пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
24 листопада 2025 року Справа № 903/982/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу №903/982/25 за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рожищенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» про стягнення 729537,80 грн,
13.10.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури сформував в системі «Електронний суд» позов в інтересах держави в Рожищенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» про стягнення 729537,80 грн, в т.ч.: штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати в сумі 535408 грн; інфляційні втрати в розмірі 152486,91 грн та 41642,89 грн 3 % річних.
Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору оренди землі від 01.07.2022.
Ухвалою суду від 15.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 15.10.2025 була отримана відповідачем 29.10.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R067020834894 (а.с. 64).
Строк для подання відзиву - до 19.11.2025 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2022 між Рожищенською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» укладено Договір оренди землі, за умовами якого Рожищенська міська рада надала, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (для обслуговування цілісного майнового комплексу «Вапняковий кар'єр», загальною площею 4.5000 гектарів з кадастровим номером 0724585200:01:002:0740, яка розташована по вулиці Центральна, 2а, в селі Пожарки Волинської області. Строк дії Договору 49 років.
У відповідності до п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки (земельних ділянок) на дату укладення договору становить 3295983,73 грн і підлягає щорічній індексації.
За змістом п. 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі у грошовій формі в розмірі 395518,05 грн. в рік, що становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У пункті 11 договору, сторони погодили, що орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 32959, 84 грн. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного податкового місяця.
Разом з цим, у п. 12 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності; в інших випадках передбачених законом.
Водночас пунктом 13 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, протягом 10 днів нараховується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, а також пеня у розмірі 0,01 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Пунктом 27 розділу «Інші права та обов'язки сторін» договору визначено, що орендар повинен своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в договорі, а у разі зміни розміру земельного податку, ставки орендної плати, нормативної грошової оцінки, коефіцієнтів індексації сплачувати орендну плату із врахуванням цих змін.
Суд встановив, що вищезазначений договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками, у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним, а отже є дійсним, укладений належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, ТзОВ «Вапно 2020» на підставі договору оренди землі від 01.07.2022 використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0724585200:01:002:0740 площею 4,5 га з цільовим призначенням землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (для обслуговування цілісного майнового комплексу «Вапняковий кар'єр»).
Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ -0700312172025 від 20.03.2025 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0724585200:01:002:0740 становить 4461733,64 гривень.
Таким чином, річний розмір орендної плати за договором оренди землі у 2025 році становить 535408 гривень.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.2025 у справі №903/461/25 задоволено позов Рожищенської міської ради до ТзОВ «Вапно 2020» про стягнення 1178432,43 грн заборгованості за договором оренди землі від 01.07.2022.
З рішення суду вбачається, що з 09.08.2022 (дата реєстрації права оренди земельної ділянки) по 28.02.2025 заборгованість зі сплати орендної плати за землю ТОВ «ВАПНО 2020» перед Рожищенською міською радою становить 1178432,43 гривень.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.07.2025 у справі №903/461/25, яке набрало законної сили 18.08.2025, встановлено факт порушення відповідачем умов договору оренди землі, у зв'язку з чим, судом задоволено позов Рожищенської міської ради про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 1178432,43 гривень.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної сплати орендної плати вже встановлений судовим рішенням і відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України - не потребує повторного доказування в межах іншого провадження.
Водночас зазначеним рішенням Господарського суду Волинської області не вирішувалося питання щодо стягнення з відповідача штрафу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, передбачених умовами договору та чинним законодавством.
Таким чином, вказані вимоги є предметом окремого судового розгляду та не охоплювались раніше ухваленим судовим рішенням, а отже, підлягають самостійному розгляду відповідно до загальних положень про відповідальність за порушення господарських зобов'язань.
На запит прокурора Рожищенською міською радою повідомлено, що органом місцевого самоврядування не вживались заходи щодо нарахування та стягнення із ТзОВ «Вапно 2020» штрафних санкцій за неналежне виконання вищевказаного договору, а також стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Між сторонами існують правовідносини з оренди земель комунальної власності, що регулюються нормами цивільного та земельного законодавства, Законом України "Про оренду землі".
Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У відповідності до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
За змістом ст. 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст. 15 Закону "Про оренду землі" визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1 ст. 288 ПК України).
На підставі п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
В силу приписів ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі"орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 230 ГК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 230 ГК України).
Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГК України).
З урахуванням того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0724585200:01:002:0740, яка на підставі Договору оренди землі перебуває у користуванні відповідача, становить 4461733,64 грн, а пунктом 9 Договору визначено ставку орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, розмір річної орендної плати становить 535408 гривень.
Таким чином, у зв'язку з порушенням строків внесення орендної плати, розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, відповідно до умов Договору, становить 535408 гривень.
Згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, орендар, який прострочив виконання зобов'язання за договором оренди землі зобов'язаний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача, становить 729537,8 грн, з яких:
-535408 грн - штраф;
-152486,91 грн - інфляційні втрати;
- 41642,89 грн - три проценти річних (а.с.30-51).
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена прокурором вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 729537,80 грн, в т.ч.: штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати в сумі 535408 грн; інфляційні втрати в розмірі 152486,91 грн та 41642,89 грн 3 % річних.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 8754,45 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Щодо наявності у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
За ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
На даний час звернення до суду з вказаною позовною заявою викликано необхідністю вжиття заходів до захисту інтересів держави, оскільки не звернення міською радою з таким позовом може призвести до неможливості в подальшому стягнення значної суми коштів до бюджету міста, враховуючи той факт, що відповідач користувався земельною ділянкою за договором оренди.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження
Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Несплата Відповідачем орендної плати за користування комунальним майном є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.
В той же час, незважаючи на те, що Рожищенською міською радою пред'явлено позов про стягнення з ТзОВ «Вапно 2020» основної суми боргу питання про стягнення штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних не вирішено.
Такий підхід створює ризики формування негативної практики часткового стягнення заборгованості, що не лише зменшує обсяг надходжень до місцевого бюджету, а й підриває принципи справедливості та невідворотності відповідальності за порушення умов договору, що суперечить інтересам громади та держави в цілому.
На запит Волинської обласної прокуратури від 27.08.2025 №15-1094вих.25 міська рада повідомила, що не заперечує щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Рожищенської міської ради у справі за позовом про стягнення з ТзОВ «Вапно 2020» штрафних санкцій за неналежне виконання Договору оренди землі від 01.07.2022 та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання за договором оренди. Водночас повідомила, що відповідачем не сплачено суму заборгованості за рішенням суду.
Таким чином, факт невжиття заходів до стягнення штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних, за порушення умов договору оренди землі, безумовно порушує інтереси територіальної громади м. Рожище в особі Рожищенської міської ради.
Вказане відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі Рожищенської міської ради органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242, 256-257 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» (вул. Центральна, будинок 1А, село Пожарки, Луцький р-н, Волинська обл., 43140, код ЄДРПОУ 43552103) на користь Рожищенської міської ради (вул.Незалежності, будинок 60, місто Рожище, Луцький р-н, Волинська обл., 45100, код ЄДРПОУ 04333268) 729537,80 грн (сімсот двадцять дев'ять тисяч п'ятсот тридцять сім гривень 80 коп.) заборгованості, в т.ч.: штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати в сумі 535408 грн; інфляційні втрати в розмірі 152486,91 грн та 41642,89 грн 3 % річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАПНО 2020» (вул. Центральна, будинок 1А, село Пожарки, Луцький р-н, Волинська обл., 43140, код ЄДРПОУ 43552103) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 8754,45 грн (вісім тисяч сімсот п'ятдесят чотири гривні 45 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення суду підписано 24.11.2025.
Суддя І. О. Гарбар