Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/1582/25
Провадження № 2/542/709/25
18 листопада 2025 року селище Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Шарової-Айдаєвої О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Карась В.Р.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Нові Санжари в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селищного Культурно-мистецького центру «Нові Санжари» Новосанжарської селищної ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
09 вересня 2025 року до Новосанжарського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивачка, ОСОБА_1 ) до Новосанжарської селищної ради, за змістом якої позивачка просила поновити її на посаді директора Малокобелячківського сільського будинку культури та стягнути з Новосанжарської селищної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, відповідно до якого просила поновити строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі (а.с. 16-17).
Рух справи
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 26).
13 жовтня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про заміну первісного відповідача - Новосанжарської селищної ради - на належного відповідача - Селищний Культурно-мистецький центр «Нові Санжари» (а.с. 50-51).
Суд своєю ухвалою від 15 жовтня 2025 року замінив первісного відповідача - Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області, на належного - Селищний Культурно-мистецький центр «Нові Санжари» Новосанжарської селищної ради (а.с. 62-63).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 06 березня 2018 року вона працювала директором Малокобелячківського сільського будинку культури, однак 14 листопада 2023 року була звільнена за згодою сторін.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки воно вчинене під психологічним тиском з боку голови Новосанжарської селищної ради ОСОБА_2 та через погрози в її бік. Зазначила, що скарг та недоліків в роботі ніколи не мала. За місяць до звільнення, після погроз звільнити позивачку з посади, її було викликано до кабінету селищного голови Супруна Г.І., де він повідомив про скаргу жителів с. Малий Кобелячок щодо незадовільного виконання ОСОБА_3 її посадових обов'язків, та вказав на необхідність звільнитись за згодою сторін. Зважаючи на слабкий психологічний стан та проблеми зі здоров'ям, злякавшись негативних записів у трудовій книжці, вона написала під тиском заяву про звільнення на ім'я свого безпосереднього керівника - ОСОБА_4 . З 14 листопада 2023 року позивачка не працює.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 звернулась до суду із відповідною позовною заявою та клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку для звернення до суду з таким позовом, яке мотивовано тим, що встановлений законом строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, що дорівнює один місяць, був пропущений нею з поважних причин через тяжкий стан здоров'я - гострий вертеброгенний шийний радикуліт з вираженим м'язово-тонічним синдромом та значним порушенням рухової функції шийного відділу хребта, через що з 02.01.2024 по 12.01.2024 позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні, зверталась до невропатолога 16.01.2024, а 23.01.2024 їй встановлено діагноз центральна вестибулярна дисфункція аналізатора ІІ ст., через що вона проходить домашнє лікування.
02 жовтня 2025 року від Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області до суду надійшов відзив на позов ОСОБА_1 , за змістом якого Новосанжарська селищна рада проти позову заперечувала, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим, з огляду на те, що Новосанжарська селищна рада не призначала та не звільняла з посади директора Малокобелячківського сільського будинку культури ОСОБА_1 , оскільки її роботодавцем був Селищний Культурно-мистецький центр «Нові Санжари». З огляду на це, Новосанжарська селищна рада наголошувала, що не є належним відповідачем у даній справі (а.с. 30-33).
13 жовтня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про заміну первісного відповідача - Новосанжарської селищної ради - на належного відповідача - Селищний Культурно-мистецький центр «Нові Санжари» (а.с. 50-51).
Після заміни відповідача Новосанжарської селищної ради на належного - Селищний Культурно-мистецький центр «Нові Санжари», від останнього 30 жовтня 2025 року надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі з наступних підстав (а.с. 67-74).
Позивач ОСОБА_1 працювала директором Малакобелячківського сільського будинку культури, на зазначену посаду була призначена наказом директора КП «Центр культури і дозвілля» від 06.03.2018. У подальшому КП «Центр культури і дозвілля» було реорганізовано в СКМЦ «Нові Санжари». 13.11.2023 позивачка на ім'я директора СКМЦ «Нові Санжари» подала заяву, в якій просила звільнити її з посади директора Малокобелячківського сільського будинку культури за угодою сторін з 14.11.2023. Така підстава звільнення передбачена пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов такого звільнення, наказом директора від 14 листопада 2023 року позивачку було звільнено з посади за угодою сторін. Аргумент позивачки про психологічний тиск на неї, який став підставою для написання заяви на звільнення за угодою сторін, жодними доказами не підтверджений.
Факт ознайомлення з наказом про звільнення підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 від 14.11.2023. А трудову книжку позивачка отримала 15.11.2023, про що свідчить її підпис у книзі обліку трудових книжок.
Посилаючись на приписи статті 233 КЗпП України, відповідач акцентував увагу на тому, що у справах про звільнення працівник може звернутись до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. З огляду на зміст статті 234 КЗпП України, у разі пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, з поважних причин, суд може його поновити.
