24 листопада 2025 року Справа № 280/4416/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області
про визнання протиправної та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ 092134 від 13.05.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач 08.04.2025 на власному автомобілі (мікроавтобусі) рухався до місця виконання своїх посадових обов'язків, а саме виконання будівельних робіт у м. Чернігів. Працює на посаді монтажник у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма Промспецсервіс». На трасі Київ - Чернігів, 129км, був зупинений працівниками відповідача. Під час перевірки відповідачем складено акт №118974 від 08.04.2025, у якому зафіксовано, що 08.04.2025 автомобіль ГАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , рухався з вантажем, згідно ТТН УПР 24213 від 08.04.2025, при цьому у водія на момент проведення перевірки відсутні документи визначені ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385, а саме: «відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», в товарно-транспортній накладній не вказаний ІПН автомобільного перевізника». На підставі акту винесено постанову ПШ № 092134 від 13.05.2025 про застосування до позивача штрафу, передбаченого ст.48 та абазом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17000 грн. Вважаючи вказану постанову протиправною позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою судді від 03.06.2025 адміністративний позов залишено без руху.
05.06.2025 від представника позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою судді від 11.06.2025 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що в матеріалах справи міститься товарно- транспортна накладна № упр24213 від 08.04.2025, зі змісту якої встановлено, що водієм є ОСОБА_1 (вантажовідправник ТОВ «ВЕНТ-СЕРВІС») на замовлення ТОВ «Науково-виробнича фірма «Промспецсервіс» (вантажоодержувач). Здійснено перевезення вантажу з м. Києва до м. Чірнігів. Відповідач зазначає, що наявність ТТН спростовує факт здійснення перевезення вантажу транспортним засобом, власником якого є позивач для власних цілей, як стверджує останній. Відтак, відповідачем правомірно визначено позивача, як суб'єкта відповідальності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Таким чином, в даному випадку саме позивач, який є власником транспортного засобу є перевізником і, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів. Відповідач зазначає, що відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами. Отже, законом чітко визначено відмінність між особою, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень. Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними. Також відповідач підкреслює, що позивачу було направлено запрошення на розгляд справи, проте жодних заперечень від позивача на розгляд справи не надходило. Просить відмовити у задоволені позовної заяви.
Від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив відповідно до якої зазначено, що відповідачем у відзиві жодним чином не спростовано той факт, що позивач не є суб'єктом господарювання, не надавав послуг перевезення, не є відповідним суб'єктом, та - до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у тому числі, передбачені ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Просить позовну заяву задовольнити.
Від представника відповідача надійшли письмові додаткові пояснення по справі, відповідно до яких зазначено, що якщо особа не є фізичною особою-підприємцем, це не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів. Враховуючи положення Закону №2344-ІІІ, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності. Крім того, для цілей застосування Закону № 2344-ІІІ, визначальним є факт здійснення вантажних перевезень, оскільки будь-яка особа, яка здійснює перевезення вантажів, є автомобільним перевізником. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт перевезення для власних потреб. Просить відмовити у задоволені позовної заяви.
Ухвалою суду від 24.11.2025 заяву представника позивача Русакова Сергія Юрійовича про забезпечення позову в адміністративній справі № 280/4416/25 повернуто заявнику без розгляду.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
08.04.2025 о 14 год. 33 хв. (місце проведення перевірки автодорога М-01, 129 км) посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 03.04.2025 проведено перевірку транспортного засобу марки автомобіль ГАЗ номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію, серія та номер НОМЕР_2 ), що належить ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт від 08.04.2025 №118974 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Згідно зі змістом вказаного акту під час перевірки виявлено такі порушення: під час перевезення вантажу у водія на момент проведення перевірки відсутні документи, визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: адаптації тахографа до транспортного засобу, передбачений пунктом 3.3 Інструкції, затвердженої Наказом МТЗУ № 385 від 24 червня 2010 року та в товарно-транспортній накладній відсутній ІПН автомобільного перевізника.
13.05.2025 В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Олег МУСТАФАЄВ, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ092134, якою постановив стягнути з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 гривень за порушення: допущено перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону.
Правом подання скарги до Укртрансбезпеки на вказану постанову позивач не скористався.
Позивач, вважаючи спірну постанову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності постанови Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області від 13.05.2025 № ПШ092134 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з частинами чотирнадцятою, сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 79) (далі - Порядок № 1567).
Цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 1 Порядку № 1567).
Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункти 2, 4 Порядку № 1567).
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14 Порядку № 1567).
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзаци перший, другий пункту 15 Порядку № 1567).
Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (абзац перший пункту 21 Порядку № 1567).
Отже, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
За змістом абзацу другого частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Частиною першою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно із частиною другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм права вказує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
У справі, що розглядається, під час перевірки транспортного засобу позивача контролюючий орган виявив та зафіксував у акті перевірки від 08.04.2025 №118974 два порушення, які полягають у:
- в товарно-транспортній накладній відсутній ІПН автомобільного перевізника;
- відсутності у водія адаптації тахографа до транспортного засобу, передбаченого пунктом 3.3 Інструкції, затвердженої Наказом МТЗУ № 385 від 24 червня 2010 року.
Щодо першого порушення: перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки товарно-транспортної накладної або іншого, визначеного законодавством, документа, суд зазначає таке.
За змістом частини другої статті 48 Закону № 2344-III документом на вантаж є товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ.
Відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону № 2344-ІІІ, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Частиною третьою статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила № 363), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.
Водночас ці Правила № 363 не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Глава 1 Правил № 363 дає визначення, зокрема таких термінів та понять:
- вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
- перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
- товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
- товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Правила оформлення документів на перевезення визначені главою 11 Правил № 363.
За змістом приписів пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді.
Згідно з пунктом 11.2 Правил № 363 оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Щодо зазначень позивача про те, що ТТН від 08.04.2025 заповнював працівник виробника вентиляційного обладнання, допустивши неточності вказавши автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_2 та не вказавши його ІПН, суд зазначає наступне.
Приписами пунктів 11.3, 11.4 передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
Отже, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності, установленої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III.
Виключенням з цього правила є лише випадки, якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Отже, законодавець окреслив межі, за яких настає відповідальність установлена абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому саме у разі відсутності товарно-транспортної накладної у паперовій та/або електронній формі або її обов'язкових реквізитів, для перевізника настають наслідки, передбачені цією нормою, у вигляді застосування адміністративно-господарського штрафу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі № 440/17062/21.
Отже отримавши вантаж згідно з товарно-транспортною накладною водій ОСОБА_1 (експедитор) повинен підписати всі її примірники відповідно до приписів пунктів 11.3, 11.4 та ознайомлення його із інформацією не спростовує зазначеного у ній.
Крім того, з відзиву на позовну заяву вбачається, що позивачу було направлено запрошення на розгляд справи про застосування адміністративно-господарського штрафу, проте жодних заперечень чи пояснень від позивача, або його представника, подання виправленої ТТН не надходило. Правом на надання пояснень, заперечень при розгляді відповідачем справи про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач не скористався.
Матеріали справи також не містять виправленої ТТН, пояснень вантажовідправника тощо.
Щодо тверджень позивача, що він не є та не вважає себе автомобільним перевізником, оскільки не є суб'єктом господарювання, а отже не може бути автомобільним перевізником, який перевозив товар на комерційній основі або для власних потреб, оскільки є працівником ТОВ «Науково- виробнича фірма Промспецсервіс», а саме монтажником з 10.03.2025 по теперішній час та отримав частини вентиціційної установки та рухався на власному мікроавтобусі до місця виконання своїх обов'язків, а саме виконання будівельних робіт у м. Чернігові, не є фізичною особою-підприємцем, суд зазнчає наступне.
У цій справі суд встановив, що згідно товарно-транспортної накладної № упр24213 від 08.04.2025, перевезення товару (автомобільний перевізник) здійснював саме позивач на власному автомобілі, вантажовідправник ТОВ «ВЕНТ-Сервіс», вантажоодержувач ТОВ «Науково- виробнича фірма Промспецсервіс», отже вказане свідчить про те, що позивач був саме автомобільним перевізником.
Крім того, суд ще раз звертає увагу, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності, установленої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III.
Виключенням з цього правила є лише випадки, якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.
Проте, позивач здійснюючи перевезення надав до контролюючого органу ТТН № упр24213 від 08.04.2025 (документ призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення), чим спростовується те, що перевезення здійснювалось ним як фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.
За приписами Правил № 363 перевізником є не лише юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів, а й та, яка за власний кошт здійснює перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Водночас транспортна послуга відповідно до цих же Правил - це перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Отже, у розглядуваній ситуації позивач є перевізником, а документом на вантаж, який ним перевозився є саме товарно-транспортна накладна.
Позиція суду з цього питання узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 340/5660/22.
Отже зазначені обставини свідчать, що позивачем як автомобільним перевізником здійснювалося перевезення вантажу на замовлення однієї юридичної особи до іншої особи (покупця) власним автомобільним транспортом, тобто надавалася транспортна послуга.
Крім того, суд звертає увагу , що посилання позивача , що він працює монтажником в ТОВ «Науково- виробнича фірма Промспецсервіс», не спростовує те, що в даній ситуації він здійснюючи перевезення вентиляційної труби, був саме автомобільним перевізником, оскільки перевезення не є монтажними роботами.
Виходячи з вищевказаного суд відхиляє покликання позивача щодо неправомірності застосування до нього адміністративно-господарські санкції, у тому числі, передбачені ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки він не є суб'єктом господарювання.
Щодо другого порушення: відсутності у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, передбаченого пунктом 3.3 Інструкції, затвердженої Наказом МТЗУ № 385 від 24 червня 2010 року, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
У розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення № 340), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2).
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно з визначенням, наведеним у абзаці дванадцятому пункту 1.5 Положення № 340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких ТЗ та про певні періоди роботи їх водіїв. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Своєю чергою, Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі Інструкція № 385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385: контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до положень пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно із частиною третьою статті 10 цієї Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Водночас ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що водій, який здійснює перевезення на вантажному автомобілі, та який обладнаний тахографом, повинен мати із собою: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Аналогічний підхід щодо застосування наведених норм Інструкції № 385 та Положення № 340 викладений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 440/17062/21.
Також у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17 Верховний Суд вже зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.
Водночас саме на перевізника покладений обов'язок забезпечувати належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР, здійснювати періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у визначеній Інструкцією № 385 кількості, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 826/2239/16, аналізуючи законодавство про автомобільний транспорт, зокрема приписи Закону № 2344-ІІІ, Положення № 340, виснував, що за відсутності документів, зокрема, адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально-контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Суд встановив, що в акті перевірки від 30 листопада 2023 року № 014207 контролюючий орган вказав про відсутність у водія на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Варто відзначити, що відсутність у позивача на момент проведення перевірки такого документа є однією з підстав прийняття оскаржуваної постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.
Утім у позовній заяві позивач ніяк не спростовує та не заперечує стверджуване відповідачем порушення.
Позивач лише вказує, що він не є автомобільним перевізником і на нього не може розповсюджуватися дія статті 48 Закону № 2344-ІІІ, за порушення якої винесена спірна постанова, що спростовано раніше.
У аспекті цього суд підкреслює, що під час здійснення визначених законодавцем відповідних вантажних перевезень транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом задля контролю швидкості здійснення перевезення, режиму праці та відпочинку водіїв. Приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, задля уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема права на відпочинок. Тобто приписи щодо належної роботи тахографа є не забаганкою законодавця, вони виконують функцію створення безпечних умов на дорозі.
Своєю чергою, пунктом 1.3 Інструкції № 385 визначено, що ця інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Обов'язок для перевізника встановлювати на відповідному вантажному транспорті тахограф визначений Положенням № 340.
Водночас пунктом 1.4 Положення № 340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Отже, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема вантажні перевезення за для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників. Тобто наявність власних потреб є опцією саме фізичної особи.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 440/5873/23.
Враховуючи те, перевезення товару (автомобільний перевізник) здійснював саме позивач на власному автомобілі, вантажовідправник ТОВ «ВЕНТ-Сервіс», вантажоодержувач ТОВ «Науково- виробнича фірма Промспецсервіс», отже вказане свідчить про те, що позивач надавав транспортні послуги(а не монтажні роботи) та був саме автомобільним перевізником то на позивача поширюються відповідні положення Інструкції № 385 та Положення № 340, в частині як використання транспортних засобів, обладнаних тахографами (з урахуванням вимог пункту 6.1 Положення № 340), так і забезпечення належної роботи тахографа.
За цих обставин у сукупності суд уважає, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем статті 48 Закону № 2344-ІІІ, а саме відсутності у водія на момент проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу є правильним.
З огляду на викладене суд резюмує, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено здійснення позивачем вантажного перевезення 08.04.2025 без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ встановлена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, оскаржувана постанова Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області №ПШ 092134 від 13.05.2025 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування у суду відсутні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул.Фізкультури, буд. 9, ЄДРПОУ 3981684) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69002, м.Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 14) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова