справа№380/7436/25
24 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у включенні ОСОБА_1 в поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ОСОБА_2 ) і відправлені у складі команди « 2900» від 11.01.2025 № 3/370;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у видачі мобілізаційного розпорядження щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати виключити ОСОБА_1 із поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ОСОБА_2 ) і відправлені у складі команди « 2900» від 11.01.2025 № 3/370.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11.01.2025 ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку із тим, що в його мобільному застосунку «Резерв+» висвітлювалося інформація про порушення військового обліку. Під час уточнення обставин встановлено, що 07.10.2024 позивачу було направлено поштовим зв'язком «Укрпошта» повістку № 611680 і оскільки він не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 на вказану дату, то системою АТІС «Оберіг» автоматично було подано в розшук Е374886. 11.01.2025 позивач був направлений для проходження медичного огляду військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно із довідки військово-лікарської комісії № 11/10, ОСОБА_1 придатний до військової служби. Після цього ОСОБА_1 було включено ІНФОРМАЦІЯ_2 в поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 ». Позивач зазначає, що згідно повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про кримінальне правопорушення ОСОБА_1 ніби то після проходження військово-лікарської комісії відмовився виконати обов'язок за мобілізацією та прибути на службу у визначений термін, чим порушує законодавство про оборону, і тим самим відмовляється від виконання свого конституційного обов'язку, захищати незалежність та територіальну цілісність України. У зв'язку із цим, 15.01.2025 відповідні відомості внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України - ухилення від мобілізації. Позивач вважає, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у включенні ОСОБА_1 в поіменний список військовозобов'язаних, які призвані Третім відділом і відправлені у складі команди « 2900», є протиправними, оскільки відповідачем не було видано наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. Позивач зазначає, що відповідачем було видано мобілізаційне розпорядження, проте сам позивач навіть не був ознайомлений із відповідним документом, про що свідчить відсутність його підпису на мобілізаційному розпорядженні. Також позивач не отримував повістки на відправку в ЗСУ і йому не було запропоновано її отримати. У зв'язку із наведеним, на думку позивача, належним способом захисту його порушеного права в межах спірних правовідносин є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 із поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані і відправлені у складі команди « 2900».
Ухвалою суду від 21.04.2025 було залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
06.05.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 12.05.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 15.04.2025 - позовну заяву з копіями доданих до неї документів та 13.05.2025 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 12.05.2025.
Відповідачу роз'яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується ID-карткою.
Відповідно до довідки 11/10 від 11.01.2025, виданої військово - лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 проведено медичний огляд та на підставі ст. 64В графи ІІ Розлади хвороб, графи 1-12 ТДВ, визнано придатним до військової служби.
На підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано мобілізаційне розпорядження та включено в поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ОСОБА_2 ) і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 ».
Відповідно до повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 про кримінальне правопорушення ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним та придатним до військової служби згідно довідки ВЛК №11/10 від 11.01.2025, не маючи відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прав на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, будучи належним чином повідомлений у встановленому законом порядку, відмовився виконати обов'язок за мобілізацією та прибути на службу у визначений термін. В ході бесіди ОСОБА_1 підтвердив, що усвідомлює наслідки своїх дій, однак все одно відмовився виконати вимоги законодавства про проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період. У зв'язку із наведеним, відповідно до ст. 214 КПК України просить прийняти та зареєструвати зазначене повідомлення.
За результатами розгляду повідомлення про кримінальне правопорушення уповноваженою особою відділу поліції №2 Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141430000096 від 15.01.2025 та розпочато досудове розслідування за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України відносно ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у видачі мобілізаційного розпорядження щодо ОСОБА_1 є протиправними, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з ч 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не припинений та не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 8 ст. 2 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Згідно із ч. ч. 1, 3, 4 ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Статтею 35 Закону №2232-ХІІ визначено, що на загальному військовому обліку перебувають резервісти, а також військовозобов'язані, які не заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і закладами освіти незалежно від підпорядкування і форми власності на період мобілізації та на воєнний час.
На спеціальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані, заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ).
Судом встановлено, що позивач за віком входить до категорії осіб призовного віку та являється військовозобов'язаним, що стверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки 11/10 від 11.01.2025, виданої військово - лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 проведено медичний огляд та на підставі ст. 64В графи ІІ Розлади хвороб, графи 1-12 ТДВ, та визнано такого придатним до військової служби.
На підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано мобілізаційне розпорядження та включено такого в поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) і відправлені у складі команди « 2900».
Однак, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 відмовився виконати вимоги законодавства про проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, у зв'язку із чим, відповідач звернувся до начальника відділу поліції №2 Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області із повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відділом поліції №2 Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області, 15.01.2025 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025141430000096 та розпочато досудове розслідування за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України відносно ОСОБА_1 .
При цьому, надана представником позивача Буженко Ю.С. копія військово-облікового документа із застосунку «Резерв+» про те, що у ОСОБА_1 наявна відстрочка до 30.04.2026, тип відстрочки - бронювання, судом до уваги не приймається, оскільки із такого документу не вбачається, із якого моменту ОСОБА_1 заброньований, а також не надано доказів про те, що на момент проходження ВЛК позивач був заброньований і про це належним чином був повідомлений відповідач.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону №2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закону №№3543-ХІІ) в редакції на час виникнення спірних відносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період (ст. 24 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до ст. 25 Закону №3543-ХІІ бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють або проходять службу:
1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах:
державної служби категорії «А», голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов'язані;
державної служби категорій «Б», «В», в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов'язаних цих категорій у зазначених органах;
2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов'язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;
3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов'язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов'язаних, зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час» від 27.01.2023 № 76, окрім іншого, затверджено Порядок бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану (далі Порядок №76 в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 Порядку №76 цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов'язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:
в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;
на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;
на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України;
в операторах протимінної діяльності, які проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності).
Згідно із п. 2 Порядку №76 бронювання військовозобов'язаних, зазначених у п. 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов'язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органі Міноборони, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони), в паперовій та/або електронній формі або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) відповідно до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 «Деякі питання бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану» (далі - Порядок бронювання засобами Єдиного державного вебпорталу).
Заброньованим військовозобов'язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).
У рішенні Мінекономіки зазначається строк дії відстрочки.
Відповідно до п. 3 Порядку №76 керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відповідають за включення військовозобов'язаних працівників до списків, а також за відповідність облікових даних військовозобов'язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.
Згідно із п. 9 Порядку №76 підприємства, установи та організації, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, банки та інші установи, державне регулювання діяльності яких здійснюється Національним банком, подають список центральному органу виконавчої влади або Національному банку, або відповідній обласній, Київській та Севастопольській міській держадміністрації (військовій адміністрації у разі її утворення), який прийняв рішення про визначення таких підприємств, установ та організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Пунктом 11 Порядку №76 визначено, що за результатами перевірки списків, поданих відповідно до пункту 10 цього Порядку, щодо повноти їх заповнення, наявності обґрунтувань та погодження Міноборони (СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони) Мінекономіки приймає у строк не більш як п'ять робочих днів з дня отримання зазначених списків рішення про бронювання військовозобов'язаних.
Відповідно до п. 12 Порядку №76 з метою оформлення військовозобов'язаним відстрочки Мінекономіки надсилає рішення про бронювання військовозобов'язаних органам державної влади, іншим державним органам, якими подано списки, а також Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органу Міноборони).
Міноборони (СБУ, Служба зовнішньої розвідки, розвідувальний орган Міноборони) у триденний строк доводить зазначене рішення до відома відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідного підрозділу розвідувального органу Міноборони).
Орган державної влади, інший державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа та організація видають військовозобов'язаному витяг із зазначеного рішення за формою згідно з додатком 3.
Витяг, засвідчений підписом керівника та скріплений печаткою (у разі її наявності) відповідного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, є документом, що підтверджує надання військовозобов'язаному відстрочки.
Витяг видається військовозобов'язаному під розпис у відомості видачі бланків спеціального військового обліку, складеній за формою згідно з додатком 4.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації у п'ятиденний строк з дня видачі витягу військовозобов'язаному надсилають територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку (відповідному підрозділу Центрального управління та/або регіональному органу СБУ, відповідному підрозділу Служби зовнішньої розвідки, відповідному підрозділу розвідувального органу Міноборони), повідомлення про бронювання військовозобов'язаного за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку (відповідний підрозділ Центрального управління та/або регіональний орган СБУ, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки, відповідний підрозділ розвідувального органу Міноборони), на підставі рішення про бронювання військовозобов'язаних зараховує у строк не більш як п'ять робочих днів з дня його отримання такого військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Аналіз наведеного свідчить про те, що військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. На спеціальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані, заброньовані за центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час.
За приписами Порядку №76 заброньованим військовозобов'язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації згідно з рішенням Мінекономіки.
Орган державної влади, інший державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа та організація видають військовозобов'язаному витяг із зазначеного рішення за формою згідно з додатком 3. При цьому, підприємства, установи та організації у п'ятиденний строк з дня видачі витягу військовозобов'язаному надсилають територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку повідомлення про бронювання військовозобов'язаного за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік. А територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку на підставі рішення про бронювання військовозобов'язаних зараховує у строк не більше ніж п'ять робочих днів з дня його отримання такого військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік.
В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем документів щодо відстрочки позивача від мобілізації.
Суд зазначає, що доводи позивача про незаконність дій відповідача під час його призову на військову службу під час мобілізації необґрунтовані, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, а отже, є юридично неспроможними.
Суд зазначає, що відповідно до п. 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).
Тож, зважаючи на те, що на час прийняття мобілізаційного розпорядження під час мобілізації позивач не надав відповідачу документів, що підтверджують надання йому відстрочки в зв'язку з бронюванням, а також те, що позивач за наслідками проходження ВЛК був визнаний придатним до військової служби (довідка № 11/10 від 11.01.2025), порушень під час призову на військову службу військовозобов'язаного ОСОБА_1 судом не встановлено, а матеріали справи не містять.
Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють. В контексті зазначеного, суд звертає увагу на наступне.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09.12.1994 № 18390/91), вказав, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005) суд також звернув увагу на те, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Таким чином, довести правомірність своїх дій (рішення) чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість, та підтвердити обставини, на які він покликається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 139 КАС України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати в цій справі не розподіляються.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 24.11.2025.
Суддя Потабенко В.А.