Поряд з цим поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані із дійними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
У клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач поважність причин пропуску такого строку мотивувала захворюванням та тривалим лікування.
Як вбачається з доданих позивачем додатків до позову, ОСОБА_1 протягом певного проміжку часу проходила лікування, але пропуск строку звернення до суду у майже два роки є необґрунтованим та таким, що не підлягає поновленню.
З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
05 листопада 2025 року від позивача до суду на відзив відповідача надійшли заперечення (а.с. 79-80).
У вказаних запереченнях позивач зазначила, що відзив відповідача підготовлений без повного ознайомлення з матеріалами позову, відповідач не навів конкретних фактів чи доказів, які б спростували обставини, викладені у позові. Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність взаємної згоди сторін та відсутність тиску або примусу з боку роботодавця. Вказано на відсутність доказів належного ознайомлення позивача з наказом про звільнення. На думку позивача, вона звернулась до суду в межах місячного строку з моменту, коли дізналась про порушення своїх трудових прав.
Позивачка в судове засідання, призначене на 18 листопада 2025 року, з'явилась. Під час оголошення вступного слова зазначила, що, почавши працювати директором Малокобелячківського сільського будинку культури, 06 березня 2018 року вона навела лад у цьому закладі культури, створила творчий колектив, організовувала концерти та культурні заходи. Заборонила п'янки у будинку культури та обмежила час проведення в ньому дискотек.
Поряд з цим, учасниці колективу почали зривати концерти та увесь творчий процес, погрожували ОСОБА_1 , що вона не буде працювати у будинку культури, вчиняли булінг відносно неї. Вона скаржилась своєму безпосередньому керівнику, однак остання не реагувала. Її викликав до себе голова Новосанжарської селищної ради Супрун Г.І. та повідомив, що позивачка має піти з посади. Через три дні після бесіди із ОСОБА_2 позивачку викликала до себе її безпосередній керівник ОСОБА_5 і повідомила, що ОСОБА_1 необхідно звільнитись, однак через деякий час вона знов працевлаштує її у будинку культури. З огляду на це, позивачка звільнилась за згодою сторін, однак акцентувала, що звільнилась вона під тиском і примусом.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання (а.с. 65). Від представника відповідача до суду надійшла заява про проведення розгляду справи без її участі, в якій додатково зазначено, що проти задоволення позовних вимог відповідач заперечує в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини справи.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що з 06 березня 2018 року ОСОБА_1 працювала на посаді директора Малокобелячківського СБК, наказ про прийом на роботу № 20/02-05 від 06.03.2018 (а.с. 6).
13 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до директора Селищного Культурно-мистецького центру «Нові Санжари» ОСОБА_4 із заявою про звільнення її з посади директора Малокобелячківського сільського будинку культури за згодою сторін з 14.11.2023 (а.с. 75).
14 листопада 2023 року наказом директора Селищного Культурно-мистецького центру «Нові Санжари» Нагоняк М. № 105/02-05/к/тр «Про звільнення ОСОБА_6 », ОСОБА_1 звільнено 14 листопада 2023 року за угодою сторін, пункт 1 статті 36 КЗпП України.
З наданих позивачем та представником відповідача копій такого наказу вбачається, що з цим наказом ОСОБА_7 ознайомлена 14 листопада 2023 року, про що міститься її власноручний підпис (а.с. 7, 76).
Відповідний запис про звільнення позивачки на підставі зазначеного наказу внесений до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 6).
З книги обліку руху трудових книжок та вкладників до них сільських будинків культури та сільських клубів Новосанжарського КП Центр культури і дозвілля вбачається, що ОСОБА_1 отримала свою трудову книжку серії НОМЕР_1 після звільнення 15 листопада 2023 року (а.с. 78 - зі звороту).
Вважаючи своє звільнення незаконним, вчиненим під тиском, позивачка звернулась до суду із відповідним позовом.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частини 1, 2 статті 12 ЦПК передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частин першої, другої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частиною 4 статті 22 КЗпП України передбачено, що будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема угода сторін.
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно зі статтю 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 238 КЗпП України передбачено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) передбачено, що середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Висновки щодо правозастосування
Судом встановлено, що позивач була звільнена із займаної посади директора Малокобелячківського сільського будинку культури 14 листопада 2023 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Надаючи оцінку аргументам позивача про те, що її звільнення були вчинено під тиском та примусом з боку голови Новосанжарської селищної ради, членів творчого колективу та безпосереднього керівника - директора СКМЦ «Нові Санжари», з огляду на що вона не мала згоди на своє звільнення, суд зазначає, що жодних доказів таким обставинам і фактам позивач не надала.
До суду не надано жодних доказів тиску, протиправного впливу, булінгу позивачки за час її праці на посаді директора Малокобелячківського сільського будинку культури з боку вказаних осіб. Звернень до правоохоронних органів щодо протиправних дій з боку керівництва відносно позивача, або щодо погроз з боку учасниць колективу - не надано.
Доказів того, що саме на момент написання заяви про звільнення позивачка знаходилась у такому хворобливому стані, який не давав змоги їй розуміти підстави, обставини й наслідки заяви про звільнення за угодою сторін, в матеріалах справи також не має.
Поряд з цим, відповідачем до суду надана копія власноручно написаної заяви ОСОБА_1 про звільнення її з посади директора Малокобелячківського сільського будинку культури за згодою сторін з 14.11.2023 року, датована 13.11.2023.
У судовому засіданні позивач не заперечувала того, що така заява, дійсно, написана нею.
Відповідно до процитованих норм чинного законодавства, можна дійти висновку про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).
Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.
У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що: "строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку".
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18 (провадження № 61-14423св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19 (провадження № 61-8269св20), від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20).
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що "у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин.
Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами".
Одночасно, необхідно зауважити, що за приписами статті 234 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
З матеріалів справи вбачається, що з наказом про звільнення від 14.11.2023 № 105/02-05/к/тр ОСОБА_1 ознайомлена 14.11.2023, про що свідчить її підпис на такому наказі про ознайомлення (а.с.7).
З книги обліку руху трудових книжок та вкладників до них сільських будинків культури та сільських клубів Новосанжарського КП Центр культури і дозвілля вбачається, що ОСОБА_1 отримала свою трудову книжку серії НОМЕР_1 після звільнення 15 листопада 2023 року (а.с. 78 - зі звороту).
З огляду на викладене, позивач відповідно до приписів статті 233 КЗпП мала звернутись не пізніше 15 грудня 2023 року до суду із заявою про поновлення на роботі.
Поряд з цим, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про поновлення на роботі лише 09 вересня 2025 року, тобто майже через два роки.
Твердження позивача про відсутність доказів належного ознайомлення з наказом про звільнення, і про те, що вона звернулась до суду в межах місячного строку з моменту, коли дізналась про порушення своїх прав, є необґрунтованими та такими, які спростовуються дослідженими доказами. Більше того, і в судовому засіданні позивач підтвердила, що ознайомилась із наказом про звільнення саме 14 листопада 2023 року, а трудову книжку отримала 15 листопада 2023 року.
Оскільки позивач звернулась до суду із позовом про поновлення лише 09 вересня 2025 року, тобто з порушенням встановленого місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, а також у строк, що є більшим ніж один рік, протягом якого може бути поновлені строки для звернення до суду із таким позовом (стаття 234 КЗпП України), підстав для поновлення строку звернення до суду, суд не вбачає.
Крім того, суд оцінює критично, і твердження позивача по поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки з наданих до суду документів, зокрема, медичних висновків і довідок вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у період з 18.09.2021 по 24.09.2021 ( виписка із медичної картки стаціонарного хворого № 1058 (а.с. 12), тобто у період, що не підпадає на час звільнення. В подальшому, у період з 02.01.2024 по 12.01.2024 перебувала на стаціонарному лікуванні (виписка із медичної картки стаціонарного хворого № 91 (а.с. 10-11), тобто вже після того як сплив місячний строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі. Також, з наданих до суду медичних документів, вбачаються випадки звернення до різних закладів охорони здоров'я, зокрема, 18.01.2024 - до ЛДЦ «Приватна клініка «Безега і К» за консультацією (а.с. 14), 23.01.2024 - до ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Національної Академії медичних наук України» (а.с. 15), та 16.11.2024 - до «КП ЛД Центр Здоров'я» (а.с. 13).
Поряд з цим, оскільки поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані із дійними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, суд не вбачає в наведених позивачем обставинах пропуску звернення до суду причин, які є поважними, тобто непереборними, істотними.
Отже, пропуск строку звернення до суду у майже два роки є необґрунтованим та таким, що не підлягає поновленню.
Підсумовуючи викладене, враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулось на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, протилежного судом не встановлено, зважаючи на відсутність порушень у процедурі звільнення, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду, якій не підлягає поновленню, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді.
Враховуючи, що решта позовних вимог є похідними, суд залишає такі вимоги також без задоволення.
Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні в позові у повному обсязі, підстави для вирішення питання щодо розподілу судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись частиною 6 статті 259, статтями 263-265, 268 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Селищного Культурно-мистецького центру «Нові Санжари» Новосанжарської селищної ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Селищний Культурно-мистецький центр «Нові Санжари» Новосанжарської селищної ради, код ЄДРПОУ 44235125, площа Перемоги, буд. 2/2, селище Нові Санжари, Полтавський район, Полтавська область.
Повний текст рішення складений 24 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Шарова-Айдаєва