21 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/15199/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 01 квітня 2025 року позивач особисто по команді подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (неповнорідний брат позивача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини), однак отримав відмову, оформлену листом від 01 травня 2025 року № 50/02/02/12-1007-2025 «Щодо розгляду рапорту», яка мотивована тим, що смерть брата позивача не настала внаслідок безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також не під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, тому підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Позивач стверджує, що поняття - загибель під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану та захворювання, яке призвело до смерті, а також причина смерті «Так, пов'язане із захистом Батьківщини» є медично та юридично тотожними. Норма абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містить вимоги щодо обов'язкової загибелі від бойового поранення чи під час безпосереднього бою, адже основним є перебування особи під час загибелі в умовах, визначених законом, - тобто в період та під час виконання завдань із забезпечення оборони держави під час дії воєнного стану. Отже, з урахуванням факту загибелі брата позивача під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану позивач має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», долучені до рапорту від 01 квітня 2025 року документи повністю підтверджують таке право, тож відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі зазначеної вище норми є протиправною, а порушене право позивача підлягає захисту у спосіб зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби.
З огляду на вказане адміністративний позов просить задовольнити повністю.
Відповідач, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 11 серпня 2025 року, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 30 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 11 серпня 2025 року заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено; визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду та поновлено його; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
01 квітня 2025 року позивач подав по команді рапорт до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з лав Національної гвардії України на підставі абзацу чотирнадцятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що його близький родич (неповнорідний брат) помер під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
До цього рапорту позивач додав такі документи:
- довідку брата про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;
- копію свідоцтва про народження брата;
- копію свідоцтва про народження позивача;
- копію свідоцтва про смерть брата;
- копію витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної ВЛК від 29 лютого 2024 року № 240;
- копію свідоцтва про шлюб батьків;
- лист-сповіщення сім'ї про смерть.
Листом від 01 травня 2025 року № 50/02/02/12-1007-2025 «Щодо розгляду рапорту» військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у його звільненні з військової служби, мотивуючи свою відмову тим, що відповідно до сповіщення сім'ї загиблого (померлого), виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 квітня 2023 року № 3923, брат позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у н.п. Осадче Дніпропетровської області. Згідно з витягом з протоколу засідання штатної 16 Регіональної ВЛК від 29 лютого 2024 року № 240 причина смерті «Гостра серцева недостатність. Атеросклеротична хвороба серця». У зв'язку з тим, що смерть брата позивача не настала внаслідок безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також не під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Позивач, уважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою, абзацом шістнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, для звільнення позивача з військової служби на підставі зазначеної вище норми необхідною умовою є підтвердження факту, зокрема загибелі його неповнорідного брата під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Суд встановив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є неповнорідним братом позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (по батьку). Вказана обставина підтверджується долученими позивачем до рапорту від 01 квітня 2025 року копіями свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 30 квітня 1969 року та свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 21 березня 2025 року (повторного), батьком зазначених осіб згідно з якими є ОСОБА_3 .
Брат позивача - ОСОБА_2 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою військової частини - польова пошта НОМЕР_4 № 862, а також брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_5 №№ 14750, 35238А, 2669.
Також позивач дійсно в період з 16 березня 2022 року по 16 липня 2022 року, з 06 серпня 2022 року по 22 серпня 2022 року, з 23 серпня 2022 року по 17 вересня 2022 року, з 26 вересня 2022 року по 11 жовтня 2022 року, з 06 листопада 2022 року по т.ч. брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах Донецької, Луганської, Херсонської областей та в період здійснення зазначених заходів, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_6 від 16 березня 2023 року № 2614.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 06 квітня 2023 року.
Згідно з витягом з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 29 лютого 2024 року № 240 захворювання ОСОБА_2 «Гостра серцева недостатність. Атеросклеротична хвороба серця» підтверджене, зокрема довідкою командира військової частини НОМЕР_6 від 11 травня 2023 року № 5802 про перебування та участь в бойових діях 31 березня 2023 року, що на підставі лікарського свідоцтва про смерть від 01 квітня 2023 року № 39, виданого Синельниківським районним відділенням Дніпропетровського обласного бюро СМЕ, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 06 квітня 2023 року, виданого Жовківським відділом РАЦС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, Так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Отже, брат позивача - ОСОБА_2 брав безпосередню участь у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (зокрема й у день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 (довідка командира військової частини НОМЕР_6 від 11 травня 2023 року № 5802 про перебування та участь в бойових діях 31 березня 2023 року)), а захворювання, яке призвело до його смерті, та причина смерті, пов'язані із захистом Батьківщини.
Тож за встановлених судом обставин твердження відповідача у листі від 01 травня 2025 року № 50/02/02/12-1007-2025 «Щодо розгляду рапорту» про те, що смерть брата позивача не настала внаслідок безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також не під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, є помилковими.
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що норма абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 не містить вимоги щодо обов'язкової загибелі саме від бойового поранення чи під час безпосереднього бою, адже основним є перебування особи під час її смерті в умовах, визначених законом, зокрема під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, що у ситуації з братом позивача підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими судом вище.
Отже, з урахуванням факту смерті брата позивача під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану позивач має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», долучені до рапорту від 01 квітня 2025 року документи повністю підтверджують таке право, а тому відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі зазначеної вище норми є протиправною.
З огляду на вказане суд визнає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача суд зобов'язує військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу шістнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 21 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна