Дата документу 24.11.2025
Справа № 334/6089/25
Провадження № 2/334/3380/25
24 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Жураківської В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування,
установив:
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вона з липня 2017 року проживала із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 30.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторії Миколаївни із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . Зазначена заява зареєстрована та долучена до спадкової справи №13/2025.
До складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 увійшла двокімнатна квартира, розташована в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_3 набув у порядку спадкування за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4 .
Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. №105/02-31 від 24.07.2025 позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. В обґрунтування підстав відмови міститься посилання на те, ОСОБА_1 не були надані а ні заповіт, а ні документи, які підтверджують родинні стосунки між нею та ОСОБА_3 , а також точно не встановлено місце відкриття спадщини, підстав для видачі їй свідоцтва про право на спадщину немає.
Відповідач відзиву на позов не надала, проте направила заяву про проведення судового розгляду без її участі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до таких висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 01.01.2025 Запорізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Місце смерті - м. Запоріжжя, Україна.
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 06.05.1962 Ленінським районним РАЦС м. Запоріжжя, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 батьками зазначені: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Мати: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
Батько: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим 18.07.2016 у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №196/2016, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 вступив у спадщину, після смерті батька. Спадщина складається із двокімнатної квартири, розташованої в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою 28.10.1992 року, р.№1-5511, висновок про реєстрацію від 16.11.1992.
Після смерті батька ОСОБА_3 успадкував за заповітом вказане майно, тобто фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
30.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторії Миколаївни із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . Зазначена заява зареєстрована та долучена до спадкової справи №13/2025.
02.07.2025 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторії Миколаївни із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . Зазначена заява зареєстрована та долучена до спадкової справи №13/2025.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 була дружиною померлого батька ОСОБА_3 . ОСОБА_4 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він мешкає в одному будинку із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , останній був інвалідом з дитинства та все життя кульгав. Свідок часто бачив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом: вони прогулювались у дворі, ходили разом до крамниці та аптеки, і зі стороннього погляду можна було зробити висновок, що вони подружня пара. Свідок також вказав, що приблизно двічі бував в гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в квартирі, і судячи з обстановки у квартирі, вони тривалий час жили разом.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що є «старшою по будинку», розташованому за адресою АДРЕСА_2 та сусідкою ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Свідок вказала, що ОСОБА_3 мешкав у цьому будинку з дитинства, приблизно з 2017 року він почав жити із ОСОБА_1 . Вони були спокійною тихою парою і всюди ходили разом. За словами свідка і ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 мали проблеми зі здоров'ям, а тому намагались допомагати один одному у побутовому житті. Після того як ОСОБА_1 оселилась у ОСОБА_3 , саме вона приймала участь у спільному утриманні будинку. Також свідок зазначила, що взимку 2024 року коли ОСОБА_3 помер ОСОБА_1 організувала його поховання та після смерті ходила по сусідах роздавала поминальні обіди на 9 та 40 днів після смерті. Свідок зазначила, що після смерті ОСОБА_3 тривалий час перебувала у пригніченому стані.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що близько десяти років тому познайомилась із ОСОБА_1 у лікарні. Сама свідок працює агентом фармацевтичних фірм, а тому мала можливість купувати деякі ліки дешевше. ОСОБА_1 страждала на деякі хвороби і постійно потребувала прийму певних медичних препаратів, відтак їхнє спілкування стало постійним. Через деякий час ОСОБА_1 стала замовляти препарати невластиві її захворюванням, тому свідок поцікавилась для кого вони і ОСОБА_1 повідомила, що це для її чоловіка. За словами свідка відбулось це «ще до ковіду». Після впровадження карантину ОСОБА_1 стала просити свідка підвозити ліки до її будинку за адресою АДРЕСА_2 . Свідок декілька разів бачила ОСОБА_1 із ОСОБА_3 разом, коли вона привозила їм ліки під будинок. Взимку 2024 року ОСОБА_3 помер, а ОСОБА_1 тривалий час перебувала у депресивному стані.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За приписами частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі за текстом - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 року у справі № 643/6799/17 проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17.
Верховний Суд у постанові від 17.10.2019 року у справі №910/16505/19 виснував, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Дослідивши надані сторонами докази, у тому числі спільні фотографії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і пояснення свідків щодо їхнього тривалого сумісного проживання, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий час (у тому числі з квітня 2017 року, як вказує сама позивач) спільно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Юридичний факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини має бути встановлений винятково рішенням суду. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про становлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Згідно статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 прийняв після свого батька спадщину за заповітом у вигляді двокімнатної квартири, розташованої в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проте за життя не отримав відповідні правовстановлюючі документи. Відтак вказане майно входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .
За змістом статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Нотаріус, відмовляючи позивачу у вчинені нотаріальної дії, у тому числі, послався на відсутність відомостей щодо останнього місця проживання спадкодавця.
Судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_3 не мав зареєстрованого місця проживання, проте згідно із показами свідків постійно проживав у квартирі АДРЕСА_3 . Також судом встановлено, що вказана квартира належала йому на праві приватної власності, відтак місцем відкриття спадщини має бути саме територіальна громада міста Запоріжжя.
Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Частиною першою статті 182 ЦК України, передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою.
Судом встановлено, що заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 подано також відповідачем ОСОБА_2 , як дружиною його померлого батька.
Згідно зі статтею 1241 ЦК України малолітні (до 14 років), неповнолітні (від 14 до 18), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдома (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Коло спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначається у день відкриття спадщини.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не зверталась із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Будь-яких відомостей про фактичне прийняття нею спадщини також суду не надано.
Приписами ст. 1276 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Отже спадкова трансмісія передбачає перехід права спадкування (прийняття або відмова від прийняття) від померлого до його власних спадкоємців.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_2 прав на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. При цьому, одним із способів захисту цивільного права є визнання права власності.
Ураховуючи наведене, аналізуючи у сукупності зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 141, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , спільно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з липня 2017 року по 31.12.2024 року однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкоємицею четвертої черги за законом після померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_4 ) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на двокімнатну квартиру, розташовану в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін