Справа № 599/861/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/283/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.263 КК України
24 листопада 2025 р.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - начальника Зборівського відділу Бережанської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025211070000051 від 03 березня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України
цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нижчі Луб'янки Збаразького району Тернопільської області, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, розлученого, на утриманні одна неповнолітня дитина, зареєстрованого та жителя за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Вирішено питання судових витрат та речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 у невстановлені органом досудового розслідування час та місці, однак не пізніше 06 березня 2025 року придбав бойові припаси, а саме 1080 бойових патронів із звичайними кулями зразка 1974 року, калібру 5, 45 мм (5, 45 x 39 мм) промислововго виготовлення до нарізної вогнепальної зброї центрального бою, які зберігав у невстановленому органом досудового розслідування місці без передбаченого законом дозволу до 06 березня 2025 року.
В подальшому, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на збут вказаних бойових припасів, реалізовуючи який 06 березня 2025 року об 11 год. 26 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи на території недобудованої лікарні, що поблизу вулиці Набережної у місті Зборів, Тернопільської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за грошові кошти в сумі 5000 гривень незаконно збув громадянину ОСОБА_10 (анкетні дані змінено), який діяв під контролем правоохоронних органів, бойові припаси, а саме 1080 бойових патронів із звичайними кулями, зразка 1974 р., калібру 5,45 мм (5,45x39 мм), промислового виготовлення до нарізної вогнепальної зброї центрального бою.
Одразу після цього, 06 березня 2025 року о 12 год. 00 хв. вказані бойові припаси у встановленому законом порядку були вилучені у ОСОБА_10 працівниками поліції.
Крім того, у не встановлені органом досудового розслідування час та місці, однак не пізніше 14 березня 2025 року ОСОБА_7 придбав бойові припаси, а саме: одну ручну гранату М 50 та одну ручну гранату РГО, які зберігав у невстановленому органом досудового розслідування місці без передбаченого законом дозволу до 14 березня 2025 року.
В подальшому, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на збут вказаних бойових припасів, реалізовуючи який 14 березня 2025 року об 11 год. 23 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи на території недобудованої лікарні, що поблизу вулиці Набережна у місті Зборів Тернопільської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за грошові кошти в сумі 5000 гривень незаконно збув громадянину ОСОБА_10 (анкетні дані змінено), який діяв під контролем правоохоронних органів, бойові припаси, а саме одну ручну гранату М 50 та одну ручну гранату РГО. Одразу після цього, 14.03.2025 о 17 год. 50 хв. вказані бойові припаси у встановленому законом порядку були вилучені у ОСОБА_10 працівниками поліції.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи фактичні обставини, які суд визнав доведеними, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 , а також вид та розмір призначеного покарання, вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у необґрунтованому застосуванні судом положень ст.75 КК України та звільненні обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, що потягнуло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вважає, що суд першої інстанції у вироку не навів достатніх мотивів та аргументів, на підставі яких він вважає за можливе досягнення мети виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню ним нових злочинів без відбування останнім покарання у вигляді позбавлення волі.
Звертає увагу, що всупереч вимог ст.ст.65, 67, 50 КК України, ст.370 КПК України, без наведення мотивів прийнятого рішення, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання, а також при вирішенні питання щодо можливості звільнення від його відбування, не враховано та не зазначено у вироку повторність як обставину, що обтяжує покарання згідно ст.67 КК України.
Апелянт вважає, що такі дії обвинуваченого свідчать про систематичність злочинної діяльності, яка була припинена працівниками поліції і вчинялась з корисливим мотивом, що беззаперечно підвищує ступінь суспільної небезпеки як вчиненого, так і його особи, свідчить про небажання його діяти відповідно установлених суспільних правил у сфері поводження зі зброєю та бойовими припасами, а також наражає на небезпеку оточуючих жителів для яких діями обвинуваченого, пов'язаними із неконтрольованим поширенням бойових припасів створюється потенційна небезпека для життя і здоров'я.
Стверджує, що без належного мотивування і наявності підстав судом віднесено до обставин, які пом'якшують покарання активне сприяння розкриттю злочину.
Вказує, що висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного покарання не є належно обґрунтованим та вмотивованим і суперечить вимогам ст.ст.50, 65, 66, 67, 75 КК України.
На переконання прокурора, звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, за встановлених судом обставин у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість ігнорування в умовах воєнного стану встановлених законом правил щодо дозвільного характеру при поводженні, використанні зброї і бойових припасів та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
Тому, застосування ст.75 КК України є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, оскільки застосовано закон, який не підлягає застосуванню.
Водночас, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а відтак, таке покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, огранованості та індивідуалізації покарання.
Просить вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2025 р., в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним та засудити ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, до 4 (чотирьох) років позбавлення волі, а в решті вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; міркування прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, просить скасувати вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2025 р. відносно ОСОБА_7 в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_7 покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, і просять зпросять залишити вирок суду першої інстанції без зміни; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; частково провівши судове слідство, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій не було дотримано.
Відповідно до ч.2 ст.409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність.
Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за вказаних у вироку обставин, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які належно оцінені судом і в апеляціях не оскаржується.
Як убачається з апеляційної скарги прокурора, він не оспорює та не заперечує факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_7 і правильності кваліфікації його дій за ч.1 ст.263 КК, проте вважає, що суд апеляційної інстанції неправильного застосував закон про кримінальну відповідальність, при призначенні покарання ОСОБА_7 , в частині застосування ст.75 КК України.
Так, відповідно до вироку суду першої інстанції, приймаючи рішення щодо можливості застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання, суд першої інстанції врахував щире каяття обвинуваченого у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, а також особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні неповнолітню дитину, 2010 р.н.
Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком місцевого суду, а доводи прокурора щодо необґрунтованого застосування ст.75 КК України вважає слушними, з огляду на наступне.
Положеннями ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має не меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
За правилами ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, при призначенні місцевим судом покарання ОСОБА_7 , із застосуванням приписів ст.75 КК України та звільненням його від відбування покарання з випробовуванням, поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст й обсяг допущених обвинуваченим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху та спричинені ним внаслідок цього наслідки.
Оцінюючи конкретні обставини кримінального правопорушення, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до обставин справи, встановлених судом, обвинувачений ОСОБА_7 двічі збув бойові припаси у значній кількості, а саме: 1080 бойових патронів, калібру 5, 45 мм, до нарізної вогнепальної зброї і через незначний проміжок часу - одну гранату РГО. При цьому, в обох випадках обвинувачений сам виступав ініціатором реалізації реалізації наявних у нього боєприпасів, самостійно підшукуючи особу, якій він міг продати бойові патрони та гранату.
На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про призначення покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України необхідно звернути увагу на те, що контрольоване виробництво, реалізація та використання вогнепальної зброї має дуже важливе значення для забезпечення безпеки суспільства, охорони прав і свобод людини, так як з одного боку, вогнепальна зброя використовується для захисту громадян та забезпечення національної безпеки, а з іншого боку, незаконне володіння та зловживання вогнепальною зброєю та боєприпасами може призвести до їх застосування відносно цивільних громадян, де в основному жертвами стають беззахисні мирні люди.
Не дивлячись на різноманітність правових норм, що регулюють володіння та використання зброї у різних країнах, проблема незаконного обігу вогнепальної зброї по всьому світу є вкрай небезпечним явищем нарівні з іншими притаманними організованій злочинній діяльності, такій як торгівля людьми, наркотичними засобами, психотропними речовинами, тощо. Це пов'язано з тим, що незаконний обіг вогнепальної зброї не тільки суттєво впливає на кримінальну ситуацію в країні, а й може мати наслідки і для забезпечення національної безпеки, оскільки значна кількість незаконно реалізованої зброї та боєприпасів може попасти до рук злочинів, які зловживають нею для реалізації своїх злочинних цілей.
З огляду на сукупність наведених обставин, які підлягають обов'язковому врахуванню, апеляційний суд вважає, що підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, оскільки обставини, на які посилається сторона захисту, і які суд першої інстанції поклав у основу свого висновку про застосування положень вказаної правової норми, самі собою не знижують ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, наслідком якого неконтрольований обіг вогнепальної зброї та боєприпасів в умовах воєнного стану, що діє в державі.
Апеляційний суд звертає увагу, що виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, у суду першої інстанції, не було підстав стверджувати, що обрана ОСОБА_7 форма відбування покарання в умовах суспільства буде виваженою, справедливою та такою, що відповідатиме вимогам статті 65 КК
Отже, звільнивши ОСОБА_7 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, що призвело до безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання і, з урахуванням положень п.4 ч.1 ст.409 КПК України, є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2025 року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, слід скасувати та постановити новий вирок.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 колегія судів, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, задовільно характеризуються за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину.
До обставин, що пом'якшують покарання суд відносить повне визнання вини, щире каяття обвинуваченого у вчиненому, його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що обтяжує суд відносить вчинення злочину особою повторно.
Вирішуючи питання щодо виду та строку покарання, яке слід обрати обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів враховує також приписи ч. 1 ст. 69 КК, якими визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Приймаючи до уваги наявні пом'якшуючи обставини - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також зважаючи на обставини, які позитивно характеризують обвинуваченого, колегія суддів вважає за можливе застосувати положення ст.69 КК України та призначити ОСОБА_7 основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а саме: у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Окрім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7 16.08.2025 р. призваний на військову службу за призовом під час мобілізації і з 17.08.2025 р. зарахований у списки особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), а з 09.10.2025 р. по 07.12.2025 р. солдат ОСОБА_7 , інспектор прикордонної служби 2 категорії - гранатометник другого відділення інспекторів прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування відряджений до ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_3 ).
Вказані обставини стверджуються:
- наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.08.2025 р. № 228;
- витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.08.2025 р. № 980-ОС;
- витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.08.2025 р. № 1009-ОС;
- витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.10.2025 р. № 470-ВВ;
- інформацією, наданої на запит прокурора начальником Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора ОСОБА_11 (вих. № 03.1.5/23479-25 від 08.11.2025 р.), які були досліджені під час апеляційного розгляду.
При цьому, апеляційний суд враховує положення ст.58 КК України, за змістом якої суд наділений правом, у випадку засудження військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, враховуючи обставини справи та особу засудженого, змінити таке покарання на покарання у виді службового обмеження, яке полягає у тому, що із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду і під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового звання.
На переконання апеляційного суду, визначене таким чином остаточне покарання у виді службового обмеження не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Колегія суддів вважає, що застосований до ОСОБА_7 апеляційним судом такий захід примусу відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2025 року у кримінальному провадженні № 12025211070000051 від 03 березня 2025 року, в частині призначеного покарання ОСОБА_7 - скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.1 ст.263 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст.58 КК України замінити покарання ОСОБА_7 у виді позбавляння волі на строк 2 (два) роки на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки, з відрахуванням в дохід держави 15 (п'ятнадцять) відсотків від суми його грошового забезпечення.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
В решті вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2025 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
На вирок може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді