Справа № 214/6843/25
2/214/4158/25
Іменем України
24 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Сіденка С. І.
за участю : секретаря судового засідання Розстальної К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємства ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
ОСОБА_1 звернувся суду з вказаним позовом до фізичної особи підприємства ОСОБА_2 у якому просить суд ухвалити рішення, яким:
-визнати протиправними діями відповідача, фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , з нарахування плати за користування домофонною системою за адресою: АДРЕСА_1 .
-зобов'язати відповідача припинити нарахування плати за користування домофонною системою та анулювати заборгованість за адресою АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивував тим, що він є власником квартири, за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на вище вказану квартиру набуто відповідно до договору міни від 08 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко В. Я. за реєстраційним номером 1199. В його квартирі відсутні домофонні системи, послугами домофону не користуюся ні я, ні попередній власник. Натомість відповідач щомісячно нараховує мені абонентську плату за користування домофонною системою, станом на день подання позовної заяви нарахував мені заборгованість у розмірі 3396 грн. 99 коп., Договору на дання послуг за користування домофонною системою між мною та відповідачем ніколи не укладався.
Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Сіденка С.І.
Ухвалою від 29 липня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив, в якому вказує, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Оскільки 07.08.2008 року між ОСОБА_3 , як уповноваженою та жителями під'їзду буд. АДРЕСА_2 , згідно додатку до договору мешканець кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_4 згідно додатку було укладено договір доручення №64.
30.08.2008 року між ООО «ТЦД «Цифрал Сервіс», як виконавцем та жителями під'їзду АДРЕСА_4 від 07.08.2008 року, як замовником (з яких ознайомлені та погодились жителі вказаного під'їзду, серед яких і мешканець квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_4 (згідно додатку) було укладено договір №64 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту системи обмеження доступу. Відповідно до публічного договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту, опублікованого 15 березня 2014 року зі змінами на 01.01.2025 року ФОП ОСОБА_5 зазначено, що абоненту щомісячно нараховується плата за технічне обслуговування та ремонт та ремонт системи. таким чином, положення публічного договору спростовують твердження позивача щодо відсутності обов'язку сплати за обслуговування центрального гомофонного обладнання в разі відсутності переговорного пристрою. Позивачем отримано було отримано ключ, який перебуває у використані, що свідчить про обов'язок позивача оплачувати послуги, а тому вимоги позивача щодо зобов'язання припинити нарахування плати за користування домофонною системою та анулювання заборгованості за вказаною вище адресою. При цьому відсутність індивідуального укладення договору, між виконавцем послуг та споживачем не виключає обов'язок позивача оплачувати надані виконавцем послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов'язку, позивач , як споживач, повинен нести відповідальність в порядку встановленому законом.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання через канцелярію суду, в якому просить розгляд справи проводити без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, який був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
За обставин неявки у судове засідання учасників справи, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутністю, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до договору міни на квартиру ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Право власності на вище вказану квартиру набуто відповідно до договору міни від 08 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко В. Я. за реєстраційним номером 1199.
Згідно витягу з Демографічного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3284815 від 08.05.2013 року право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .
Договір № 64 від 30.08.2008 року про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту системи обмеження доступу з додатком №1 з підписами жителів під'їзду АДРЕСА_5 .
Відповідно до публічного договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту, опублікованого 15 березня 2014 року зі змінами на 01.01.2025 року ФОП ОСОБА_5 зазначено, що абоненту щомісячно нараховується плата за технічне обслуговування та ремонт та ремонт системи. таким чином, положення публічного договору спростовують твердження позивача щодо відсутності обов'язку сплати за обслуговування центрального гомофонного обладнання в разі відсутності переговорного пристрою.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу захисту прав споживачів.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, далі ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) .
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року №417-VIII, багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Відповідно до частин 1, 2, 6 ст. 5 Закону України Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
У разі зміни форми управління багатоквартирним будинком особа, яка здійснювала управління, повинна передати наявну в неї технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок особі, визначеній співвласниками такого будинку.
У разі зміни управителя попередній управитель повинен передати наявну в нього технічну та іншу передбачену законодавством документацію на будинок новому управителю.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники мають право:
1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників;
2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника;
3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання;
4) безоплатно одержувати інформацію про суб'єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом;
5) знайомитися з протоколами зборів співвласників (крім конфіденційної інформації про фізичних осіб), власними листками опитування, зведеною інформацією про результати голосування кожного із співвласників (крім конфіденційної інформації про фізичних осіб), а також за власний рахунок робити з них виписки і копії та отримувати їх копії в електронній формі;
6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника;
7) інші права, визначені законом.
Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Відповідно до частин 1-3 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів та прийняття відповідних рішень здійснюються згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про:
1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним;
2) визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем;
3) обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням;
4) визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком;
5) проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт;
6) визначення дати та місця проведення наступних зборів співвласників;
7) визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком;
8) відключення будинку від мереж (систем) централізованого постачання комунальних послуг у порядку, встановленому законом, і визначення системи подальшого забезпечення будинку комунальними послугами, за умови дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
9) вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (укладення індивідуального та/або колективного договору про надання комунальної послуги).
Ініціатором зборів співвласників є ініціативна група, яка складається не менш як із трьох власників квартир або нежитлових приміщень, або управитель, обраний відповідно до цього Закону.
Відповідно до пунктів 1, 7, 9, 10, 43 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 року №712, ці Правила визначають порядок надання послуги з управління багатоквартирним будинком (далі - послуга з управління), що здійснюється управителем на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (далі - договір управління), укладеного відповідно до Законів України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та «;Про житлово-комунальні послуги».
Пунком 3 договору встановлено перелік та строки надання послуг, а п. 4 встановлено вартість робіт та порядок розрахунків, де погоджено вартість з технічного обслуговування та ремонту «Домофонної системи» складає в тому числі 17 грн. за місяць з абонента за обслуговування центрального домофонного обладнання, аудіо-зв'язком при умові більше та менше 18 кількості абонентів.
Таким чином, зазначені положення Публічного договору спростовують твердження позивача щодо відсутності обов'язку сплати за обслуговування центрального гомофонного обладнання у разі відсутності переговорного пристрою.
Відповідно до умов публічного договору про надання послуг з постачання технічного обслуговування та ремонту домофонної системи, а також п. 2 Порядку проведення перевірки відповідно якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирними будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, затверджено Кабінетом Міністрів України від 27 грудня 2018 року за №1145, у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг споживач
або управитель багатоквартирного будинку (за дорученням співвласників багатоквартирного будинку в разі прийняття ними відповідного рішення) має право викликати виконавців комунальних послуг (їх представників) для перевірки якості та/або кількості наданих послуг.
Пунктом 5.2.2 Публічного договору встановлено право абонента письмово звернутися до виконавця про тимчасове призупинення нарахування, якщо за адресою ніхто не проживає, або не буде проживати на визначений термін, що підтверджується документами. Призупинення нарахування можливе не більше, як на 12 місяців при відсутності заборгованості перед виконавцем. В цих випадках ПЗ відключається виконавцем , а абонентська плата тимчасово не нараховується, починаючи з наступного місяця після написання заяви, в кінці визначеного терміну не нараховується автоматично поновлюється, за умовами п.4.3.а.
Пунктом 7.5 Публічного договору, відповідно до якого розірвання договору неможливе одним або декількома абонентами, оскільки для розірвання договірних відносин потрібна згода всіх абонентів даного під'їзду, так як гомофонна система за адресою, на якій вона змонтована, не є одно абонентною і використовується всіма абонентами.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами , зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Відповідно до положень ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз викладеного вище вказує, що від 07 серпня 2008 року між ОСОБА_3 , як уповноваженого та жителями під'їзду АДРЕСА_6 , згідно додатку до договору, мешканець спірної квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_4 було укладено договір доручення №64 відповідно до якого мешканці, доручили виконання довіреною особою за їх рахунок в за місцем проживання позивача, діяв в межах повноважень, визначених договором від №64 від 30.08.2008 року, вимогами чинного законодавства в рамках надання послуги співвласникам будинку АДРЕСА_2 .
Позивачем не доведено суду, що саме відповідачем ФОП ОСОБА_2 зобов'язанна припинити дії з надання послуг з технічного обслуговування та ремонту цих пристроїв, припинення дій з виставлення рахунків у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Оскільки договірні зобов'язання між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 наявні, вимоги позивача про зобов'язання відповідача відключити його квартиру від домофонної системи та припинити нарахування, яка знаходиться у під'їзді 1 за адресою АДРЕСА_1 , визнання дій відповідача, що до відключення його квартири від домофонної системи ООО «ТЦД «Цифрал Сервіс» протиправними дії відповідача задоволенню не підлягають.
Виходячи з викладеного, на підставі ст.ст. 16, 23, 526, 629 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 61, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи підприємства ОСОБА_2 про захист прав споживачів- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Сіденко