Провадження № 11-кп/821/751/25 Справа № 707/1566/25 Категорія: ч.2 ст.125, ч.1 ст.115 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
18 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участі прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
законного представника ОСОБА_9
розглянувши у закритому судовому засіданні в місті Черкаси в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2025, яким
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Нечаївка, Черкаського району, Черкаської області, українець, громадянин України, з середньою освітою, учень ДНЗ «Черкаський професійний автодорожній ліцей», інвалідом не являється, на утриманні малолітніх дітей не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.125 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч.1 ст.115 КК України у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
- за ч.2 ст.125 КК України у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточне покарання ОСОБА_8 призначено у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахується з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 з 06 січня 2025 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України в строк відбування призначеного покарання зараховано період перебування ОСОБА_8 під вартою з 06 січня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовжений залишений ОСОБА_8 під вартою до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_8 процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі п'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень 67 копійок.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Згідно вироку суду ОСОБА_8 визнаний винуватим і засуджений за те, що він 30.12.2024, близько 04 години 30 хвилин, знаходячись поруч з домоволодінням за адресою: АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_10 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень і бажаючи їх настання, в той момент коли потерпілий намагався зайти на територію свого подвір'я та взявся лівою рукою за металеву хвіртку, раптово смикнув його за праве плече, розвернув обличчям до себе та наніс останньому руками не менше двох ударів в область обличчя та голови, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді набряків та крововиливів повік правого ока, крововиливу в білкову оболонку правого ока, садна спинки носу, які згідно висновку судово-медичного експерта №02-01/22 від 16.01.2025 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Крім того, ОСОБА_8 05.01.2025, близько 20 години 40 хвилин, знаходячись на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , у ході розмови, яка переросла у конфлікт, реалізуючи свій прямий умисел, направлений на заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, з метою позбавлення життя ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , «Т-подібною» металевою трубою наніс останньому не менше двох ударів в ліву тім'яну та ліву виличну ділянки голови, після чого кинув зазначену трубу в напрямку потерпілого, яка втрапила в область грудної клітки ОСОБА_11 .
Внаслідок чого, в результаті своїх умисних протиправних дій ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_11 наступні тілесні ушкодження: черепно-мозкову травму у вигляді вдавлених переломів лівої скроневої кістки, лівої тім'яної кістки, забою головного мозку, субдуральної гематоми, травматичного субарахноїдального крововиливу з проривом у бокові шлуночки головного мозку, крововиливів в м'які мозочкові оболонки, крововиливів в м'які тканини голови з внутрішнього боку, ран на голові, синців та саден на голові, які у відповідності до висновку судово-медичної експертизи № 03-01/23 від 06.01.2025, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя; травма грудної клітки зліва у вигляді синців на грудній клітці, крововиливів в ліву легеню, крововиливів в м'які тканини лівої половини грудної клітки, відповідно до вказаного висновку експерта носять ознаки легких тілесних ушкоджень.
Відповідно до вищевказаного висновку експерта № 03-01/23 від 06.01.2025 - причиною смерті ОСОБА_11 є черепно-мозкова травма у вигляді вдавлених переломів лівої скроневої кістки, лівої тім'яної кістки, забою головного мозку, субдуральної гематоми, травматичного субарахноїдального крововиливу з проривом у бокові шлуночки головного мозку.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в своїх апеляційних скаргах:
-прокурор не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і правильності кваліфікації його діянь, вважає вирок необґрунтованим, який підлягає скасуванню через невідповідність призначеного судом ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачення внаслідок м'якості, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Суд при ухваленні оскаржуваного вироку не взяв у повній мірі до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення за ч.1 ст.115 КК України, кількість кримінальних правопорушень, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_8 та обставини, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 та згідно ст.65 КК України повинні враховуватись при призначенні покарання, не надав їм належної оцінки.
При цьому зазначає, що зміст ухваленого судом рішення не містить даних про вирішення питання щодо долі речових доказів, відомості про які зазначені в обвинувальному акті та відповідно були в розпорядженні суду.
Оскаржуваний вирок не містить відомостей про прийняте рішення щодо зазначеного речового доказу та всупереч вимог ч. 4 ст. 174, п. 12 ч.1 ст. 368 КПК України не містить рішення стосовно питання про скасування арешту майна, яке вирішується судом одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд.
Не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону і наявне у вироку суду посилання про те, що строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 з 06.01.2025.
Час, з якого судом визначено рахувати строк відбування покарання ОСОБА_8 не охоплюється проміжком часу, який визначено Кримінальним процесуальним кодексом України, а саме ч. ч. 1,2 ст. 532 КПК України) як такий, що відноситься до дати набрання судовим рішенням законної сили, та не відповідає указаним нормам кримінального процесуального закону.
Просить вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2025 щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання ОСОБА_8 через невідповідність тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, призначити покарання у вигляді 9 років 6 місяців позбавлення волі, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України призначити покарання у виді 1 року пробаційного нагляду. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у вигляді 9 років 6 місяців позбавлення волі, початок строку відбування якого обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
Виключити наявне у резолютивній частині вироку посилання на те, що строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 з 06.01.2025.
Доповнити вирок даними про вирішення долі наявного речового доказу у порядку ст. 100 КПК України та скасування арешту на нього у порядку ст. 174 КПК України, а саме: мобільного телефона марки РОСО МЗ із скасуванням накладеного на нього ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.01.2025 арешту, який залишити законному представнику обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 . У решті вказаний вирок залишити без змін.
- захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить змінити вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання у бік пом'якшення із застосуванням ст.69 КК України. Вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання у вигляді 8 років 6 місяців за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого неповнолітнього.
Суд, призначаючи покарання ОСОБА_8 не виважено врахував вік неповнолітнього 17 років. Також не врахував, що злочин вчинено вперше, що неповнолітній ОСОБА_8 до вчиненні вищезазначеного злочину ніде в службах ювенальної провенції сектору поліції не перебував, тому вважає, що є всі підстави для пом'якшення йому призначеного покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, обвинуваченого та законного представника, які підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, міркування прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційною скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог закону місцевим судом дотримано не в повному обсязі.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані вірно за ч. 2 ст. 125 КК України, а саме умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. та ч.1 ст.115 КК України, вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Враховуючи ту обставину, що в апеляційних скаргах прокурора та захисника кваліфікація дій та висновок про доведеність вини ОСОБА_8 , який винуватість визнав в повному обсязі, не оскаржується, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і об'єктивно, тому колегія суддів не проводить детальний їх аналіз в цій частині та відповідно до вимог ст.404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційних скарг.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Відповідно до до ч.1 ст.102 КК України покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.102 КК України покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.
При призначенні покарання, місцевий суд дотримався вимог ст.50, 65, 66, 67, ст.102 КК України та врахував Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, поведінку, який вчинив кримінальний проступок та особливо тяжкий злочин, вину в інкримінованих діяннях визнав повністю, що свідчит про його відношення до скоєного, вчинив два епізоди злочинної діяльності, раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, має негативну характеристику з ДНЗ «Черкаський професійний автодорожній ліцей», з якої вбачається, що ОСОБА_8 навчальний заклад майже не відвідує, помічався в стані алкогольного сп'яніння, поставлений на внутрішній облік, як учень схильний до правопорушень, з Вергунівського закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів, в якій зазначено, що навчання останнім майже не відвідувалися, навчальні завдання не виконував, негативна характеристика з Нечаївського закладу середньої освіти, в якій заначено що мати не приділяла необхідної уваги вихованню сина. Сім'я перебувала на обліку, як така, що опинилася в складних життєвих обставинах.
Крім того, районний суд врахував обставину, що пом'якшує покарання - вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім та повне визнання вини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а тому призначив покарання в межах санкцій ч.2 ст.125 КК України у виді 1 року пробаційного нагляду; за ч.1 ст.115 КК України - 8 років 6 місяців позбавлення волі, яке призначено не в максимальному розмірі та на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_12 років 6 місяців позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції призначене ОСОБА_13 покарання є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тому доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного обвинуваченому покарання, які зводяться до збільшення покарання ОСОБА_8 за ч.1 ст.115 КК України на один рік, а саме 9 років 6 місяців позбавлення волі та вимоги апеляційної скарги захисника про пом'якшення йому покарання із застосуванням положення ст.69 КК України є безпідставними, які не підлягають до задоволення.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 місцевий суд в повній мірі врахував тяжкість вчинених правопорушень, умови життя, вік ОСОБА_8 , який вчинив інкриміновані йому діяння будучи неповнолітнім і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням вимог ч.1 ст.70 КК України - 8 років 6 місяців, яке є адекватним вчиненому злочину та достатнім для виправлення особи
Згідно з вимогами ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Обставинами, що пом'якшують покарання, слід вважати такі, що зазначені в ст. 66 КК України, а також інші подібні обставини, наявні в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до положень п.8 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Колегія суддів вважає, що підстави для застосування вимог ст.69 КК України, як на тому наполягає захисник, відсутні.
Судом першої інстанції при призначенні покарання враховані дві пом'якшуючі обставини: вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім та повне визнання вини, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Інших пом'якшуючих обставин, під час перегляду вироку суду першої інстанції, які б пом'якшували ОСОБА_8 покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, колегією суддів не встановлено.
Колегія судді враховує, що ОСОБА_13 вчинив умисний, особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання до 15 років позбавлення волі, спосіб його вчинення, який металевою трубою наніс ОСОБА_11 не менше двох ударів по голові, від яких настала смерть ОСОБА_11 . Також, колегія суддів звертає увагу на тяжкі наслідки, що настали від кримінального правопорушення, загибель молодої людини, які є непоправними. При цьому колегія суддів враховує ту обставину, що будучи неповнолітнім, ОСОБА_8 характеризується негативно, розпивав алкогольні напої, провакував конфлікти, мав зухвалу, неадекватну поведінку, що підтверджується характеристиками навчальних закладів, а також згідно доповіді Соснівського районного відділу філії державної установи «Центр пробації» в Черкаській області є ризик можливості повторного злочину.
Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_8 міг би припинити конфлікт із потерпілим, однак цього не зробив, а завдав останньому два удари металевим предметом в голову, заподіявши смертельну травму, але на цьому не зупинився, а навпаки кинув в потерпілого металеву трубу, спричинивши тілесні ушкодження грудної клітки.
З огляду на викладене, ураховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, з урахуванням усіх обставин справи, в тому числі й тих, на які посилається захисник у скарзі, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_13 лише в умовах ізоляції від суспільства призначивши покарання у межах санкцій ч.2 ст.125, ч.1 ст.115 КК України із урахуванням положень ч.1 ст.70 КК України. -
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
В ході апеляційного розгляду кримінального провадження захисником не доведено, що призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. При цьому за результатами судового розгляду не було доведено про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Переконливих аргументів, які б свідчили про порушення судом вимог статей 50, 65 КК України, або доводили явну несправедливість призначеного ОСОБА_8 остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців через його суворість або м'якість, в апеляційних скаргах не міститься, при цьому колегія суддів враховує, що покарання призначено ближче до мінімальної межі санкції ч.1 ст.115 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора в частині не вирішення питання про долю речових доказів, а саме мобільного телефону марки РОСО М3 на який ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 20.01.2025 був накладений арешт, то з цього приводу слід зазначити наступне.
В матеріалах даного кримінального провадження міститься ухвала Черкаського районного суду м.Черкаси від 24 вересня 2025 року, якою внесено виправлення у резолютивну частину оскаржуваного вироку та доповнено абзацем, що мобільний телефон марки РОСО М3 у корпусі чорного кольору, який передано на відповідальне зберігання законному представнику обвинуваченого ОСОБА_9 - скасувати накладений на нього арешт та залишити останній.
Прокурор в ході апеляційного розгляду не підтримав апеляційну скаргу в цій частині.
Разом з тим є слушними доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне визначення строку відбування покарання ОСОБА_8 з моменту його фактичного затримання, з 06.01.2025.
Відповідно до п.2 ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, у тому числі, зазначається початок строку відбування покарання.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 було затримано 06.01.2025 та обрано запобіжний захід тримання під вартою, який залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Попереднє ув'язнення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України є запобіжним заходом, який застосовується щодо: підозрюваного, обвинуваченого, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Водночас, перебування особи в умовах ізоляції від суспільства за характером обмежень, покладених на особу, фактично прирівнюється до позбавлення волі як виду покарання. Тому, відповідно до норм кримінального права, попереднє ув'язнення зараховується у строк покарання, що призначається судом.
Відповідно до положень статей 532, 533, 354 КПК України виконання судового рішення є наслідком набрання ним вироком законної сили.
Відповідно до ст.4 Кримінально-виконавчого кодексу України підставою виконання і відбування покарання є, зокрема вирок суду, який набрав законної сили., інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
Районний суд не дотримався вимог кримінального процесуального та матеріального права в частині визначення початку строку відбування покарання ОСОБА_8 , оскільки час, з якого визначено рахувати строк відбування покарання ОСОБА_8 не охоплюється проміжком часу, який визначено Кримінальним процесуальним кодексом України, а саме ч.1,2 ст.532 КПК України, як такий що відноситься до дати набрання судовим рішенням законної сили.
За таких обставин, місцевий суд повинен був визначити у резолютивній частині вироку початок строку відбування покарання ОСОБА_8 з моменту набрання вироком законної сили, зарахувавши в строк відбування покарання попереднє ув'язнення.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок суду у випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Згідно з п.3, п.4 ч.1 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним змінити оскаржуваний вирок у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 408, 409 КПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2025 стосовно ОСОБА_8 - змінити в частині початку строку покарання.
Виключити з резолютивної та мотивувальної частини вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2025 стосовно ОСОБА_8 посилання суду на те, що строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 з 06.01.2025.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
У решті вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2025 стосовно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий-суддя -
Судді -