про повернення позовної заяви
24 листопада 2025 року м. Київ справа № 320/51087/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- визнати протиправним і нечинним пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї»;
- зобов'язати Пенсійний фонд України поновити виплату належних позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг у відповідності до норм статті 21 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.06.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: уточнити склад учасників справи або зміст позовних вимог, з урахуванням вказаних судом зауважень з наданням двох або трьох примірників уточненої позовної заяви - в залежності від уточнень, з урахуванням вказаних судом зауважень.
На виконання вимог ухвали суду від 23.10.2025 позивачем подано до суду уточнену позовну заяву, зазначивши у складі відповідачів Кабінет Міністрів України та Пенсійний фонд України, з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним і нечинним пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї»;
- зобов'язати Пенсійний фонд України поновити виплату належних позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг у відповідності до норм статті 21 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.06.2025.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За приписами пункт у3 частини першої статті 4 КАС України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС України, відповідно до частини першої якої у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
У позовній заяві зазначаються, зокрема: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи [сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 46 КАС України); учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 КАС України)]; зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (пункти 2, 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України).
Вимога статті 160 КАС України щодо зазначення у позовній заяві відповідача та змісту позовних вимог має значення не тільки в матеріально-правовому аспекті публічно-правового спору, за вирішенням якого особа (позивач) звертається до суду, але й у процесуальному: перш ніж відкрити провадження у справі, суддя відповідно до частини першої статті 171 цього Кодексу має з'ясувати, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частин першої, шостої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення наведені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами першою та четвертою якої передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє уніфікованості національної судової практики.
При цьому, обов'язковою умовою такого об'єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.
Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов'язаність між собою через їх виникнення на підставі різних обставин та на підставі різних доказів.
Заявлені у прохальній частині позовної заяви вимоги адресовані Кабінету Міністрів України та Пенсійному фонду України.
Так, позивач просить суд визнати протиправним і нечинним пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї».
Означена частина позовних вимог заявлена до Кабінету Міністрів України та підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, виходячи з положень статті 264 КАС України з огляду на оскарження нормативно-правового акта в частині.
Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги до ПФУ про зобов'язання Пенсійний фонд України поновити виплату належних позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг у відповідності до норм статті 21 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.06.2025.
Так, дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд дійшов висновку про те, що підстави позову є різними з огляду на таке.
Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної частини нормативно-правового акта [пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї»], позивач вказує на те, що оскаржувана частина нормативно-правового акту не відповідає акту вищої юридичної сили, а саме: положенням статті 46 Конституції України та позбавляє позивача права на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг.
Обґрунтовуючи протиправність дій ПФУ щодо припинення виплати належних позивачу пільг на оплату житлово-комунальних послуг, позивач посилається на норми статті 21 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тобто, предметом даної позовної заяви є об'єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами. При цьому, для з'ясування правомірності кожного з окремо оскаржуваних рішень/дій, є необхідним з'ясування значного обсягу різних обставин та передумов їх прийняття/вчинення, що, вочевидь, свідчить про індивідуальний предмет доказування у кожному конкретному випадку.
Вказане свідчить про те, що в основу спірних правовідносин покладено різні підстави їх виникнення, та різні докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Відповідно, різним є і правове регулювання спірних правовідносин.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.
Так, частиною першою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною статті 264 КАС України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження (частина восьма статті 264 КАС України).
Отже, розгляд заявлених позивачем до Кабінету Міністрів України вимог має бути здійснений у порядку, встановленому статтею 264 КАС України.
У той же час, всі інші заявлені позивачем вимоги підлягають розгляду у загальному порядку, встановленому вимогами статей 257, 260, 262 КАС України.
Таким чином позивачем у позовній заяві заявлено позовні вимоги, які підлягають розгляду за окремим встановленими КАС України процедурами, що також свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
Суд зазначає, що допущене позивачем порушення не є формальним, оскільки фактично ускладнює та, відповідно, сповільнює, розгляд справи за вимогами, які в силу вимог КАС України підлягають розгляду за різними правилами, а тому повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 35 рішення у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, серія A, №18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22.10.1996, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, серія A, №316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28.05.1985, серія A, №93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28.05.1985 у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя.
При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що належний порядок звернення до суду полягає у необхідності подання позивачем окремих позовів, які стосуються оскарження нормативно-правового акта та оскарження дій органу пенсійного фонду щодо припинення виплати йому пільг на оплату житлово-комунальних опслуг.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, після приведення позовної заяви у відповідність до зауважень, викладених судом у цій ухвалі.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.