про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 листопада 2025 року м. ДніпроСправа № 200/7707/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою.
Розпорядженням голови Донецького окружного адміністративного суду № 25р/І-г від 16 жовтня 2025 року, відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року передано адміністративну справу № 200/7707/25 до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності цієї справи.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2025 визначено, що адміністративна справа № 200/7707/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії підсудна Луганському окружному адміністративному суду. Передано адміністративну справу № 200/7707/25 на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
17.11.2025 позовна заява ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії надійшла до Луганського окружного адміністративного суду з Першого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до пред'явленого позову, ОСОБА_1 просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Донецького окружного адміністративного суду щодо видачі виконавчих листів на виконання рішення суду від 09.05.2025 у справі 200/1723/25, що набрало законної силу;
зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд видати виконавчі листи щодо виконання рішення суду від 09.05.2025 у справі 200/1723/25, у тому числі щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити певні дії та стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору.
В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.25 у справі № 200/1723/25, яке набрало законної сили 20.08.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано Головне управління здійснити перерахунок та виплату належної позивачу пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з 01.01.2025, стягнутий судовий збір у сумі 968,96 грн
Станом на 06.10.2025 судове рішення не виконане. Листом від 01.09.2025 Головне управління ПФУ в Донецькій області фактично відмовилося від виконання рішення суду, пославшись на постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.
Незважаючи на вимоги частини четвертої статті 373 КАС України, яка передбачає протягом п'яти днів після набрання судовим рішенням законної сили, внесення виконавчого документа до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, та надіслання його копії (тексту), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, стягувачу до його електронного кабінету, а в разі його відсутності - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом, Донецьким окружним адміністративним судом станом на 06.10.205 не видані виконавчі листи щодо виконання рішення суду від 09.05.2025 у справі 200/1723/25.
Позивачем неодноразово, 20.08.2025, 02.09.2025, 13.09.2025, 17.09.2025, 22.09.2025, 03.10.2025 на адресу суду направлялися заяви про видачу виконавчих листів, проте на жодну з них відповідь не отримана.
Невжиття Донецьким окружним адміністративним судом, що розглянув справу як суд першої інстанції заходів, передбачених КАС України, перешкоджає зверненню рішення суду від 09.05.2025 до виконання.
Вважаючи таку бездіяльністю відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши зміст адміністративного позову та додані до нього документи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Матеріалами позовної заяви встановлено, що на розгляді в Донецькому окружному адміністративному суді перебувала справа № 200/1723/25, за результатом розгляду якої прийнято рішення на користь позивача, що набрало законної сили.
За твердженням позивача, він неодноразово звертався до відповідача з заявами про видачу виконавчих листів, проте відповіді не отримав.
Також, позивач звертався зі скаргою на ім'я голови Донецького окружного адміністративного суду та просив вжити заходи щодо направлення йому виконавчих листів у справі 200/1723/25 у порядку, визначеному статтею 373 КАС України та надати інформацію про причини відмови у видачі виконавчих листів.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»).
Як убачається зі змісту позову, його предметом є бездіяльність суду щодо невидачі виконавчих листів у справі, рішення за якою було прийнято.
Порядок видачі виконавчих листів в адміністративній справі регулюється розділом Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, ст.373 КАС України.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій в межах судової справи, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19).
Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених позивачем вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
За наведених обставин, зазначений спір не підлягає розгляду в судовому порядку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а тому позивачу необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Керуючись статтями 122, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян