23 червня 2025 року Справа № 915/417/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ", пр. Героїв України, 91/1, м. Миколаїв, 54025 (код ЄДРПОУ 38790774)
електронна пошта: tangreen@ukr.net
представник позивача: Бортик Руслан Олегович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991
електронна пошта: info@minjust.gov.ru
про відшкодування майнової шкоди у сумі 67 937 973, 00 грн.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явились
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з держави Російська Федерація матеріальну шкоду в розмірі 67 937 973, 00 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 позовну заяву (вх. № 4530/24 від 15.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальність "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ" до відповідача держави Російської Федерації про відшкодування майнової шкоди у сумі 67 937 973, 00 грн. залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 25.06.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.08.2024.
Підготовче засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 29.08.2024, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2024 призначено підготовче засідання по справі на 04.02.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.02.2025 відкладено підготовче засідання по справі на 06.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.03.2025 замінено неналежного відповідача у справі державу Російську Федерацію на належного відповідача державу Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.03.2025 відкладено підготовче засідання по справі на 10.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2025 відкладено підготовче засідання по справі на 06.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 23.06.2025.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання 23.06.2025 року не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином в порядку ст. 120 ГПК України, що підтверджується повідомленням про вручення.
27.08.2024, 06.05.2025 та 23.06.2025 до Господарського суду Миколаївської області від позивача через підсистему "Електронний суд" надійшли заяви (вх. № 10220/24 від 27.08.2024, вх. № 6878/25 та вх. № 6879/25 від 06.05.2025 та вх. № 9327/25 від 23.06.2025), в яких позивач просив суд провести судові засідання без участі представника ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ».
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача та можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідач Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації явку повноважного представника в жодне підготовче/судове засідання не забезпечив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992.
Відповідно до ст. 5 Угоди компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Наразі, воєнний стан не скасовано.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. № 100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Враховуючи вищевикладене, в суду не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним повідомленням відповідача про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті "Судова влада України".
Судом на офіційній сторінці Господарського суду Миколаївської області веб-порталу "Судова влада України" розміщувались відповідні оголошення щодо розгляду справи № 915/417/24.
Всі процесуальні документи суду по справі № 915/417/24 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про доступ досудових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Крім того, позивач у справі на виконання вимог ухвал суду по даній справі надіслав позовну заяву, ухвали Господарського суду Миколаївської області від 20.05.2024, від 25.06.2024, від 06.03.2025, від 10.04.2025 та від 06.05.2025 з перекладом на російську мову засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" на адресу посольства Російської Федерації у Молдові, за адресою: boulevard Stefan cel Mar. 153. Kishinev, Republic of Moldova, MD-2004.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття належних, достатніх та допустимих заходів з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи № 915/417/24.
Як зазначено вище, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 23.06.2025 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо завдання позивачу матеріальної шкоди в розмірі 67 937 973, 00 грн. внаслідок руйнування (пошкодження) належних позивачу ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» на праві власності об'єктів нерухомого майна за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 91/1 (адміністративну будівля загальною площею 1592, 7 кв. м. - літера А-6), 91/5 (частина адміністративної будівлі та частина магазину промислових товарів загальною площею 513, 0 кв.м. - літера А-6, М), 91/4 (частка магазину загальною площею 13, 2 кв.м. - літера М), у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (внаслідок ракетного обстрілу ЗС РФ цивільної інфраструктури Центрального району м. Миколаєва 03.08.2022).
Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 317, 321, 386, 533, 1166 ЦК України, ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 5, 7 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, Резолюції ES-12/1 від 24.03.2022, Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 1907 та судовою практикою.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.08.2024 ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» було зареєстровано 04.07.2013.
Видами економічної діяльності є:
68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний)
49.41 Вантажний автомобільний транспорт
49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду)
52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту
52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту
68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна
Станом на час звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи місцезнаходженням ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» є: Україна, 54025, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. просп. Героїв України, 91/1.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.07.2021 № 267804617 право приватної власності на нежитловий об'єкт загальною площею 43,9 кв.м., який складається з магазину промислових товарів літ. М, ґанок з пандусом, навіс № 1 за адресою просп. Героїв України, 91/4, м. Миколаїв зареєстровано 23.07.2021 за ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» на праві спільної часткової власності (1/2 частки). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2418825948101.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.12.2021 № 293131418 право приватної власності на адміністративну будівлю, а саме А-6 - адміністративна будівля загальною площею 1592,7 кв.м., Г - гаражі загальною площею 130,5 кв.м., Д - гаражі загальною площею 182,7 кв.м., І, ІІ - споруди, № 6, 7 - огорожі за адресою просп. Героїв України, 91/1, м. Миколаїв зареєстровано 24.12.2021 за ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» (розмір частки 1). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2548738248060.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.12.2021 № 293124569 право приватної власності на адміністративну будівлю, магазин промислових товарів загальною площею 513 кв.м., які складаються з А-6, М (частина) - адміністративна будівля, магазин промислових товарів за адресою просп. Героїв України, 91/5, м. Миколаїв зареєстровано 24.12.2021 за ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» (розмір частки 1). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2548698348060.
22.01.2022 між ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» (дарувальник) та ТОВ «ПІНГВІН» (обдаровуваний) укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Димовим О.С. та зареєстровано в реєстрі за № 130.
Відповідно до п. 1 договору дарувальник подарував та передав обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв у дар від дарувальника 20/100 частки у праві спільної часткової власності на нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, проспект Героїв України, будинок № 91/4, надалі за текстом - «нерухоме майно».
Частка, яка відчужується становить 20/100 частки у праві спільної часткової власності на нежитловий об'єкта та складається з частини коридору загального користування І, розміром: 3,2 кв.м.; частини коридору загального користування II, розміром: 5,5 кв.м., загальною площею: 8,7 кв.м.
В цілому нерухоме майно загальною площею: 43,9 кв.м., складається з: магазину промислових товарів літ. М; ґанок з пандусом, навіс № 1.
Зазначене нерухоме майно (магазин промислових товарів літ. М) знаходиться в частині першого поверху двоповерхового магазину промислових товарів літ. М-2.
Відповідно до п. 2 договору відчужуване майно належить дарувальнику ТОВ "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ", відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 295854566 від 22.01.2022, сформованої Димовим О. С. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, номер запису про право власності / довірчої власності: 43188802, дата, час державної реєстрації 23.07.2021 09:28:04, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2418825948101.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2024 № 363112017 за ТОВ "ЦИТАДЕЛЬ" зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно, а саме:
- на нежитловий об'єкт загальною площею 43,9 кв.м., який складається з магазину промислових товарів літ. М, ґанок з пандусом, навіс № 1 за адресою просп. Героїв України, 91/4, м. Миколаїв (право спільної часткової власності, розмір частки ТОВ "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ" 30/100). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2418825948101.
- на адміністративну будівлю, а саме А-6 - адміністративна будівля загальною площею 1592,7 кв.м., Г - гаражі загальною площею 130,5 кв.м., Д - гаражі загальною площею 182,7 кв.м., І, ІІ - споруди, № 6, 7 - огорожі за адресою просп. Героїв України, 91/1, м. Миколаїв (розмір частки 1). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2548738248060.
- на адміністративну будівлю, магазин промислових товарів загальною площею 513 кв.м., які складаються з А-6, М (частина) - адміністративна будівля, магазин промислових товарів за адресою просп. Героїв України, 91/5, м. Миколаїв (розмір частки 1). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2548698348060.
Отже, на момент початку повномасштабної агресії Російської Федерації проти України та до цього часу позивач ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» є власником трьох об'єктів нерухомого майна, а саме:
- адміністративної будівлі загальною площею 1592,7 кв.м. літ.А-6; гаражу загальною площею 130,5 кв.м. літ.Г; гаражів загальною площею 182,7 кв.м. літ.Д; споруд І,ІІ та огорожі № 6,7 за адресою: Миколаївської області, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 91/1;
- магазин промислових товарів загальною площею 43,9 кв.м. Літ.М за адресою: Миколаївської області, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 91/4;
- магазин промислових товарів загальною площею 513,0 кв.м. Літ.М, А-6 за адресою: Миколаївської області, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 91/5.
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію проти України і ввела свої війська на її територію.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.
Позивач в позовній заяві зазначає, що 03.08.2022 в ході ракетного обстрілу з боку Російської Федерації було здійснено влучання ракети в об'єкт нерухомості, який належить ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ»
ВП № 1 МРУП ГУНП в Миколаївській області зареєстровано заяву ОСОБА_1 за № 13508 від 03.08.2022 про те, що 03.08.2022 внаслідок ворожого обстрілу пошкоджено підприємство ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ», яке знаходиться за адресою м. Миколаїв, ПГУ 91/1 (над зруйнованим супермаркетом АТБ), що підтверджується талоном-повідомленням єдиного обліку № 13508 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.08.2022 за ч. 1 ст. 438 Кримінального Кодексу України слідчим відділу УСБУ в Миколаївській області відкрито кримінальне провадження № 22022150000001195 та встановлено, що 04.08.2022 року від ВП № 1 МРУП ГУНП в Миколаївській області надійшла інформація про те, що 03.08.2022 невстановлені військовослужбовці зсрф, із невстановленої зброї, здійснили обстріл цивільної інфраструктури Центрального р-ну м. Миколаєва Миколаївської області, внаслідок якого, за адресами, зокрема: пр-т Героїв України, 91/1 зруйновано приміщення супермаркету "АТБ", пошкоджена будівля будівельного магазину "Стройбери", пошкоджено майно ТОВ "Новобокс"; пошкоджено адміністративну будівлю ТОВ "Цитадель-ЮГ", зруйновано комунікаційне обладнання ТОВ "Лайфсел" - базова станція мобільного зв'язку МУО124. Вказані дії являються умисним порушенням законів та звичаїв війни.
На замовлення ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» на підставі договору від 18.10.2023 № 56/23 експертом з технічного обстеження будівель і споруд ФОП Сисолятин А.І. (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 007192 від 21.03.2023) проведено обстеження пошкодженого об'єкта. Предметом договору є: обстеження будівель та споруд для визначення оцінки їх технічного стану відповідно до Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 257, Порядку виконання невідкладених робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов'язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 № 473, Методики обстеження будівель та споруд, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.04.2022 № 65, а саме: обстеження стану пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації громадського будинку за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 91/1 (Адміністративна будівля загальною площею 1592.7 кв.м - Літера А-6), 91/5 (частина адміністративної будівлі та частина магазину промислових товарів загальною площею 513.0 кв.м - літера А-6, М), 91/4 (частка магазину загальною площею 13.2 кв.м - Літера М)».
За результатами обстеження 31.10.2023 складено Технічний звіт № М-56/23-18.10.23-ТО за результатами обстеження пошкодженого об'єкта: «Технічне обстеження громадського будинку за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 91/1 (Адміністративна будівля загальною площею 1592.7 кв.м - Літера А-6), 91/5 (частина адміністративної будівлі та частина магазину промислових товарів загальною площею 513.0 кв.м - літера А-6, М), 91/4 (частка магазину загальною площею 13.2 кв.м - Літера М)».
За результатами проведеного обстеження в період з 18.10.2023 по 31.10.2023 пошкодженого об'єкта з фотофіксацією складено Акт за результатами проведеного обстеження пошкодженого об'єкта на підставі Звіту № М-56/23-18.10.23-ТО від 31.10.2023.
Відповідно до Акту проведено обстеження об'єкта за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Героїв України, буд. 91/1 літера А-6; 91/5 літ. А-6, м; 91/4 літ. М.
За результатами обстеження експертом з технічного обстеження будівель і споруд ФОП Сисолятин А.І. зроблено висновок про те, що пошкоджений об'єкт неприданий для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єкта. Категорія 4. Стан аварійний. Висновок щодо можливості подальшої експлуатації, необхідності поточного (капітального) ремонту, проведення детального (інструментального) обстеження, необхідності демонтажу: демонтаж об'єкта. Орієнтовний ступінь пошкодження об'єкта в цілому 85 %. Категорія пошкоджень об'єкта ІІІ. Рекомендовано демонтаж об'єкта та будівництво нової будівлі.
На замовлення ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» консалтинговою компанією «Зорі України» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМУ № 538/23 від 15.09.2023) проведено оцінку реальних збитків громадського будинку, за результатами якої 26.02.2024 суб'єктом оціночної діяльності складено Звіт про оцінку реальних збитків громадського будинку, який належить ТОВ «Цитадель-Юг» за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 91/1, (Адміністративна будівля загальною площею 1592.7 кв.м - Літера А-6), 91/5 (частина адміністративної будівлі та частина магазину промислових товарів загальною площею 513.0 кв.м - літера А-6, М), 91/4 (частка магазину загальною площею 13.2кв.м - Літера М)», внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів, спричинених збройною агресією Російської Федерації.
Відповідно до Висновку про величину розміру збитків мета оцінки: визначення розміру реальних збитків, нанесених ТОВ "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ", внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації, розпочатої 24.02.2022, з метою захисту інтересів замовника в судових інстанціях та відшкодування Російською Федерацією реального оціночного (ринкового) розміру завданих Замовнику збитків внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Відповідно до Висновку суб'єктом оціночної діяльності, ґрунтуючись на наданих замовником документах, інформації і відомостях, отриманих ним у передбаченому законом порядку, за результатами вивчення вихідних даних щодо об'єкта оцінки, з використанням ринкової, статистичної та іншої інформації, отриманої з офіційних, відкритих джерел, з урахуванням обмежувальних умов на оцінку, проведених розрахунків, а також з урахуванням мети оцінки, розмір реальних збитків, завданих Замовнику, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, станом на 04.08.2022 становить: 1 771 400 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ щодо іноземних валют, станом на дату оцінки (округлено до цілих): 64 777 633 грн. У перерахуванні на дату завершення Звіту про розмір реальних збитків, 26.02.2024, становить (округлено до цілих) (1 $=38, 3527 грн.) 67 937 973, 00 грн.
Таким чином, загальний розмір заподіяної матеріальної шкоди внаслідок знищення нерухомого майна позивача складає 67 937 973, 00 грн.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
4.1. Щодо судового імунітету. Право, що застосовується до зобов'язань про відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Як Україна, так і Російська Федерація були учасницями: 1) Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ; 2) Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 20.03.1992 (далі - Угода). Вказана Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1993 № 2889-ХІІ; РФ - відповідно до постанови Верховної Ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.
Відповідно до ст. 1 Конвенції громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін стосовно своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.
Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.
Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 42 Конвенції зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що стало підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.
Разом з тим, Законом України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" № 2783-ІХ від 01.12.2022, який набрав чинності 23.12.2022, Верховна Рада України постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь та вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їхніх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень у них.
Відповідно до п.п. "г" ч. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав: мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги щодо відшкодування шкоди.
Відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або частково актів державних і інших органів такими, що не мають нормативного характеру, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов'язків по відношенню до господарюючих суб'єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
Зазначена в пунктах 3 і 4 компетенція судів не може бути змінена угодою Сторін.
Разом з тим, Законом України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Верховна Рада України постановила Вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.
Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ підтвердив зазначену правову позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68).
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Верховний Суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.
Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.
Враховуючи наведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права (постанови ВС від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19; від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Відповідно до ст. 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (постанови Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19; від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд встановив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі Члени утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності, або політичної незалежності будь-якої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.
Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Враховуючи зазначене, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача (постанова ВС від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21).
До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20, (пункт 49).
В п. 31-34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 зазначено, що "За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку з розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22).
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом".
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Верховний Суд у вказаній справі також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, "загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права".
Враховуючи те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.
Звернення позивача до українського суду є єдиним доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки події, які стали підставою для вимог про відшкодування шкоди, мали місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
4.2. Щодо суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, на дату завдання шкоди) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Стаття 1166 ЦК України унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини (постанова ВС від 11.02.2021 у справі № 922/1816/20).
