21 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3666/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не розгляду по суті заяви та невиплати грошового забезпечення, невиплати заборгованості грошового забезпечення їй, як дружині безвісти зниклого військовослужбовця, яке отримував її чоловік ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 код НОМЕР_2 - розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду та видати наказ про виплату грошового забезпечення їй, як дружині безвісти зниклого військовослужбовця - ОСОБА_1 , з квітня 2024 року до дня набрання законної сили рішення суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим - в розмірі 130 000 грн. щомісячно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 код НОМЕР_2 заборгованість по невиплаченим коштам грошового забезпечення ОСОБА_1 , як дружині безвісти зниклого військовослужбовця в розмірі 1 820 000 (один мільйон вісімсот двадцять тисяч) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 27 січня 2023 року ОСОБА_2 , з яким вона проживала тривалий час у незареєстрованому шлюбі було призвано під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 , де він проходив службу. 07 квітня 2024 року їй стало відомо про зникнення ОСОБА_2 безвісти за особливих обставин. Вважає, що згідно Закону України "Про правовий статус осіб зниклих безвісти за особливих обставин" вона, як дружина безвісти зниклого військовослужбовця, з яким проживала у незареєстрованому шлюбі, має право отримати статус члена сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця та отримати грошове забезпечення, яке отримував ОСОБА_2 . Вказує, що 07 квітня 2025 року звернулась з письмовою заявою до відповідача через третю особу з проханням призначити їй грошове забезпечення, яке отримував її чоловік. В якості доказів про підтвердження подружніх стосунків між позивачкою та ОСОБА_2 надала копію судового рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 року у справі №385/1152/24. Проте відповідач залишив без розгляду її заяву від 07 квітня 2025 року щодо призначення грошового забезпечення. Такі дії відповідача щодо ненадання відповіді на лист та залишення його без розгляду вважає неправомірними та незаконними у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 23.06.2025 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.25-26).
Представником відповідача подано до суду відзив, згідно якого заперечує проти задоволення позовних вимог (а.с.31-34), та зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2023 №25 солдата ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, з 27 січня 2023 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2024 №98 солдат ОСОБА_2 , вважається таким, що 05 квітня 2024 року безвісно зник за особливих обставин. Відповідно до ч. 1-2 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Таким чином, вважає, що у позивача відсутнє право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 . Окрім того, звертає увагу суду на те, що рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області по справі №385/1158/24 встановлено факт, проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зник безвісти за особливих обставин 05.04.2024 року, однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 2004 року до призову на військову службу по мобілізації третім відділом ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до 27.01.2023 року. Таким чином, вважає, що фактичні шлюбні відносини під час проходження ним військової служби не підтверджені. Представник відповідача також ввертає увагу на те, що заява від 07.04.2025 до військової частини НОМЕР_1 не надходила. Натомість, на адресу військової частини НОМЕР_1 18.04.2025 через ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшла заява позивача від 04.04.2025 щодо виплати їй грошового забезпечення сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 05.04.2024. Військовою частиною 24.06.2025 було розглянуто заяву та відмовлено в її задоволенні. Відповідь було направлено засобами поштового зв'язку.
Третя особа правом подання пояснень не скористалася.
Дослідивши письмові докази у справі судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 року по справі №385/1158/24, яке набрало законної сили 08.10.2024 року, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 2004 року до призову на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто до 27.01.2023 року (а.с.45 зворот - 46).
Також вказаним рішенням встановлено, що 27 січня 2023 року ОСОБА_2 було призвано під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок збройної агресії росії проти України.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2023 №25 солдата ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, з 27 січня 2023 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення (а.с.49).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2024 №98 ОСОБА_2 , вважається таким, що 05 квітня 2024 року безвісно зник за особливих обставин (а.с.48зв.).
Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, щодо персональних даних розшукуваної особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наявна інформація: «зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій)». (а.с.6)
ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою від 03.04.2025 року до відповідача через третю особу з проханням призначити їй грошове забезпечення, яке отримував ОСОБА_2 (а.с.39 - 40).
Листом від 24.06.2025 року №5976 ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до вимог абзацу 4 пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) у разі відсутності особистого розпорядження грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Сержант ОСОБА_2 під час проходження військової служби особисте розпорядження не складав. Відповідно до ч. 1-2 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Так, законодавством не визначено право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця цивільною дружиною, а тому Ви не входите до числа осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого сержанта ОСОБА_2 . Абзацом 9 пункту б статті 9 Закону у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини. Відповідно до абзацу 8 пункту 5 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11,2016 № 884 збереження належного, але не виплаченого, грошового забезпечення за військовослужбовцями (визначеними особами) здійснюється військовою частиною (установою, організацією) за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні шляхом зарахування сум грошового забезпечення на депозитні рахунки в органах Казначейства. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 відмовлено у виплаті грошового забезпечення сержанта ОСОБА_2 (а.с.37).
