79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.11.2025 Справа № 914/990/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрні технології України», м. Дніпро
про: стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 473 470,88 грн.
Представники сторін:
від позивача: Гузюк Н.І. - представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи
від відповідача: Лисенко С.Ю. - адвокат, ордер на надання правничої допомоги серія АЕ № 1378745 від 17.04.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 5400 від 13.05.2022
На адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрні технології України» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 573 877,86 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025, справу № 914/990/25 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2025, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 30.04.2025.
17.04.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» клопотання про продовження відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву за вх. № 10087/24.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.04.2025 постановлено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрні технології України» про продовження відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву за вх. № 10087/24 від 17.04.2025 задоволити та продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю “Аграрні технології України» строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 914/990/25 до 24 квітня 2025 включно.
24.04.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 10702/25 від 25.04.2025, відповідно до якого, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.
Протокольною ухвалою суду від 30.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/990/25 на тридцять днів у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням представника позивача.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2025, підготовче судове засідання призначено на 03.06.2025 на 10:00 год.
07.05.2025 від представника позивача на адресу суду в систему “Електронний суд» надійшла відповідь на відзив з додатками за вх. № 1950/25.
У резолютивній частині відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025, позивач просить суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 473 470,88 грн.
22.05.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив з додатками за вх. № 13514/25.
03.06.2025 від представника відповідача на адресу суду в систему “Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі з додатками за вх. № 2414/25.
Аналогічне клопотання про зупинення провадження у справі № 914/990/25 подано представником відповідача в систему “Електронний суд», яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 14667/25 від 03.06.2025.
Судове засідання, призначене на 03.06.2025 на 10:00 год. не відбулося, у зв'язку із оголошеною повітряною тривогою системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.06.2025, підготовче судове засідання призначено на 25.06.2025.
18.06.2025 від представника позивача в систему “Електронний суд» надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з додатками за вх. № 16291/25.
Протокольною ухвалою суду від 25.06.2025 вирішено, заяву позивача про зменшення позовних вимог (яка викладена у відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025) - прийняти до розгляду та подальший розгляд справи № 914/990/25 здійснювати з її врахуванням.
У резолютивній частині відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025, позивач просив суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 473 470,88 грн. Також, позивач просив суд повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 506,11 грн. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір», у зв'язку із зменшенням позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.10.2025 постановлено клопотання представника позивача про повернення судового збору, яке викладено у відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025 задоволити та повернути Департаменту природних ресурсів та будівництва Львівської міської ради з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 506,11 грн., cплачений на підставі платіжної інструкції № 106 від 21.03.2025 на суму 8 608,17 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2025, підготовче судове засідання призначено на 06.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.08.2025, підготовче судове засідання призначено на 27.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2025 постановлено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі за вх. № 2414/25 від 03.06.2025 із підстав, викладених у даній ухвалі. Закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/990/25 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.09.2025, розгляд справи по суті призначено на 14.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.10.2025, розгляд справи по суті призначено на 28.10.2025.
28.10.2025 в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 18.11.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» клопотання (за вх. №10076/25) про участь в судовому засіданні 30.04.2025 на 12:00 год. та усіх наступних засідань у даній справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.04.2025 постановлено клопотання представника відповідача про участь в судовому засіданні 30.04.2025 та усіх наступних засідань у даній справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за вх. № 10076/25 від 17.04.2025 задоволити та забезпечити участь представника відповідача в судовому засіданні, призначеному на 30.04.2025 на 12:00 год. та усіх наступних засідань у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
18.11.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка викладена у відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025 та поясненнях, наданих в судовому засіданні.
18.11.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті, яке проводилось в режимі відеоконференції, з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 10702/25 від 25.04.2025, запереченнях на відповідь на відзив за вх. № 13514/25 від 22.05.2025 та поясненнях, наданих в судовому засіданні.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/990/25.
В судовому засіданні 18.11.2025, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що ним подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" про стягнення безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності площею 0,6163 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033. Позивач зазначає, що зазначена земельна ділянка належить Львівській міській територіальній громаді, є комунальною власністю та не є об'єктом договору про передачу її у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам. Позивач вказує на те, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 № 402712819 нежитлове приміщення загальною площею 615,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101) на вул.Стрийській,12 перебуває в приватній власності ТзОВ "Аграрні технології України" - дата реєстрації права власності: 11.12.2020 (номер запису про право власності: 39667898). На переконання позивача, відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України). Таким чином, на думку позивача, відповідач продовжує фактично користуватись земельною ділянкою без плати за землю. Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів з 11.12.2020 по 30.06.2024 року. На підставі наведеного, із врахування заяви про зменшення позовних вимог (яка викладена у відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025), позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням сформованою земельною ділянкою площею 0,6163 га за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12 без правовстановлюючих документів за період з 11.12.2020 по 30.06.2024 у розмірі 473 470,88 грн. згідно долученого ним розрахунку. А також, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Позиція відповідача.
У відзиві на позовну заяву за вх. № 10702/25 від 25.04.2025, відповідач посилається на те, що він не заперечує факту користування спірною земельною ділянкою, однак звертає увагу на те, що з моменту набуття у власність нерухомого майна (будівлі) за адресою вул. Стрийська, 12, ТОВ «Аграрні технології України» систематично сплачує плату за землю на підставі податкових декларацій та чинного податкового законодавства та відповідачем сплачено вже 4 007 513,27 грн. Відповідач вказує на те, що позивач просить стягнути з ТОВ «Аграрні технології України» 573 877,86 грн як безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) без укладеного договору оренди. Відповідач вважає, що правовою основою позову є стаття 1212 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги базуються на ст. 1212 ЦК України, яка встановлює, що: «Особа, яка набула або зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно». Однак, на думку відповідача, у зазначених правовідносинах відсутній головний елемент - безпідставність збереження коштів, оскільки ТзОВ «Аграрні технології України» сплачувало земельний податок на підставі податкових декларацій, що дозволяє стверджувати про те, що ТОВ «Аграрні технології України», як діяло та і наразі діє відкрито та добросовісно. Тому відповідач вважає, що грошові кошти не були «збережені» - вони були сплачені до бюджету. Крім того, відповідач посилається на те, що з 2020 року по 2025 рік зі сторони податкових органів не надходило жодних претензій (податкового боргу, донарахування доплати земельного податку тощо), не було виявлено будь-яких протиправних дій щодо сплачених грошових коштів, тому, на думку відповідача, це підтверджує правильність декларування та сплати ТзОВ «Аграрні технології України» вищезазначених сум. Відповідач вказує на те, що на момент розгляду справи суми податкових зобов'язань відповідача, є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету сплачені, тобто визнаються податковими органами. Відповідач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 206 ЗК України - використання землі є платним, але ТОВ «Аграрні технології України» виконувало та виконує обов'язки шляхом подання податкових декларацій і сплати податку. В даних правовідносинах одночасність таких умов є відсутньою, оскільки весь час ТОВ «Аграрні технології України»: не приховувало факту користування ділянкою; добросовісно виконувало податкові обов'язки, подавало декларації, сплачувало кошти до бюджету в більшому розмірі. Також, відповідач вважає, що не обґрунтовано, чому до сплачених ТОВ «Аграрні технології України» сум (51 платіж) не було жодних зауважень зі сторони позивача, оскільки факт необізнаності в даному випадку виключається. Таким чином, відповідач вважає, що відсутні ознаки як неправомірного збагачення, так і втрати бюджету доходів, оскільки кошти фактично сплачувалися. Також, відповідач вважає, що позивач під час здійснення своїх розрахунків, а саме за 2020, 2021 роки застосував неправильний розмір ставки земельного податку (замість 1% Позивач використав 3%), що додатково вплинуло на правильність розрахунку. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
Ухвалою Львівської міської ради від 27.06.2013 №2482 затверджено ТзОВ «ПриватОфис» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку №1 площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) на вул.Стрийській,12 в оренду терміном до 27.06.2023 для обслуговування адміністративного будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови, за функцією використання - землі комерції.
Ухвалою Львівської міської ради від 24.01.2019 № 4566, ухвалу міської ради від 27.06.2013 №2482 "Про затвердження ТзОВ "Приват Офис" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Стрийській,12" скасовано.
Внаслідок укладання цивільно-правових угод, право власності на адмінбудинок загальною площею 615,0 кв.м. на вул.Стрийській,12 у м.Львові 11.12.2020 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України".
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 № 402712819, адмін. будинок загальною площею 615,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101) на вул.Стрийській,12 перебуває в приватній власності ТзОВ "Аграрні технології України" - дата реєстрації права власності: 11.12.2020 (номер запису про право власності: 39667898).
Право власності зареєстровано 11.12.2020, номер запису про речове право 39667898 на підставі договору про внесення додаткового вкладу, виданого 11.12.2020, серія та номер 8311 та акту приймання-передачі, що вноситься до статутного капіталу, виданого 11.12.2020 № 8322-8323.
Земельна ділянка, площею 0,6163 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033 належить Львівській міській територіальній громаді, є комунальною власністю та не є об'єктом договору про передачу її у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2024 № НВ-9952918762024, дата державної реєстрації земельної ділянки - 25.06.2013 року.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 року №402712819, право власності на нежитлове приміщення загальною площею 615 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101), яке зареєстроване за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" на підставі Договору про внесення додаткового вкладу №8311 від 11.12.2020 року; акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу №8322-8323 від 11.12.2020 року.
Представниками відділу самоврядного контролю департаменту містобудування Львівськоїміської ради, відділу землеустрою управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, відділу житлового господарства Галицької районної адміністрації 06 серпня 2021 року було проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) на вул. Стрийській, 12 у м. Львові.
За результатом вказаного обстеження складено акт обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72, який був скерований відповідачу листом від 18.11.2021 року №24-вих-108394, однак не отримано ним (відправлення повернуто Укрпоштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72 встановлено, що відповідач фактично використовує земельну ділянку, комунальної власності площею 0,6163 га, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033, для обслуговування об'єкта нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 12, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033.
Відповідач, всупереч вимогам Закону, станом на дату подачі позову, не сплатив суми безпідставно збережених коштів, що і слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Щодо розміру недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без належної правової підстави, суд встановив наступне.
Під час розрахунку безпідставно збережених коштів, позивач керується положеннями ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку укладення договорів оренди землі та нарахування орендної плати за землю у Львівській міській територіальній громаді». Станом на дату подання позову до суду у справі № 914/990/25, дана ухвала не оскаржувалася і не втратила чинність. Положення ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 встановлюють, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року.
Пунктом 3.4. Розділу 3 вказаного Порядку визначено, підставою для визначення розміру орендної плати за землю, є ухвала міської ради про надання земельної ділянки в оренду з обов'язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.
Відповідно до п. п. 3.5.1. Розділу 3 Порядку встановлено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про надання земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 3.6 - 3.19 цього Порядку.
Отже, ухвалою Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено мінімальний розмір орендної плати, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 2018 року.
Розмір безпідставно збережених коштів розраховувався на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.07.2022 року № 32-13-0.91-1629/15-22 та витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № HB-9959838652024 від 20.12.2024 року.
Крім того, відповідно до повідомлення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру(https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-proindeksacziyu- normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) від 12.01.2024 щодо коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки було повідомлено наступне.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, на виконання статті 289 Податкового кодексу України повідомляє: За інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2023 рік становить 105,1%. Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Індексація нормативної грошової оцінки земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не здійснювалася.
Як вбачається в розрахунках розміру недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянок з кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 (період 11.12.2020 року по - 30.06.2024 роки), ставка орендної плати становить 3 % відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідності до ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017, та відповідно до коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки, повідомлені Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.
При розрахунку кінцевої суми заборгованості, позивач врахував суму оплати земельного податку, сплачених відповідачем.
Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 11.12.2020 по 30.06.2024. Суми коштів оплачені відповідачем після 01.08.2024 року не взяті позивачем до уваги, бо сплачені поза межами періоду, зазначеного в позовних вимогах.
Відповідно до розрахунку позовних вимог позивача, який долучено до матеріалів справи, відповідач повинен був сплатити: З 11.12.2020 - 51 159, 28 грн.; 2021 - 906 250, 10 грн.; 2022 - 996 250,10 грн.; 2023 - 1 146 406,38 грн.; до 30.06.2024 - 440 484,00 грн. Загальна сума, що підлягає до сплати: 3 541 174,87 грн.
Відповідно до сплачених сум Відповідачем за 11.12.2020 - 17 515,94 грн.; 2021 - 304 443,79 грн.; 2022 - 996 884,54 грн.; 2023 - 1 146 417,84 грн.; до 30.06.2024 - 602 441,88 грн.
Загальна сума сплачена Відповідачем ( із врахуванням уточнених декларацій та оплат до 30 числа наступного місяця) становить 3 067 704,99 грн. Різниця, що підлягає до стягнення становить 473 470,88 грн.
Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача суму безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою площею 0,6163 га за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12 без правовстановлюючих документів за період з 11.12.2020 по 30.06.2024 у розмірі 473 470,88 грн., згідно долученого ним розрахунку. А також, понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Оцінка суду.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Згідно частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщена на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у попереднього землекористувача.
Аналогічне передбачено частина 1 статті 377 Цивільного кодексу України - до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.
Відтак із виникненням права власності на об'єкт нерухомості, власник такого об'єкту не звільняється від обов'язку оформлення прав на земельну ділянку, відповідно до вимог законодавства.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 року №402712819, право власності на нежитлове приміщення загальною площею 615 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101), яке зареєстроване за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Аграрні технології України" на підставі Договору про внесення додаткового вкладу №8311 від 11.12.2020 року; акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу №8322-8323 від 11.12.2020 року.
Представниками відділу самоврядного контролю департаменту містобудування Львівської міської ради, відділу землеустрою управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, відділу житлового господарства Галицької районної адміністрації 06 серпня 2021 року було проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) на вул. Стрийській, 12 у м. Львові.
За результатом вказаного обстеження складено акт обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72, який був скерований відповідачу листом від 18.11.2021 року №24-вих-108394, однак не отримано ним (відправлення повернуто Укрпоштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72 встановлено, що відповідач фактично використовує земельну ділянку, комунальної власності площею 0,6163 га, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033, для обслуговування об'єкта нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 12, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033.
У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.
Відповідач використовував земельну ділянку для обслуговування об'єктів нерухомого майна без наявності правовстановлюючих документів на землекористування.
Він не є власником даної земельної ділянки чи постійним користувачем земельної ділянки, якому видано державний акт і таке інше. Протилежного доказів суду не надано.
Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату згідно пункту “в» частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України.
Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов'язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними.
Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.
За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.
В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача, не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі №922/981/18).
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Також необхідно зазначити, що земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
В матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували, що відповідач є власником або постійним користувачем земельної ділянки на вул. Стрийській, 12, м. Львів та наявності обов'язку із сплати саме земельного податку.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 922/2378/20 зазначено, що «З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином:
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм. У спорі про стягнення з відповідача як фактичного користувача земельної ділянки комунальної власності, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику земельної ділянки за користування нею, належним позивачем є міська рада, яка є власником земельної ділянки та має право отримувати плату за її використання. Відповідач у цьому випадку зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Судом встановлено, відповідач не оформив речове право на користування земельною ділянкою.
Чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 641/3089/18 «відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку; єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата».
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 588/1649/15-ц «у справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 правомірно володіючи основними засобами підприємства Хлібокомбінату Тростянецької райспоживспілки, а саме будівлею хлібзаводу, будівлею прохідної, електропідстанцією, вбиральнею, насосною з артсвердловиною, огорожею та ваговою, які знаходяться на земельній ділянці на АДРЕСА_1 у м. Тростянці Сумської області, користується спірною земельною ділянкою. При цьому відповідач не є власником земельної ділянки та не претендує на оформлення такого права на вказану земельну ділянку, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК України). Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 виник його обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі. Розмір безпідставно збережених коштів необхідно обчислювати як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування».
При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (правова позиція в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17).
Верховний Суд Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 зазначає, «із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Відповідно до платіжних інструкцій за грудень 2020 роки по липень 2024 роки, які відповідачем долучено до матеріалів справи, ним сплачено кошти із призначенням платежу «Земельний податок» та на рахунки призначені для сплати саме «земельного податку» а не «орендної плати».
Як вбачається з долученого до матеріалів справи розрахунку позовних вимог, позивачем зараховано суму сплачених коштів відповідачем на оплату користування земельною ділянкою на вул. Стрийській, 12, м. Львів, згідно з призначенням платежів в платіжних інструкціях.
Отже, розмір безпідставно збережених коштів необхідно обчислювати виключно, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. А обов'язок із сплати земельного податку є лише у власників земельних ділянок та постійних землекористувачів, що не підпадає у правовідносини які виникли між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України».
Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі №925/230/17 (провадження № 12-188гс18).
Під час розрахунку безпідставно збережених коштів позивач керується положеннями ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку укладення договорів оренди землі та нарахування орендної плати за землю у Львівській міській територіальній громаді». Станом на дату подання позову до суду дана ухвала не оскаржувалася і не втратила чинність. Положення ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 встановлюють, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року.
Пунктом 3.4. Розділу 3 вказаного Порядку визначено, підставою для визначення розміру орендної плати за землю є ухвала міської ради про надання земельної ділянки в оренду з обов'язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.
Відповідно до п. п. 3.5.1. Розділу 3 Порядку встановлено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про надання земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 3.6 - 3.19 цього Порядку.
Отже, ухвалою Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено мінімальний розмір орендної плати, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 2018 року.
Розмір безпідставно збережених коштів розраховувався на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.07.2022 року № 32-13-0.91-1629/15-22 та витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки « HB-9959838652024 від 20.12.2024 року.
Крім того, відповідно до повідомлення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру(https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-proindeksacziyu- normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) від 12.01.2024, щодо коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки було повідомлено наступне.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, на виконання статті 289 Податкового кодексу України повідомляє: За інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2023 рік становить 105,1%. Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Індексація нормативної грошової оцінки земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не здійснювалася.
Як вбачається в розрахунках розміру недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянок з кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 (період 11.12.2020 року по - 30.06.2024 роки), ставка орендної плати становить 3 % відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідності до ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017, та відповідно до коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки, повідомлені Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.
При розрахунку кінцевої суми заборгованості, позивач врахував суму оплати земельного податку, сплачених відповідачем, згідно з призначенням платежу за місяць і рік, який вказував відповідач у платіжних інструкціях, що містяться в матеріалах справи.
Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів з 11.12.2020 по 30.06.2024. Суми коштів оплачені відповідачем після 01.08.2024 року не взяті позивачем до уваги, бо сплачені поза межами періодів заявлених позовних вимог.
Відповідно до розрахунку позовних вимог позивача, який долучено до матеріалів справи, відповідач повинен був сплатити: З 11.12. 2020 - 51 159, 28 грн.; 2021 - 906 250, 10 грн.; 2022 - 996 250,10 грн.; 2023 - 1146 406,38 грн.; до 30.06.2024 - 440 484,00 грн. Загальна сума, що підлягає до сплати: 3 541 174,87 грн.
Відповідно до сплачених сум Відповідачем за 11.12. 2020 - 17 515,94 грн.; 2021 - 304 443,79 грн.; 2022 - 996 884,54 грн.; 2023 - 1146 417,84 грн.; до 30.06.2024 - 602 441,88 грн.
Загальна сума сплачена Відповідачем ( із врахуванням уточнених декларацій та оплат до 30 числа наступного місяця) становить 3 067 704,99 грн. Різниця, що підлягає до стягнення становить 473 470,88 грн.
Відтак, загальна сума безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 11.12.2020 по 30.06.2024, становить 473 470,88 грн. Вказана сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.
Такі висновки суду відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 р. у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20.
Стосовно заперечень відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву за вх. № 10702/25 від 25.04.2025, суд зазначає наступне.
У відзиві на позовну заяву за вх. № 10702/25 від 25.04.2025, відповідач посилається на
ухвалу Львівської міської ради № 4330 від 29.01.2015 «Про встановлення ставок земельного податку та пільг щодо земельного податку, що сплачується на території м. Львова», на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» сплачувало земельний податок за користування земельною ділянкою на вул. Стрийській, 12, проте вказана ухвала Львівської міської ради № 4330 від 29.01.2015 втратила чинність в 2021 році.
Крім того, ухвала Львівської міської ради № 4330 від 29.01.2015 регулює правовідносини із сплати земельного податку. У Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» відсутній обов'язок із сплати земельного податку, так як він не є власником земельної ділянки та не є постійним землекористувачем. Відповідач повинен сплачувати лише кошти в розмірі орендної плати. Розмір земельного податку становить 1% від нормативної грошової оцінки, а мінімальний розмір орендної плати 3% (для виключних категорій землекористувачів 1%).
Отже, розмір безпідставно збережених коштів необхідно обчислювати виключно, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. А обов'язок із сплати земельного податку є лише у власників земельних ділянок та постійних землекористувачів, що не підпадає у правовідносини які виникли між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України».
Станом на день ухвалення рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено.
Суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Отже, позов підлягає до задоволення повністю.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів» на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем і позовні вимоги підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 7 102,06 грн. необхідно покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аграрні технології України» (49041, м. Дніпро, проспект Праці, буд. 2Т; код ЄДРПОУ №38955450) на користь позивача: Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ №04055896) суму безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою площею 0,6163 га за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12 без правовстановлюючих документів у розмірі 473 470,88 грн. та 7 102,06 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 24.11.2025.
Суддя Долінська О.З.