11.11.2025 року м.Дніпро Справа № 904/8915/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Панна С.П.) від 21.01.2025р. у справі № 904/8915/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО", 49000, м. Дніпро, вул.Панікахи, буд.65, кв.13, код ЄДРПОУ 44399023
до відповідача-1: Дніпровського державного аграрно-економічного університету, 49027, м.Дніпро, вул.Сергія Євремова, 25, код ЄДРПОУ 00493675
відповідача-2: Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, 52005, Дніпропетровська обл., смт.Слобожанське, вул.Теплична, 5, код ЄДРПОУ 04052264
відповідача-3: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 49006, м.Дніпро, вул.Філософська, 39-А, код ЄДРПОУ 39835428
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Слобожанська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт.Слобожанське, вул.Василя Сухомлинського, 56-б, код ЄДРПОУ 40198703
за участю: Дніпропетровської обласної прокуратури, 49044, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938
про зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: Дніпровського державного аграрно-економічного університету, відповідача-2: Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, відповідача-3: Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч Сергія Анатолійовича, в якій просило суд (з урахуванням усіх уточнень до позовних вимог):
1. визнати недійсним (незаконним) розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року № 741-Р "Про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному Аграрному університету" з моменту його прийняття;
2. визнати недійсним (незаконним) державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ № 047362, зареєстрований 16.11.2005 за №030512000023), виданий Дніпропетровському державному аграрному університету з моменту його видачі;
3. скасувати рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради - Одринської Олени Вячеславівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 64755241 від 09.09.2022: про державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428) на земельну ділянку, кадастровий номер 1221481000:01:001:0100, номер запису про право в Державному реєстрі прав: 47818024, від 05.09.2022 та припинити право власності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428) з одночасною зміною права власності на вказану земельну ділянку за Слобожанською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області, та рішення про державну реєстрацію права користування Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету (код ЄДРПОУ 00493675) земельною ділянкою кадастровий номер 1221481000:01:001:0100, номер запису про право в Державному реєстрі прав: 44625091, від 20.10.2021;
4. зарахувати земельну ділянку загальною площею 1 535,77 га, кадастровий номер 1221481000:01:001:0100, до земель запасу сільськогосподарського призначення та визнати право комунальної власності територіальної громади в особі Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області на цю земельну ділянку (кадастровий номер 1221481000:01:001:0100).
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що набув у власність нерухоме майно: тепличний комплекс. За місцем розташування вказаного комплексного об'єкта нерухомого майна сформовано та зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100. Проте, видача незаконного розпорядження Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21.09.2005 № 741-р. "Про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному аграрному Університету" позбавляє його права для оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташована його нерухомість.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025р. у справі № 904/8915/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати покладено на позивача.
Рішення суду мотивовано тим, що жоден з доказів не підтверджує юридичну єдність земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 та придбаного позивачем тепличного комплексу, а тому положення ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 перебувала у користуванні чи у власності позивача, як на момент прийняття оспорюваного розпорядження, так і на момент звернення позивача з даним позовом. Таким чином, у позивача відсутнє право на застосування частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України, щодо визнання незаконним та скасування Розпорядження голови районної державної адміністрації "Про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному Аграрному Університету" від 21.09.2005 № 741-р.
Суд вважає, що розпорядження Голови Дніпропетровської районної державної адміністрації "Про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному аграрному університету" №741-р від 21.09.2005р. видане в рамках повноважень, відповідає вимогам закону і визнанню недійсним (незаконним) не підлягає.
Також суд зазначив, що розпорядженням не порушуються жодні права позивача, який набув набагато пізніше право власності на спірний об'єкт, ніж було прийнято таке розпорядження.
Щодо недоліків зазначених позивачем при розроблені проекту відведення земельної ділянки в постійне користування на підставі дозволу Дніпропетровської обласної адміністрації, відсутності заяви замовника, висновку про надання земельної ділянки та акту обстеження земельної ділянки (відсутність підпису та печатки, помилок в затвердженні технічного завдання, недоліків в даті висновків), суд зазначив, що вони не впливають на виникнення у землекористувача - Дніпровського державного аграрно-економічного університету права постійного землекористування спірною земельною ділянкою та не є підставою для задоволення позовних вимог.
Оскільки, попередня вимога про визнання недійсним (незаконним) розпорядження не підлягає задоволенню, то визнання недійсним (незаконним) державного акта на право постійного користування земельною ділянкою також є неможливим.
Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора, то її було вчинено на виконання судового рішення.
Що стосується вимоги про зміну права власності на земельну ділянку, то підстави для такої зміни відсутні, а позивач не має права заявляти вимоги в інтересах Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Суд не досліджував питання спливу позовної давності, оскільки не знайшов підстав для задоволення позовних вимог та не встановив порушень прав позивача.
Не погодившись з вказаним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025р. у справі № 904/8915/21 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.
В обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що в межах справи № 175/561/22 встановлені обставини часткового розташування тепличного комплексу за адресою вулиця Тополина, 1, село Олександрівка, що належить на праві власності позивачу, на земельній ділянці кадастровий номер 1221481000:01:001:01:0100.
Правомірність розташування нерухомого майна на земельній ділянці випливає з того, що і нерухоме майно, за часів його створення аж до 2014 року, і земельна ділянка до моменту її формування та передачі у постійне користування у 2005 році, перебували в господарському віданні Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Самарський".
Проігнорувавши вказані обставини, встановлені судовим рішенням у справі справи № 175/561/22, не надавши правової оцінки рішенню, що набрало законної сили, господарський суд дійшов невірного висновку про те, що нерухоме майно ніколи не було розташоване на спірній земельній ділянці, а також, що жоден з доказів не підтверджує юридичну єдність земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:1000:01:001:0100 та придбаного позивачем тепличного комплексу, а тому не застосував положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України та зробив помилковий висновок про відсутність у позивача порушеного інтересу щодо оформлення права користування земельною ділянкою за місцем розташування нерухомого майна та як наслідок неможливість оскарження спірного розпорядження.
Скаржник не погоджується з висновками суду, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.
Одна з ключових відмінностей редакцій положень статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України полягає в тому, що наведені статті в редакції від 27.05.2021 року закріплювали перехід права на земельну ділянку до набувача нерухомого майна від попереднього землекористувача, в той час як редакція, що діє на теперішній час передбачає перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на нерухоме майно, що на ній розташоване, безпосередньо від відчужувача такого майна.
За доводами скаржника, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою
Суд дійшов помилкових висновків про те, що теплиці, які входять до складу тепличного комплексу не є нерухомим майном, не зважаючи на те, що Державний реєстр речових прав містить відомості про права виключно на об'єкти нерухомого майна і такі відомості вважаються достовірними.
Позивач, як власник нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, має цивільний інтерес в оформленні права користування землею, але позбавлений можливості належним чином оформити таке право, оскільки спірна земельна ділянка незаконно перебуває у користуванні іншої особи на підставі оскаржуваного розпорядження.
Позивач посилається на ті обставини, що обов'язковою передумовою для розробки проекту відведення земельної ділянки у постійне користування є згода відповідної районної державної адміністрації, до компетенції якої віднесено прийняття такого рішення. Однак така згода була відсутня.
Решта позовних вимог є логічними та похідними від попередніх вимог.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025р. у справі № 904/8915/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 27.05.25р. о 14:15 год.
В судовому засіданні 27.05.2025р. по справі оголошено перерву до 08.07.2025р. о 15:30 год.
В судовому засіданні 08.07.2025р. по справі оголошено перерву на 23.09.2025р. o 14:45 год.
У зв'язку із перебуванням судді-доповідача Чередка А.Є. у відпустці та неможливістю проведення судового засідання 23.09.2025р., розгляд апеляційної скарги у справі № 904/8915/21 не відбувся.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.11.2025р. о 11:40 год.
Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує.
За його доводами, позивач нічим не довів факту, що саме придбане ним майно є нерухомим та накладається на спірну земельну ділянку, і що перебування цієї земельної ділянки в постійному користуванні відповідача-1 перешкоджає його зверненню за належним оформленням права користування земельною ділянкою під тепличним комплексом.
Зв'язок майна позивача та спірної земельної ділянки міг бути підтверджений лише відповідною експертизою, проте позивач виступав проти її проведення у суді.
Скасування правовстановлюючих документів, рішень про надання земельної ділянки у власність (користування), скасування державної реєстрації речового права не є належними способами захисту. У разі часткового накладення земельної ділянки, яка перебуває у власності (користуванні) фізичної особи, належним способом захисту права є витребування тієї частини земельної ділянки, яка накладається.
Посилання позивача на відсутність погодження районної державної адміністрації на розробку проекту відведення земельної ділянки у постійне користування є недоречними не тільки з тієї причини, що на обласну держадміністрацію покладаються контрольні функції за діяльністю районних державних адміністрацій і принцип субординації та підпорядкування в даному випадку не порушено, але і тому, що в подальшому уповноважена особа прийняла до розгляду проектну документацію і винесла рішення на її підставі, що свідчить про схвалення дозволу наданого Дніпропетровською обласною адміністрацією на розробку проектної документації і значить, що наданий таким чином дозвіл створює цивільні права та обов'язки з моменту його видачі та не може вважатись підставою для визнання недійсним (незаконним) розпорядження.
Позивач ні в позові, ні в апеляційній скарзі не пояснив, як виданий у 2005 році акт на постійне користування державною земельною ділянкою може порушити його права при тому, що позивач як юридична особа був створений 25.05.2021, а у відповідності до ст. 84 Земельного кодексу України ці землі не могли бути передані в іншу форму власності.
Апелянт визнає, що площа зайнята 6 теплицями на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 складає 3066,6 кв. м., але нічим не довів, що ці шість теплиць він теж придбав у складі тепличного комплексу, адже об'єкти тепличного комплексу у договорі не індивідуалізовані координатами їх розташування.
Одночасно апелянт суперечливо стверджує, що придбані ним 10 теплиць перетворились на 19, через облаштування технологічних проходів, але разом з тим апелянт наполягає, що ці теплиці ніколи не змінювали свою конфігурацію та місце розташування з моменту їх створення.
З доказів, наданих позивачем видно, що земельна ділянка під тепличним комплексом передана до земель запасу в ході ліквідаційної процедури ДП "НДГ Самарський" в 2012 році. Тоді земельну ділянку, загальною площею 2012,6509 га було вилучено та віднесено до земель запасу державної власності на території Олександрівської сільської ради та в подальшому частину цих земель передано в постійне користування підприємству об'єднання громадян "Добробут" ДОГО УСЗВІ МВС, в приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства та в оренду для ведення фермерського господарства.
Позивач не пояснив, чому замість вказаних землекористувачів: ДП "НДГ Самарський", об'єднання громадян "Добробут" ДОГО УСЗВІ МВС, окремих громадян, фермерського господарства та попереднього власника тепличного комплексу ОСОБА_1 він вважає попереднім користувачем земельної ділянки під придбаним ним тепличним комплексом саме Дніпровський державний аграрно-економічний університет, який ніколи не користувався ні тепличним комплексом, ні земельною ділянкою під його спорудами.
Зважаючи на те, що ні попередній власник тепличного комплексу, ні позивач не звертались із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під тепличним комплексом ні до органу місцевого самоврядування, ні до територіального органу Держгеокадастру, та враховуючи невизначеність меж, невизначеність статусу земельної ділянки (державна, комунальна чи приватна), невизначеність прав на земельну ділянку (право власності чи право користування) під тепличним комплексом, суд правомірно зазначив, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі не можуть бути застосовані.
Оскільки, власником спірної земельної ділянки завжди була і є держава, яка здійснювала своє право власності спочатку в особі Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, а тепер в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, то тільки ці суб'єкти можуть оскаржувати розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року № 741- Р "Про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному Аграрному університету", якщо вбачатимуть в ньому порушення своїх прав. Окрім того, позивач вимагає скасування розпорядження, яке вже повністю виконане.
Відповідач-3 також заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилається, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що придбане ним нерухоме майно дійсно розміщується на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100.
У договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 27.05.2021 відсутня конкретизація, які саме з 19 теплиць були об'єктом правочину. Крім того, позивач не надав доказів, що придбані теплиці мають статус нерухомого майна у розумінні Цивільного кодексу України.
27 травня 2021 року набрали чинності норми, що передбачають передачу повноважень щодо розпорядження землями державної власності сільським, селищним, міським радам, а також уточнення механізмів передачі земель державної власності для використання на територіальних громадах. Згідно з пунктом 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, передача повноважень щодо земель державної власності органам місцевого самоврядування не означає автоматичної передачі прав на землю, яка вже перебуває у користуванні державних установ, зокрема, таких як Дніпровський державний аграрно-економічний університет.
Апелянт також намагається поставити під сумнів висновок суду щодо відсутності теплиць на зазначеній земельній ділянці станом на момент її передачі в 2005 році. Проте ця позиція позбавлена логічного обґрунтування, оскільки з матеріалів справи достеменно відомо, що об'єкти тепличного комплексу були введені в експлуатацію лише у 2011 році. Отже, у 2005 році на спірній земельній ділянці не існувало жодної теплиці, а тому й сам комплекс на той момент не міг бути врахований у процесі передачі землі.
Проект землеустрою, розроблений на підставі відповідного дозволу обласної адміністрації, був прийнятий до розгляду компетентним органом, на підставі чого було ухвалено подальше рішення. Така послідовність дій свідчить про фактичне схвалення дозволу та визнання його чинності, що відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України, надає правочину юридичної сили з моменту його вчинення.
Суд першої інстанції правомірно відхилив вимоги позивача, зокрема й тому, що ТОВ "Олександрівка АГРО" не є належним суб'єктом на звернення з подібними позовами - позивач не уповноважений заявляти вимоги в інтересах держави або органів місцевого самоврядування, від яких не отримував жодних делегованих повноважень.
Окрім того, апелянт не має ніякого відношення до спірної земельної ділянки, адже він не є ані розпорядником, ані користувачем цієї земельної ділянки.
До того ж, позивач не звертався до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як до власника спірної земельної ділянки, щодо відведення її частини в користування (оренду) та проекту технічної документації із землеустрою не виготовляв.
Також, у відзиві відповдач-3 частково повторює доводи відповідача-1
Дніпропетровська обласна прокуратура проти задоволення позову також заперечує та зазначає, що належний ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" тепличний комплекс розташований на несформованій земельній ділянці, що межує з земельною ділянкою кадастровий номер 1221481000:01:001:0100.
ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" та попередні власники тепличного комплексу не звертались до уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування (розпорядників земель) з заявами (клопотаннями) про відведення земельної ділянки під будівлями та спорудами тепличного комплексу, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не оформлювали.
ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" не скористалось своїм правом на відведення в установленому законом порядку та отримання у користування земельної ділянки під придбаними будівлями та спорудами тепличного комплексу, натомість заявляє про єдину юридичну долю тепличного комплексу з сусідньою земельною ділянкою кадастровий номер 1221481000:01:001:0100, що перебуває у державній власності та на праві постійного користування у Дніпровському державному аграрно-економічному університеті.
Факт включення сторонами до пункту 1.1. Договору купівлі-продажу тепличного комплексу від 27.05.2021 посилання, що нерухоме майно (тепличний комплекс) розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, не створює жодних юридичних наслідків для інших осіб, які не є стороною договору, та тим більше не є підставою для припинення (позбавлення) права державної власності та похідного від нього права постійного користування Дніпровського державного аграрно-економічного університету на земельну ділянку.
З технічного паспорту (реєстраційний номер 276107112214 від 10.06.2021) та витягу з Державного реєстру речових прав 258616943 від 27.05.2021 вбачається, що до складу тепличного комплексу входили 10 теплиць H-H1-9, без зазначення їх розміру.
Згідно з висновком технічного звіту будівлі і споруди тепличного комплексу частково розташовані на 3-х земельних ділянках, в тому числі на 1-ій несформованій та на 2-х сформованих з кадастровими номерами 1221481000:01:001:0100 та 1221481000:01:012:0001, на які зареєстровано речові права за іншими особами. Площа, яка зайнята будівлями і спорудами на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 складає 3066,6 кв.м., на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:012:0001 - 1205,0 кв.м. На графічних зображеннях технічного звіту вказано, що на 3 земельних ділянках розташовано 19 теплиць. На земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 розміщені 6 теплиць, інших будівель та споруд на цій частині земельної ділянки не розміщено.
Встановити походження та належність вказаних 6 теплиць до майна тепличного комплексу, а також підстави їх розташування на державній земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, не вбачається за можливе.
Прокурор посилається, що у позивача відсутні будь - які підстави для оскарження актів органів державної виконавчої влади, що були прийнятті за 15 років до виникнення його як юридичної особи, та зміст яких не зачіпає його права та не встановлює для нього жодних прав і обов'язків.
Спірна земельна ділянка належить до державної власності, віднесена до особливо цінних земель, має цільове призначення - "Для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства", і відповідно до положень ст. ст. 84, 117 Земельного кодексу України не може бути передана ні у приватну, ні у комунальну власність.
Позовна вимога ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" щодо визнання права комунальної власності на спірну земельну ділянку не узгоджується з нормами законодавства, оскільки право звернення до суду з такою вимогою відповідно до ст. 4 ГПК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить лише Слобожанській селищній раді Дніпровського району Дніпропетровської області, яка бере участь у справі в якості третьої особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору та будь-яких самостійних вимог на предмет спору не заявляла.
Вищенаведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність у позивача права (інтересу) за захистом якого він звернувся, та відповідно відсутність його порушення.
Позивач подав відповідь на вищевказані відзиви. Зазначає, що обставини щодо місця розташування належного позивачу нерухомого майна - тепличного комплексу, розташованого за адресою: вул. Тополина, 1, село Олександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область, складу будівель тепличного комплексу, його площі, кількості теплиць, а також площі накладення будівель тепличного комплексу на земельну ділянку кадастровий номер 1221481000:01:001:0100 тощо були предметом дослідження в іншій справі № 175/561/22, встановлені обставини у якій безпідставно не враховані при вирішенні даного спору.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 року у справі № 175/561/22, викладаючи фактичні обставини справи зазначив, що відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської РДА від 21.09.2005 року № 741-Р, тепличний комплекс у відповідному складі будівель та споруд, у тому числі теплиць, вже існував на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 на момент її формування та передачі у 2005 році у постійне користування Дніпровському державному аграрно-економічному університету.
В матеріалах справи також наявний технічний звіт з виконання топографо-геодезичних вишукувань, здійснених геодезистом Ключуком А.В., в примітці графічних матеріалів якого визначено, що площа зайнята будівлями та спорудами на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 складає 3066,6 кв. м.
Спірна земельна ділянка, на якій в тому числі розташоване нерухоме майно, належне позивачу, є сформованою та перебуває у постійному користуванні Дніпровського державного аграрно-економічного університету, а отже оформлення прав позивача на землю за місцем розташування нерухомого майна можливе виключно за умови припинення прав на землю за іншим землекористувачем відповідно до положень п. "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 травня 2021 року між ТОВ "Олександрівка Агро" та Аксютіною Амалією Єноківною укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна: тепличного комплексу. У пункті 1.1. договору зазначено, що нерухоме майно розташоване по вул. Тополина, 1, село Олександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область, на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., зареєстровано в реєстрі за № 1240.
У Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 258616943 від 27.05.2021р., яка здійснена на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу від 27.05.2021, серія та номер: 1240 (т. 1 а.с. 37-38) зазначено, що об'єкт нерухомості розташований на земельній ділянці площею 48357 кв. м. (4,8357 га) та зафіксовано розміри площі будівель тепличного комплексу, а саме:
- Будівля овочеводів, А - 183,6 кв.м.;
- склад мінеральних добрив, Б - 429,6 кв.м.;
- будівля складу, В - 26,1кв.м.;
- вбиральня, Г;
- літній душ, Д;
- вхід в погріб, Е;
- навіс, Ж;
- погріб, З;
- будівля овочесховища, Л - 78,5кв.м.;
- котельня, М - 94,7 кв.м;
- теплиці, Н-Н9;
- вбиральня, О;
- вбиральня, П;
- вбиральня, Р;
- навіс, С;
- оглядові колодязі, О.к-О.к1;
- замощення, І.
Земельна ділянка, з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, загальною площею 1535,77 га, є об'єктом державної власності, віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення з встановленим видом використання - "Для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства", належить на праві постійного користування Дніпровському державному аграрно-економічному університету, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, серія ЯЯ №9047362 від 16 листопада 2005 року, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, загальною площею 1535,77 га, № 282570242 від 02 листопада 2021 року.
06 жовтня 2021 року ТОВ "Олександрівка Агро" направило до Дніпровського державного аграрно-економічного університету лист "Про надання згоди", в якому повідомило університет, що придбане на підставі вищезазначеного договору нерухоме майно (тепличний комплекс), розташоване у тому числі, на сформованій та зареєстрованій земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, просило надати згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 із постійного користування університету для подальшої її передачі у його користування.
Позитивного вирішення вказаного питання позивач не отримав.
Комісією Дніпровського державного аграрно-економічного університету 23.12.2021 здійснено інвентаризацію земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 загальною площею 1535,77 га, яка належить йому на праві постійного користування, під час якої встановлено, що на частині земельної площі розміром 2528,54 кв.м. знаходяться тимчасові споруди, які облаштували сторонні особи. Ці споруди сконструйовані з металевого каркасу, обтягнутого поліетиленовою плівкою, без наявності фундаменту та стін (Т. 3 а.с. 87).
В подальшому, Дніпровським державним аграрно-економічним університетом було укладено договір з фізичною особою-підприємцем Ключуком А.В. на виконання топографо-геодезичних вишукувань по зйомці ділянок, яким складено відповідний звіт.
Відповідач-1 стверджує, що на графічних зображеннях технічного звіту з виконання топографо-геодезичних вишукувань "Зйомка ділянок за адресами: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Олександрівка, вул. Тополина,1 та земельної ділянки з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100", виконаних ФОП Ключуком А.В. (т. 3 а.с. 88-105), чітко видно, що будівлі і споруди тепличного комплексу розташовані на 3- х земельних ділянках, в тому числі на 1 несформованій та на 2-х сформованих з кадастровими номерами 1221481000:01:001:0100 та 1221481000:01:012:0001, на які зареєстровано речові права за іншими особами.
Всі капітальні (нерухомі) будівлі та споруди тепличного комплексу розташовані на несформованій (невиділеній) земельній ділянці, що є суміжною з державною земельною ділянкою з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100. Також на вказаній несформованій земельній ділянці разом з капітальними будівлями та спорудами розміщено 10 теплиць.
На земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:012:0001 розміщено 3 теплиці та 6 теплиць на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, що можуть бути легко переміщенні у просторі без їх знецінення (Т. 3 а.с. 105), а решта 10 теплиць розміщені на невиділеній земельній ділянці, якій ще не присвоєно кадастровий номер.
В примітці Графічних матеріалів технічного звіту з виконання топографо-геодезичних вишукувань (Т.3, а.с. 105), здійснених геодезистом Ключуком А.В. (сертифікат №014100), визначено, що площа зайнята будівлями та спорудами на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 складає 3066,6 кв.м., на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:012:0001 - 1205,0 кв.м.
Відносно попереднього становища тепличного комплексу та земельної ділянки, на якій він розташований з матеріалів справи вбачається наступне.
Аксютіна Амалія Єноківна набула у власність тепличний комплекс у порядку спадкування від Аксютіна Станіслава Григоровича.
Договір купівлі-продажу від 24 січня 2014 року про придбання вказаного тепличного комплексу Аксютіним Станіславом Григоровичем укладений для оформлення результатів відкритих біржових торгів (аукціону), що відбулись 17 січня 2013 року, щодо продажу нерухомого майна, в рамках ліквідаційної процедури Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Самарський" Дніпропетровського державного аграрного університету, розташованого в Дніпропетровській області, Дніпропетровський район, с. Олександрівка, вул. Тополина, 1, згідно з протоколом проведення відкритих біржових торгів № 4 Товарної біржи "Регіональна універсальна біржа" від 17 січня 2013 року.
Відповідно до протоколу № 4 проведення відкритих біржових торгів з купівлі-продажу майна, яке належить Державному підприємству "Навчально-дослідне господарство "Самарський" Дніпропетровського державного аграрного університету від 17 січня 2013 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 листопада 2012 року, виданого на підставі рішення Олександрівської сільської ради від 19 вересня 2012 року № 105, адресою об'єкта (тепличний комплекс) є: Дніпропетровський район, с. Олександрівка, вул. Тополина, 1 (Т.1 а.с. 132-133).
У документах проекту відведення земельної ділянки у постійне користування Дніпропетровському державному аграрному університету (акт обстеження земельної ділянки від 18 грудня 2003 року розділ 3. Юридичний статус земельної ділянки) зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 знаходиться "за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради".
Під час розгляду справи № 175/561/22 судами встановлено наступне.
Відповідно до листа Дніпровської районної державної адміністрації від 31 січня 2022 року № 1-50-170/0/290-22 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 з 2005 року по 2020 рік перебувала за межами населеного пункту, на території колишньої Олександрівської сільської ради Дніпропетровського району, а у 2020 році увійшла до меж с. Олександрівка згідно з рішенням Дніпровської районної ради від 09 вересня 2020 року № 633-30/УП, яким затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с. Олександрівка, Дніпровського району.
Будівництво тепличного комплексу здійснювалось в період з 1987 по 1996 роки, до передачі земельної ділянки у постійне користування Дніпровському державному аграрно-економічному університету, на землях, що були закріплені за науково-дослідним господарством "Самарський" у кількості 3 935,71 га, що підтверджується довідкою КП "Бюро технічної інвентаризації" Слобожанської селищної ради вих. № 211 від 06 серпня 2021 року та довідкою відділу у Дніпровському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 16 червня 2021 року № 517/104-21.
Відповідно до розпорядження Голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року № 741-Р про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному Аграрному університету із користування науково-дослідного господарства "Самарський" із загальної площі 3 935,71 га було вилучено 1536,77 га землі в тому числі: ріллі - 1504,29 га, пасовищ - 0,78га під господарськими будівлями та дворами - 3,80 га, під господарським шляхами та прогонами - 15,08 га, полезахисних лісосмуг - 11,29 га інших захисних насаджень - 0,53 га за рахунок навчально-дослідного господарства "Самарський" і передано в постійне користування Дніпропетровському державному аграрному університету для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення сільського господарства на території Олександрівської сільської ради.
Відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21 вересня 2005 року № 741-Р, тепличний комплекс у відповідному складі будівель та споруд, у тому числі теплиць, вже існував на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 на момент її формування та передачі у 2005 року у постійне користування Дніпровському державному аграрно-економічному університету.
Крім того, державна реєстрація прав на нерухоме майно була проведена за ДП "Навчально-дослідне господарство "Самарський" у 2012 році. Склад майна, у тому числі теплиці, підтверджується протоколом № 4 проведення відкритих біржових торгів з купівлі-продажу майна та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 листопада 2012 року, виданим Державному підприємству "Навчально-дослідне господарство "Самарський" Державного Аграрного Університету. При цьому опис об'єкта, у тому числі теплиці, збігається із описом об'єкта, що перейшов від ДП "Навчально-дослідне господарство "Самарський" у власність ОСОБА_2 за договорами купівлі - продажу від 2014 року, і в подальшому у порядку успадкування у 2017 році ОСОБА_1 . Цей же склад майна визначено у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 258616943 від 27 травня 2021 року, виданому ТОВ "Олександрівка Агро".
Поштову адресу: Дніпропетровський район, с.Олександрівка, вул.Тополина, 1, тепличному комплексу було присвоєно у 2011 році. Тепличний комплекс перебував з 2005 року по 2020 рік за межами населеного пункту, на території Олександрівської сільської ради, Дніпропетровського району, як і земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 14.06.2012 за Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Самарський" Дніпропетровського державного аграрного університету" залишилось 386,2891 га землі.
В 2012 році із земель, які залишились в користуванні державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Самарський" Дніпропетровського державного аграрного університету" згідно з розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування" від 14.06.2012 за №823-р. земельну ділянку, загальною площею 2012,6509 га було вилучено та віднесено до земель запасу державної власності на території Олександрівської сільської ради та в подальшому частину цих земель передано в постійне користування підприємству об'єднання громадян "Добробут" ДОГО УСЗВІ МВС, в приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства та в оренду для ведення фермерського господарства.
За доводами позивача, набувши у власність нерухоме майно, він набув і право на передачу йому у користування земельної ділянки, на якій це майно розташовано. Позовні вимоги у справі спрямовані на те, щоб надати позивачу можність реалізувати вказане право.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За положеннями ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 27.05.2021) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ч. 1 ст. 377 ЦК України, в редакції станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 27.05.2021).
Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.
За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у ст. 120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України), особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією нерухомістю.
У цій справі, як зазначено вище, за позивачем зареєстровано на праві власності нерухоме майно, частково розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100, яка перебуває у постійному користуванні відповідача-1.
Оскільки частина земельної ділянки, на якій розташовані придбані позивачем об'єкти нерухомого майна теплиці накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні відповідача-1, позивач пред'явив позов, зокрема, про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року № 741-Р, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, скасування відповідної державної реєстрації. З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм свідчить, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 28.05.2020 року у справі №910/4164/19.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 зокрема зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування/органу державної влади, яке виконано на час звернення з позовом до суду, адже зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Оскаржуване розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 21.09.2005 року № 741-Р "Про передачу земельної ділянки в постійне користування Державному Аграрному університету" вичерпало свою дію виконанням - на підставі рішення ради видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ № 047362, зареєстрований 16.11.2005 за №030512000023).
Визнання цього розпорядження недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)).
Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).
Визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу державної влади та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, а отже у їх задоволенні слід відмовити.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року по справі № 446/478/19, звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування (державної влади) та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що особа буде позбавлена права власності/користування не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку іншої особи, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність/користування якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування університету та накладається на земельну ділянку, на якій знаходиться власність позивача.
Крім цього, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що ТОВ "Олександрівка АГРО" не довело суду які його права та інтереси порушенні прийняттям вказаного розпорядження та видачою державного акту, адже позивача як юридичну особу було створено 25.01.2021р., а нерухоме майно було придбано ним 27.05.2021.
Відтак, суб'єктивні права та інтереси позивача не могли бути порушені на момент прийняття розпорядження 21.09.2005 та на момент видачі 16.11.2005 державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Державному аграрному університету. Тому безпідставним є оскарження акту органу державної виконавчої влади, який було принято п'ятнадцять років до моменту набуття позивачем права власності на нерухоме майно, зміст якого не зачіпає права позивача та не встановлює для нього жодних обов'язків.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" та попередні власники тепличного комплексу не звертались до уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування (розпорядників земель) з заявами (клопотаннями) про відведення земельної ділянки під будівлями та спорудами тепличного комплексу, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не оформлювали.
Так, частиною першою статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (п. е ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 20.06.2023 у справі № 910/8600/21 виснував, що правила переходу та припинення прав на земельну ділянку, які передбачені ст. 120 та п. "е" ч. 1 ст. 141 ЗК України можуть застосовуватись виключно у випадку набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, тобто об'єкт нерухомості, який знаходиться на такій земельній ділянці". А Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 зазначив, що положення ч. 5 ст. 116, ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв'язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином: "У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача". Також зазначено, що оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки.
Відповідно до абзацу 1 частини другої, абзацу 1 частини третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Також частина 13 поточної редакції ст. 120 Земельного кодексу говорить, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об'єкт зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданої у встановленому порядку заяви припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об'єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об'єкт.
Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об'єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт.
Отже, норми законодавства визначають певні процедури набуття позивачем прав на земельну ділянку, на якій розташоване його нерухоме майно, проте останній їх не дотримувався.
Також, серед доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що дозвіл на виготовлення проектної документації був виданий не районною, а обласною держадміністрацією.
Проте, апеляційний суд не вбачає порушень чинного законодавства, які б були підставами для визнання недійсним спірного розпорядження.
Так, в дозволі на розробку проекту відведення земельної ділянки від 01.2003р. №15/10-54 зазначено, що проект відведення земельної ділянки разом з висновками землекористувача, сільської та районної рад слід представити в районну держану адміністрацію (том 1, а.с.101).
Згідно пояснювальної записки до Проекту його було розроблено у відповідності до вимог Земельного кодексу України (ст. 122, 123), на підставі дозволу Дніпропетровської обласної державної адміністрації та технічного завдання Дніпропетровського обласного управління земельних ресурсів № 4/4 від 14 січня 2003 року.
В подальшому питання затвердження технічної документації та передачі земельної ділянки в постійне користування Державному аграрному університету здійснювалося повноважним суб'єктом і це свідчить про схвалення головою Дніпропетровської районної державної адміністрації всіх попередньо вчинених процедур.
Вказане стосується і решти недоліків зазначених позивачем при розроблені проекту відведення земельної ділянки в постійне користування.
Щодо решти позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на спірну земельну ділянку, припинення права власності Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з одночасною зміною права власності на вказану земельну ділянку за Слобожанською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області, та рішення про державну реєстрацію права користування Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету на цю земельну ділянку; зарахування земельної ділянки загальною площею 1 535,77 га, кадастровий номер 1221481000:01:001:0100, до земель запасу сільськогосподарського призначення та визнання права комунальної власності територіальної громади в особі Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області на цю земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно з п. ж ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: земельні ділянки, закріплені за державними закладами вищої освіти.
Згідно ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.
Відповідно до ч.2 ст.117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Пунктом 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (Закон № 5245-V1 від 06.09.2012 із змінами) передбачено, що з дня набрання чинності цим законом (з 01.01.2013 року) у державній власності залишаються, в тому числі, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-ІХ від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Таким чином, враховуючи положення вищезазначених законів, земельна ділянка державної власності з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 загальною площею 1535,77 га, розташована на території селища Олександрівка, що входить до складу Слобожанської територіальної громади, закріплена на праві постійного користування за державним закладом вищої освіти, вона не може бути передана у комунальну та приватну власність.
Також, земельна ділянка з кадастровим номером 1221481000:01:001:0100 належить до державної власності, віднесена до особливо цінних земель, має цільове призначення - "Для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства", і відповідно до положень ст. ст. 84, 117 Земельного кодексу України не може бути передана ні у приватну, ні у комунальну власність.
Позовна вимога ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" щодо визнання права комунальної власності на земельну кадастровий номер - 1221481000:01:001:0100 не узгоджується з нормами процесуального законодавства, оскільки право звернення до суду з такою вимогою відповідно до ст. 4 ГПК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить лише Слобожанській селищній раді Дніпровського району Дніпропетровської області, яка бере участь у справі в якості третьої особи та будь-яких самостійних вимог на предмет спору не заявляла. ТОВ "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" не уповноважено заявляти вимоги в інтересах Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Окрім того, такі позовні вимоги є похідними від перших двох вимог про скасування розпорядження та державного акту, які не підлягають задоволенню, а тому відсутні підстави для задоволення і вказаних похідних вимог.
Оскільки у справі не встановлено порушень прав позивача, на які він посилається, то правильним є висновок місцевого господарського суду про відмову у позові саме з цих підстав, без необхідності дослідження обставин спливу позовної давності.
Так, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Разом з цим, апеляційний суд відхиляє доводи прокурора та відповідачів щодо недоведеності єдності частини нерухомого майна, придбаного позивачам та спірної земельної ділянки.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами даної справи та обставинами, встановленими у межах справи № 175/561/22, в якій за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянуто вимоги до ТОВ "Олександрівка Агро", ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.05.2021 недійсним, скасування державної реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії.
Не заважаючи на ті обставини, що постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 175/561/22 скасовано попередні судові рішення та закрито провадження в частині вимог, постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна тепличного комплексу від 27 травня 2021 року - залишено без змін.
Також, апеляційний суд не погоджується з доводами прокурора і відповідачів щодо неможливості встановити, що теплиці, які розташовані на спірній земельній ділянці було придбано за договором купівлі-продажу від 27.05.2021.
До складу тепличного комплексу входить: будівля овочеводів, літ. А-183,6 кв. м., склад мінеральних добрив, літ. Б -429,6 кв.м., будівля складу, літ. В - 26,1 кв. м., вбиральня, літ. Г, літній душ, літ. Д, вхід в погріб, літ. Е, навіс, літ. Ж, погріб, літ. З, будівля овочесховища, літ. Л - 78,5 кв.м., котельня, літ. М - 94,7 кв. м., теплиці, літ. Н-Н 9, вбиральня, літ. О, вбиральня, літ. П, вбиральня, літ. Р, навіс, літ. С, оглядові колодязі, літ. О.к-О.к1, замощення, літ. І, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 258616943 від 27.05.2021 року, довідкою КП "БТІ" Слобожанської селищної ради" від 06.08.2021 року вих. № 211, журналом зовнішніх обмірів об'єкту АДРЕСА_1 від 08.06.2012 року, Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19.09.2012 року № 105.
Аналізуючи у сукупності план земельної ділянки із схемою розташування будівель та споруд станом на 08.06.2012 року, технічний звіт з виконання топографо-геодезичних вишукувань, складений ФОП Ключуком А. В. та схему розташування будівель та споруд, що є складовою технічного паспорту на тепличний комплекс станом на 10.06.2021 року слід дійти висновку, що на земельній ділянці кадастровий номер 1221481000:01:001:0100 розташовані теплиці Н-Н4, які входять до складу тепличного комплексу.
З журналу зовнішніх обмірів складових частин об'єкту нерухомого майна - тепличного комплексу, що розташований за адресою вул. Тополина, 1, с. Олександрівка від 08.06.2012 року, плану земельної ділянки із схемою розташування будівель і споруд тепличного комплексу, що розташований за адресою вул. Тополина, 1, с. Олександрівка від 08.06.2012 року, витягу з Технічного паспорту на тепличний комплекс зі схемою розташування будівель та споруд, що розташований за адресою вул. Тополина, 1, с. Олександрівка від 10.06.2021 року, зйомки та вирахувань площі теплиць станом на 31.10.2022 року вбачається, що кількісний склад теплиць залишається незмінним - 10 теплиць літ Н-Н9, а візуальний поділ теплиць Н-Н4 та Н8-Н9 на дві частини технологічним проходом, що умовно збільшує їх кількість до 17, обумовлений технологічними потребами власника та не впливає на їх кількісний склад, визначений в описі майна, фактичне місце розташування та загальну площу.
Отже, не зважаючи на лише часткове погодження з висновками суду першої інстанції, апеляційній суд не вбачає підстав для його скасування, оскільки в цілому судом першої інстанції було прийнято правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).
У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п. 29).
Колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги; рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275 - 284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2025р. у справі № 904/8915/21- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від від 21.01.2025р. у справі № 904/8915/21- залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛЕКСАНДРІВКА АГРО".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 24.11.2025р.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд