79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
12.11.2025 Справа № 914/2467/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Бібрської міської ради Львівського району Львівської області
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Великоглібовицький деревообробний завод»
про: стягнення 957 174,86 грн.,
представники:
позивача: Колодко В.І.,
відповідача: не з'явився,
12.08.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Бібрської міської ради Львівського району Львівської області до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Великоглібовицький деревообробний завод» про стягнення 957 174,86 грн.
18.08.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
25.08.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№22205/25).
01.09.2025р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.09.2025р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
07.10.2025р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, в якому зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат (вх.№26476/25).
Протокольною ухвалою від 22.10.2025р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 12.11.2025р.
Позиція позивача:
У позові зазначає, що підставою для звернення до суду стало порушення відповідачем умов договору оренди землі в частині своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів, в зв'язку із чим нараховано також інфляційні втрати, 3% річних та пеню згідно умов договору.
Позиція відповідача:
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не повідомив суд про наявність заперечень щодо заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив наступне:
24 грудня 2012 року між Великоглібовицькою сільською радою та Товариством з додатковою відповідальністю «Великоглібовицький деревообробний завод» (далі Відповідач) укладено договір оренди землі, який зареєстровано в реєстрі за №462330004002183.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», Великоглібовицька сільська рада увійшла до складу Бібрської міської ради Львівського району Львівської області і таким чином в останньої виникли права та обов'язки орендодавця за договором оренди землі, який зареєстровано в реєстрі за №462330004002183.
Відповідно до п.11 Договору (із внесеними змінами), Відповідач зобов'язувався щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, а саме 5 559,58 грн., вносити на розрахунковий рахунок орендодавця за Договором, не пізніше 10 числа, наступного за звітним місяцем.
З інформації, наданої ГУ ДПС у Львівській області від 02.07.2025р. №7181/5/13-01-04-07-13, ТДВ «Великоглібовицький деревообробний завод» допускається систематична заборгованість з орендної плати за землю.
Станом на 01.06.2025р., заборгованість ТДВ «Великоглібовицький деревообробний завод» з орендної плати за землю за Договором, зареєстрованим в реєстрі під №462330004002183, становить 451 296,63грн (розрахунок долучено до позову).
Відповідно до п.14 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,05 відсотків несплаченої суми за кожен день прострочення.
Порушення відповідачем умов договору оренди землі в частині своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів, стало підставою, за твердженням позивача, для нарахування також інфляційних втрат, 3% річних та пені згідно умов договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору оренди землі.
Відповідно ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З матеріалів справи слідує, що 24.12.2012р. між сторонами було укладено договір оренди землі. В подальшому між сторонами була підписана додаткова угода, якою внесено до договору оренди зміни.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу Україні, використання землі в Україні є платним.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 2 зазначеного Закону, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України, землекористувач зобов'язаний своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з статтею 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
При цьому згідно з пунктом 288.4 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однак, відповідач, всупереч взятих на себе договірних зобов'язань, не сплачував своєчасно та в повному обсязі орендну плату, у зв'язку з чим виникла заборгованість по орендній платі за Договором оренди землі.
Так, сума заборгованості відповідача перед Бібрською міською радою по орендній платі за Договором оренди землі за період з 30.03.2022р. по 01.07.2025р. (відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати орендної плати за землю, який міститься в матеріалах справи) складає 451 296,63 грн.
Доказів погашення боргу відповідачем суду не надано.
Враховуючи встановлене судом, вимога позивача про стягнення суми заборгованості по орендній платі в розмірі 451 296,63 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 247 536,20 грн пені, нарахованої відповідно до розрахунку за період з 10.07.2022р. по 10.07.2025р.
Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025р. «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025р. втратив чинність.
Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025р., норми ГК України, включаючи ч. 6 ст. 232 ГК України, продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором. Це означає, що якщо договір укладений до 28.08.2025р., не містить спеціальних умов щодо строку нарахування пені, то обмеження в 6 місяців за ч. 6 ст. 232 ГК України зберігається.
У даному випадку договір укладено 24 грудня 2012 року (із змінами) та спірні правовідносини виникли до втрати чинності ГК України, тому його норми підлягають застосуванню у цьому випадку. Умови договору не містять спеціальних умов щодо періоду нарахування пені, відтак суд застосовує до заявлених вимог норми ч. 6 ст. 232 ГК України.
Отже, судом враховується, що у визначений позивачем період нарахування пені був чинним Господарський кодекс України №436-IV від 16.01.2003р., зокрема, положення ч.6 ст.232 цього кодексу, за якими: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №924/441/20: «Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.»
Здійснивши аналіз укладеного між сторони Договору, суд дійшов висновку, що його положення не містять іншого строку (терміну) нарахування пені, а тому до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020р., розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
З викладеного слідує, що законодавець у наведеній нормі присічний строк визнав продовжуваним, а тому позивач у період дії карантину не обмежений шестимісячним строком нарахування пені (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2024р. у справі №911/858/22).
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023р. «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.
Отже, позивач міг нараховувати пеню на борг за договором з оплати орендної плати за землю, понад 6 місяців у період дії карантину, тобто з 10.07.2022р. (дата визначена позивачем у розрахунку) по 30.06.2023р.
За таким обставин, нарахування позивачем пені понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, враховуючи положення наведених норм, у період дії карантину є підставним.
Слід зазначити, що позивач неправомірно також нарахував пеню на всю суму заборгованості, а належало помісячно, оскільки сума заборгованості змінювалась відповідно.
Отже, здійснивши перевірку правильності нарахування пені з урахуванням здійснених вище висновків, в межах визначеного періоду, суд дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 18 080,89 грн пені, в зв'язку з чим в позов в частині стягнення 229 455,31 грн пені задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення 44 103,43 грн - 3 % річних за період з 30.03.2022р. по 01.07.2025р., суд зазначає таке.
За правилами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про правомірність вимог щодо стягнення 24 164,19 грн 3% річних, тому в задоволенні вимог в частині стягнення 19 939,24 грн 3 % річних слід відмовити.
Щодо стягнення 214 238,60 грн - 3 % річних за період з 30.03.2022р. по 01.07.2025р., суд зазначає таке.
Слід також зазначити про неправомірність нарахування на всю суму заборгованості по орендній платі за весь розрахунковий період, з огляду на те, що така змінювалась помісячно.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про правомірність вимог щодо стягнення 95 003,99 грн інфляційних втрат, тому в задоволенні вимог в частині стягнення 119 234,61 грн інфляційних втрат слід відмовити.
Також, належить зазначити про неправомірність нарахування на всю суму заборгованості по орендній платі за весь розрахунковий період, з огляду на те, що така змінювалась помісячно.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання зобов'язання, є правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 588 545,70 грн, з яких: 451 296,63 грн боргу; 95 003,99 грн інфляційні втрати; 24 164,19 грн 3% річних; 18 080,89 грн пеня згідно умов договору.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №32 від 25.08.2025р. на суму 11 486,10 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 7 062,55 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Великоглібовицький деревообробний завод» (адреса: Україна, 81228, Львівська обл., Перемишлянський р-н, село Великі Глібовичі; ідентифікаційний код - 22368321) на користь Бібрської міської ради (адреса: Україна, 81220, Львівська обл., Львівський р-н, місто Бібрка, вул.Тарнавського, будинок 22; ідентифікаційний код - 04056183; ГУК Львів/Бібрська тг/1801060038008294 Казначейство України (ел.адм.подат.) UA588999980334149812000013849 18010600) - 588 545,70 грн, з яких: 451 296,63 грн боргу; 95 003,99 грн інфляційні втрати; 24 164,19 грн 3% річних; 18 080,89 грн пеня згідно умов договору та 7 062,55 грн. судового збору.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 24.11.2025р.
Суддя Король М.Р.