Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 листопада 2025 року Справа№200/5810/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабіча С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), що полягають у відмові надати відпустку за сімейними обставинами ОСОБА_1 відповідно до підпункту 2 пункту 210 розділу VIII "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України";
- зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) надати відпустку за сімейними обставинами ОСОБА_1 згідно з підпунктом 2 пункту 210 розділу VIII "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України".
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ybv подано двічі рапорт до командира НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з проханням надати відпустку відповідно до підпункту 2 пункту 210 Розділу VIII “Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України». Відповідач відмовив у задоволені поданих рапортів, незважаючи на наявність документально підтверджених обставин, які обґрунтовують необхідність перебування позивача поруч із госпіталізованою дружиною, що порушує, на думку позивача його права, оскільки відмова ґрунтується не на юридичних підставах, а на власному розсуді командування.
Позивач вказує, що попри наявну колізію між підпунктом 2 пункту 210 Розділу VIII “Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» та пунктом 18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо тривалості та збереження грошового забезпечення відпустки, жодна з цих норм не передбачає можливості повної відмови у її наданні за наявності належним чином підтверджених обставин. Окрім того позивач зауважує, що гарнізонна військово-лікарська комісія визнала позивача придатним виключно до служби в органах (підрозділах) забезпечення, навчальних закладах, науково дослідних установах, підрозділах технічного, матеріального, медичного та інших видах забезпечення, охорони, та позивач не залучається до участі в бойових діях.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та про зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження у справі № 200/5810/25. Призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що у період дії воєнного стану та у зв'язку із його настанням, виходячи із бойової обстановки та завдань покладених на військові частини, військовослужбовцям може бути обмежено надання відпусток військовослужбовцям.
Посилаючись на норми Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення “Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», відповідач зазначав, що надання відпусток як щорічних так і її додаткових видів, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить військову службу.
Також вказував, що позивач перебуває у відпустці з 20 серпня 2025 року, що підтверджується копією відпускного квитка ОСОБА_1 .
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Відповідно до листа відповідача від 12.07.2025 № 08/10333-25-вих командуванням НОМЕР_1 прикордонного загону по суті розглянуто рапорт позивача (вx. № 04.4/30894/25-Вн від 01.07.2025) та повідомлено, що відповідно до наданих документів не вбачається підстав для прийняття рішення щодо надання відпустки за сімейними обставинами.
Також зазначено, що аналіз норм Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема абзацу 1 пункту 18 статті 10-1, абзацу 1 пункту21 статті 10-1 дає підстави вважати, що у період дії воєнного стану та у зв'язку з його настанням військовослужбовцям може бути обмежено надання щорічної основної відпустки та відпустки за сімейними обставинами.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно прийнято відмову у наданні відпустки позивачу за сімейними обставинами відповідно до підпункту 2 пункту 210 розділу VIII "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України", звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами 3, 4, 14 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до статті 40 Закону № 2232-ХІІ гарантії ї правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Отже, військова служба є особливим видом публічної служби та її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 9, 10 статті 10-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011- ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відпустка за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення надається військовослужбовцю у таких випадках:
1) укладення ним шлюбу - тривалістю до 10 календарних днів;
2) тяжкого стану здоров'я або смерті рідних по крові або по шлюбу:
а) дружини (чоловіка), батька (матері), вітчима (мачухи), сина (дочки), пасинка (падчерки), рідного брата (рідної сестри) військовослужбовця, батька (матері) подружжя або особи, на вихованні якої перебував військовослужбовець, - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
б) інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
3) пожежі або іншого стихійного лиха, яке спіткало сім'ю військовослужбовця або осіб, зазначених у підпункті 2 цього пункту, - тривалістю до 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
4) в інших виняткових випадках, коли присутність військовослужбовця в сім'ї необхідна, за рішенням командира (начальника) військової частини - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад. Така відпустка може надаватися один раз протягом календарного року.
За рішенням командира (начальника) військової частини військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік.
Відповідно до частини 10 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ за рішенням командира (начальника) військової частини військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік.
Пунктом 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Відповідно до частини 1 пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 3543-XII встановлено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, відповідно до змісту наведених норм, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022р. № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено військовий стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. № 69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, строк дії якої в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Пунктом 203 Положення № 1115 визначено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відпустка за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення надається військовослужбовцю у разі:
1) укладення ним шлюбу - тривалістю до 10 календарних днів;
2) тяжкого стану здоров'я або смерті рідних по крові або по шлюбу: дружини (чоловіка), батька (матері), вітчима (мачухи), сина (дочки), пасинка (падчерки), рідного брата (рідної сестри) військовослужбовця, батька (матері) подружжя або особи, на вихованні якої перебував військовослужбовець, - тривалістю до семи календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
інших рідних - тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
3) пожежі або іншого стихійного лиха, яке спіткало сім'ю військовослужбовця або осіб, зазначених в абзацах третьому та четвертому цього пункту, - тривалістю до 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
4) в інших виняткових випадках, коли присутність військовослужбовця в сім'ї необхідна, за рішенням начальника органу Держприкордонслужби - тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад. Така відпустка може надаватися один раз протягом календарного року.
За рішенням начальника органу Держприкордонслужби військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів протягом календарного року (абзаци 1- 7 пункту 210 Положення).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового надаються військовослужбовцям тільки в передбачених законом випадках та на підставі поданих військовослужбовцем пояснень у рапорті та додатково долучених документів (доказів).
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. № 548-XIV, встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 р. № 124 (далі - Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Рапорт має бути зареєстрований в службі діловодства військової частини.
Пунктом 3.9.1 Інструкції № 124 передбачено, що реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації.
Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
З аналізу даних правових норм слідує, що військовослужбовцям під час дії воєнного стану надано право на отримання частини щорічної основної відпустки та відпустки за сімейними обставинами, яке реалізується шляхом подання рапорту командиру військової частини. Такий рапорт реєструється, після чого передається на розгляд командиру.
За наслідками розгляду рапорту позивача (вx. № 04.4/30894/25-Вн від 01.07.2025) листом відповідача від 12.07.2025 № 08/10333-25-вих командуванням НОМЕР_1 прикордонного загону повідомлено, що відповідно до наданих документів не вбачається підстав для прийняття рішення щодо надання відпустки за сімейними обставинами, оскільки у період дії воєнного стану та у зв'язку з його настанням військовослужбовцям може бути обмежено надання щорічної основної відпустки та відпустки за сімейними обставинами.
Суд зауважує, що надання військовослужбовцю відпустки за сімейними обставинами під час оголошення мобілізації та введення воєнного стану відбувається з урахуванням певних умов, які дають таке право на відпустку.
Також суд зазначає, що надання відпусток у згаданий період є правом командира (начальника) і аж ніяк не обов'язком, що означає те, що дане питання вирішується на суб'єктивний розсуд командира (начальника).
Суд зауважує, що рішення ЛКК щодо загострення хронічних хвороб дружини позивача та знаходження її на стаціонарному лікуванні датовано 03.06.2025, у той час як з даним позовом до суду позивач звернувся 01.08.2025.
Доказів продовження стаціонарного лікування дружини після 03.06.2025 позивачем не надано, отже, позивачем не доведено того, що станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду продовжували існувати підстави для отримання відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення (тяжкий стан здоров'я дружини), передбачені вищевказаними нормами.
До того ж, відповідно до копії електронного відпускного квитка № 2496-ВДП/2382 від 16.08.2025, позивачу було надано частину щорічної основної відпустки за 2025 рік тривалістю п'ятнадцять календарних днів з 20 серпня 2025 року.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що відповідачем порушено право позивача на отримання ним відпустки за сімейними обставинами відповідно до підпункту 2 пункту 210 розділу VIII "Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України"
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки позивачем не наведено обґрунтованих доводів відносно допущення відповідачем протиправних дій щодо відмови у наданні відпустки, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі 07 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.І. Бабіч