Вказаний лист направлено засобами поштового зв'язку (а.с.38-38зв.).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на час зникнення ОСОБА_3 ) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До вказаної норми були внесені зміни та пункт 6 статті 9 Закону №2011-XII, чинний з 24.11.2024, викладено в такій редакції:
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей, визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 12.07.2018 № 2505-VIII (далі Закон № 2505-VIII)
Для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Відповідно до статті 1 у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема
- близькі родичі та члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
- Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, - електронна база даних, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання та поширення визначеної цим Законом інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, їх невпізнані останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання осіб, зниклих безвісти, безвісно відсутніми або оголошення померлими, інформації про видачу нотаріусами свідоцтва про призначення опікуна над майном осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також інших даних, що використовуються для забезпечення обліку осіб, зниклих безвісти, з метою їх розшуку.
Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей. (ст.3 Закону № 2505-VIII)
Відповідно до статті 4 Закону № 2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.
Якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Статтею 6 Закону № 2505-VIII визначені права близьких родичів та членів сім'ї осіб, зниклих безвісти за особливих обставин
Близькі родичі та члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме).
Реалізація права, передбаченого частиною першою цієї статті, відбувається шляхом подання заяви про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та отримання достовірної інформації про хід та результати проведення її розшуку в порядку, визначеному цим Законом та іншими законами України.
Органи державної влади, уповноважені на здійснення обліку та/або розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зобов'язані надавати інформацію про хід та результати їх розшуку в порядку, встановленому цим Законом, близьким родичам та членам сім'ї таких осіб.
Члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2505-VIII особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими актами законодавства України.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці), регламентується Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим постановою КМУ від 30 листопада 2016 р. № 884 (далі - Порядок №884, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В розумінні п. 1 даного Порядку під "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.
Згідно п.п.3, 4, 5 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Відповідно до п.6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):
до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Міноборони, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв'язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію щодо осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовців, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Отже, грошове забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця виплачується дружині, а в разі її відсутності повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Відповідно до пункту 2 Розділ ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Таким чином, за безвісно відсутнім військовослужбовцем зберігаються виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Така виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення військовослужбовця безвісти членам його сім'ї за їх заявою на ім'я командира військової частини.
Так, щодо протиправності дій відповідача щодо не розгляду по суті заяви позивача, то суд зазначає, що листом від 24.06.2025 №5976 військова частина повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати їй грошового забезпечення ОСОБА_2 . Тому відсутні протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 .
Щодо невиплати грошового забезпечення, то суд зазначає, що спірним питанням у розрізі цієї справи є обґрунтованість рішення відповідача щодо права на призначення та отримання грошового забезпечення позивачкою, яка не перебувала з чоловіком військовослужбовцем у зареєстрованому шлюбі, а також не відноситься до інших груп осіб, яким законом надано таке право (батьків, дітей або утриманців військовослужбовця).
Суд враховує, що приписи частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, і приписи пункту 7 Порядку № 884 конкретизують коло осіб сім'ї військовослужбовця, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, зокрема, це - дружина зниклого безвісті військовослужбовця.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Відповідно до частин 1-2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Поняття шлюбу визначено статтею 21 Сімейного кодексу України.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Як встановлено судом, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання не було зареєстровано шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
Разом з тим, суд при розгляді справи враховує рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 у справі №385/1152/24, яким встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 2004 року до призову на військову служб по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто до 27.01.2023.
Вказаним вище судовим рішенням підтверджено, зокрема, що позивачка та безвісно відсутній ОСОБА_2 протягом тривалого часу спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов'язки, а тому вони були членами однієї сім'ї, зокрема як чоловік та дружина.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Визначальним критерієм належності особи до члена сім'ї, є факт спільного проживання, спільного побуту, наявність взаємних прав та обов'язків, а кровні зв'язки - вторинні. Факт спільного проживання та побуту може доводитися різними доказами.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Також, суд враховує, що статтею 1 Закону № 2505-VIII до кола близьких родичів та членів сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин відносяться також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Отже, державна реєстрація шлюбу встановлена перш за все для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Натомість відсутність факту державної реєстрації шлюбу не спростовує наявність між ОСОБА_2 та позивачкою взаємних прав та обов'язків членів сім'ї, які спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, тобто фактично були подружжям.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 у справі №385/1152/24 фактично підтверджено факт спільного проживання позивачки з безвісти зниклим військовослужбовцем ОСОБА_2 однією сім'єю, зокрема, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав та обов'язків, відтак, суд вважає, що на ОСОБА_1 поширюється дія положень Порядку №884 та у неї наявне право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачкою докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб'єктом владних повноважень правомірності щодо відмови у виплаті позивачки грошового забезпечення ОСОБА_2 .
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , відповідно до Порядку №884, є протиправними, а належним способом захисту прав позивачки буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , відповідно до Порядку №884, з дня зникнення 05.04.2024.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 90 КАС України).
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази надані позивачем - суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
З огляду на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивачки підлягає стягненню з відповідача сплачений нею при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 1211,20 грн (а.с.23).
Керуючись ст.ст.139, 243-246, 255, 292-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, з дня зникнення безвісти, а саме з 05 квітня 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА