18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7747/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
при секретарі судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Чигряя Дмитра Івановича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 (головуючий суддя Сибіга О. М., судді Гончаров С. А., Тищенко О. В.)
у справі № 910/7747/24
за позовом фізичної особи-підприємця Чигряя Дмитра Івановича
до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
про визнання недійсним правочину,
(у судовому засіданні взяли участь представник позивача - Сабадин А. В. та представник відповідача - Волосюк Т. С.)
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. Фізична особа - підприємець Чигряй Дмитро Іванович (далі - ФОП Чигряй Д. І.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - КП «Київтранспарксервіс») про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням від 04.06.2024 № 053/05-2217, про дострокове розірвання з 10.06.2024 договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 28.02.2023 № ДНП-2023-02/05.
2. Згідно з доводами позивача у КП «Київтранспарксервіс» відсутнє право на розірвання зазначеного договору в односторонньому порядку, оскільки додатковою угодою від 28.04.2023 № 1 сторони внесли зміни до цього договору та передбачили, що він достроково розривається лише за згодою сторін або за рішенням суду. У зв'язку з цим, відповідне письмове повідомлення відповідача, що є одностороннім правочином, суперечить вимога статті 188, частини третьої статті 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та підлягає визнанню недійсним.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
3. Справа № 910/7741/24 розглядалася судами неодноразово.
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 заявлений у цій справі позов було задоволено, а оспорюваний односторонній правочин визнано недійсним з тих підстав, що відповідно до внесених сторонами змін до договору відповідач не мав права розривати його в односторонньому порядку.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
6. Вказана постанова обґрунтована тим, що додаткова угода від 28.04.2023 № 1 є неукладеною і відповідні змін до договору нею внесено не було.
7. Постановою Верховного Суду від 13.05.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 скасовано. Справу № 910/7741/24 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8. У цій постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції про неукладеність додаткової угоди від 28.04.2023 № 1 є передчасними, здійсненими без дослідження всіх доказів та доводів сторін. Фактично без встановлення обставин, які підтверджують, що КП «Київтранспарксервіс» не виявляло свою волю до вчинення правочину, до зміни обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, відсутні підстави вважати відповідну додаткову угоду неукладеною.
9. Згідно із вказівками Верховного Суду під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід було дослідити докази, які стосуються обставин справи, змістовні заперечення відповідача щодо факту укладення додаткової угоди від 28.04.2023 № 1, а також дослідити обставини щодо її відповідності нормам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статтям 216, 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що і має наслідком визначення можливості задоволення позовних вимог або ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
10. За результатами нового апеляційного розгляду справи № 910/7741/24 постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
11. Ухвалюючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції констатував, що при укладенні додаткової угоди № 1 від 28.04.2023 сторонами не було дотримано вимог частини третьої статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо нотаріального посвідчення правочину в частині строку дії договору, тому ця додаткова угода є недійсною в силу закону, а саме є нікчемною в цілому (всі умови). Тож на момент вчинення КП «Київтранспарксервіс» одностороннього правочину із розірвання договору від 28.02.2023 № ДНП-2023-02/05 його пункт, який передбачав таке право при настанні певних умов, був дійсним (не був виключеним нікчемною додатковою угодою), що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову та визнання вказаного одностороннього правочину недійсним.
Касаційна скарга
12. Не погодившись із наведеним, ФОП Чигряй Д. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 залишити в силі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
13. У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (стор. 15 касаційної скарги) і на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
14. Так, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме статті 215, 217 ЦК України, частину третю статті 180 ГК України, цитуючи при цьому висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.01.2019 у справі № 759/2328/16, від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20 та від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц.
15. Водночас за доводами скаржника апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові безпідставно послався на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/7687/21 та від 27.11.2024 у справі № 910/17027/23.
16. Крім того, позивач вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 916/3015/23.
Позиція інших учасників справи
17. Від КП «Київтранспарксервіс» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
18. Суди попередніх інстанцій з'ясували, що 28.02.2023 КП «Київтранспарксервіс» (Сторона-1) та ФОП Чигряй Д. І. (Сторона-2) уклали договір № ДНП-2023-02/05 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Оноре де Бальзака, 52/22 (вздовж лінії швидкісного трамвая).
19. У пунктах 7.1, 7.2 цього договору зазначено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування.
20. За умовами пункту 7.6 договору Сторона-1 має право на його дострокове розірвання в односторонньому порядку:
- у випадку виявлення порушень умов договору вперше - не раніше ніж на 20-й день від дати направлення акта (у відповідності до пункту 3.5) якщо Сторона-2 не повідомила Сторону-1 про його усунення у визначеному даним договором порядку (підпункт 7.6.1);
- у випадку повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно Стороною-2 (підпункт 7.6.2);
- у випадку втрати Стороною-1 права передачі паркувального майданчика в експлуатацію - з моменту втрати такого права (підпункт 7.6.3);
- у випадку невиконання Стороною-1 зобов'язання, передбаченого пунктом 2.2.10 договору, при цьому Сторона-1 направляє Стороні-2 письмове повідомлення про розірвання договору. В такому випадку договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні (підпункт 7.6.4);
- у випадку якщо Сторона-2 має заборгованість за оплату вартості експлуатації майданчика відповідно до п.4.3 договору три місяці і більше (підпункт 7.6.5).
21. При цьому у пункті 7.8 договору передбачено, що у випадку дострокового розірвання договору в порядку підпунктів 7.6.2, 7.6.4, 7.6.5 Сторона-1 направляє Стороні-2 письмове повідомлення про його розірвання. В такому випадку договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні.
22. За змістом пункту 9.2 договору додаткові угоди та усі додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
23. Як вбачається з акта приймання-передачі паркувального майданчика від 27.04.2023, Сторона-1 передала, а Сторона-2 прийняла в експлуатацію відповідний паркувальний майданчик на 27 машиномісць.
24. За твердженнями ФОП Чигряя Д. І. 28.04.2023 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, якою з нього виключили пункти 5.6, 7.6.4, 7.6.5, 7.7, 7.8, 7.9, 7.12 та внесли зміни шляхом викладення деяких його пунктів у новій редакції, зокрема, у цій угоді зазначено таке:
« 7.2. Строк дії договору становить 2192 календарних днів від дати підписання актаприймання передачі Стороною-1 в експлуатацію Стороні-2 майданчика для паркування.
7.4. Про зміну розміру плати за Договором, Сторона-1 повідомляє Сторону-2 шляхом направлення відповідного листа та проекту додаткової угоди про зміну плати не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дати набрання чинності нормативним актом, на підставі якого внесено зміни. Сторона-2 зобов'язана протягом 10 календарних днів підписати додаткову угоду та повернути один примірник Стороні-1. Новий розмір плати встановлюється з дати набрання чинності додаткової угоди.
7.5. У разі письмової незгоди Сторони - 2 із зміною плати, спір про укладення додаткової угоди про зміну розміру плати передається до суду.
7.6. Цей Договір може бути припинений у наступних випадках:
7.6.1. У випадку, якщо Сторона-2 не здійснила оплату в повному обсязі, встановленому у розділі 4 цього договору, і таке порушення триває більше 5 (п'яти) місяців підряд;
7.6.2. Знищення майданчика для паркування, що знаходиться в користуванні;
7.6.3. Достроково за взаємною згодою Сторін або за рішенням суду.
7.15. У разі якщо Сторона-2 не повідомила Сторону-1 про намір розірвати цей Договір, то Договір вважається автоматично пролонгований на той самий строк, постійно необмежену кількість разів.»
25. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 28.04.2023 № 1 всі інші положення договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування залишаються без змін.
26. Суди попередніх інстанцій встановили, що надалі ФОП Чигряй Д. І. отримав від КП «Київтранспарксервіс» лист від 04.06.2024 №053/05-2217, у якому зазначалось, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про виявлені порушення умов договору від 28.02.2023 № ДНП-2023-02/05. При цьому 29.05.2024 співробітниками КП «Київтраспарксервіс» здійснено повторний виїзд та обстеження майданчика для паркування. Під час обстеження встановлено такі порушення: відсутні відведені місця для людей з інвалідністю та відповідні знаки, відсутня інформаційна табличка 7.14, відсутня розмітка відповідно до схеми ОДР, відсутні засоби первинного пожежогасіння та інформаційний стенд (порушення підпункту 2.2.2). На території майданчика наявні сторонні речі у вигляді шин та інших предметів побуту. Санітарна зона, а також покриття майданчика потребують оновлення (порушення п.п. 2.2.4). Згідно з таблицею 1 до додатку 5 рішення Київської міської ради від 23.11.2011 № 242/5629 (зі змінами та доповненнями) на паркувальному майданчику визначено 28 м/м, відповідно до повітряної нумерації на території майданчика можливо розташувати 68 автомобілів (порушення підпункту 2.2.5). Виявлені недоліки зафіксовано у відповідному акті обстеження.
27. З огляду на наведене, у цьому ж листі з вказівкою на пункт 7.6, підпункт 7.6.2 договору від 28.02.2023 № ДНП-2023-02/05 КП «Київтраспарксервіс» повідомило ФОП Чигряя Д. І. про його дострокове розірвання в односторонньому порядку з 10.06.2024.
Оцінка аргументів учасників справи
28. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. У справі, що переглядається, апеляційний господарський суд, виконавши вказівки Верховного Суду, при новому апеляційному розгляді встановив, що додаткова угода від 28.04.2023 № 1 є нікчемною, у зв'язку з чим пункти договору, посилаючись на які відповідач вчинив односторонній правочин з його розірвання, залишились не зміненими, тобто такими, що передбачають наявність у відповідача права на це за відповідних обставин.
30. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції виснував про відсутність підстав для визнання зазначеного одностороннього правочину недійсним та відмовив у задоволенні позову.
31. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (див. ухвалу від 25.09.2025), Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, у зв'язку з наступним.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
32. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
33. Зміст наведеної норми свідчить про те, що касаційний перегляд з вказаної підстави може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
34. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вказаного пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
35. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
36. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
37. Також у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід ураховувати те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
38. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
39. Керуючись наведеним, проаналізувавши правовідносин у справі, що переглядається, та у справах, на неврахування правових висновків суду касаційної інстанції у яких посилається ФОП Чигряй Д. І. у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд вбачає, що правовідносини у них не є подібними, з огляду на таке.
40. У справі № 759/2328/16 банк звернувся до суду з позовом до фізичної особи, у якому просив зобов'язати відповідача повернути йому грошові кошти, отримані за договором про внесення змін до договору банківського вкладу.
41. Підставою заявлення цього позову стало те, що відповідач звернувся до банку з заявою про дострокове розірвання договору депозитного вкладу, в результаті чого за приписами пункту 3.7 договору банк повинен був сплатити проценти за ставкою 1 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Проте сторони уклали договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку процентів за зниженою відсотковою ставкою. Позивача стверджує, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
42. Ухвалена у названій справі постанова Верховного Суду від 09.01.2019 обґрунтована тим, що відповідно до тлумачення частини другої статті 38, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як нікчемні можуть бути кваліфіковані правочини вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. Внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.
43. Викладені ж у цій постанові Верховного Суду висновки, які цитує скаржник, про те, що нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону, і з позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним», за своєю суттю зводяться до того, що правочин є нікчемним, якщо у законі прямо вказано, що він нікчемний або ж зазначено, що він є недійсним.
44. Аналіз наведеного переконливо свідчить, що правовідносини у справі № 759/2328/16 є неподібними до тих, що склались у справі № 910/7747/24, оскільки відмінними у них є предмети і підстави позову, суть спірних відносин, фактичні обставини та правове регулювання. При цьому у справі № 759/2328/16 Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування норм частини другої статті 38, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які очевидно є незастосовним до регулювання спірних правовідносин, що склались між сторонами справи № 910/7747/24.
45. У справі № 398/1796/20, про яку також зазначає скаржник у касаційній скарзі, при зверненні із позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, позивач посилався на те, що оспорюваний договір був підписаний представником від імені власника майна після його смерті, тобто особою, яка не мала відповідних повноважень на день укладення правочину. При частковому задоволенні цього позову суди вважали, що позивач прийняв спадщину після померлого, позаяк подання заяви про прийняття спадщини в російській федерації автоматично розповсюджується і на нерухоме майно, яке знаходиться на території України.
46. Однак, Верховний Суд у своїй постанові від 13.03.2023, ухваленій у вказаній справі, не погодився з наведеним та зазначив, що оскільки заяву про прийняття спадщини на нерухоме майно позивач в Україні не подавав, відсутні підстави вважати, що він успадкував відповідну квартиру, і позаяк він не вважається таким, що прийняв у спадщину спірне нерухоме майно, що перебуває на території України, й він не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, то оспорюваним правочином його права та інтереси не порушені, що є самостійною підставою для відмови в позові.
47. Викладена Верховним Судом правова позиція фактично полягає у тому, що у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.
48. Наведенні ж при цьому тверджень щодо недійсності та нікчемності правочинів, стосується того, що недійсність оспорюваного правочину, на відміну від нікчемності, має бути встановлена, з огляду на сукупність обставин.
49. Відтак спірні правовідносини у справі № 398/1796/20 та у справі № 910/7747/24 є не подібними за предметом і підставами позову, обставинами, що зумовили їх виникнення, підлягають різній правовій кваліфікації та вимагають застосування різних правових норм для врегулювання спорів, що виникли між їх сторонами.
50. У касаційній скарзі ФОП Чигряя Д. І. також міститься посилання на справу № 359/12165/14-ц, у якій судами вирішувався спір про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на частку в праві власності на домоволодіння та земельні ділянки.
51. Ухвалюючи постанову від 08.02.2023 у цій справі, Верховний Суд виходив з того, що суди не врахували, що у випадку, коли суд виявить нікчемність правочину, він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Проте у цьому разі заповідач склав три заповіти, а тому і у випадку кваліфікації заповітів від 19.06.2012 та від 18.04.2013 як нікчемних це не мало б наслідком відновлення права позивача на спадкування за законом.
52. З наведеного вбачається, що правовідносин у справі № 359/12165/14-ц не є подібними із правовідносинами у справі № 910/7747/24, оскільки вони також відрізняються своїм предметом і підставами виникнення, фактичними обставинами, а викладені Верховним Судом висновки у зазначеній справі стосуються нікчемності заповіту та наявності / відсутності підстав для спадкування за законом.
53. Отже, під час здійснення касаційного провадження у справі, що переглядається, щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено, що висновки, викладені у постановах суду касаційної інстанції, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що не є подібними з правовідносинами у справі № 910/7747/24, а тому підстави для здійснення касаційного перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у частині цих доводів касаційної скарги відсутні.
54. Висловлення ж позивачем у поданій касаційній скарзі незгоди із посиланнями суду апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.11.2022 у справі № 334/7687/21 та від 27.11.2024 у справі № 910/17027/23, не є належним обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження, оскільки протилежних висновків Верховного Суду сформульованих у справах з подібними до справи № 910/7747/24 правовідносинами скаржник не навів, а отже і правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування правових норм не спростував.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України
55. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
56. У розрізі цього Верховний Суд зауважує, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.
57. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
58. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
59. Обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
60. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Chapman v. United Kingdom» (заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
61. Ураховуючи наведене, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
62. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, ФОП Чигряй Д. І. просить відступити від висновку, викладено у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 916/3015/23.
63. Також зі змісту касаційної скарги (а також пояснень представниці скаржника у судовому засіданні) вбачається, що скаржник не погоджується із посиланням суду апеляційної інстанції на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/7687/21 та від 27.11.2024 у справі № 910/17027/23, і вважає, що від них слід відступити.
64. При цьому позивач просить зазначити, що оскільки недійсний (нікчемний) правочин про внесення змін до договору, на відміну від самого договору, не створює юридичних наслідків, тобто, не змінює умови договору, зокрема, й істотні, то правочин про внесення змін є недійсним (нікчемним) саме в такій частині та не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
65. Однак, у поданій касаційній скарзі ФОП Чигряя Д. І. жодним чином не обґрунтовано необхідності відступу від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, не зазначено у чому саме полягає їх помилковість та не доведено не правильного застосування чи порушення Верховним Судом певної правової норми при їх формулюванні.
66. Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/7687/21 вказано, що недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними.
67. Разом з тим у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 916/3015/23 викладено висновок про те, що за умови доведеності недійсності положення угоди, яке є істотною умовою, такий правочин підлягає визнанню недійсним в повному обсязі.
68. Наведена правова позиція є універсальною та була сформульована у раніше ухвалених постановах Верховного Суду. Зокрема, подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 та від 18.11.2021 у справі № 907/12/19.
69. До того ж у справі № 916/3015/23 вирішувався спір саме про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та повернення безпідставно сплачених коштів, і в ухваленій у цій справі постанові від 30.05.2024 Верховний Суд зазначив, що ціна товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, а тому оспорювані додаткові угоди можуть бути визнанні судом недійсними лише в повному обсязі.
70. Натомість у постанові від 27.11.2024 у справі № 910/17027/23 Верховний Суд, пославшись на вищенаведені висновки, щодо застосування статей 215, 217 ЦК України в контексті частини третьої статті 180 ГК України, виснував, що у разі визнання недійсним положення договору про строк його дії, враховуючи його значення як істотної умови, слід визнавати недійсним весь договір, що зумовлює за таких обставин і недійсність інших пунктів договору.
71. Наведене окремо підтверджує універсальність викладеної у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 916/3015/23 правової позиції.
72. Зазначені ж у касаційній скарзі посилання скаржника на необхідність відступу від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 916/3015/23, від 30.11.2022 у справі № 334/7687/21 та від 27.11.2024 у справі № 910/17027/23 мають суто декларативний характер, полягають у такому власному тлумаченні ним правових норм та висновків Верховного Суду щодо їх застосування, наслідком якого було б прийняття рішення про задоволення позову. Відповідні доводи не містять належного обґрунтування, не вказують на наявність підстав для відступу, про які йдеться у пунктах 59, 61 цієї постанови, а отже і не свідчать про підтвердженість передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.
73. Інші викладені у касаційні скарзі ФОП Чигряя Д. І. доводи зводяться до його незгоди із оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, що не може бути підставою скасування цього судового рішення за відсутності підтверджених підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, що слугували підставами відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
74. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
75. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, прийняті касаційним судом у неподібних до справи № 910/7747/24 правовідносинах, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України закриває касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Чигряя Д. І. в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
76. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
77. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
78. Оскільки доводи касаційної скарги позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного оскарження та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 - без змін.
Розподіл судових витрат
79. В порядку статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги у цьому разі покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Чигряя Дмитра Івановича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/7747/24 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Чигряя Дмитра Івановича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/7747/24 в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/7747/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил