Номер провадження 22-ц/821/1881/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/4856/25 Категорія: на ухвалу Єщенко О. І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
20 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Бережної Наталії Миколаївни на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 серпня 2025 року про повернення заяви про забезпечення доказів у справі за заявою представника Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування доказів до пред'явлення позову, -
13.08.2025 до Уманського міськрайонного суду Черкаської області звернувся представник АТ «КБ «Приватбанк» про витребування доказів до пред'явлення позову (в порядку ч. 4 ст. 84 ЦПК України).
Клопотання мотивовано тим, що 02.04.2008 року ОСОБА_1 підписав кредитний договір 18мку/2008.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 26.08.2008 року, виданим Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Черкаській області.
За позичальником значиться заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк» по кредитному договору №18мку/2008, в сумі 37230,64 дол. США.
20.02.2009 року банк звернувся із претензією кредитора до Уманської міської державної нотаріальної контори Черкаської області.
26.02.2009 року листом №267/2-14 Уманська міська державна нотаріальна контора в Черкаській області повідомила, що заведена спадкова справа №736 за 2008 рік на підставі заяви батька ОСОБА_2 , малолітнього сина ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 . Однак, хто вступив в спадщину наразі невідомо.
На підставі викладеного банк просив суд витребувати в Уманській міській державній нотаріальній конторі копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 серпня 2025 року заяву представника АТ «КБ «Приватбанк» про витребування доказів до пред'явлення позову (в порядку ч. 4 ст. 84 ЦПК України) повернуто заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що суд може витребувати докази до подання позову як захід забезпечення доказів, якщо наявний обґрунтований ризик знищення відповідного доказу. Але в такому разі, ЦПК України зобов'язує позивача не пізніше 10 днів подати і саму позовну заяву.
Проте, в порушення вимог ЦПК України, заявником не наведено жодного об'єктивного факту на підтвердження того, що витребувані ним документи можуть бути втрачені або їх збирання чи подання стане згодом неможливим чи утрудненим.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник АТ КБ «Приватбанк» адвокат Бережна Н.М. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, прийнятою із порушенням норм процесуального права, просила ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що банк позбавлений можливості захистити свої права та інтереси в судовому порядку, оскільки не володіє інформацією про спадкоємців, а відтак не може визначити підсудність майбутнього позову та виконати вимоги процесуального закону у частині зазначенні у позові інформації про відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах 2 та 3 статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено, серед іншого, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (пункт 4 частини 2 статті 84 ЦПК України).
Так, метою процесуального інституту витребування доказів є допомога сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно, що підтверджується обов'язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто.
Відповідно до частини 4 статі 84 ЦПК України суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
За змістом наведених норм обов'язковою умовою для вжиття судом заходів щодо забезпечення доказів є встановлення обставин, які дають підстави для висновку, що засіб доказування може бути безповоротно втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Обов'язок доведення таких обставин покладається на особу, яка звертається до суду із заявою про забезпечення доказів.
Процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Тобто ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 401/1824/17.
Однак, крім зазначеного, суд, при вирішенні питання про забезпечення доказів, має враховувати наступне.
Відповідно до пунктів 4-5 частини 1 статті 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів.
Суд при вирішенні питання про забезпечення доказів має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення доказів; забезпечення збалансованості прав та інтересів сторін; наявності взаємозв'язку між забезпеченням доказів, витребуванням певної інформації, і предмету позовних вимог, а також запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб учасників даного судового процесу, а також те, що є наявні підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Ці обставини суд вважає істотними і необхідними для забезпечення доказів.
Таким чином, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим (статті 116-119 ЦПК України), та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно (стаття 84 ЦПК України).
Для вирішення питання про забезпечення доказів, зокрема, і до подання позовної заяви, слід враховувати положення статті 116 ЦПК України, а саме те, що така процесуальна дія може бути вчинена судом, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. В інших випадках витребування доказів можливе у разі неможливості учасника самостійно надати докази, однак на іншій процесуальній стадії, а саме після відкриття провадження у справі.
У цьому випадку забезпечення доказів необхідне для того, щоб захистити порушене право заявника, а не для того, щоб встигнути отримати відповідні докази до настання моменту неможливості їх збирання.
Як вбачається із поданої заяви, АТ КБ «Приватбанк» має намір подати до суду позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором зі спадкоємців померлого.
АТ КБ «Приватбанк» звертаючись до суду, подав клопотання про витребування доказів на підставі частини 4 статті 84 ЦПК України. При цьому вказав, що витребовувана інформація необхідна особі, яка може набути статусу позивача, для звернення до суду з відповідним позовом. Заявник позбавлений можливості самостійно отримати необхідні відомості про коло спадкоємців після смерті боржника ОСОБА_1 для захисту своїх прав та інтересів у судовому порядку.
Заявник звертає увагу суду на те, що він наразі позбавлений можливості захистити свої права та інтереси в судовому порядку, оскільки не володіє інформацією про спадкоємців, а відтак не може виконати вимоги, зазначені в статті 175 ЦПК України.
Однак, АТ КБ «Приватбанк» не надало жодних доказів неможливості самостійно отримати такі докази, наприклад відмови Уманської міської державної нотаріальної контори в наданні інформації.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що 20.02.2009 року банком було подано претензію кредитора до Уманської міської державної нотаріальної контори в Черкаської області, що свідчить про те, що нотаріус має дані про кредитора спадкодавця, а тому в разі отримання відповідного запиту, може надати необхідну інформацію банку.
Тобто докази неможливості самостійно отримати такі відомості в матеріалах клопотання відсутні.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, ухвала суду підлягає зміні в частині мотивів повернення клопотання заявника.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Бережної Наталії Миколаївни- задовольнити частково.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 серпня 2025 року - змінити з мотивів, наведених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді