядження не на підставі, не у межах та не у спосіб, що визначені чинним законодавством. Також суд вирішив, що оскільки у відповідача відсутні підстави для відмови у надання позивачеві відповідних пільг, зобов'язав ухвалити Вовчанської МВА конкретне рішення.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 308 КАС України, рішення суду першої інстанції у цій справі переглядається в межах доводів апеляційної скарги Вовчанської МВА.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вказує, що ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.
Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб'єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.
"У спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.
Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб'єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб'єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.
Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб'єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб'єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.
Відповідно до п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
2) публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
7) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Наведені обставини та процитовані приписи КАС України дають підстави для висновку, що відповідач, діє у спірних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, тому до його рішень, дій та бездіяльності безумовно розповсюджуються вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України.
Податковий кодекс України (ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 статті 30 ПК України.
Відповідно до пункту 30.5 статті 30 ПК України податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 292-1.1 статті 292-1 ПК України об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Площі земельних ділянок, що перебувають у консервації, забруднені вибухонебезпечними предметами або непридатні для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, не є об'єктом оподаткування єдиним податком для платників єдиного податку четвертої групи на період консервації або на період, коли земельні ділянки були забруднені вибухонебезпечними предметами, або на період, коли земельні ділянки були визнані потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Період, коли земельні ділянки були забруднені вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, на який припадає дата початку обстеження земельної ділянки операторами протимінної діяльності, та завершується останнім числом місяця, в якому такі земельні ділянки визнані придатними для використання.
Для земельних ділянок, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) активні бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, період, коли земельні ділянки визнаються забрудненими вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території (у тому числі коли дата початку обстеження небезпечної території операторами протимінної діяльності настає після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації на відповідній території), за умови подання платником податку заяви до органу місцевого самоврядування, військової адміністрації та військово-цивільної адміністрації про потенційне забруднення земельної ділянки вибухонебезпечними предметами та прийняття таким органом місцевого самоврядування, військовою адміністрацією або військово-цивільною адміністрацією рішення про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів щодо земельної ділянки, зазначеної у такій заяві, та завершується останнім числом місяця, в якому такі земельні ділянки визнані придатними для використання.
Підставою для ненарахування єдиного податку щодо земельних ділянок, які непридатні для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, є інформація, зазначена у підпункті 12.4.6 пункту 12.4 статті 12 цього Кодексу.
Період, коли земельні ділянки визнаються потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами, визначається як період, що починається з першого числа місяця, на який припадає дата прийняття сільською, селищною, міською радою, військовою адміністрацією або військово-цивільною адміністрацією рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та зборів на підставі заяви платника податків, та завершується останнім числом місяця, на який припадає дата, що настає раніше, - або останній день строку, на який надано пільгу зі сплати місцевих податків та зборів відповідно до прийнятого рішення (у тому числі з урахуванням змін, внесених до такого рішення), або дата скасування відповідного рішення, або дата початку обстеження земельної ділянки операторами протимінної діяльності, або дата визнання земельної ділянки придатною для використання.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з підпунктом 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПК України не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.
Дія абзацу першого цього підпункту не поширюється на прийняття сільськими, селищними, міськими радами, військовими адміністраціями та військово-цивільними адміністраціями рішень про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяви платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами (з обов'язковим зазначенням кадастрових номерів таких земельних ділянок), а також про внесення змін до таких рішень.
Рішення про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами повинні прийматися на кожний календарний рік окремо, за умови наявності відповідних заяв платників податків, та на період не більше ніж до кінця поточного календарного року.
Відповідно до підпункту 12.4.6 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належать надання інформації контролюючим органам за місцезнаходженням земельних ділянок щодо рішень про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, прийнятих на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами. Така інформація надається в електронному вигляді у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, протягом 10 календарних днів з дня прийняття відповідного рішення з обов'язковим зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, щодо яких прийнято відповідне рішення.
Відповідач не заперечує право позивача на податкову пільгу, та, фактично не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування спірних розпоряджень.
Фактично доводи апеляційної скарги ґрунтують на незгоді відповідача з задоволеними вимогами зобов'язального характеру.
Визначення поняття «податкова пільга» вказане в пункті 30.1 статті 30 ПК України: «Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті».
Керуючись пунктом 30.2 названої статті підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Аналіз наведених норм права свідчить, що податкова пільга за своєю природою не може бути індивідуальною. Податкова пільга стосується виключно окремих характеристик, пов'язаних з виникненням, зміною чи припиненням податкового обов'язку.
Вказане підтверджується й першим абзацом підпункту 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПК України, в якому встановлено заборону на встановлення індивідуальних пільг з місцевих податків та зборів.
Однак, Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX це положення доповнено новими абзацами, згідно яких, зокрема, дія абзацу першого цього підпункту не поширюється на прийняття сільськими, селищними, міськими радами, військовими адміністраціями та військово-цивільними адміністраціями рішень про встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами (з обов'язковим зазначенням кадастрових номерів таких земельних ділянок), а також про внесення змін до таких рішень.
Відповідно «індивідуальна податкова пільга» не передбачена податковим законодавством у тлумаченні пункту 30.2 статті 30 ПК України.
Власне «пільга» з єдиного податку встановлена в пункті 292-1.1 статті 292-1 ПК України, за якою площі земельних ділянок, що перебувають у консервації, забруднені вибухонебезпечними предметами або непридатні для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, не є об'єктом оподаткування єдиним податком для платників єдиного податку четвертої групи на період консервації або на період, коли земельні ділянки були забруднені вибухонебезпечними предметами, або на період, коли земельні ділянки були визнані потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Вона безпосередньо стосується конкретної характеристики об'єкта оподаткування, що впливає на податковий обов'язок.
Враховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що військова адміністрація обмежена рамками імперативних приписів законодавства, які надають їй два можливих варіанти рішення: задовольнити заяву за наявності законних підстав чи надати обґрунтовану відмову. Дискреція в цьому питанні відсутня, оскільки адміністративний орган не має права самостійно ухвалювати рішення діяти чи не діяти або визначити спосіб дій.
Відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов'язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина регулює Закон України «Про адміністративну процедуру», який набрав чинності 15.12.2023.
Згідно з п. 7) ч. 1 ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що приписи Закону України «Про адміністративну процедуру», який покладає на Вовчанську МВА обов'язки, щодо безумовного дотримання принципів, наведених у ст. 4 цього Закону та розкритих у його статтях 5 - 18, зокрема:
- Адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
- Адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
- Дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи. Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 6 КАС України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Разом з цим твердження апелянта про його вільний розсуд у питанні відмови позивачеві в ухваленні рішення про надання пільг з будь-яких підстав суперечить вимогам до актів індивідуальної дії, визначених для суб'єктів владних повноважень спеціальним Законом - Кодексом адміністративного судочинства.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів зауважує, що рішення суб'єкту владних повноважень не може ґрунтуватися на лише «власному розсуді» суб'єкта владних повноважень.
Також, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд сформував усталений правовий підхід у питанні дискреційності повноважень суб'єкта владних повноважень, який полягає у тому, що дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними цією статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
У частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) виробив позицію, згідно з якою, за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus, заяви № 32181/04 та №35122/05, пункти 156, 157; у справі «Putter v. Bulgaria», заява № 38780/02, пункти 47-56; у справі «Bryan v. the United Kingdom», заява № 19178/91, пункт 44).
Проте дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях послідовно формулював правові висновки, згідно з якими у таких випадках судовий контроль є обмеженим.
Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus), заяви № 32181/04 та № 35122/05, пункти 156, 157; у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria), заява № 38780/02, пункти 47-56; у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom), заява № 19178/91, пункт 44].
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду визнає необхідним здійснювати судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, але такий контроль є обмеженим. Узагальнено критерії реалізації адміністративним органом дискреції залежно від обставин справи визначають за допомогою таких питань:
- чи переслідував орган легітимну мету та чи діяв прозоро і в якомога послідовний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі 9901/378/19);
- чи дотримано процедурних гарантій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 9901/378/19);
- чи належно вмотивоване рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, від 08 липня 2020 року у справі № 9901/251/19);
- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ'єктивними або явно несправедливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/383/19).
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) уможливлює здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання [див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02, від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), заява № 8691/79].
Як верховенство права за статтею 8 Конституції України слід розуміти, зокрема, механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Згідно з висновком Конституційного Суду України цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
Принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними [див. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018 (4892/17)].
Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
Зокрема, зловживання дискрецією має місце, коли її здійснення не спрямоване на передбачені законом цілі або коли при її здійсненні належним чином не враховано відповідні властиві їй критичні аспекти. Повноваження завжди надаються адміністративному органу не в його власних інтересах і не в інтересах окремого громадянина, а з метою задоволення публічних інтересів. Якщо суб'єкт застосування дискреції використовує повноваження з іншою метою, ніж досягнення публічного інтересу, то він діє протиправно і його протиправні дії (рішення) можуть бути оскаржені в суді.
Колегія суддів наголошує, що жодних елементів податку, розглянуті у цій справі дії військової адміністрації, не встановлюють і їх окремі характеристики не визначають.
Така «пільга» не стосується ні групи платників податків, ні характеристик об'єкта оподаткування. Окрім цього, встановлення такої «пільги» не є нормативним актом, оскільки не містить правила поведінки (норми права), а є актом індивідуальної дії.
У зв'язку з чим, в порядку судового розгляду може бути переглянуте питання законності та правомірності (не)віднесення земельної ділянки до таких, що вважаються потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів зазначає таке.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на приписи абз. ч. 4 ст. 245 КАС України, відповідно до яких, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За правовою позицією ВС, що міститься у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов'язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Колегія суддів вважає, що ухвалення рішення у справі обумовлене вимогами ефективності судового захисту. Рішення, яке зобов'язує «повторно розглянути заяву», не захищає права і свободи, не привносить правової визначеності. Військова адміністрація може прийняти аналогічне рішення, яке стане предметом нового судового оскарження.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За наведеного регулювання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції має достатні повноваження для обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного відповідачем права позивача.
Стосовно посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду, викладені у його постановах, колегія суддів зазначає таке.
Надаючи оцінку можливості застосування наведених позицій Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 01.04.2020 у справі 686/24003/18 тощо зроблений висновок, про те, що суд не може вийти за межі позовних вимог в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Вказані висновки не застосовні у цій справі, оскільки суд першої інстанції не обирав та не змінював ані правову підставу, ані предмет позову.
Колегія суддів наголошує на тому, що суд першої інстанції обрав найбільш ефективний спосіб судового захисту порушеного Вовчанською МВА права позивача та жодним чином не втручався у правові підстави та предмет позову.
Разом з цим, колегія суддів вважає що апелянт влучно звернув увагу на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, відповідно до якої : «Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.» вказаний висновок є застосовним, оскільки дозволяє судам вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів визнає, що судове рішення в частині зобов'язання відповідача ухвалити конкретне рішення стосовно позивача можна вважати такими, що відповідає вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Вовчанської МВА як необґрунтованої.
При ухваленні цього рішення, судом апеляційної інстанції враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 травня 2025 року по справі №520/9626/24 у подібних правовідносинах.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Вовчанської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року по справі №520/5806/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін