Іменем України
24 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2129/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач), в якій просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 в період з 09 грудня 2023 року по 23 серпня 2025 року проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Підполковник ОСОБА_1 має статус учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 виданим 08.06.2015 Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 .
Факт проходження служби позивачем в період з 09.12.2023 по 23.12.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується витягами з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.12.2023 №285 та від 23.08.2025 № 239.
Під час проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковник ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) за №285 від 09.12.2023 підполковника ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2023 №514 на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з морально-психологічного забезпечення - начальника відділу морально-психологічного забезпечення та зв'язків з громадськістю ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 з «09» грудня 2023 року зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з «09» грудня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) за №239 від 23.08.2025 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з психологічної підтримки персоналу - начальника відділу психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.08.2025 №437 на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з психологічної підтримки персоналу - начальника відділу психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_6 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця проходження військової служби, АДРЕСА_1 . 23 серпня 2025 року виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 24 серпня 2025 року.
За змістом витягу цього наказу, щорічна основна відпустка за 2024 рік терміном 15 (п'ятнадцять) календарних днів використана, щорічна основна відпустка за 2025 рік терміном 15 (п'ятнадцять) календарних днів використана. Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (із змінами) за період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2023 по 2025 рік не надавалась, компенсація не виплачувалась.
З метою реалізації свого права на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки позивач 20.10.2025 звернувся з заявою на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В отриманій відповіді від 27.10.2025 №5558 керівник ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовив в праві на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової пільгової відпустки за 2023, 2024 та 2025 роки. При цьому у відповіді вказано, що компенсація буде виплачена після закінчення проходження військової служби (тобто звільнення).
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач через підсистему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що чинним законодавством, а саме пунктом 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому пункту 14 військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток. Тобто, обов'язковою умовою та обставиною для здійснення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є звільнення військовослужбовця зі служби.
Згідно наказу військової частини НОМЕР_2 від 18.08.2025 №436 позивача не було звільнено, а призначено на іншу посаду для подальшого проходження військової служби.
Отже, у позивача відсутні законні підстави для отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки.
З урахуванням викладеного, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач є учасником бойовий дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.06.2015.
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 09.12.2023 №285 підполковника ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2023 року № 514 на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з морально-психологічного забезпечення начальника відділу морально-психологічного забезпечення та зв'язків з громадськістю ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 з "09" грудня 2023 року зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з "09" грудня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 7190,00 гривень на місяць (39 тарифний розряд), шпк "підполковник".
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 23.08.2025 №239 підполковника ОСОБА_2 , заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з психологічної підтримки персоналу начальника відділу психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18.08.2025 № 436 на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з психологічної підтримки персоналу начальника відділу психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_6 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця проходження військової служби АДРЕСА_1 .
В наказі зазначено, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (із змінами) за період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2023 по 2025 рік не надавалась, компенсація не виплачувалась.
20.10.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На вищевказану заяву відповідачем надано відповідь від 27.10.2025 №5558, в якій вказано, що згідно статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами від 04.06.2025 № 4470-ІХ), невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" (зі змінами від 18.09.2018 № 2542-VIII), що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби". Зважаючи на вищевикладене з питань виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки позивачу необхідно буде звернутися до командира (начальника) тієї військової частини (установи) з якої його будуть звільняти. Зазначене питання ІНФОРМАЦІЯ_1 не стосується.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент набуття позивачем статусу учасника бойових дій) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент набуття позивачем статусу учасника бойових дій), військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи встановлено, що позивач є учасником бойовий дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.06.2015.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Також, як вже зазначав суд раніше, відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Водночас, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації та під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Отже, у разі невикористання вищевказаної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пунктів 3, 5 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року №640/21771/20 додатково зазначив, що у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустки, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Подібні правові висновки також викладено в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 420/9834/22.
Водночас, відповідно до частини 13 статті 6 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Як вже зазначив суд раніше, відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 23.08.2025 №239 підполковника ОСОБА_2 , заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з психологічної підтримки персоналу начальника відділу психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18.08.2025 № 436 на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки з психологічної підтримки персоналу начальника відділу психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_6 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця проходження військової служби АДРЕСА_1 .
При цьому, позивачем не надано до суду заперечень проти вищенаведених обставин, як і не надано інших доказів на їх спростування.
Таким чином з наведеного вбачається, що позивача не було звільнено з військової служби, оскільки виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою подальшого проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_8 не є тотожним звільненню з військової служби.
Отже, позивач продовжує проходити військову службу, а тому підстави для виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за спірний період, на час звернення позивача до суду з даним позовом, відсутні.
Суд зауважує, що право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, у разі їх наявності, виникне у позивача при звільненні з військової служби або зміні чинного законодавства.
Оскільки за даними спірними правовідносинами позивач не звільнений з військової служби та продовжує службу в іншому військовому формуванні, а тому він не набув права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, відтак позовні вимоги в цій справі є необґрунтованими та передчасними.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи встановлені обставини справи та вказані вище норми права, якими урегульовані спірні відносини, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова