Номер провадження: 11-сс/813/2211/25
Справа № 496/7041/25 1-кс/496/1844/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
19 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в рамках кримінального провадження №62025150020002612, внесеного до ЄРДР 19 червня 2025 року,-
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання слідчої СВ ВП №2 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 , та застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Рішення слідчого судді мотивоване наявністю обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1,3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.Крім того, характер інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, свідчить про виключний випадок, що дозволяє не визначати розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржена ухвала постановлена із грубими порушеннями прав підозрюваного, з огляду на наступне:
- під час досудового розслідування порушено правила підслідності, оскільки відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 216 КПК України, досудове розслідування кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), крім кримінальних правопорушень, передбачених статтею 422 КК України, здійснюють слідчі органів державного бюро розслідувань. У свою чергу, здійснення досудового розслідування неуповноваженим на те органам визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими;
- клопотання слідчого, так і повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, містять недостовірну інформацію. Фактично, ОСОБА_8 30.09.2025 був протиправно затриманий представниками відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області, та доставлений до приміщення відділення поліції, де йому було вручено повідомлення про підозру та допитано без присутності захисника, підозрюваному не роз'яснено його прав, передбачених ст. 42 КПК України;
- на час розгляду клопотання підозрюваний з клопотанням ознайомлений не був, жодного додатку до клопотання ані підозрюваному, ані його захиснику, вручено не було, а захисник за рахунок держави був присутній у режимі відеоконференції;
- пред'явлена підозра є необґрунтованою, оскільки підозрюваний не був ознайомлений та не підписував документи, що стосуються проходження військово-лікарської комісії та призову за мобілізацією. З урахуванням вказаного, ОСОБА_8 , не знаючи про обов'язки військовослужбовця, яким себе не вважає, відповідно і не діяв умисно, і не міг усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, оскільки вважав їх правомірними, і не бажав настання будь-яких суспільно-небезпечних наслідків, а отже кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, не вчиняв.Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), відносно ОСОБА_8 відсутні будь-які відомості, які б відповідали наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 20 від 28.03.2025. Крім того, слідчим суддею не враховано те, що будь-яка матеріальна шкода відсутня, не встановлено у чому полягає настання суспільно небезпечних наслідків та чи настали вони взагалі;
- слідчий не довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, умов, визначених ст. 178 КПК України, а також, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. Підозрюваний не переховувався, зустрічався зі співробітниками поліції біля свого місця проживання, відвідував Військову службу правопорядку, Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону;
- слідчий суддя взагалі не взято до уваги обставини, що характеризують особу ОСОБА_11 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, має стійкі соціальні зв'язки, перебуває у фактичних шлюбних відносинах та забезпечує, як може свою родину, оскільки він на даний час є єдиним працездатним чоловіком у родині. Батько ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , є ветераном війни, отримав поранення під час бойових дій у результаті чого отримав інвалідність. Чоловік рідної сестри підозрюваного, ОСОБА_13 , є учасником бойових дій та захищає Україну на різних напрямках.
Посилаючись на викладене, захисник проситьухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відмовити.
Позиції учасників судового розгляду.
Захисник у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити її.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, ухвалу слідчого судді вважала законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч.2 ст. 131 КПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно із ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності; ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до клопотання у провадженні СВ ВП №2 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150020002612, від 19 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В рамках вказаного кримінального провадження 30 вересня 2025 року ОСОБА_11 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за кваліфікуючими ознаками - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану (а.с.35-41 т.1).
За версією органу досудового розслідування та відповідно до повідомлення про підозру,
ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні « солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 58, 59, 129-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 28.03.2025 року, приблизно о 19 годині, самовільно залишив місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (більш точне місце розташування зазначити неможливо у зв'язку із введенням на території України воєнного стану) без зброї, та незаконно перебував поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби до 30.09.2025 року.
Частиною 2 ст.177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов'язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз'яснити її зміст. Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), про що прямо вказує ч.5 ст.9 КПК України.
Так, у своїх рішеннях під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах провадження для обмеження прав осіб.
Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де Суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Відтак, повідомлення про підозру - це суб'єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати їм оцінку з точки зору їх допустимості та достатності. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.
Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку, що описана у повідомленні про підозру фабула кримінальних правопорушень у сукупності з наданими матеріалами досудового розслідування вказує на наявність вагомих доказів, які об'єктивно пов'язують ОСОБА_8 , із інкримінованими кримінальним правопорушенням, і такі докази є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування щодо нього та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Як убачається із матеріалів провадження, на час повідомлення про підозру існували факти та інформація, які свідчили про те, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальне правопорушення, про підозру у якому йому було повідомлено. Про це, зокрема, свідчать матеріали службового розслідування проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , а також показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 відповідно до змісту яких останні будучи належним чином попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, підтвердив обставини, викладені у повідомленні про підозру ОСОБА_8 . Зокрема, свідки показали, що вони є військовослужбовцямивійськової частини НОМЕР_1 , та знають солдата ОСОБА_8 , який самовільно залишив місце дислокації військової частини (а.с. 17-34).
У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, правильним висновок слідчого судді, що зібрані докази є достатніми для переконання в тому, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальне правопорушення, щодо якого йому повідомлено про підозру, так як зібрані слідством докази на цьому етапі з розумною достатністю та вірогідністю пов'язують його з обставинами, викладеними у повідомленні про підозру, і свідчать про наявність ознак кримінального правопорушення.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 не є суб'єктом вказаного злочину з огляду на те, що підозрюваний не був ознайомлений та не підписував документи, що стосуються проходження військово-лікарської комісії та призову за мобілізацією, є безпідставними, оскільки ОСОБА_8 є військовослужбовцем відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 березня 2025 року № 20, яким його було зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення. Саме наказ командира є юридичним фактом, що визначає статус військової служби.При цьому, підозрюваний ОСОБА_8 фактично приступив до військової служби, оскільки знаходився на території частини, зокрема 28 березня 2025 року, що підтверджується протоколами допиту останнього та свідків.
Відсутність підпису на документах ВЛК або інших матеріалах мобілізації не впливає на виникнення статусу військовослужбовця і жодним чином не виключає суб'єкта злочину за ст. 407 КК України. Процедурні порушення при мобілізації можуть бути предметом окремого адміністративного чи дисциплінарного розгляду, але не усувають складу злочину, якщо особа фактично розпочала службу або вже була включена до списків.
Таким чином, доводи захисту про “неознайомлення з документами» не мають правового значення для кваліфікації злочину та не спростовують наявність у підозрюваного статусу військовослужбовця.»
Щодо відсутності індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) стосовно ОСОБА_8 , колегія суддів звертає увагу, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 5 від 07.04.2025 року призупинено виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_8 з дня самовільного залишення військової частини.
Щодо визнання доказів очевидно недопустимими з огляду на здійснення досудового розслідування неуповноваженим на те органам.
Апеляційний суд зазначає, що на стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження, тобто висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування.
Колегія суддів погоджується із твердженнями сторони захисту про те, що досудове розслідування здійснюється відповідно до правил підслідності, встановлених у ст. 216 КПК України. Так, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 216 КПК України, досудове розслідування кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), крім кримінальних правопорушень, передбачених статтею 422 КК України, здійснюють слідчі органів державного бюро розслідувань.
Окрім цього, ч. 5 ст. 36 КПК України встановлює, що генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури або їх заступники мають право своєю вмотивованою постановою визначити іншу підслідність кримінального провадження, ніж передбачена ст. 216 КПК України.
У свою чергу, відповідно до наказу Генерального прокурора від 19 серпня 2025 року № 258, постановою керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_17 від 21 серпня 2025 року доручено здійснення досудового розслідування кримінального провадження №62025150020002612, внесеного до ЄРДР 19 червня 2025 року, СВ ВП №2 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області (а.с.14).
Отже, під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту підстав для визнання доказів очевидно недопустимими на цьому етапі кримінального провадження немає.
Доводи апеляційної скарги, щодо незаконного затримання, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки матеріали справи не містять, а стороною захисту не надано доказі, що час фактичного затримання підозрюваного ОСОБА_8 не відповідає часу, який зазначено у протоколі його затримання, у порядку ст. 208 КПК України.
Щодо визнання доказів очевидно недопустимими з огляду не ознайомлення зі своїми правами, зокрема, права на захист, спростовуються матеріалами справи.
Одним з основоположних прав особи, яка притягується до кримінальної відповідальності є право такої особи на захист. Таке право гарантовано нормами п. 3 ч. 1 ст. 43 КПК України.
Так, з копії повідомлення про підозру, після підпису слідчого та прокурора одразу міститься роз'яснення прав та обов'язків підозрюваного, що свідчить про роз'яснень про права та обов'язки підозрюваного, відповідно до вимог ст. 277 КПК України, оскільки відомості про права підозрюваного є невід'ємною частиною повідомлення про підозру, яке було вручено останньому (а.с.41).
Крім того, зі змісту протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_8 від 30 вересня 2025 року, який підписаного без зауважень, убачається, що підозрюваному були роз'ясненні права та обов'язки, передбачені ст. 42 КК України, а також вручена пам'ятку про права та обов'язки (а.с. 42-44).Однак, при допиті останній не заявляв клопотання про призначення захисника та скористувалась правом на самозахист.
Також, захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, вказує про неналежне виконання захисником ОСОБА_18 , яка діяла за призначенням, своїх повноважень, не конкретизувала у чому це проявлялося. Разом із тим, з матеріалів провадження не вбачається, що захисник за призначенням не виконувала чи неналежно виконувала свої професійні обов'язки, а самі по собі залучення підозрюваним захисника та подання апеляційної скарги, не може розцінюватись, як порушення права на захист.
Щодо доводу апеляційної скарги про те, що підозрюваний з клопотанням ознайомлений не був, жодного додатку до клопотання ані підозрюваному, ані його захиснику, вручено не було, то колегія суддів зазначає, що від отримання копії клопотання з додатками підозрюваний відмовився о 11 годині 22 жовтня 2025 року у присутності двох понятих (а.с.12), а під час судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотання про відкладання справи та надання часу для ознайомлення з клопотанням (а.с.62-65).
У межах цього апеляційного провадження колегією суддів у межах доводів апеляційної скарги перевіряється законність та обґрунтованість встановлення слідчим суддею ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) апеляційний суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваної.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні існують доведені прокурором та слідчим ризики, передбачені п. 1,3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідка; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, які обумовлені наступним:
- ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, належать до тяжких злочині. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, та щодо нього у разі визнання особи винуватою законодавчо заборонено застосування ст.ст.69, 75 КК України. На переконання апеляційного суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду;
- враховуючи, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 значною мірою підтверджується показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також з огляду на процедуру отримання показань свідків, передбачену КПК України, відповідно до якої на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України), суд дійшов висновку, що за таких обставин ризик впливу на свідків з метою спонукання їх до зміни раніше наданих показань у кримінальному провадженні з метою уникнення кримінальної відповідальності існує до моменту безпосереднього отримання судом їхніх показань та дослідження їх судом;
- 30 вересня 2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного правопорушення, тобто, наразі продовжується збір фактичних даних, які можуть бути використані як докази факту чи обставин учинення кримінального правопорушення, у якому підозрюється останній. За таких обставин існує ризик, що підозрюваний ОСОБА_8 може перешкоджати органу досудового розслідування встановлювати обставини, які мають значення для кримінального провадження, але ще не були виявлені органом досудового розслідування;
- за фактичними обставинами даного кримінального правопорушення, які наразі встановлені органом досудового розслідування, у яких обґрунтованого підозрюється ОСОБА_8 , останній самовільно залишив військову частину терміном 6 місяців, що свідчить про схильність підозрюваного до протиправної поведінки та можливість підозрюваного продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
З огляду на викладене, а також враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, що призводить до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, апеляційний суд констатує про наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року), а тому на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою: буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України.
Водночас слід констатувати, що на теперішній час обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою до підозрюваного, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, так як інкримінований злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України вчинений під час дії воєнного стану, тому відповідає положенням абз. 3 п. 5 ч. 4 ст.183 КПК, згідно яких суд має право не визначати розмір застави у даному кримінальному провадженні.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів, дотримуючись вимог ст. 404 КПК України, оцінивши у сукупності доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а апеляційна скарга захисника не містить переконливих доводів зворотного. У зв'язку з чим оскаржувана ухвала має бути залишена без змін.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статями 24, 176, 177, 178, 183, 194, 196,197 370-372, 376, 404, 407, 409,419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в рамках кримінального провадження №62025150020002612, внесеного до ЄРДР 19 червня 2025 року,- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4