про повернення позовної заяви
24 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2143/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 05 листопда 2025 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 07 лютого 2023 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 07.02.2023 грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з вересня 2009 року по лютий 2023 року.
Наказами командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 27.08.2009 № 411 позивача призначено на посаду начальника групи комплектування резервістами відділу обліково-мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_4 та від 02.02.2023 № 112 - на посаду начальника відділення документального забезпечення кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.02.2023 № 25 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В грудні 2024 року ОСОБА_1 надіслав запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 , на який 09 квітня 2025 року отримав відповідь від 04.04.2025 № 1630, в якій зазначено, що оклади грошового утримання (посадовий оклад та оклад за військове звання) у 2020 - 2023 роках були встановленні у відповідності до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із змінами. При цьому прожитковий мінімум для перемноження на відповідні коефіцієнти застосовувався в розмірі 1 762 грн, грошове забезпечення нараховано і виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства, для здійснення будь - яких доплат та або перерахунків, підстав не має.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі № 280/5953/25 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас питання щодо протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині неперерахування зазначених сум у період з 19.07.2022 по 07.02.2023, залишилось не вирішеним судом.
Ухвалою суду від 10.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду позивачем 17.11.2025 надано заяву про поновлення процесуального строку, в які зазначено таке.
ОСОБА_1 є безперервно діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується відповідною довідкою та з початку повномасштабного вторгнення російської федерації залучається до виконання завдань щодо захисту територіальної цілісності та суверенітету Україні, що у свою чергу обмежує доступ позивача до правової допомоги. Зокрема, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби на регулярній основі позивач перебуває у віддалених місцях, де виконує спеціальні завдання для забезпечення боєздатності Сухопутних військ Збройних Сил України, які є найбільш чисельним родом Збройних Сил України.
Факт перебування у віддалених місцях також перешкоджав своєчасному зверненню до суду, через обмеженість у доступі до мобільного зв'язку, стабільного інтернету та засобів живлення електроенергією.
Крім того, виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану передбачає відсутність вихідних, обмеження у наданні відпусток, постійні переміщення по території України у відрядження для виконання завдань пов'язаних з відбиттям збройної агресії російської федерації, велике навантаження як фізичне так і моральне, ворожі удари по місцям зосереджень військовослужбовців, які безумовно є першочерговою ціллю для нанесення вогневих уражень, накладає свій слід на діяльність позивача, обмежує своєчасність звернення до суду та обмежує його право здійснювати захист своїх порушених прав.
У зв'язку з тим, що на даний час позивач, відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 24.10.2025 № 1400, направлений до Національної гвардії України для подальшого проходження військової служби та відбувається процес здачі ним посади та переміщення до нового місця служби, у позивача з'явився час, щоб привести свої особисті справи до ладу та звернутися до суду за захистом своїх порушених прав внаслідок не залучення наразі до виконання завдань щодо забезпечення відбиття збройної агресії російської федерації.
Окрім зазначеного вище, позивач просить звернути увагу на той факт, що він є учасником бойових дій і приймав активну участь у відбитті збройної агресії російської федерації, починаючи з 2014 року.
На підставі вищезазначеного, позивач просить поновити йому строк звернення до адміністративного суду.
Розглянувши заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пункті 65 постанови від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначено, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
З наданих до матеріалів позовної заяви документів судом встановлено, що згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07.02.2023 № 25 підполковник ОСОБА_1 , вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця проходження військової служби, Київ.
Тобто, позивач проходив службу у відповідача по 07.02.2023 та вибув до нового місця проходження військової служби. Доказів звільнення позивача з війькової служби до матеріалів позовної заяви не надано.
Згідно поданого позову, ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо не належного розрахунку відповідачем грошового забезпечення позивачу в періоди з 19 липня 2022 року по 07 лютого 2023 року, при цьому позов подано до суду 05.11.2025.
Враховуючи вказані вище положення статті 233 КЗпП України, судом встановлено, що строк звернення до суду по вимогам за період з 19 липня 2022 року по 07 лютого 2023 року позивачем пропущений, так як на них поширюються положення частини першої статті 233 КЗпП України в новій редакції - три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, до суду з даним позовом позивач звернувся із пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на те, що він проходить військову службу у кадровому центрі Сухопутних військ Збройних Сил України з 08 лютого 2023 року по теперішній час, що підтверджується довідкою Начальник кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України полковник б/д та б/н, тому формулювання «по теперешній час» не має конкретної кінцевої дати.
Також, позивач зазначає, що він є безперервно діючим військовослужбовцем Збройних Сил України та з початку повномасштабного вторгнення російської федерації залучається до виконання завдань щодо захисту територіальної цілісності та суверенітету Україні. В свою чергу, виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану передбачає відсутність вихідних, обмеження у наданні відпусток, постійні переміщення по території України у відрядження для виконання завдань пов'язаних з відбиттям збройної агресії російської федерації.
Суд зауважує, що факт перебування позивача на військовій службі не підтверджує наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то, факт перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення його до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період, факт цілодобового перебування на території військової частини упродовж всього періоду пропуску строку звернення до суду або перебування позивача на лікуванні у цей же період).
Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 у справі № 760/8560/21 зроблено наступний висновок:
«..Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Такі висновки наведені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 757/45756/21-ц.
Сама по собі обставина зарахування відповідача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об'єктивно унеможливила виконанням ним зазначеної процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку на апеляційне оскарження, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили….».
Слід зазначити, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження об'єктивної неможливості звернення до суду у визначені КАС України строки саме внаслідок перебування на військові службі.
За відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і несенням позивачем військової служби, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Суд наголошує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у відповідності до норм частини другої статті 233 КЗпП України є незмістовними, оскільки звільнення позивача з військової служби не відбулося.
Згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07.02.2023 № 25, позивач вибув до нового місця проходження військової служби.
Інших доказів на підтвердження обставин неможливості позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом, позивачем суду не надано.
У зв'язку з викладеним, вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що згідно ухвали від 10 листопада 2025 року про залишення позовної заяви без руху, позивач не був обмежений у праві надання доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку, передбаченого для звернення до суду.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку для звернення до адміністративного суду не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на те, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку про повернення позивачу адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.Є. Петросян