Аналогічно стосовно складу цивільного правопорушення вказував Верховний Суд у постановах від 18.04.2018 у справі № 904/4933/17, від 12.06.2018 у справі № 908/999/17, від 25.02.2020 у справі № 908/581/19 та від 10.04.2018 у справі № 923/771/16.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (постанова ВС від 02.02.2021 у справі № 911/2005/13).
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (постанова ВС від 23.04.2024 у справі № 911/1549/22).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас, зі змісту ч. 2 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер, тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 було затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014 року (далі - Порядок).
Відповідно до п.п. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.
Відповідальними за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є:
міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, які є уповноваженими органами управління, - в частині державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що належать до сфери їх управління;
обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації) - в частині підприємств недержавної форми власності, господарських товариств (крім тих, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), які розміщуються на території відповідних областей та м. Києва.
Відповідно до п. 3-5 Порядку переліки основних показників у межах кожного напряму не є вичерпними і можуть бути доповнені у методиках, зазначених у пункті 2 цього Порядку.
До підготовки проектів методик, зазначених у пункті 2 цього Порядку, та проведення оцінки шкоди та збитків можуть залучатися представники неурядових організацій, незалежних інформаційно-аналітичних центрів та громадських організацій.
Під час підготовки проектів методик, передбачених підпунктами 3, 4, 6-8, 10, 15-21 пункту 2 цього Порядку, а також визначення шкоди та збитків відповідно до зазначених методик відповідальні за визначення шкоди та збитків центральні та місцеві органи виконавчої влади зобов'язані керуватися Загальними засадами оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, згідно з додатком.
Відповідно до п. 8 Порядку фіксація фактів пошкоджень або руйнування будівель та споруд, зумовлених збройною агресією Російської Федерації, здійснюється відповідно до Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов'язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. № 473 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 37, ст. 1981).
Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови) розроблені на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, бухгалтерського обліку та звітності, державних будівельних норм, інших нормативних актів, якими врегульовані обставини оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві, та застосовуються під час проведення оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів (далі - збройна агресія). Ці Загальні засади є обов'язковими для використання під час розроблення методик оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), встановлюють єдині підходи та основні вимоги до проведення оцінки відповідних збитків.
Відповідно до п. 2 Загальних засад у цих Загальних засадах і методиках оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 Порядку, терміни вживаються у такому значенні:
збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода);
звіт про оцінку збитків - документ, в якому викладаються результати незалежної оцінки збитків, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Поняття "нерухома річ (нерухоме майно, нерухомість)" та "рухома річ" вживаються у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України.
Відповідно до п. 4 Загальних засад визначення шкоди та збитків, що проводиться відповідно до методик оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 Порядку, здійснюється для досягнення таких цілей:
визначення загальних розмірів та обсягів шкоди та збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації, для визначення загальних втрат та збитків економіки, для прогнозування загальнодержавних або секторальних витрат на відновлення, планування державної політики у відповідній сфері та визначення поточних потреб у відновленні, а також визначення обсягів компенсації постраждалим;
визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі), упущеної вигоди, витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, для цілей подання постраждалими заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних.
Відповідно до абз. 1, 5 п. 5 Загальних засад оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Відповідно до п. 8, 9 Загальних засад метою оцінки збитків є:
визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі);
визначення упущеної вигоди;
визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу.
Об'єкт та мета оцінки зазначаються в акті оцінки збитків, звіті про оцінку збитків або висновку експерта чи експертному дослідженні.
Відповідно до абз. 2, 3 п. 10 Загальних засад незалежна оцінка збитків проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності та замовником такої оцінки, в якому встановлюється дата оцінки.
Замовниками незалежної оцінки збитків є постраждалі та їх уповноважені особи, спадкоємці та особи, що претендують на успадкування майна, а також органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема органи, яким Кабінетом Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також комісії, що утворені з метою визначення розміру компенсації постраждалим.
Відповідно до абз. 4 п. 11 Загальних засад за результатами незалежної оцінки збитків складається звіт про оцінку збитків в електронній формі та у паперовій формі (у разі потреби), якщо складення звіту про оцінку збитків у паперовій формі визначено договором про проведення оцінки майна або відповідними методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Відповідно до п. 17 Загальних засад вихідними даними, що застосовуються під час оцінки збитків, є:
правова, технічна та інша документація на майно, що зазнало руйнівного впливу, яка дає змогу його ідентифікації, зокрема документи, які складені відповідними комісіями під час огляду об'єкта збитків і ґрунтуються на судженнях (свідченнях) членів комісій;
звіт (акт) про обстеження пошкоджених та/або знищених об'єктів після завдання шкоди з рекомендаціями щодо подальшої експлуатації, складений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 р. № 257 "Про затвердження Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва" (Офіційний вісник України, 2017 р., № 33, ст. 1045);
інші документи, які містять характеристики об'єкта оцінки, визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Для аналітичної оцінки можуть застосовуватися інші вихідні дані.
На виконання підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).
Відповідно до п. 1 розділу І Методики ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в цій Методиці, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
Збитки в бухгалтерському обліку відображаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Міністерством фінансів України, або Міжнародних стандартів фінансової звітності залежно від того, яку концептуальну основу використовує підприємство для звітування.
Відповідно до п. 2 розділу І Методики результат проведення оцінки збитків має вартісний вираз.
Відповідно до п. 4 розділу І Методики Відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).
Відповідно до п. 5 розділу І Методики оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою:
визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України;
визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію;
визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій;
інші цілі, визначені законодавством.
Відповідно до п. 6 розділу І Методики така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі:
розміру реальних збитків;
упущеної вигоди;
потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 7 розділу І Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою.
Відповідно до п. 8 розділу І Методики об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Методики дата оцінки є датою, на яку проводиться оцінка збитків. Дата оцінки встановлюється з урахуванням положень частини третьої статті 225 Господарського кодексу України та є будь-якою датою, що передує або збігається з датою подання позову до суду (датою звернення до відповідного органу про компенсацію), але не раніше ніж 23 лютого 2022 року.
Звіт про оцінку збитків є дійсним до дати відшкодування збитків (включно).
Дата оцінки встановлюється в завданні на проведення оцінки збитків (договорі на проведення оцінки збитків).
Відповідно до п. 6 розділу ІІ Методики під час проведення оцінки збитків (визначення розміру збитків у вартісному виразі) релевантними видами вартості можуть бути: ринкова вартість, вартість заміщення, вартість відтворення, валова вартість девелопменту.
Відповідно до п. 10 розділу ІІ Методики під час оцінки (визначення розміру) збитків відповідно до цієї Методики необхідним є отримання визначеного законодавством документа, який підтверджує, що втрата, руйнування або знищення майна відбулася внаслідок збройної агресії.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Методики у цьому розділі встановлюються особливості оцінки реальних збитків (визначення розміру реальних збитків), завданих майну підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, а саме: нерухомого майна, рухомого майна (машини та обладнання), транспортних засобів (далі - ТЗ), товарно-матеріальних запасів та біологічних активів, єдиних майнових комплексів підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарюванням усіх форм власності, культурних цінностей.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 п. 3 розділу ІІІ Методики визначення розміру реальних збитків внаслідок втрати, пошкодження та знищення нерухомого майна здійснюється з такими особливостями:
Розмір реальних збитків внаслідок втрати, пошкодження чи знищення нерухомого майна обчислюють як різницю між значеннями вартості такого майна до та після заподіяння йому шкоди.
Значення вартості нерухомого майна до заподіяння йому шкоди приймається на рівні ринкової вартості та/або залишкової вартості заміщення аналогічного чи подібного за місцем розташування, призначенням, розмірами, конструктивним вирішенням земельних поліпшень та їх технічним станом майна до початку збройної агресії.
Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У цьому Законі: майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб'єктами оціночної діяльності є:
суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.
Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 192 України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за: 1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій; 2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії; 3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв'язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій; 4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов'язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення); 5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк; 6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.
Відповідно до п. 9 розділу І Методики для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
В силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц, постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 712/15597/18).
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Миколаївська міська територіальна громада у період з 26.02.2022 по 11.11.2022 була віднесена до територій бойових дій. З 11.11.2022 віднесена до території можливих бойових дій.
Як встановлено судом вище, на момент початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України та до цього часу позивач ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» є власником нерухомого майна, а саме:
- адміністративної будівлі загальною площею 1592,7 кв.м. літ.А-6; гаражу загальною площею 130,5 кв.м. літ.Г; гаражів загальною площею 182,7 кв.м. літ.Д; споруд І,ІІ та огорожі № 6,7 за адресою: Миколаївської області, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 91/1;
- магазин промислових товарів загальною площею 43,9 кв.м. Літ.М за адресою: Миколаївської області, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 91/4;
- магазин промислових товарів загальною площею 513,0 кв.м. Літ.М, А-6 за адресою: Миколаївської області, м. Миколаїв, просп. Героїв України, 91/5.
Право власності на вищевказане нерухоме майно підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Як встановлено судом вище, 03.08.2022 здійснено ракетний обстріл цивільної інфраструктури Центрального району м. Миколаєва, Миколаївської області, внаслідок якого за адресою проспект Героїв України, 91/1, 91/5, 91/4 пошкоджено об'єкти нерухомого майна, належні ТОВ "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ" на праві власності. Ступінь пошкодження / знищення 85 %, об'єкти непридатні для використання за цільовим призначенням. Зазначені обставини підтверджуються Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.08.2022 про реєстрацію кримінального провадження № 22022150000001195 за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, а також Технічним звітом № М-56/23-18.10.23-ТО від 31.10.2023, складеним за результатами обстеження пошкодженого об'єкта за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України, будинок 91/1, 91/5, 91/4.
З метою визначення розміру збитків 26.02.2024 на замовлення ТОВ «ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ» суб'єктом оціночної діяльності - Консалтинговою компанією «Зорі України» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМУ № 538/23 від 15.09.2023) проведено оцінку реальних збитків громадського будинку, який належить ТОВ «Цитадель-Юг», за результатами якої (оцінки) складено Звіт про оцінку реальних збитків громадського будинку та зроблено висновок, що розмір реальних збитків станом на 04.08.2022 становить: 1 771 400 доларів США, що відповідає офіційному курсу НБУ щодо іноземних валют, станом на дату оцінки (округлено до цілих): 64 777 633 грн.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги ту обставину, що причиною знищення належного позивачу нерухомого майна є протиправна поведінка Російської Федерації, яка полягає у воєнній агресії проти України, вимога позивача про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди у розмірі 64 777 633 грн. визнається судом обґрунтованою. Керуючись ст. 74, 76, 77, 78 ГПК України, ст. 22, 1166 ЦК України, ст. 225 ГК України, суд дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами у справі складу правопорушення (вини та протиправної поведінки відповідача, яка полягає у збройній агресії проти України, наслідків у виді знищення належних позивачу на праві власності об'єктів нерухомого майна, а також причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями та наслідками).
Позов підлягає задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3 028, 0 гривні.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 67 937 973, 00 грн., розмір судового збору складає 1 019 069, 60 грн. (67 937 973, 00 грн. х 1,5%).
При цьому, позовну заяву подано позивачем в електронній формі через підсистему "Електронний суд".
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір в спірному випадку становить 815 255, 68 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.
За таких обставин, з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 815 255, 68 грн.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦИТАДЕЛЬ-ЮГ", пр. Героїв України, 91/1, м. Миколаїв, 54025 (код ЄДРПОУ 38790774) 67 937 973, 00 грн. (шістдесят сім мільйонів дев'ятсот тридцять сім тисяч дев'ятсот сімдесят три грн. 00 коп.) - матеріальної шкоди.
3. Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 1199 в дохід Державного бюджету України 815 255, 68 грн. (вісімсот п'ятнадцять тисяч двісті п'ятдесят п'ять грн. 68 коп.) - судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 21.11.2025
Суддя Е.М. Олейняш