21 листопада 2025 рокуСправа №160/23234/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: Головного управління Національної гвардії України про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 18.08.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання належним чином оформленого адміністративного позову, в якому вірно зазначити своє прізвище, уточнити суб'єктний склад відповідачів, відповідно до вимог статей 160 та 161 КАС України, а також надати копії позову для всіх учасників справи.
25.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим адміністративним позовом до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: Головного управління Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
- визнати дії суб'єктів владних повноважень, співробітників ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), які за попередньою змовою незаконно затримали, викрали та тримали ОСОБА_1 під вартою протягом двох діб у приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , НОМЕР_2 ) - противоправними;
- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про мобілізацію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання, АДРЕСА_3 ) на військову службу та направлення до військової частини № НОМЕР_4 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 );
- зобов'язати Головне Управління Національної Гвардії України скасувати Наказ командира військової частини № НОМЕР_6 Національної Гвардії України (по стройовій частині) про призначення у військову частину № НОМЕР_6 згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та зарахування його у якості солдата до списків особового складу військової частини № НОМЕР_6 , відповідно до мобілізаційного призначення;
- зобов'язати Головне Управління Національної Гвардії України, звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 місце проживання, АДРЕСА_3 ) з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини № НОМЕР_4 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 );
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 місце проживання, АДРЕСА_3 ) моральну шкоду в розмірі однієї гривні.
Позовні вимоги обгрунтовані протиправними діями відповідача 1 щодо незаконного «адміністративного затримання» позивача групою невідомих осіб у військовій формі та за попередньою змовою; незгодою позивача із його призовом на військову службу, з огляду на те, що він не порушував правила військового обліку, у нього не було розбіжності у військово-облікових документів та він не вчинив адміністративне правопорушення. Зауважено, що після проходження ВЛК, наступного дня за письмовим наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був призваний на військову службу та доставлений до військової частини № НОМЕР_4 Національної Гвардії Міністерства внутрішніх справ України.
Позивач вважає, що внаслідок вчинення відповідачем 1 цих протиправних дій, належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання відповідача 2 звільнити його з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу Військової частини.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
02.09.2025 року від відповідача 1 надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що позивач визначив спосіб захисту свого права, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час загальної мобілізації й наказу командира Військової частини НОМЕР_8 Національної Гвардії України про зарахування до списків особового складу частини, тобто, шляхом визнання протиправним та скасування актів індивідуальної дії. Зауважив, що скасування наказу про призов особи на військову службу та наказів щодо проходження військової служби не є підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану. Підстави звільнення таких військовослужбовців визначені пунктом другим частини четвертої статгі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». При цьому, наказ про призов на військову службу під час мобілізації та наказ про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому, їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан позивача.
Отже, відповідач вважає, що під час призову позивача на військову службу під час загальної мобілізації в особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
04.09.2025 року від відповідача 2 надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що з 15 лютого 2025 року і по теперішній час позивач фактично не виконує обов'язки військової служби, оскільки самовільно залишив місце служби. Звернув увагу, що, обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на неналежну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації. Однак, відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - звільнення з військової служби - є неефективним, оскільки не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу. Окремо наголосив, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про зупинення провадження у справі № 160/23234/25.
12.09.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним та перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
11.02.2025 ОСОБА_1 пройшов медичний огляд у позаштатній постійно діючій військово-лікарській комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 та за результатами медичного огляду визнаний придатним до військової служби на підставі графи II Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві (довідка ВЛК від 11.02.2025 №41/24/969).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.02.2025 № 74-М «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» 12.02.2025 ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією та відправлений у складі команди до Військової частини НОМЕР_8 , у зв'язку з чим, позивача було знято з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 11.02.2025 № 30 мтд, позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 17.02.2025 № 34 мтд, позивач вважається таким, що самовільно залишив місце служби та безпідставно відсутній з 15.02.2025 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 10.03.2025 № 49 мтд, оголошено про виведення позивача в розпорядження командира військової частини.
Вважаючи протиправними дії відповідача 1 щодо незаконної мобілізації та, як наслідок, відсутності підстав для призову на військову службу та зарахування до списків особового складу Військової частини № НОМЕР_4 , позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку доводам позивача та діям відповідача 1, суд зазначає наступне.
У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно із пунктом 11 Положення №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.
Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.
Суд звертає увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що ввизнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, «процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною», тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову служб.
Згідно з ч.5ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки у суду відсутня дискреція щодо відступу від правових висновків Верховного Суду, суд по цій справі на підставі ч.5ст.242 КАС України, враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, що визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Також, суд зазначає, що Наказ в частині призову позивача за мобілізацією до військової частини НОМЕР_8 солдата - ОСОБА_1 є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.
Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Відтак, дії/рішення відповідачів 1, 2 в частині призову позивача за мобілізацією до військової частини НОМЕР_8 - вже реалізовані, а тому, визнання дїй протиправними та скасування спірних наказів не матиме наслідком звільнення позивача з військової служби.
Крім того, позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача 2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини № НОМЕР_4 також задоволенню не підлягає, оскільки після видання спірних наказів виникли нові правовідносини щодо проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008.
Отже, законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призначення до військової частини.
Водночас, зобов'язання військову частину звільнити від проходження військової служби позивача виходить за межі правовідносин щодо його призову на військову службу під час мобілізації та не відповідає суті порушеного права позивача.
Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, і фактично створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: Головного управління Національної гвардії України про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник