28.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1220/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 (суддя Рудь І.А.)
у справі № 904/1220/24
за позовом Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен"
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом від 14.03.2024 № 7/11-543, в якому просить:
- усунути перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен";
- припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.
Позивач надав до суду заяву про забезпечення позову від 14.03.2024 №7/11-541.
Ухвалою господарського суду від 21.03.2024 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/1220/24 в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та припинення права володіння відмовлено. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21.03.2024, скасовано.
Не погодившись з вказаним рішенням Дніпровською міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі № 904/1220/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Дніпровської міської ради у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- право власності було набуто та зареєстровано виключно на будівлю павільйону літ.А-1 загальною площею 12,7 кв.м., розташовану за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, За;
- у передавальному акті відсутня інформація про передачу та набуття ТОВ «Алюр Севен» речових прав на будівлю павільйону літ.А-1 загальною площею 12,7 кв.м. розташовану за адресою м. Дніпро, пл. Десантників, За. Також, державну реєстрацію на вказану будівлю павільйону літ. А-1 ТОВ «Алюр Севен» здійснено не було, що свідчить про те, що право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ними не виникло відповідно до положень чинного законодавства України;
- рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі №31/80-08 та Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09-08 було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» право власності на нерухоме майно, а саме: будівля павільйону літ. А-1, загальною площею 12.7 кв.м., ганок літ. А, сходи літ. аі, навіс літ. Г, огорожа №1, мостіння І, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ (дійсна назва - місто Дніпро), площа Десантників, З-A без актів вводу в експлуатацію. Натомість саме спірним нерухомим майно в даній справі є «нежитлова будівля з описом: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а - ганок, а1-1 - сходи, Г - навіс, 1,1- споруди». При перевірці технічної документації станом на 1999 рік літ. а - ганок, а1-1 - сходи, Г - навіс, 1, І - споруди відсутні на графічних схемах, а отже висновки суду не відповідають дійсності та є помилковими;
- технічний паспорт, а саме сторінка-складова його не може бути розцінена як свідчення виділення земельної ділянки під будівництво органом, який взагалі не наділений правами щодо розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності. Ураховуючи відсутність волевиявлення міської ради та прийняття відповідного рішення щодо надання земельної ділянки розташованої за адресою м. Дніпро, площа Десантників, За у користування під будівництво, відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка, яка є предметом судового розгляду у даній справі, надавалась Відповідачеві та перебуває у його користуванні на законних підставах;
- ТОВ «Алюр Севен» не набуло речових прав на будівлю павільйону літ.А-1, що раніше належала ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.09.2005, видавник виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, не здійснило державну реєстрацію та не будучи користувачем земельної ділянки, розташованої у м. Дніпро, площа Десантників, За, здійснило реконструкцію нерухомого майна літ. А-1, самочинно побудувало а-ганок, а1-1 - сходи, Г - навіс, 1,І - споруди та здійснило протиправну державну реєстрацію;
- у даній справі міська рада звернулась до суду з негаторним позовом, однією з умов такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Отже, строк позовної давності для звернення з таким позовом до суду станом на дату подання не сплинув. З огляду на вищенаведене, висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішення суду суперечать дійсному законодавству та висновкам Верховного Суду, що є підставою для його скасування.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 у справі № 904/1530/24. Об'єднано апеляційну скаргу Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку Придніпровський» Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 у справі № 904/1530/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2024 у справі № 904/1530/24.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 28.10.2025 брали участь представники сторін.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник позивача (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційних скарг, просили суд їх задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка, яка розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, За, належить до земель комунальної власності.
Згідно відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявна інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та рішення Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08 (реєстраційний номер майна: 12067787).
Так, рішенням Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08 було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» право власності на нерухоме майно, а саме: будівля павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7 кв.м., ґанок літ. а, сходи літ.а1, навіс літ. Г, огорожа №1, мостіння І, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ (дійсна назва - місто Дніпро), площа Десантників, 3-А, без актів вводу в експлуатацію.
У подальшому відповідачем було здійснено державну реєстрацію на спірний об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1,І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.
З огляду на зазначене, Дніпровською міською радою було направлено відповідні запити до компетентних органів та проведено аналіз вказаних правовстановлюючих документів, які зазначено підставою для виникнення права приватної власності.
Відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.02.2022 № 4/11-143 повідомлено, що при здійсненні пошуку за адресою земельної ділянки: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, інформація про реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод укладених між міською радою та фізичними чи юридичними особами відсутня.
Крім того, відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 09.02.2022 № 4/1-92 повідомлено, що згідно Порталу державної електронної системи у сфері будівництва, у розділі «Декларативні та дозвільні документи», а також за даними акту прийому-передачі дозвільної документації від 27.10.2016 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції Дніпропетровської області відомості щодо дозвільної документації (повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт або дозвіл) чи документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (декларації про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат) по об'єкту розташованого за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3А відсутні.
Позивач вважає, що земельна ділянка, яка розташована на площі Десантників, 3а у місті Дніпрі належить територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
З огляду на вищевикладене, ТОВ «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на самочинно побудоване (переобладнане) майно - нежитлову будівлю, будівлю павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7, ганок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, у подальшому, без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, було зареєстровано речові права стосовно нього.
Отже, на думку позивача, відповідачем не було виконано визначені законодавством умови для добросовісного набуття права власності на новостворену річ, а саме нежитлову будівлю, що розташована за адресою м. Дніпро, пл. Десантників, 3а, що надає можливості дійти до висновку про протиправність рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09/08 та правові підстави для скасування державної реєстрації права власності.
За результатом оцінки встановлених обставин та доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для застосування ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України - відсутні, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що спірний об'єкт є самочинним будівництвом, і вказані доводи спростовані відповідачем більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, і задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом від 14.03.2024 № 7/11-543, в якому просить:
- усунути перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен";
- припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявна інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та рішення Третейського суду при Асоціації "Захисники правопорядку" від 01.12.2008 у справі №7/09/08 (реєстраційний номер майна: 12067787). Відповідно до зазначених рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 та Третейського суду при Асоціації "Захисники правопорядку" від 01.12.2008 у справі №7/09/08, було встановлено, що розгляд справи відбувався без залучення територіальної громади міста Дніпра, як власника земельної ділянки на котрій було здійснено самочинне будівництво (перебудова).
Рішенням Третейського суду при Асоціації "Захисники правопорядку" від 01.12.2008 у справі №7/09/08 було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" право власності на нерухоме майно, а саме: будівля павільйону літ.А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок літ. а, сходи літ. а1, навіс літ. Г, огорожа №1, мостіння І, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ (дійсна назва - місто Дніпро), площа Десантників, 3-А, без актів вводу в експлуатацію. Проте зазначене нерухоме майно було побудоване (переобладнано) та зареєстроване без отримання дозвільних документів на проведення будівельних робіт, отримання земельної ділянки під будівництво (переобладнання) та без введення в експлуатацію спірного нерухомого майна;
Таким чином, позивач вважає, що при розгляді справи та ухваленні рішення Третейського суду, було грубо порушено норми права та визнано право власності за ТОВ "Алюр Севен" без жодних на те правових підстав, а у подальшому було здійснено протиправну державну реєстрацію на спірний об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1,І, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.
Враховуючи, що об'єкт будівництва за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3а, було побудовано та переобладнано без отримання будь-якої дозвільної документації, земельної ділянки під будівництво та введення в експлуатацію, отже нежитлова будівля за вказаною адресою є об'єктом самочинного будівництва. Відсутність введення в експлуатацію вказаного нерухомого майна надає можливість дійти до думки про сумнівні його будівельні характеристики, а отже воно може становити загрозу для життя і здоров'я людей.
Позивач зазначає, що ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою, є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. При цьому, обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об'єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивач вважає, що порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради полягає у тому, що шляхом протиправного будівництва та державної реєстрації права власності у подальшому на об'єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, порушує законне право міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об'єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси громади в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади. 22.07.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що:
- спірний об'єкт був побудований та введений в експлуатацію що до 1992 року, перебував на балансі у державній установі - Фонду державного майна України, потім був переданий у власність Акціонерному комерційно-виробничому товариству «Торгрічтранс», а далі увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен»;
- 15.09.2005 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, тобто самим же позивачем, було видано свідоцтво про право власності на спірний об'єкт;
- враховуючи те, що спірний об'єкт був побудований та введений в експлуатацію ще до 1992 року, перебував на балансі у державній установі - Фонду державного майна України, потім переданий у власність Акціонерному комерційному - виробничому товариству «Торгрічтранс», а далі увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», то очевидно відсутній в даному випадку і факт самовільного захоплення Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» земельної ділянки під спірним об'єктом;
- за період володіння об'єктом Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» неодноразово зверталось до позивача із заявами про виділення земельної ділянки під об'єктом.
Отже, на думку відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, всі посилання позивача на те, що спірний об'єкт було самочинно побудовано на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника та без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, та в подальшому ТОВ «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на вказане самочинно побудоване майно, та зареєстровано речові права стосовно нього, не підтверджуються жодними доказами і є безпідставними.
Крім того, відповідач вказує на те, що Дніпровська міська рада щонайменше протягом 19 років була достеменно обізнана про обставини щодо наявності об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3А, так і про обставини щодо статусу земельної ділянки під вказаним об'єктом.
Таким чином, відповідачем на підставі ст. 267 ЦК України вказано про те, що позивачем було подано позовну заяву поза межами визначеного Цивільним кодексом України строку, а отже у позові має бути відмовлено повністю.
Отже, предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність підстав для усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен"; припинення права володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.
Судом враховується, що предметом позову у цій справі є усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, шляхом знесення самочинно побудованого об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" та припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюр Севен" відповідним правом на нерухоме майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв. м, ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І (реєстраційні номери об'єкту нерухомого майна: 12067787) із закриттям розділу.
За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Так, територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо (п. 1 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
У комунальний власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1,2 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України).
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України).
Отже, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
В свою чергу, частина 4 статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Частиною 3 статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, а саме з Інвентаризаційної справи № 38864 на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м., а - ганок, а1-1 - сходи, Г - навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, першим документом вказаної справи є довідка датована 1999 роком про належність будівлі та її реєстрації інвентаризаційним бюро в реєстраційній книзі домоволодінь під реєстраційним номером № 48юн - 2309-119 к.р. 12067787.
Даний факт свідчить про те, що спірний об'єкт нерухомості був зареєстрований в БТІ станом на 1999 рік.
Згідно з листом заступника Голови Фонду державного майна України від 08.11.2002 № 10-21-13774 та доданими до нього документами, а саме: Перелік нерухомого майна переданого у власність ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» та Акту прийому передачі основних засобів у власність ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», об'єкт нерухомого майна (торгівельний павільйон) було введено в експлуатацію ще в 1988 році.
Відповідно до експлікації внутрішніх площ до плану будови - загальна площа спірного об'єкту нерухомого майна станом на 10.02.2004 становила 12,7 кв.м.
Вказане свідчить про те, що загальна площа об'єкту нерухомого майна станом на 10.02.2004 становила 12,7 кв.м. та не змінювалась на момент реєстрації права власності за відповідачем. Крім того, вказана площа об'єкту спірного нерухомого майна залишається такою самою і на сьогоднішній день.
Відповідно до реєстраційного посвідчення на об'єкт нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 20.07.2000, виданого начальником БТІ, об'єкт нерухомого майна було зареєстровано за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» на підставі наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 «Про перетворення підприємств та організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» та записано в реєстрову книгу за реєстровим номером № 2309-119, вказане підтверджує той факт, що станом на 20.07.2000 спірний об'єкт нерухомого майна вже було зареєстровано за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» із загальною площею 12,7 кв.м.
Відповідно до плану земельної ділянки господарського будинку від 22.08.2007, виданого Управлінням земельних ресурсів, призначення земельної ділянки є будівля павільйону літ. А-1, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, що підтверджує той факт, що під будівництво спірного об'єкту нерухомості була відведена спірна земельна ділянка із відповідним призначенням.
Згідно з планом поверхів громадського будинку від 20.11.2003, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», загальна площа будівлі павільйону літ. А-1, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, становить 12,7 кв.м.
Розпорядженням Міського голови Куліченка І.І., від 11.06.2004 № 257р на підставі листа ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» від 22.03.2004 № 164 будівлі павільйону, навісам (кіоску ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») присвоєно адресу - площа Десантників, 3А.
05.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради своїм рішенням від 05.09.2005 № 3614 «Про оформлення права власності ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» на об'єкти нерухомого майна за адресами: пл. Десантників, 3а, 10а» вирішив оформити право колективної власності, з видачею свідоцтва ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» в т.ч. на об'єкт нерухомого майна: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 3а. Пунктом 2 вказаного рішення КП «ДМБТІ» було доручено оформити та зареєструвати свідоцтво про право власності на об'єкти згідно п. 1 вказаного рішення.
15.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради видав свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, розташовану у м. Дніпро, площа Десантників, 3а, загальною площею 12,7 кв.м.
27.09.2005 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі свідоцтва про право власності від 15.09.2005, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, за ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» зареєстровано право власності на спірну будівлю.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі №31/80-08 визнано за відповідачем право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ А-1, загальною площею 12,7, а - ганок, а1 - сходи, Г- навіс, що розташоване за адресою: м. Дніпро, площа Десантників 3а, та встановлено, що за результатом проведення технічної інвентаризації КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» видано технічний паспорт на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Рішенням третейського суду від 01.12.2008 у справі № 7-09/08 було визнано за відповідачем право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а - ганок, а1 - сходи, Г - навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 3а та встановлено, що будівельні роботи по будівництву та переобладнанню нерухомого майна за вказаною адресою не здійснювалися, оскільки підрядник не виконав взятих на себе зобов'язань за договором.
Також, вказаним рішенням встановлено, що Інститутом «Дніпроагрокомплект» було проведено обслідування і оцінку технічного стану спірного нерухомого майна, та зроблено висновок, що несучі будівельні конструкції знаходяться в нормальному і задовільному стані, і придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням.
10.12.2008 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист для виконання рішення третейського суду від 01.12.2008 у справі № 7-09/08.
08.04.2009 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР було прийнято рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.
Крім того, Документами з Інвентаризаційної справи № 38864 підтверджується, що згідно з п. 3 наказу Фонду державного майна України від 10.11 1992 № 477 «Про перетворення підприємства та організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» Фонд державного майна України передав Акціонерному комерційно-виробничому товариству «Торгрічтранс» нерухоме майно, яке увійшло до статутного фонду ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», в т.ч. об'єкт - кіоск ресторану «Славутич» (торгівельний павільйон), інвентарний номер об'єкта станом на 01.01.1993 № 0001, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, площа Десантників, 3а.
ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» засноване шляхом виділення в процесі реорганізації Акціонерного комерційно-виробничого товариства «Торгрічтранс» (п. 1.1 Статуту ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс»).
Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» оформлено протоколом № 9 від 25.12.2006, ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен», яке, в свою чергу, на підставі передавального акту, стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс».
Отже, згідно з п. 1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» є правонаступником ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» з наслідуванням всіх його прав, обов'язків та майна.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Таким чином, вищевказані докази в сукупності, є більш вірогідними в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України щодо спростування доводів позивача стосовно того, що спірний об'єкт нерухомості було самочинно побудовано на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника та без введення в експлуатацію вказаного новоствореного нерухомого майна, та в подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» було безпідставно набуто право приватної власності на вказане самочинно побудоване майно, та зареєстровано речові права стосовно нього.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані аргументи апелянта про те, що «у передавальному акті відсутня інформація про передачу та набуття ТОВ «Алюр Севен» речових прав на будівлю павільйону літ.А-1 загальною площею 12,7 кв.м. розташовану за адресою м. Дніпро, пл. Десантників, За. Також, державну реєстрацію на вказану будівлю павільйону літ. А-1 ТОВ «Алюр Севен» здійснено не було, що свідчить про те, що право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ними не виникло відповідно до положень чинного законодавства України», виходячи з того, що документами з Інвентаризаційної справи № 38864 підтверджується, що згідно з п. 3 наказу Фонду державного майна України від 10.11 1992 № 477 «Про перетворення підприємств та організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» Фонд державного майна України передав акціонерному комерційно - виробничому товариству «Торгрічтранс» нерухоме майно, яке увійшло до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» в т.ч. об'єкт - кіоск ресторану «Славутич» (торгівельний павільйон), інвентарний номер об'єкта станом на 01.01.1993 № 0001, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, площа Десантників, 3А (арк. 17-20).
ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» засноване шляхом виділення в процесі реорганізації акціонерного комерційно-виробничого товариства «Торгрічтранс» (п. 1.1. Статуту ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс») (арк. 85 - 95).
Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» оформленого протоколом № 9 від 25.12.2006, ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЮР СЕВЕН», яке в свою чергу на підставі передавального акта стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс».
ТОВ «АЛЮР СЕВЕН» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 18.01.2007. Згідно п. 1.1. Статуту ТОВ «АЛЮР СЕВЕН» Товариство є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський «Торгрічтранс» з наслідуванням всіх його прав, обов'язків та майна (арк. 143 - 156).
Вищевказані обставини підтверджуються рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08, яким було визнано за ТОВ «АЛЮР СЕВЕН» право власності на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м., а - ганок, а1-1 - сходи, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а та поданими Відповідачем документами.
Щодо посилання скаржника на те, що «право власності було набуто та зареєстровано виключно на будівлю павільйону літ.А-1 загальною площею 12,7 кв.м., розташовану за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а», необхідно враховувати, що до складу відповідного об'єкту включено ґанок а, сходи а1-1, навіс літ. Г, споруди 1, І, і вони включені в загальний опис об'єкта нерухомості (що підтверджується матеріалами Інвентаризаційної справи № 38864), з врахуванням складових спірної будівлі, проте, не є нерухомим майном, право власності на які підлягає реєстрації.
У даному випадку позивачем не доведено належними та допустимими доказами щодо самочинного та незаконного будівництва об'єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, будівлі павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а - ганок, а1-1 - сходи, Г - навіс, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а.
Крім того, Позивач (апелянт) безпідставно стверджує про те, що ТОВ «Алюр Севен» не набуло речових прав на будівлю павільйону літ.А-1, що раніше належала ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», адже з матеріалів справи вбачається, що 05.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради своїм рішенням від 05.09.2005 № 3614 «Про оформлення прав власності ВАТ «Дніпроторгрічтранс» на об'єкти нерухомого майна за адресами: пл. Десантників, 3а, 10а» вирішив оформити права колективної власності, з видачою свідоцтва Відкритому акціонерному товариству «Дніпропетровський «Торгрічтранс» в т.ч. на об'єкт нерухомого майна: будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 3а. Пунктом 2 вказаного рішення КП «ДМБТІ» було доручено оформити та зареєструвати свідоцтво про право власності на об'єкти згідно п. 1 Рішення (арк. 69).
15.09.2005 виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради видав свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, розташовану м. Дніпро, площа Десантників, 3а, загальною площею 12,7 кв.м. (арк. 70).
27.09.2005 комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на підставі свідоцтва про право власності від 15.09.2005, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, за ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» зареєстровано право власності на будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7 кв.м., розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Десантників, 3А. (арк. 71).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі № 31/80-08 визнано за Відповідачем право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а-ґанок, а1 - сходи, Г навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а та встановлено, що за результатами проведеної технічної інвентаризації КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» видано технічний паспорт на вказаний об'єкт нерухомого майна (арк. 124-28).
Рішенням третейського суду від 01.12.2008 у справі № 7-09/08 також було визнано за Відповідачем право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю павільйону літ. А-1, загальною площею 12,7, а-ґанок, а1 - сходи, Г - навіс, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а та встановлено, що будівельні роботи по будівництву та переобладнанню нерухомого майна за адресою м. Дніпро, площа Десантників, 3а не здійснювалися, оскільки підрядник не виконав взятих на себе зобов'язань за договором (арк. 130-134).
Також, вказаним рішенням встановлено, що Інститутом «Дніпроагрокомплект» (ліцензія АБ № 204592, дійсна від 09.08.2005 до 09.08.2010, висновок зроблено 28.11.2008) було проведено обслідування і оцінку технічного стану нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а. Згідно даного обслідування та висновку несучі будівельні конструкції знаходяться в нормальному і задовільному стані і придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням.
При цьому необхідно зазначити, як рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2008 у справі №31/80-08 так і рішення Третейського суду при Асоціації «Захисники правопорядку» від 01.12.2008 у справі №7/09-08 Позивачем не оскаржувалися, набрали законної сили та є чинними, а отже такі породжують відповідні правові наслідки та не можуть бути піддані сумніву без процедури їх оскарження та перегляду судом вищої інстанції.
10.12.2008 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист для виконання рішення третейського суду від 01.12.2008 у справі № 7-09/08 (арк. 136).
08.04.2009 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР було прийнято рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (арк. 135).
В свою чергу, частиною 3 статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Частинами 1- 2 ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що речові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен» на спірне нерухоме майно, виникли до 01.01.2013, є дійсними, оскільки на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Матеріалами справи підтверджується більш вірогідними доказами та обставина, що спірний об'єкт був побудований та введений в експлуатацію ще до 1992 року та перебував на балансі у державній установі - Фонду державного майна України, потім був переданий у власність Акціонерному комерційному-виробничому товариству «Торгрічтранс», а далі увійшов до статутного фонду ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюр Севен».
За приписами ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Варто наголосити, що факт здійснення самочинного будівництва та збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах, зміни технічних характеристик, у зв'язку з перебудовою, зокрема, будування нових об'єктів, матеріалами справи не підтверджується.
Жодних належних доказів стосовно того, що Відповідачем були здійсненні будь-які зміни/реконструкція спірного об'єкту нерухомого майна, Позивачем не надано.
При цьому слід зважати на те, що переобладнання належних Відповідачу на праві власності приміщень саме по собі не може свідчити про їх перебудову, факт здійснення самочинного будівництва та збільшення об'єкту нерухомого майна в розмірах, тощо, відтак, обумовлені ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України підстави для визнання спірного об'єкта загальною площею 12,7 кв.м. самочинним будівництвом - відсутні.
Також, як слушно зауважив господарський суд, жодного акту органу державного архітектурно - будівельного контролю про встановлення акту самочинного будівництва, або приписів про усунення порушень, матеріали справи не містять і доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду в цій частині не спростовують.
Посилання міської ради на те, що «технічний паспорт, а саме сторінка-складова його не може бути розцінена як свідчення виділення земельної ділянки під будівництво органом, який взагалі не наділений правами щодо розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності. Ураховуючи відсутність волевиявлення міської ради та прийняття відповідного рішення щодо надання земельної ділянки розташованої за адресою м. Дніпро, площа Десантників, За у користування під будівництво, відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка, яка є предметом судового розгляду у даній справі, надавалась Відповідачеві та перебуває у його користуванні на законних підставах», судом визнаються безпідставними, оскільки саме наявними у справі поданими сторонами доказами у їх сукупності та логічному взаємозв'язку підтверджується, що спірний об'єкт нерухомості загальною площею 12,7 кв.м., було введено в експлуатацію ще в 1988 році, зареєстрований в БТІ станом на 1999 рік за ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс», а в подальшому за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» на підставі наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 «Про перетворення підприємств та організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот», про що внесено запис в реєстрову книгу за реєстровим номером № 2309-119, тобто станом на 20.07.2000 спірний об'єкт нерухомого майна вже було зареєстровано за Акціонерним комерційно-виробничим товариством «Торгрічтранс» із загальною площею 12,7 кв.м., яка залишалась незмінною і станом на 10.02.2004 аж до моменту реєстрації права власності за відповідачем, як і на сьогоднішній день. При цьому відповідно до плану земельної ділянки господарського будинку від 22.08.2007, виданого Управлінням земельних ресурсів, призначення земельної ділянки є будівля павільйону літ. А-1, що розташована за адресою: м. Дніпро, площа Десантників, 3а, що підтверджує той факт, що під будівництво спірного об'єкту нерухомості була відведена спірна земельна ділянка із відповідним призначенням.
Більше того, судом враховується, що на момент будівництва даного об'єкта нерухомого майна, а саме станом на 1988 рік, розмежування земель державної та комунальної власності не здійснювалося, цей процес розпочався лише в 2004 році після прийняття Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV. На момент будівництва даного об'єкта нерухомого майна не існувало і самого Позивача, оскільки він був заснований лише 21.05.1997.
Щодо доводів про те, що Відповідачем не оформлено землекористування спірною земельною ділянкою, то матеріалами справи підтверджується, що відповідач за первісним позовом неодноразово звертався до позивача з відповідними заявами, зокрема, разом з відзивом суду були надані належним чином засвідчені копії листів № 08 від 29.03.2011 та № 25 від 26.05.2009 в яких Відповідач звертався до Голови міської ради з проханням здійснити перереєстрацію в земельному державному кадастрі земельної ділянки за адресою м. Дніпро, площа Десантників, 3а в зв'язку з реорганізацією ВАТ «Дніпропетровський «Торгрічтранс» було реорганізовано у ТОВ «АЛЮР СЕВЕН», однак докази прийняття Позивачем відповідного рішення в матеріалах справи відсутні.
Заслуговує на увагу й той факт, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Так, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття “майно» являє собою “існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа “Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83).
Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа “Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13).
Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням “справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (справа “Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа “Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).
Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У справі “Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Отже, як зазначено вище, захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 2007 року у справі “Україна-Тюмень» проти України», заява № 22603/02).
Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням “справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі “Україна-Тюмень» проти України»).
Висновки щодо порушення Україною статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ зробив і у наведеній вище справі “Україна-Тюмень» проти України», зазначивши, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що Фонд державного майна не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це. Заявник мав щонайменше легітимні сподівання щодо можливості використовувати будинок в своїй господарській діяльності. Суд не вбачає виняткових обставин, здатних виправдати відсутність відшкодування у даній справі, та вирішує, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.
Крім того, позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у набуття права приватної власності, такі обмеження порушив. В іншому випадку позбавлення права власності на нерухоме майно без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні майном та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№46577/15) від 21.04.2016, вказав, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи норми прямої дії статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, не вбачається правомірних та непереборних підстав стосовно втручання у право Відповідача на мирне володіння своїм майном, і такі обставини не були доведені Позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволення такого позову становитиме неправомірне втручання у право власності Відповідача на належне йому нерухоме майно. Незважаючи на викладене, Позивач просить суд застосувати крайню міру захисту порушеного, на його думку, права, що передбачена ст. 376 Цивільного кодексу України, чому не передувало вчинення інших заходів, які б надали змогу Відповідачу усунути можливі виявлені порушення.
Щодо аргументів скаржника про те, що строк позовної давності для звернення з таким позовом до суду станом на дату подання не сплинув, то варто наголосити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).
Враховуючи те, що за наслідками розгляду справи судом мотивовано визнано вимоги позивача необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
Отже, є правомірною відмова суду першої інстанції у задоволенні позову Дніпровської міської ради з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.
З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянтів як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025, відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі № 904/1220/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/1220/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дніпровську міську раду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 24.11.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко