Справа № 357/10969/25
Провадження № 2/357/4899/25
( ЗАОЧНЕ )
24 листопада 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Вангородської О.С.,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду №3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
10.07.2025 представник позивача, адвокат Семенюта Руслан Анатолійович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, який зареєстрований судом 17.07.2025, мотивуючи тим, що 28.11.2021 близько 09-24 год, за адресою: м. Київ, Мінське шосе ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Golf», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по Мінському шосе, зі сторони просп. Мінського, у напрямку с. Нові Петрівці, Вишгородського району Київської області, знаходячись поблизу зупинки громадського транспорту «Спорт база», змінив напрямок свого руху ліворуч, не переконавшись перед цим, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чим порушив п. 10.1 ПДР України, і в подальшому порушуючи п. 12.1 ПДР України та вимог дорожньої розмітки 1.1 ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу, що призвело до перетину суцільної лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР України з послідуючим виїздом автомобіля марки «Volkswagen», моделі «Golf», р.н. НОМЕР_1 на проїзну частину призначену для зустрічного напрямку руху, внаслідок чого сталося зіткнення керованого ОСОБА_2 автомобіля із автомобілем марки «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який на той час рухався в зустрічному напрямку. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля марки «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження (закритатравма лівої кисті у вигляді підголівчатого перелому 4-ої п'ясткової кістки із зміщенням уламків). Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 березня 2025 року клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено, звільнено його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження стосовно нього - закрито. Позовну заяву потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду. В результаті протиправних дій відповідача позивачу було заподіяно майнової шкоди, яка складається з втраченого заробітку та франшизи. Згідно наказу №3/к від 31.01.2020 директора ТОВ «БУД ПРОМ ЛАЙН» позивач з 03.02.2020, на момент ДТП, працював на посаді монтажника санітарно-технічних систем і устаткування. Його середньоденна заробітна плата станом на 03.11.2021 становила 950 грн. Згідно наказу №2/к від 21.02.2020 директора ВК ПП-ФІРМА «СПЕКТР» позивач з 24.02.2020 на момент ДТП працював на посаді монтажника санітарно-технічних систем і устаткування. Його середньоденна заробітна плата станом на 03.11.2021 становила 680,00 грн. Проте, внаслідок ДТП, що мало місце 28.11.2021, позивач втратив змогу працювати та весь свій час змушений був приділяти лише лікуванню, у зв'язку з чим не міг перебувати на робочому місці та виконувати свої трудові обов'язки. Таким чином, позивач не отримав заробіток (дохід) за свою працю з 29.11.2021 до 31.12.2021 (25 робочих днів). Отже, неотриманий та втрачений позивачем внаслідок ушкодження здоров'я заробіток, що підлягає відшкодуванню, у цей період часу на ТОВ «БУД ПРОМ ЛАЙН» складає 23750,00 грн та на ВК ПП-ФІРМА «СПЕКТР» складає 17000 грн, а загалом 40750,00 грн. У зв'язку з тим, що з моменту ДТП пройшло 3 роки 6 місяців, то відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Інфляційні нарахування згідно зі ст. 625 ЦК України становлять 23370,29 грн, отже загальна сума неотриманого та втраченого позивачем заробітку (доходу) з урахуванням інфляційних нарахувань становить 64120,29 грн. Крім того, 30.12.2020 між позивачем та AT«СК «АРКС» було укладено договір довільного страхування наземного транспорту «Класік» №160330аОкє, предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, листуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом «RenaultKadjar». Згідно до розрахунку страхового відшкодування, здійсненого AT«СК «АРКС» через страховий випадок від 28.11.2021 під час якого було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб, сума страхового відшкодування, яке підлягає виплаті зменшена на суму франшизи - 7218,56 грн (п. 4 розділу 3 та п. 6 розділу 2 Розрахунку). Згідно до п. 36.6. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування, таким чином, дана сума у розмірі 7218,56 грнпідлягає до стягнення з відповідача. Таким чином, загальний розмір майнової шкоди становить - 71 338,85 грн (64120,29 +7218,56). Щодо відшкодування моральної шкоди, то ситуація з ДТП, яка сталася 28.11.2021 призвела до спричинення тілесних ушкоджень та пошкодження, знищення його майна постала для позивача значно та тривало психотравмуюча. Наслідки цієї ситуації обумовили негативні зміни в фізичній, психоемоційній та соціальній сфері життя позивача, заподіявши негативні психологічні зміни та переживання (моральні страждання). Так, позивач зазнав тяжких і тривалих страждань, фізичного та душевного болю, вимушених змін у житті. Позивач внаслідок отриманих 28.11.2021 травм пройшов курс амбулаторного лікування, робив рентген знімки, тривалий час перебував у гіпсу. Позивач і по сьогоднішній день інколи відчуває фізичний біль у руці. Крім того, внаслідок травми залишився неестетичний вигляд кінцівки. Позивач тривалий час не міг спати, постійно був у напруженому стані та стресі. Окрім заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, відповідач своїми протиправними діями знищив належний йому транспортний засіб. Автомобіль марки «RenaultKadjar» р.н. НОМЕР_2 , яким позивач керував під час ДТП, був придбаний ним 30 грудня 2020 року в кредит та на момент ДТП кошти за автомобіль ще не були виплачені, а його відновлювальний ремонт є недоцільним з економічної точки зору. Даний транспортний засіб придбавався позивачем для роботи та задоволення потреб його родини, а через злочин вчинений відповідачем, позивач залишився і без авто і без коштів. Всі страждання позивача погіршувались ще й тим, що він батько трьох неповнолітніх дітей, і замість того щоб бути для них опорою та надією, мусив їх також пережити подію, що трапилась з позивачем та хвилюватись за нього. Діти бачили позивача тривалий час у гіпсу, без роботи, без можливості виконувати необхідну роботу та проводити час з родиною. Наслідки події затягнулись тривалий час і позбавили родину позивача Новорічних свят. Все це завдало позивачу душевних страждань та вимушених змін у житті. При цьому відповідач - який як під час досудового розслідування, так і судового розгляду, не бажав віднайти жодного шляху примирення, не вибачився та не вчинив жодної спроби допомогти позивачу відшкодувати збитки - навіть не розуміє тієї ситуації та тих наслідків, які настали для позивача від його протиправних дій. З урахуванням викладених мотивів вважає, що розмір морального відшкодування за ті наслідки, що настали від дій відповідача для позивача становить 120000 грн, що не буде порушувати вимоги розумності й справедливості і в певній мірі будуть достатніми для компенсації спричинених наслідками ДТП та злочинних дій відповідача моральних страждань. Тому, просив у судовому порядку стягнути з стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 71338,85 грн, моральну шкоду у розмірі 120000,00 грн та судові витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.
22.07.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 03.09.2025 - 11:30.
03.09.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 13.10.2025 - 11:30, за клопотанням представника позивача та у зв'язку із першою неявкою відповідача у судове засідання.
13.10.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано з Державної спеціалізованої установи «Київське міське бюро судово - медичної експертизи» належним чином завірену копію Висновку експерта № 042-1790-2021, виконаного у межах кримінального провадження № 12021100050002660 від 16.02.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.10.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 19.11.2025 - 09:00, у зв'язку з витребуванням доказів.
19.11.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.
19.11.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та згідно ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України, відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 24.11.2025 - 16:15.
Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та 19.11.2025 його представник, адвокат Семенюта Руслан Анатолійович, подав до суду письмову заяву, у якій просив розгляд справи проводити у відсутності позивача та його представника за наявними матеріалами у справі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та позов просить задовольнити.
Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов до суду не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановлено, що 28.11.2021 близько 09-24 год, за адресою: м. Київ, Мінське шосе ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Golf», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по Мінському шосе, зі сторони просп. Мінського, у напрямку с. Нові Петрівці, Вишгородського району Київської області, знаходячись поблизу зупинки громадського транспорту «Спорт база», змінив напрямок свого руху ліворуч, не переконавшись перед цим, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чим порушив п. 10.1 ПДР України, і в подальшому порушуючи п. 12.1 ПДР України та вимог дорожньої розмітки 1.1 ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу, що призвело до перетину суцільної лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР України з послідуючим виїздом автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Golf», р.н. НОМЕР_1 , на проїзну частину призначену для зустрічного напрямку руху, внаслідок чого сталося зіткнення керованого ОСОБА_2 автомобіля із автомобілем марки «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який на той час рухався в зустрічному напрямку. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля марки «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Отже, зазначена дорожньо-транспортна пригода відбулась за участю автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Golf», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Також, встановлено, що на розгляді Оболонського районного суду м. Києва з 2022 до 2025 року перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 286 КК України, та позивачу у вказаному кримінальному провадженні було надано статус потерпілого.
25.03.2025 ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у справі №756/3635/22, провадження №1-кп/756/463/25, яка набрала законної сили 02.04.2025, клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження стосовно нього - закрито, позовну заяву потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
Встановлено, що внаслідок ДТП, яка сталася 28.11.2021, автомобілю «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , завдано значних технічних пошкоджень, що підтверджується звітом №1510 про оцінку вартості збитків, заподіяних пошкодженням ТЗ від 17.12.2021, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту складає 837982,88 грн, який є недоцільним з економічної точки зору та вартість матеріального збитку заподіяного власнику транспортного засобу «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , внаслідок пошкодження при ДТП складає 670240,00 грн.
Також, внаслідок ДТП, яка сталася 28.11.2021, ОСОБА_1 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, а саме: закрита травма лівої кисті у вигляді підголівчатого перелому 4-ої п'ясткової кістки із зміщенням уламків, що підтверджується копією висновку експерта №042-1790-2021 від 13.01.2022.
Встановлено, що між AT«СК «АРКС» та ОСОБА_1 було укладено договір довільного страхування наземного транспорту «Класік» №160330аОкє, згідно якого було застраховано автомобіль «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , страхова сума визначена в розмірі 721856,00 гривень, франшиза - 7218,56 гривень (1% від страхової суми для страхових випадків - збитки внаслідок ДТП).
Згідно розрахунку страхового відшкодування, проведеного AT«СК «АРКС», у зв'язку зі страховим випадком - ДТП від 28.11.2021, внаслідок якого пошкоджено транспортний засіб «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 , виплачена потерпілому сума страхового відшкодування у розмірі 559780,44 грн, була зменшена на суму франшизи - 7218,56 грн.
При вирішення даного спору суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Така підстава є юридичним фактом. Отже, завдання шкоди є підставою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Тобто відповідальність за завдану шкоду настає лише за наявності відповідних підстав: 1) шкоди; 2) протиправної поведінки заподіювача шкоди; 3) причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вини.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до ч.1 ст. 1188 ЦК України, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Шкода, завдана внаслідок ДТП - деліктне зобов'язання, у якому завдана шкода відшкодовується володільцем транспортного засобу безвідносно до наявності його вини у заподіянні такої шкоди.
У даній справі, судом встановлено, що шкоду завдано ушкодженням здоров'я позивача внаслідок ДТП - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості; шкода заподіяна водієм автомобіля відповідача, який порушив правила дорожнього руху внаслідок чого сталося зіткнення керованого ОСОБА_2 автомобіля із автомобілем марки «Renault» моделі «Kadjar», р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який на той час рухався в зустрічному напрямку; наявний причинно-наслідковий зв'язок між заподіяними позивачу тілесними ушкодженнями та ДТП.
Водночас суд звертає увагу, що законодавство виокремлює різні правові режими відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю фізичної особи.
Ст. 1195-1208 ЦК України закріплено конструкцію спеціального делікту. В порядку, визначеному цими нормами, здійснюється відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю фізичної особи, у всіх випадках, крім визначених спеціальними законами. У цій ситуації відшкодування шкоди покладається безпосередньо на її заподіювача за правилами деліктної відповідальності.
Натомість особливості відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю фізичної особи внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таке відшкодування відбувається на засадах соціального страхування та здійснюється уповноваженою законом публічною інституцією (Фондом соціального страхування України), яка не є заподіювачем шкоди.
Отже, у даній справі відшкодування завданої шкоди повинно відбуватись в порядку, визначеному ст. 1195-1208 ЦК України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, життя і здоров'я людини визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, - цивільно-правовий інститут, який покликаний захистити майнові та немайнові права, порушені заподіянням фізичній особі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я та втратою нею працездатності.
Відповідно до ч.1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов'язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, не встановлюючи при цьому часових меж стосовно початку обрахування такого відшкодування.
Отже, момент, із яким пов'язується виникнення у позивача права на відповідне відшкодування - це момент заподіяння шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 906/1318/19 (295/16026/18).
Ч.1 ст. 1197 ЦК України, зокрема, встановлено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Таким чином, для обрахунку суми відшкодування необхідно встановити ступінь втрати потерпілим професійної працездатності.
За своїм характером втрата працездатності може бути стійкою або тимчасовою. У свою чергу, стійка втрата працездатності може бути повною чи частковою. До стійкої втрати працездатності відноситься інвалідність.
Водночас, коли мова йде про тимчасову втрату працездатності, то вона повинна посвідчуватись листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним законом, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховий випадок за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види страхових виплат, зокрема, допомога по тимчасовій непрацездатності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України. На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи і лише у випадку, коли втрати професійної працездатності немає, тоді відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності.
Так, дійсно між заподіянням шкоди та ДТП, яка мала місце 28.11.2021, встановлено прямий причинно-наслідковий зв'язок, та момент ДТП є одночасно і моментом набуття позивачем права на відшкодування шкоди. Крім того, позивачу ОСОБА_1 внаслідок ДТП заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 день, що підтверджується копією висновку експерта №042-1790-2021 від 13.01.2022.
Представник позивача, адвокат Семенюта Руслан Анатолійович, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що внаслідок травм отриманих під час ДТП 28.11.2021 позивач втратив змогу працювати та весь час змушений був приділяти лише лікуванню, у зв'язку з чим не міг перебувати на робочому місці, виконувати свої трудові обов'язки та не отримав заробіток (дохід) за свою працю з 29.11.2021 до 31.12.2021 (25 робочих днів).
З копій довідок ТОВ «БУД ПРОМ ЛАЙН» №0407/22-1 від 04.07.2022 та №0407/22-2 від 04.07.2022, вбачається, що позивач з 03.02.2020 працює у ТОВ «БУД ПРОМ ЛАЙН» на посаді монтажника санітарно-технічних систем і устаткування за сумісництвом та у період часу з 29.11.2021 до 31.12.2021 був відсутній на робочому місці і не виконував свої посадові обов'язки.
З копій довідок ВК ПП-ФІРМА «СПЕКТР» №0407-1 від 04.07.2022 та №0407-2 від 04.07.2022, вбачається, що позивач з 24.02.2020 працює у ВК ПП-ФІРМА «СПЕКТР» на посаді монтажника санітарно-технічних систем і устаткування за сумісництвом та у період часу з 29.11.2021 до 31.12.2021 був відсутній на робочому місці і не виконував свої посадові обов'язки.
Однак, враховуючи вищевикладене, позивач належних та достатніх доказів у розумінні ст. 1195, 1197 ЦК України щодо визначення ступеню втрати ним професійної працездатності або загальної працездатності до суду не надав, які необхідні для обрахунку суми відшкодування, а тому, вимога про відшкодування неотриманого та втраченого позивачем внаслідок ушкодження здоров'я заробітку у загальному розмірі 40750 грн, задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23370,29 грн, то вказана вимога не підлягає до задоволення, адже вказані інфляційні втрати були нараховані на суму втраченого позивачем внаслідок ушкодження здоров'я заробітку у загальному розмірі 40750 грн, яка не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, слід зазначити, що лише після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України позивач має право забезпечити свої права і інтереси на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, яка в даному випадку в матеріалах справи відсутня.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зі ст. 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 5 Закону №1961-ІV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).
Відповідно до п.п. 9.1,9.2 ст. 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п. 33.1. ст. 33 Закону №1961-IV, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Як зазначено вище у рішенні, AT«СК «АРКС» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 559780,44 грн, за вирахуванням франшизи у розмірі 7218,56 грн.
В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Також, статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Враховуючи, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, становить 559780,44 грн, AT«СК «АРКС» здійснило правомірно виплату страхового відшкодування, за вирахуванням франшизи у розмірі 7218,56 грн, тому, суд дійшов висновку, що вказана сума - 7218,56 грн за вимогами закону підлягає стягненню із ОСОБА_2 , як з особи, яка їх заподіяла, на користь позивача.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3ст. 23 ЦК України).
У ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
П. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Отже за змістом наведених правових норм обов'язковими умовами відповідальності за завдання майнової та моральної шкоди у деліктних зобов'язаннях є наявність таких складових: протиправна поведінка відповідача; настання шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина завдавача шкоди (у формах умислу або необережності), наявність якої у правовідносинах щодо відшкодування майнової шкоди презюмується. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідок такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями відповідача, суд враховує характер і обсяг душевних страждань ОСОБА_1 , яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням (знищенням) належного йому транспортного засобу, спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень здоров'я, наявність у позивача трьох дітей, тяжкість вимушених змін у його житті, оскільки автомобіль є необхідною річчю, якою користувався позивач та його родина, що спричинило порушення його нормальних життєвих зв'язків.
Отже, виходячи із засад розумності і справедливості, моральну шкоду, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд визначає у розмірі 25000 грн.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорірозміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, але враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правової допомоги №27/05 від 27.05.2025 та копію рахунку-фактури №27/05 від 27.05.2025 відповідно до яких Адвокатським бюро «Руслана Семенюти» була надана правнича ОСОБА_3 та розмір витрат на правничу допомогу становить 12000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №760/11145/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в яких зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу частини шостої статті 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи,досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу - 12000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. 11, 15,16, 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1195, 1197 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 12, 13, 76 - 82, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 7218,56 грн, моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн, всього 32218,56 грн (тридцять дві тисячі двісті вісімнадцять гривень 56 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати з професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Рішення складено 24.11.2025.
Суддя: О. В. Бондаренко