вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Cправа № 902/363/23
Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,
за участю представників
позивача Петренко К.В, виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ,
відповідача Чорна О.М., посвідчення №000778 від 29.03.2021,
відповідач Клемешов О.А., паспорт № НОМЕР_1 від 19.10.2017,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Департамента комунального майна Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100)
до: Фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 )
про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна
Департамент комунального майна Вінницької міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024, позов задоволено. З відповідача також стягнуто витрати на сплату судового збору та витрати на проведення експертизи.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2024 рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі №902/363/23 скасовано. Справу №902/363/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
11.12.2024 матеріали справи №902/363/23 надійшли до Господарського суду Вінницької області.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2024 справу №902/363/23 передано на розгляд судді Маслію І.В.
Ухвалою суду від 12.12.2024 прийнято справу №902/363/23 до свого провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.01.2025.
10.01.2025 до суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
13.01.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
На визначену судом дату, 13.01.2025, в судове засідання з'явився представник позивача.
За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою оголосив про відкладення підготовчого засідання у справі на 27.01.2025 об 11:30 год.
У зв'язку з неявкою відповідача останнього було повідомлено телефонограмою №902/363/23/49/25 від 14.01.2025.
24.01.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
27.01.2025 до суду від представника відповідача надійшло заперечення на клопотання про призначення експертизи.
На визначену судом дату в судове засідання 27.01.2025 з'явились відповідач та його представник.
За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою продовжив з власної ініціативи підготовче провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 17.02.2025 о 14:30 год.
Враховуючи неявку у судове засідання позивача, ухвалою суду від 29.01.2025 останнього повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.
На визначену судом дату в судове засідання 17.02.2025 з'явились представники сторін та відповідач.
За наслідками судового засідання постановлено ухвалу суду від 17.02.2025 у справі №902/363/23, якою призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
03.04.2025 до суду надійшов лист №1115/1112-4-25/21 від 27.03.2025 за підписом в.о. завідувача Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А.В. про погодження терміну виконання експертизи понад 90 днів.
Ухвалою суду від 07.04.2025 погоджено виконання додаткової судової будівельно-технічної експертизи у термін понад 90 календарних днів.
09.06.2025 до суду надійшов супровідний лист про залишення без виконання експертизи.
Ухвалою суду від 10.06.2025 призначено судове засідання для вирішення питання про поновлення провадження у справі на 30.06.2025.
25.06.2025 до суду від Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшла заява, в якій останнє просить повернути матеріали справи для подальшого виконання експертизи у зв'язку із укладенням договору на проведення експертизи між Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз та Департаментом комунального майна Вінницької міської ради.
На визначену судом дату, 30.06.2025, в судове засідання з'явились представники сторін.
За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою постановив повернути матеріали господарської справи Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для продовження проведення експертизи.
Ухвалою суду від 01.07.2025 постановлено повернути матеріали господарської справи №902/363/23 Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для продовження проведення додаткової судової експертизи на виконання ухвали від 19.02.2025.
Ухвалою суду від 09.07.2025 постановлено виправити описку допущену в п.1 резолютивної частини рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2025 у справі №902/363/23, зазначивши: "Повернути матеріали господарської справи №902/363/23 Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для продовження проведення додаткової судової експертизи на виконання ухвали від 17.02.2025."
21.07.2025 до суду надійшов лист Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за підписом завідувача Анни Лозинської з клопотаннями експерта про призначення обстеження об'єкта дослідження.
Ухвалою суду від 22.07.2025 задоволено клопотання експерта Олександра Кальніченко про необхідність проведення огляду об'єкта дослідження. Повідомлено сторони у справі про необхідність забезпечити та узгодити по телефону (0432) 61-74-85 організацію прибуття експерта Олександра Кальніченко з експертної установи ВВ КНДІСЕ МЮ України до об'єкта дослідження 29.08.2025 з 12:00 год., бути присутніми під час проведення обстеження об'єкта дослідження, надати безперешкодний доступ до об'єкта дослідження та його складових частин, надати на огляді технічний паспорт КП "БТІ" по об'єкту дослідження, а також належні умови праці для роботи експерта за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97 (об'єкт комунального майна, а саме: вбудовані приміщення загальною площею 69,7 м2 (прим №3; №2-№4 першого поверху побутової будівлі (літ. Б).
19.09.2025 до суду надійшли матеріали справи №902/363/23 разом із супровідним листом, в якому зазначено, що проведення експертизи завершено, а висновок експерта буде направлено після надходження коштів за проведення експертизи на рахунок КНДІСЕ.
Ухвалою суду від 23.09.2025 призначено судове засідання для вирішення питання про поновлення провадження у справі на 13.10.2025.
24.09.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про надання матеріалів господарської справи №902/363/23 для ознайомлення.
03.10.2025 до суду від експертної установи надійшов висновок експерта від 12.09.2025 №1584/25-21.
На визначену судом дату, 13.10.2025, в судове засідання з'явились представники сторін.
За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.11.2025 об 11:00 год.
13.10.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про долучення доказів.
На визначену судом дату, 12.11.2025, в судове засідання з'явились представники сторін та відповідач.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Після переходу суду до стадії ухвалення та проголошення судового рішення, відповідно до ст. 219 ГПК України та з урахуванням складності справи, суд дійшов висновку про необхідність відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів до 24.11.2025 о 15:30 год., про що повідомлено присутніх в судовому засіданні учасників справи в судовому засіданні під звукозапис.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
11.07.2019 між Департаментом комунального майна Вінницької міської ради (орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Клемешовим Олександром Анатолійовичем (орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщень /будівель, споруд/ №ДЖГ-3 (далі - договір)
Згідно з п.1.1 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування на підставі рішення виконавчого комітету міської ради №1752 від 11 липня 2019р вбудовані приміщення загальною площею 69.7м.2 (прим №3 №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ Б) за адресою: м Вінниця, вул. Келецька, 97, надалі об'єкт, вартістю 358 016,00 (триста п'ятдесят вісім тисяч шістнадцять) грн визначеною незалежною {експертною) оцінкою встановленою станом на "27 червня 20І9р та затвердженою рішенням виконавчого комітету міської ради №1748 віл 11 липня 2019р. який знаходиться на балансі комунального підприємства «Агенція муніципальної нерухомості» Вінницької міської ради, що розташоване за адресою, м. Вінниця, пул. Соборна, 36. Пунктами 1.2-1.4 Договору оренди сторони узгодили, що характер використання об'єкта оренди - розміщення складських приміщень. Об'єкт передається орендарю згідно з актом прийому-передачі. Строк оренди визначається з 14.07.2019 до 14.06.2022.
Згідно пункту 4.2.3 Договору оренди орендар зобов'язується щороку проводити за власний рахунок поточний ремонт приміщень, обладнання, інвентарю, інженерних мереж, що знаходяться в об'єкті, про що інформувати орендодавця в письмовій формі.
Орендар має право за згодою орендодавця здійснити капітальний ремонт, реконструкцію, провести інші роботи для поліпшення об'єкта оренди. Згода орендодавця оформляється відповідними рішеннями виконавчого комітету міської ради. Ремонтно-будівельні роботи на об'єкті виконуються на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої та затвердженої в установленому чинними нормативними актами порядку та при наявності дозволу на виконання цих робіт (пункт 5.2.2 Договору).
Договором оренди передбачені наступні підстави для його розірвання:
- згідно підпункту 5.1.1. пункту 5.1. договору орендодавець має право розірвати договір оренди в односторонньому порядку та виселити орендаря без надання іншого приміщення у випадках: невиконання умов договору, руйнування чи використання об'єкта не за призначенням, визначеним у підпункті 1.2. розділу 1 даного договору, про що повинен бути складений відповідний акт;
- відповідно до пункту 6.3 договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця у разі неналежного виконання орендарем зобов'язань за договором та з інших підстав, передбачених нормативними актами України.
Пунктом 8.1 Договору оренди визначено, що орендар зобов'язується не проводити конструкторські зміни та не проводити роботи, виконання яких може загрожувати життю та безпеці учнів і працівників школи.
14 липня 2019 сторонами складено та підписано Акт прийому-передачі приміщення до договору оренди №ДЖГ-3 згідно якого на момент продовження оренди, зміни «орендодавця» та балансоутримувача «орендар» фактично займає вбудовані приміщення загальною площею 69,7 м2 (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97. Технічний та санітарний стан приміщень задовільний.
02.02.2023 представниками Департаменту спільно з представниками балансоутримувача (Комунального підприємства "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради) на підставі доповідної записки від 02.02.2023 заступника начальника відділу управління майном здійснено вихід з метою проведення обстеження об'єкта оренди. Під час такого обстеження (з проведенням фотофіксації) встановлено проведення будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі) загальною площею 265,8 кв.м, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97.
Станом на 02.02.2023 клопотання від орендаря стосовно здійснення поліпшень та ремонту майна, переданого в оренду, відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до балансоутримувача не надходило.
Вказані обставини зафіксовані в Акті від 02.02.2023 проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97.
15.02.2023 представниками Департаменту комунального майна міської ради та Департаменту архітектурно-будівельного контролю міської ради спільно з представниками балансоутримувача об'єкта оренди (Комунального підприємства "Агенція муніципальної нерухомості" Вінницької міської ради) на підставі доповідної записки від 14.02.2023 заступника начальника відділу управління майном здійснено вихід (з проведенням фотофіксації) з метою проведення комісійного обстеження спірного об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності. При цьому візуальним оглядом встановлено факт виконання будівельних робіт, а саме заміни силікатної цегли на керамічну; будівельний майданчик під час виконання вищезазначених робіт не огороджений належним чином, відповідно до вимог будівельних норм діючого законодавства у сфері будівництва; не дотримано вимог складування будівельних матеріалів, що оцінено як виконання підготовчих робіт на об'єкті будівництва, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 потребує отримання дозвільних документів.
Вказані обставини зафіксовані в Акті від 15.02.2023 проведення обстеження об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності (побутової будівлі), розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 97.
Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що проведення орендарем будівельних робіт із втручанням в конструктивні елементи з обох сторін об'єкта нерухомого майна комунальної форми власності, відсутність огорожі будівельного майданчика та не дотримання вимог складування будівельних матеріалів, що може загрожувати життю та безпеці учнів і працівників школи є істотними порушеннями договору оренди.
Таким чином, позивач посилаючись на порушення орендарем пунктів 5.2.2. та пункту 5.2. договору оренди, а саме, порушення орендарем порядку виконання будівельних робіт та проведення в орендованому приміщенні капітального ремонту звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна.
У відзиві на позовну заяву суть заперечень відповідача зводиться до того, що здійснення поточного ремонту орендованих приміщень призвело до поліпшення предмету оренди, що не завдало шкоди позивачу та не позбавило його того, на що він розраховував при укладенні договору. Обставини, на які посилається позивач, свідчать про поліпшення орендарем майна, переданого йому в оренду без згоди орендодавця. Правовим наслідком такої поведінки є позбавлення орендаря права на відшкодування йому вартості витрат, необхідних для проведення поточного ремонту, а не розірвання договору оренди.
З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
З огляду на встановлені обставини, суд враховує таке.
Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договору оренди, та повернення об'єкта оренди у зв'язку з порушенням орендарем пунктів 5.2.2. та пункту 5.2. договору оренди, а саме, порушення орендарем порядку виконання будівельних робіт та проведення в орендованому приміщенні капітального ремонту.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з вимогами статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 5 статті 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Відповідно до статті 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Отже, підставою для розірвання договору оренди може бути, зокрема, користування річчю всупереч договору або призначенню речі чи з порушенням умов договору найму.
Об'єктом оренди є майно, яке належить до комунальної власності, тому на спірні правовідносини поширюються також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За змістом статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" якою врегульовано умови припинення договору оренди, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значного пошкодження об'єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Позивач, обґрунтовує позовні вимоги про розірвання договору оренди та повернення орендованого майна тим, що переданий в оренду об'єкт внаслідок неналежного виконання орендарем умов пунктів 5.2.2., 5.2. спірного договору відповідач здійснив будівельні роботи, а саме, капітальний ремонт без погодження Орендодавця.
Отже, підставою для розірвання договору позивач зазначив порушення відповідачем умов договору оренди в частині проведення капітального ремонту об'єкту оренди без належного погодження.
Згідно висновку експерта № 4562/23-21 від 21.02.2024 встановлено таке.
Відповідно до вимог п.п.3.7, п. 3 ДБН А.2.2-3-2014 «склад та зміст проектної документації на будівництво», п.3.1, п.3 ДСТУ Б В.3.1-2:2016 «ремонт і підсилення несучих і огороджувальних будівельних конструкцій та основ будівель і споруд», ремонтно-будівельні роботи, що були здійснені ФОП Клемишовим О.А. на об'єкті комунального майна, а саме вбудованих приміщень загальною площею 69,7 м2 (прим. № 3:№2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький р-н., м. Вінниця, вул. Келецька, 97 відноситься до капітального ремонту.
Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, для застосування такої міри відповідальності як розірвання договору за рішенням суду в зв'язку з істотним порушенням умов договору необхідними є наявність неправомірної поведінки відповідача, яка призвела до істотного порушення умов договору, вина, причинно-наслідковий зв'язок та шкода.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Таким чином, для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності особи), а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 р. у справі №910/8819/18, 17 квітня 2019 р. у справі №910/6381/18, 14 серпня 2019 р. у справі № 910/8819/18, 18 серпня 2020 року у справі №927/784/19.
Відповідно до висновку експерта від 12.09.2025 №1584/25-21 встановлено наступне.
На поставлене питання: « 1. Чи призвели роботи по капітальному ремонту на об'єкті комунального майна, а саме: вбудованих приміщеннях загальною площею 69,7 м2 (прим. № 3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ.Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97 до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень?» надано такий висновок: «Проведені ремонтно-будівельні роботи по капітальному ремонту об'єкта комунального майна, а саме: вбудованих приміщень загальною площею 69,7 м2 (прим. №3: №2 - №4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, знаходяться в межах та могли не призвести до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень».
На поставлене питання: « 2.Чи втратив об'єкт комунального майна, а саме: вбудованих приміщеннях загальною площею 69,7 м2 *(прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця , вул. Келецька, 97, свої характеристики (вартість, фізичний стан тощо) внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту?» надано такий висновок: «Об'єкт комунального майна, а саме: вбудовані приміщення загальною площею 69,7 м2 (прим. №3: №2 -№4) першого поверху побутової будівлі (літ.Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, не втратив свої характеристики щодо ринкової вартості та технічного стану внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту».
На поставлене питання: « 3. Чи можливе подальше безпечне використання, в тому числі за цільовим призначення, вбудованих приміщень загальною площею 69,7 м2 (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової бужівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту?» надано такий висновок: «Подальше безпечне використання, в тому числі за цільовим призначенням, вбудованих приміщень загальною площею 69,7 м2 (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту, технічно можливе».
Згідно з частинами 1 та 2 статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №908/807/18.
Згідно зі статтею 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час проведення судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що будівельні роботи по капітальному ремонту об'єкта знаходяться в межах та могли не призвести до зміни зовнішніх розмірів об'єкту та розмірів його внутрішніх приміщень, об'єкт не втратив свої характеристики щодо ринкової вартості та технічного стану внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту, подальше безпечне використання, в тому числі за цільовим призначенням, об'єкту, внаслідок здійсненого відповідачем втручання у зовнішні стіни об'єкту, технічно можливе.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність заподіяння відповідачем шкоди, у тому числі істотної.
Таким чином, суд констатує, що наразі відсутні всі елементи, необхідні для застосування ст. 651 ЦК України та розірвання договору оренди нерухомого майна, а саме вбудованих приміщень загальною площею 69,7 м2 (прим. №3: №2-№4) першого поверху побутової будівлі (літ. Б) за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Келецька, 97, укладеного між Департаментом комунального майна Вінницької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Клемешовим Олександром Анатолійовичем.
Отже, доводи позивача з приводу наявності істотної шкоди, завданої відповідачем, є необґрунтованими.
За наведеного, суд не вбачає підстав для розірвання договору оренди, а відтак і щодо зобов'язання повернути майно.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The UnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд звертає увагу, що у вказаній справі спір виник внаслідок неправильних дій саме зі сторони відповідача як орендарем: проведення капітального ремонту об'єкта без письмової згоди позивача як орендодавця за спірним Договором, оскільки, виконання з його боку умов договору щодо погодження проведення робіт з ремонту приміщення, виключало б наявність такого спору між сторонами.
За вказаних обставин, суд покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.
Як вбачається з висновку експерта від 12.09.2025 №1584/25-21, відповідач своїми діями не завдав шкоди, у тому числі, істотної, позивачу.
З огляду на викладене, витрати з проведення судової експертизи слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Клемешова Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Департаменту комунального майна Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 41029597) витрати на сплату судового збору в сумі 5 368,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Витрати з проведення судової експертизи залишити за позивачем.
Примірник повного рішення суду вручити присутнім у судовому засіданні учасникам справи, іншим- направити засобами електронного зв'язку.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 24 листопада 2025 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи