ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА вул. Б.Хмельницького, 44-В, м.Київ, 01054, тел. (044) 334 68 95 e-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua, web: ki.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 05379487
м. Київ
12.11.2025Справа № 910/15341/24 (910/11955/25)
За позовом Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Максимум" арбітражного керуючого Глеваського В.В.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Папуга" (79040, м. Львів, вул. Збиральна, 2а, ідентифікаційний номер 38287364)
про визнання недійсним договору та повернення транспортного засобу
в межах справи № 910/15341/24
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіод" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, ідентифікаційний номер 31455869)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Максимум" (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4-А, офіс 34, ідентифікаційний номер 37045843)
про банкрутство
Суддя Мандичев Д.В.
Секретар судового засідання Улахли О.М.
Представники сторін:
позивач - Глеваський В.В. (поза межами приміщення суду),
від відповідача - Петречків Н.-Д. Я. (поза межами приміщення суду).
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15341/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Максимум" .
До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Максимум" арбітражного керуючого Глеваського В.В до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Папуга" про:
-визнання недійним Договору купівлі-продажу транспортного засобу;
-зобов'язання відповідача повернути майно.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що під час виконання своїх обов'язків розпорядника майна, виявлено відчуження транспортного засобу, що належав боржнику шляхом укладення правочину, що має ознаки фраудаторності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
До Господарського суду міста Києва надійшли докази усунення недоліків, встановлених в ухвалі суду від 26.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 12.11.2025.
20.10.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив віповідача на позовну заяву.
23.10.2025 до Господарського суду мічста Києва надійшла відповідь на відзив.
03.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про призначення судової (транспортно-товарознавчої) експертизи.
11.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача на клопотання позивача про призначення експертизи.
У судовому засіданні 12.11.2025 представник позивача підтримав позов у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Також, судом розглянуто клопотання позивача про призначення судової (транспортно-товарознавчої) експертизи.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Відповідно до статті 99 ГПК України суд, за клопотанням учасника справи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Відповідно до статті 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
З аналізу положень статей 73, 99 ГПК України вбачається, що висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі; експертиза призначається судом за його власною ініціативою або за клопотанням учасника справи у випадку, коли суд вважає, що має дійсну потребу у спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до предмета доказування.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень.
Визначення, чи потребує вирішення спірного питання застосування спеціальних знань експертів, чи ні, віднесено до компетенції суду. У разі, коли суд потребує висновків фахівця з питань, що відносяться до предмета доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування, він вправі призначити експертизу.
Так, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Дана правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.
Разом із цим, позивачем не доведено сукупності визначених у статті 99 ГПК України умов для призначення судової експертизи, у тому числі необхідності в спеціальних знаннях для встановлення обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення судової транспортно-товарознавчої експертизи.
При цьому, необґрунтоване призначення судової експертизи призведе до затягування судового розгляду справи, строк розгляду якої в порядку спрощеного позовного провадження обмежується шістдесятьма днями з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Під час виконання повноважень розпорядника майна надіслано до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у місті Києві запит вих. № 06/02/25-12 від 06.02.2025 із проханням надати інформацію про транспортні засоби, зареєстровані за ТОВ «Терра-Максимум».
У відповідь отримано лист Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у місті Києві № 31/26/23-2026-2025 від 28.02.2025 (14917), яким повідомлено про реєстрацію та подальше відчуження транспортних засобів, зареєстрованих за ТОВ «Терра Максимум», зокрема, про реєстрацію за ТОВ «Терра-Максимум» 29.07.2021: · марка, модель - RENAULT MASTER, вантажний, фургон, · рік випуску - 2017 рік, · колір - білий, · номер кузова (шасі, рами), VIN - НОМЕР_1 , · державний номерний знак - НОМЕР_2 , · свідоцтво про реєстрацію ТЗ - НОМЕР_3 , та відчуження транспортного засобу - 28.10.2023.
Надалі, розпорядником майна надіслано до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у місті Києві запит вих. № 10/03/25-6 від 10.03.2025 з проханням надати належним чином засвідчені копії документів щодо перереєстрації вищезазначеного транспортного засобу з ТОВ «Терра-Максимум» на нового власника.
Листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у місті Києві № 31/26/24-2607-2025 від 14.03.2025 (17214) надано копію Договору купівлі продажу транспортного засобу № 8048/2023/4130534 від 28.10.2023.
Згідно з пунктом 3.1 договору вартість транспортного засобу становить 300 000,00 грн.
Як зазначив позивач, на рахунок боржника, відкритий в АТ «ПУМБ», надійшли кошти в якості оплати за транспортний засіб відповідно до спірного правочину, а саме: 150 000,00 грн - 25.10.2023 о 14:36:27 год.; 150 000,00 грн - 31.10.2023 о 10:23:52 год.
У той же час, позивачем надано відомості з веб-ресурсу «Авторіа» про те, що вартість аналогічних транспортних засобів є в діапазоні від 494 880,00 грн до 783 560,00 грн.
Крім того, на калькуляторі веб-сайту «Авторіа» позивачем здійснено розрахунок вартості на аналогічний транспортний засіб та встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу становить 16 000,00 доларів США.
Відповідно до фінансової звітності ТОВ «Терра-Максимум» встановлено наявність тенденції до неплатоспроможності: станом на 31.12.2022 - початок періоду прибуток становив 304,7 тис. грн; кінець періоду - збиток становив (1040,3 тис. грн), станом на 31.12.2023 - початок періоду - збиток становив (1040,3 тис. грн), кінець періоду - збиток становив (2874,3 тис. грн).
У відзиві на позовну заяву відповідач указав, що є добросовісним набувачем, не знав та не мав знати про фінансово-господарський стан товариства. При цьому, ціна транспортного засобу відповідала року його випуску, пробігу та фактичному стану. Також відповідач зауважив, що протягом всього періоду існування юридичних осіб, що є сторонами договору, вони жодним чином не були пов'язані, ні засновниками, ні посадовими особами та/або найманими працівниками.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/15341/24 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Терра-Максимум».
Таким чином, зважаючи що оспорюваний договір вчинено 28.10.2023, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Відповідно до частини 1 статті 42 КУзПБ (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно з частиною 2 статті 42 КУзПБ (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Відтак, приписи статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14.
Судом установлено, що на виконання спірного Договору купівлі продажу транспортного засобу № 8048/2023/4130534 від 28.10.2023 відповідачем сплачено на рахунок позивача грошові кошти в сумі 300 000,00 грн., а саме: 150 000,00 грн - 25.10.2023 о 14:36:27 год.; 150 000,00 грн - 31.10.2023 о 10:23:52 год.
Водночас, позивач посилався на те, що відчуження спірного транспортного засобу здійснено за заниженою вартістю, на підтвердження чого надав відомості з веб-ресурсу «Авторіа» щодо вартості аналогічних транспортних засобів у діапазоні від 494 880,00 грн до 783 560,00 грн., та розрахунок на калькуляторі веб-сайту «Авторіа» щодо середньоринкової вартості аналогічного транспортного засобу в сумі 16 000,00 доларів США.
Разом із цим, із наданих відповідачем до матеріалів справи доказів слідує, що 23.10.2023 проведено технічний огляд спірного транспортного засобу на профільному сервісі RENAULT, що підтверджується копією сертифікату контролю, під час чого встановлено ряд недоліків транспортного засобу.
З огляду на це, після придбання автомобіля відповідач здійснив ремонт спірного транспортного засобу на суму близько 200 000,00 грн., на підтвердження чого надав відповідні акти виконаних робіт та відомості про придбані запчастини.
Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу, що презумпція сумнівності правочинів, вчинених у підозрілий період, сама по собі не означає безмежної дискреції суду щодо визнання будь-якого правочину, укладеного у такий період, недійсним, а тому вимагає досконалої юридичної техніки застосування і суворого дотримання вимог, встановлених у відповідній нормі закону, оскільки несе ризики непропорційного втручання в цивільний оборот та майнові права контрагентів боржника.
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин відчуження боржником спірного транспортного засобу за заниженою вартістю, зважаючи що надані позивачем відомості з веб-сайту «Авторіа» не враховують фактичний технічний стан автомобіля.
У свою чергу, відповідач на спростування доводів позивача надав сертифікат контролю за наслідками технічного огляду спірного транспортного засобу на профільному сервісі RENAULT перед купівлею та докази проведення ремонту після його придбання, що є більш вірогідними доказами на підтвердження, що вартість автомобіля була ринковою та відповідала стану транспортного засобу.
Крім того, відсутні підстави вважати, що спірний договір фактично був направлений безпосередньо на зменшення розміру активів боржника для уникнення стягнення за фінансовими зобов'язаннями перед кредиторами.
При цьому, наявність у фінансовій звітності ознак потенційної та стійкої неплатоспроможності ТОВ «Терра-Максимум» на час відчуження спірного транспортного засобу сама по собі не свідчить про фраудаторність відповідного договору купівлі-продажу, укладеного боржником.
Також, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами того, що укладення оспорюваного договору призвело до завдання збитків боржнику та спричинило неплатоспроможність останнього. Суд зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що укладення та виконання спірного договору відбувалося не в межах ведення звичайної господарської діяльності боржника, та призвело до протиправного зменшення таким чином активів боржника чи погіршення його фінансового стану.
Одночасно, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є пов'язаною чи афілійованою юридичною особою боржника.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, підтверджені належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8048/2023/4130534 від 28.10.2023 недійсним.
Оскільки позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути майно за Договором купівлі-продажу транспортного засобу № 8048/2023/4130534 від 28.10.2023 є похідною позовною вимогою від визнання такого правочину недійсним, суд дійшов відмовити також відмовити в задоволенні похідної позовної вимоги.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити позивачу у задоволенні клопотання про призначення судової (транспортно-товарознавчої) експертизи.
2. У задоволенні позову відмовити повністю.
3. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 24.11.2025
Суддя Д.В. Мандичев