Справа № 127/27694/25
Провадження № 2/127/6098/25
(ЗАОЧНЕ)
24.11.2025 року Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги мотивувало тим, що 05.10.2024року між ТОВ «1 безпечне агенство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено кредитний договір №73494147. Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Згідно з п. 1 кредитного договору за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Підписанням цього договору відповідач підтвердив, що він ознайомився на сайті позикодавця з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Ці правила перебувають в загальному доступі на сайті і є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. 14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 23954,00 грн., з яких: 14000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 1050,00грн. - сума заборгованості за відсотками, 6804,00грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою, 2100,00грн. - комісія за надання позики. Крім того, 24.09.2024року між ТОВ «Макс кредит» та відповідачем укладено кредитний договір № 00-9979262. Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 8 кредитного договору, реквізити та підписи сторін. Згідно з п. 1 кредитного договору за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Підписанням цього договору відповідач підтвердив, що він ознайомився на сайті позикодавця з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Ці правила перебувають в загальному доступі на сайті і є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. 19.03.2025 року між ТОВ «Макс кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19032025-МК/ЄАПБ, відповідності до умов якого ТОВ «Макс кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Макс кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №19032025-МК/ЄАПБ від 19.03.2025 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 25084,00 грн., з яких: 12000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 8084,00грн. - сума заборгованості за відсотками, 5000,00грн. - штрафні санкції. Таким чином відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитними договорами, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 15.09.2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив проводити судове засідання у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про місце день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, постановивши по справі заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Судом встановлено, що 05.10.2024року між ТОВ «1 безпечне агенство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено кредитний договір №73494147.
Вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Згідно з п. 1 кредитного договору за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Підписанням цього договору відповідач підтвердив, що він ознайомився на сайті позикодавця з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Ці правила перебувають в загальному доступі на сайті і є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до Божника відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру до боржників згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2 Договору).
28.07.2021 між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено додаткову угоду №2 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, відповідно до п.1 договору, сторони погодили внести зміни до п.1.3 договору та викласти його в наступній редакції «1.3 клієнт зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором позики фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора, у спосіб передбачений договором про споживчий кредит та вимогам чинного законодавства».
Згідно п.2 додаткового угоди №2, решта положень договору залишаються без змін та діють в частині, що не суперечить даній додатковій угоді.
13.06.2022 між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено додаткову угоду №7 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, відповідно до п.1 договору, сторони домовились викласти п.9.1 договору в наступній редакції «9.1 даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін. Договір дійсний протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо жодна із сторін не направить письмове повідомлення про розірвання договору за один місяць до строку закінчення дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік».
Відповідно до п.2 додаткової угоди №7, ця додаткова угода до договору вступає в дію з дати її підписання сторонами і є невід'ємною частиною договору.
21.02.2025 між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено додаткову угоду №48 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, відповідно до п.1 договору, загальна сума прав вимоги, що відступається згідно реєстру боржників №43 від 21.02.2025 становить 46358003,25 грн.
В якості ціни продажу згідно реєстру боржників №43 від 21.02.2025 фактор сплачує клієнтові суму грошових коштів, яка становить 15% від основної суми заборгованості (тіло кредиту), що становить 2399897,90 грн.
Загальна сума прав вимоги, що відступається згідно реєстру боржників №44 від 21.02.2025 становить 56971781,57 грн.
В якості ціни продажу згідно реєстру боржників №44 від 21.02.2025 фактор сплачує клієнтові суму грошових коштів, яка становить 15% від основної суми заборгованості (тіло кредиту), що становить 3164501,52 грн.
На виконання вимог додаткової угоди №48 від 21.02.2025 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було сплачено ТзОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» грошові кошти в розмірі 3164501,52 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №670 від 28.02.2025.
Зі змісту акту прийому-передачі реєстру боржників №44 від 21.02.2025 вбачається, що він переданий у повному об'ємі, відповідно до умов договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників №44 від 21.02.2025 до Договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №73494147 від 05.10.2024 в розмірі 23954,00 грн., з яких 14000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 1050,00 грн. сума заборгованості за відсотками, 6804,00 грн.- сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою, 2100,00грн. - комісія за надання позики.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ч.1ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно дост.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно дост.ст.1054-1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).
Загальні правила щодо форми договору визначено уст.639 ЦК України, згідно з якою, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді ( статті 205, 207 Кодексу ).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч.ч.7, 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п.6 ч.1ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, який є обов'язковим для врахування судом відповідно до ч.4ст.263 ЦПК України.
Згідно зі ст.ст.526,530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Встановлено, що договір позики № 73494147 підписані відповідачем за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між первісним кредитором ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем правочинів.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договори позики не були би укладеними.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідач не заперечив підписання договорів, а тому з огляду на викладене, суд вважає доведеним факт підписання відповідачем електронних договорів шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відтак укладення договорів узгоджуються з вимогами статей 6, 627 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договорів позик. При цьому, суд бере до уваги те, що відповідачем не вчинено жодних дій щодо розірвання договорів позики, або визнання їх недійсними, а відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх недійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.
Таким чином матеріалами справи підтверджено укладення відповідачем договору позики № 73494147 від 05.10.2024 з ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі чинного на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, частину п'яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).
При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).
Від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № №910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) в постанові від 08 серпня 2023 року, не відступила.
Здійснивши аналіз умов укладеного 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» договору факторингу № 14/06/21, суд вважає, що його предметом є тільки передача права грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав (пункт 1.1), тобто наявної вимоги. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом за цим договором передано право вимоги за договором позики, укладеним відповідачем 05.10.2024. Тобто на момент укладення договору факторингу, права грошової вимоги до відповідача не існувало, адже не існувало договірного зобов'язання між ним та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відтак і не могло існувати право простроченої вимоги за цим зобов'язанням, котре могло бути передане позивачу.
За таких обставин, у позивача не виникло право вимоги до відповідача за договором № 73494147 від 05.10.2024 року, адже таке набуто ним на підставі правочину, за якими таке право не могло бути переданим.
Тому суд приходить до висновку, що позов в цій частині не підлягає до задоволення.
Крім того, 24.09.2024року між ТОВ «Макс кредит» та відповідачем укладено кредитний договір № 00-9979262.
Згідно вказаного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у формі кредитної лінії, сума ліміту кредитної лінії становить 10 000.00 грн.; тип кредиту - кредитна лінія; строк кредитної лінії - 360 календарних днів по 19.09.2025 р.; тип процентної ставки - фіксована; стандартна процентна ставка складає 0.94% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії; знижена процентна ставка становить 0,75% від суми кредиту за кожен день користування кредитом; комісія за надання кредиту становить 20.00% від суми кредиту та складає 2000.00 грн.
Пунктом 7.11 договору передбачено, що він укладений в електронній формі.
19.03.2025 року між ТОВ «Макс кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19032025-МК/ЄАПБ, відповідності до умов якого ТОВ «Макс кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Макс кредит Н» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до п 2.2. договору факторингу №190320-25-МК/ЕАПБ, укладеного 19.03.2025 р. між ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та ТОВ "Макс Кредит", перехід від клієнта до фактора прав вимоги до боржників відбувається в момент підписання сторонами паперового реєстру боржників за Додатком №1 до цього Договору та Акта прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком №2 після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників.
Згідно Акту прийому-передачі Реєстру божників від 19.03.2025 р. за Договором факторингу №190320-25-МК/ЕАПБ від 19.03.2025 р. клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників від 19.03.2025 р.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №19032025-МК/ЄАПБ від 19.03.2025 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 25084,00 грн., з яких: 12000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 8084,00грн. - сума заборгованості за відсотками, 5000,00 грн. - штрафні санкції.
Отже, позивач виконав зобов'язання за договором, надавши відповідачці кредитні кошти. Відповідачка, взяті на себе зобов'язання не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість.
За положеннями ч. 1, 2 ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст.ст. 626, 628ЦКУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, суд зазначає, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, кредитний договір №00-9979262 від 24.09.2024 р. був підписаний відповідачкем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено укладання між сторонами такого договору, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів.
Отже, існують підстави вважати, що сторонами належно обумовлено умови користування позиченими коштами та позичальнику належним чином повідомлено про умови позики.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У зв'язку із тим, що отримання у кредит грошових коштів відповідачкою підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути такі кошти у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі, та сплачувати відсотки за користування кредитом, а у випадку порушення договірних зобов'язань в частині своєчасного повернення кредитних коштів також сплачувати відповідні штрафні санкції, які прямо передбачені наявними умовами договору.
Враховуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 12000,00 грн., відсотків в розмірі 8084,00грн.є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за штрафними санкціями, суд зазначає таке.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
За ст.549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов'язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов'язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов'язання, так і після, але до виконання тих зобов'язань, які виникли на його підставі.
Відповідно до п.6.4 Договору №00-9979262 від 24.09.2024р.у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за цим Договором, сума кредиту за яким не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, кредитодавець має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді штрафу.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило стягнути із відповідачки за кредитним договором, зокрема і суму заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 5000.00 грн.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 суд зазначив щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.
Указом Президента України №64/2022від 24лютого 2022року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Тому позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до відповідача про стягнення суми заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 5000.00 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 129476 від 12.08.2025 р. про сплату судового збору загальною сумою 3028.00 грн. Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 1240,15 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 4, 76-81, 89, 141, 263-265, 279, 280 ЦПК України,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, реквізити ІВАN№ НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договором № 00-9979262 в розмірі 20084,00грн., з яких 1200,00грн. залишок по тілу кредиту, 8084,00грн. - залишок по відсоткам.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1240,15грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено 24.11.2025року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 35625014.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 .
Суддя: