24 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/5799/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення збитків завданих державі, -
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) в особі представника - Філімоненка Максима Віталійовича звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), яким просить:
1) прийняти дану позовну заяви та відкрити провадження у справі;
2) визнати винним у нанесенні збитків державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 ;
3) стягнути з ОСОБА_1 - збитки завдані державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 3104,79 грн.;
4) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028 грн.00 коп. стягнути з відповідача, ОСОБА_1 , на користь НОМЕР_3 прикордонного загону.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військовослужбовець ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , однак з 27 червня 2025 року не прибув до місця розташування військової частини після відпустки за сімейними обставинами. По вказаному факту було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_1 здійснено переплату грошового забезпечення та премії за період з 27.06.2025 року по 30.06.2025 року. З огляду на що вважає, що така сума підлягає стягненню в судовому порядку.
22 липня 2025 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду зазначений позов залишено без руху та запропоновано позивачу подати до суду протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху копії документа, що приєднується до позовної заяви, а саме: належний доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення ОСОБА_1 копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу його місця проживання.
25 липня 2025 року представником позивача на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху надано відповідний доказ надіслання позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу. Отже, недоліки позовної заяви усунуті у строк, встановлений судом.
01 серпня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
Зазначена ухвала направлена на адресу реєстрації місця проживання відповідача, відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру (відповідь №1630009 від 01.08.2025) та вручена 18 серпня 2025 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
Проте відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не подав, про причини неподання суд не повідомив, про продовження процесуального строку для подання такого не клопотав.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.12.2022 №703-ОС «Про особовий склад» молодшого сержанта ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.12.2024 №18.02-ОС «Про особовий склад» молодшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії - помічником гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.07.2025 №962-ОС «Про особовий склад» молодшого сержанта ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення, у зв'язку з тим, що він не повернувся до місця служби після відпустки за сімейними обставинами.
До моменту зняття з усіх видів забезпечення, йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення за повний місяць червень 2025 року в розмірі 23701,96 грн, яке він отримав на картковий рахунок, що підтверджується розрахунковим листом ОСОБА_1 за червень 2025 року.
Таким чином переплата грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 30дн. - 27 дн. = 4 дні, тому сума заборгованості перед ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовою частиною НОМЕР_4 ) становить - 3104,79 грн.
Отже, відповідач набув та зберіг майно, а саме грошові кошти в сумі 3104,79 грн. без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби (не прибув до місця служби після відпустки) під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку з 27.06.2025 року до 30.06.2025 року.
З огляду на зазначене з метою стягнення такої суми з відповідача у судовому порядку позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XI (далі Закон №2232) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період відноситься до різновидів військової служби.
Статтею 40 Закону №2232 передбачено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону №2011).
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону №2011, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення).
Пунктом 144-1 Положення визначено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок).
Відповідно до п.15 розділу І Порядку, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, діючим законодавством не передбачена можливість виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, що самовільно залишили військову частину. Поряд з цим, законодавчі норми, що регламентують порядок виплати грошового забезпечення, не встановлюють порядок повернення безпідставно виплачених коштів таким військовослужбовцям.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
За приписами пункту 4 статті 1 Закон №160 матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Нормами ч. 1 ст. 2 Закону №160 передбачено, що його дія поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №160, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону №160 особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Таким чином, законодавчі норми передбачають необхідність відшкодування військовослужбовцем шкоди, в тому числі завданої державі у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Частиною 1 ст. 10 Закону №160 визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 12 Закону №160).
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини від 01 липня 2025 року №962-ОС зняти з всіх видів грошового забезпечення, відповідача, сержанта ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 3 категорії - помічника гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), який у встановлений термін не прибув з відпустки за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення до місця несення служби та відсутній у місці дислокації підрозділу, з 27 червня 2025 року. Не зараховувати до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії період військової служби з 27 червня 2025 року до дня повернення до виконання військового обов'язку. Виплату грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснювати з 27 червня 2025 року до дня повернення до виконання військового обов'язку. Підстава: рапорт першого заступника коменданта - начальника штабу прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) від 29.06.2025 №Р-24640-25.
У зв'язку з самовільним залишення військової частини грошове забезпечення сержанту ОСОБА_2 не виплачується, що виключає можливість стягнення заявленої позивачем шкоди (безпідставно нарахованого грошового забезпечення) в порядку ч. 1 ст. 10 Закону №160.
Поряд з цим, на думку суду, передумовою стягнення завданої державі шкоди в судовому порядку є звернення військової частини до військовослужбовця з метою спонукання повернути безпідставно виплачені кошти у добровільному порядку, тобто в порядку досудового врегулювання спору.
Всупереч наведеному Військова частина НОМЕР_4 не надала суду жодних доказів звернення до відповідача з пропозицією повернути безпідставно отримане грошове забезпечення за період з 27.06.2025 року по 30.06.2025 року у сумі 3104,79 грн.
Враховуючи те, що дана позовна заява подана з виконанням вимог ст. 160 КАС України, у позивача наявна інформація щодо місця проживання/реєстрації відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, Військова частина НОМЕР_4 не надала суду доказів надіслання на адресу ОСОБА_1 вимоги про повернення безпідставно набутого майна, що є необхідною передумовою звернення до суду з позовом щодо стягнення такого з фізичної особи.
Вказане, на думку суду, свідчить про передчасність даного позову, оскільки позивачем не було доведено небажання військовослужбовця відшкодувати завдану державі шкоду в добровільному порядку.
За наведених обставин, враховуючи вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
З огляду на відмову у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення збитків завданих державі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець