24 листопада 2025 року Справа № 915/561/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
розглянувши сформовану в системі «Електронний суд» заяву відповідача № 12-11 від 12.11.2025 (вх. № 15925/25 від 12.11.2025) про ухвалення додаткового судового рішення у справі
за позовом: Південноукраїнської міської ради, вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський р-н., Миколаївська область, 55002
електронна пошта: yuzhvk@gmail.com
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Брагар Олени Євгенівни, АДРЕСА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центральний 5/14», пр-т Незалежності, 14, м. Південноукраїнськ, 55002
про: стягнення 92 518,12 грн.
Південноукраїнська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №31/01-32/556 від 27.02.2025 (вх. № 5356/25 від 08.04.2025) в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Брагар Олени Євгенівни безпідставно збережені кошти в сумі 92 518,12 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2025, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/561/25.
За результатами розгляду справи Господарським судом Миколаївської області було ухвалено рішення від 21.10.2025, яким у задоволенні позову відмовлено.
12.11.2025 до суду від представника Фізичної особи-підприємця Брагар Олени Євгенівни надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 12-11 від 12.11.2025 (вх. № 15925/25 від 12.11.2025), в якій заявник просить суд: ухвалити додаткове судове рішення у справі №915/561/25 щодо стягнення з Південноукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ 33850880; 55002, Миколаївська обл., м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 48) на користь фізичної особи-підприємця Брагар Олена Євгенівна (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ; АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_2 ) судові витрати (послуги адвоката) у сумі 19500 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне вирішити питання про судові витрати без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву представника Фізичної особи-підприємця Брагар Олени Євгенівни № 12-11 від 12.11.2025 (вх. № 15925/25 від 12.11.2025) про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 915/561/25, суд зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом ч. 1 ст. 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як вбачається із матеріалів справи, правничу допомогу відповідачу у справі № 915/561/25 надавав адвокат Брагар Артем Андрійович, яким підписувалися подані відповідачем процесуальні документи у справі (заява про залучення третьої особи, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні та відзив) та забезпечувалась участь відповідача в судових засіданнях.
На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи відповідачем долучено копії ордеру серії АІ № 1870498 від 11.04.2025 на надання правничої допомоги ФО-П Брагар Олені Євгенівні адвокатом Брагарем Артемом Андрійовичем у Господарському суді Миколаївської області, Південно-західному апеляційному господарському суді, Об'єднанні співвласників багатоквартирного буднку «Центральний 5/14», а також Договором № 11/04 від 11.04.2025 про надання правової допомоги адвоката, укладеним між Фізичною особою-підприємцем Брагар Оленою Євгенівною та адвокатом Брагарем Артемом Андрійовичем.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 11.04.2025 між Фізичною особою-підприємцем Брагар Оленою Євгенівною, як Замовником, та адвокатом Брагарем Артемом Андрійовичем, як Адвокатом, був укладений Договір № 11/04 від 11.04.2025 про надання правової допомоги адвоката, відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу Замовнику щодо представництва її інтересів у судовому спорі, що розглядається Господарським судом Миколаївської області за вимогами Південноукраїнської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою по пр-т. Незалежності 14 у м. Южноукраїнськ,
Відповідно до п.п. 4.1-4.4 Договору сторонами погоджено, що гонорар - це винагорода Адвоката за здійснення представництва інтересів Замовника та надання йому професійної правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.
Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Замовник.
Сума гонорару, який виплачугться Адвокату за послуги з надання правової допомоги буде погоджено Сторонами окремо в акті надання послуг. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.
Підставою для сплати гонорару є квитанція.
За умовами п. 8.1 цей Договір вступає в силу з дати його підписання і діятиме до 31 грудня 2025р.
Відповідачем на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу надано суду:
1. Акт наданих послуг від 19.08.2025, зі змісту якого вбачається, що відповідно до умов Договору № 11/04 від 11.04.2025 про надання правової допомоги адвоката, Адвокат надав, а Замовник прийняв наступні юридичні послуги:
1. Правовий аналіз документів та обставин, що стосуються землекористування за адресою пр-т. Незалежності 14 у м. Південноукраїнськ, Миколаївської області: кількість витраченого часу - 2 год.; вартість послуги - 2 * 1500 = 3000,00 грн;
2. Консультування Замовника щодо особливостей правового статусу вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення за адресою пр-т. Незалежності 14 у м. Південноукраїнськ, Миколаївської області: кількість витраченого часу - 1 год.; вартість послуги - 1 * 1500 = 1500,00 грн;
3. Складання та направлення адвокатського запиту на адресу ОСББ «Центральний 5/14»: кількість витраченого часу - 2 год.; вартість послуги - 2 * 1500 = 3000,00 грн;
4. Складання і направлення відзиву на позовну заяву та заперечень: кількість витраченого часу - 2 год.; вартість послуги - 6 * 1500 = 9000,00 грн;
5. Участь адвоката та представництво інтересів відповідача у судових засіданнях в Господарському суді Миколаївської області: кількість витраченого часу - 2 год.; вартість послуги - 2 * 1500 = 3000,00 грн;
Всього 19 500,00 грн.
За змістом акту сторони також погодили, що ціна послуг, визначених у п. 4.1 Договору про надання правової допомоги адвоката від 11.04.2025 складає 19 500,00 грн.
2. Квитанцію № 04/25 від 19.08.2025 на суму 19 500,00 грн, виставлену адвокатом Брагарем Артемом Андрійовичем платнику Брагар Олені Євгенівні .
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст.ст. 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39-8.41 постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
При цьому, у додатковій постанові Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 904/64/18 зроблено висновок про те, що виходячи зі змісту положень ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Подібний за змістом висновок зроблено Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, в якій зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Вказаної позиції також дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 26.06.2019 у справі № 910/9241/18, в якій судом зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Разом із тим, будь-яких заперечень, у тому числі контррозрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку Фізичною особою-підприємцем Брагар Оленою Євгенівною відповідних витрат на правничу допомогу Південноукраїнською міською радою не надано.
При цьому, судом також враховано, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 року у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 року у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 року у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18).
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу щодо понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи докази на підтвердження наданої відповідачу правової допомоги вартістю 19 500,00 грн, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх пов'язаності з розглядом справи, необхідності та неминучості для розгляду даної справи та досягнення бажаного відповідачем результату її розгляду, з урахуванням наданого відповідачем акту про надання послуг від 19.08.2025, суд вважає за необхідне зауважити, що такі види надання правової допомоги як «правовий аналіз документів та обставин, що стосуються землекористування за адресою пр-т. Незалежності 14 у м. Південноукраїнськ, Миколаївської області», «консультування Замовника щодо особливостей правового статусу вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення за адресою пр-т. Незалежності 14 у м. Південноукраїнськ, Миколаївської області», «складання та направлення адвокатського запиту на адресу ОСББ «Центральний 5/14» (п.п. 1-3 акту) є складовою послуги та включаються у «Складання і направлення відзиву на позовну заяву» (п. 4 акту). Суд наголошує, що обов'язок ознайомлення із первинними документами, узгодження правової позиції та консультування клієнта є невід' ємною частиною складання відзиву, а тому тягар відповідних витрат фактично дублюється та не може бути покладений на позивача;
Таким чином, на переконня суду, такими що відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи є витрати на такі види наданої відповідачу правової допомоги як: «Складання і направлення відзиву на позовну заяву та заперечень» та «Участь адвоката та представництво інтересів відповідача у судових засіданнях в Господарському суді Миколаївської області» (п.п. 4-5 акту).
Судом взято до уваги, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
У кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність витрат заявника на правничу допомогу.
Судом враховано, що дана справа, з огляду на предмет спору і характер спірних правовідносин, кількість учасників процесу, обставини, які підлягають з'ясуванню, докази, що підлягають оцінці, не належить до категорії складних.
Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
З урахуванням наведеного, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, беручи до уваги ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову у даній справі, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги представника відповідача та стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву представника Фізичної особи-підприємця Брагар Олени Євгенівни № 12-11 від 12.11.2025 (вх. № 15925/25 від 12.11.2025) про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 915/561/25 - задовольнити частково.
2. Стягнути з Південноукраїнської міської ради (Україна, 55002, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, місто Південноукраїнськ, вул.Європейська, будинок 48; код ЄДРПОУ 33850880) на користь Фізичної особи-підприємця Брагар Олени Євгенівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
3. В іншій частині відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст додаткового рішення складено 24.11.2025.
Суддя Н.О. Семенчук