12 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/1134/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участю секретаря судового засіданні Довгань А.О.,
за участю представників:
від позивача (апелянта) - Федосін А.В. (поза межами приміщення суду) - на підставі ордеру про надання правничої допомоги серія АА №1622408 від 09.09.2025,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" (вх. 1995 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 (повне рішення складено 27.08.2025, суддя Ємельянова О.О.) у справі №922/1134/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО", м. Харків,
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України", Харківська обл., Вовчанський р-н., с.Гонтарівка,
про стягнення 1 482 636,34 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" про стягнення грошової суми у розмірі 1 482 636,34 грн, яка складається з основного боргу у розмірі 836 731,89 грн, штрафних санкцій у сумі 286974,59 грн, інфляційних втрат у розмірі 284 025,68 грн та 3% річних у розмірі 74904,18грн. Також, до стягнення було заявлено судові витрати, а саме: 17 792,00 грн судового збору та 40 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Крім того, позивач у прохальній частині позовної заяви просив суд визначити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення із відповідача на користь позивача пеню, інфляційні втрати і 3% річних на всю суму основного боргу 836 731,89 грн, починаючи з 28.03.2025 до повного виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1134/25 у позові відмовлено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" суму боргу 836 731,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 283 176,66 грн, 3% річних у розмірі 74 575,94 грн та судовий збір у розмірі 14 334,11 грн, в частині стягнення штрафних санкцій у сумі 286 974,59 грн, інфляційних втрат у розмірі 849,02 грн, 3% річних у розмірі 328,34 грн та визначення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" пеню, інфляційні втрати і 3% річних на всю суму основного боргу 836731,89грн, починаючи з 28.03.2025 року до повного виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1134/25 - відмовлено.
Місцевий господарський суд з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 599, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), перевіривши розрахунок заявлених позивачем вимог, враховуючи здійснені відповідачем оплати за наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу у загальному розмірі 836731,89грн. При цьому судом було враховано, що:
- за видатковою накладаю № 505 від 02.07.2021 сума боргу складає 775 688,00 грн; за видатковою накладною № 654 від 03.08.2021 - у розмірі 1,50 грн; за видатковою накладною № 979 від 15.09.2023 та видатковою накладною № 918 від 11.09.2023 - 25042,39 грн; за видатковою накладною № 1069 від 26.10.2023 - 36 000,00 грн. Водночас судом встановлено, що позивач скористався своїм правом щодо стягнення суми боргу за видатковою накладною від 26.10.2023 № 1069 на суму 66 000,00 грн, шляхом пред'явлення до суду позову (31.03.2025, яка була зареєстрована в канцелярії суду 31.03.2025 вх. № 1134/25 згідно штемпеля суду);
- надані позивачем у якості доказів поставки за договором №2021/04/13 від 05.04.2021 видаткові накладні за період з 2019 рік по 2020 рік містять посилання на інший договір, ніж той, що визначено підставами позову, через що суд дійшов висновку, що поставки за вказаними видатковими накладними не можуть бути покладені на відповідача в межах розгляду даної справи;
- надані до матеріалів справи платіжні інструкції від 20.09.2021 на суму 83698,60 грн (призначення платежу "договір від 01.01.2021"); від 12.09.2023 на суму 9000,00 грн (призначення платежу "силосну плівку дог № 2021-04-13 від 04.04.2021, рах. 1135") містять посилання на інший договір поставки, ніж той, що визначено підставами позову, у зв'язку із чим не були прийняті судом до уваги при розгляді справи.
Крім того, суд першої інстанції, з огляду на положення ст.ст. 530, 625 ЦК України дійшов висновку, що позивачем не вірно здійснено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат від суми простроченої оплати та здійснено власний розрахунок заявленої позивачем нарахувань із урахуванням встановленого періоду за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон". Так, на думку суду, з урахуванням вимог статті 692 Цивільного кодексу України, у відповідача виник обов'язок щодо оплати товару за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 - 03.07.2021. Водночас, судом не було прийнято посилання позивача, що поставка товару іншого, ніж визначено укладеною між сторонами специфікацією № 1, була здійснена саме на виконання договору поставки №2021/04/13 від 05.04.2021, як підстави для визначення строку оплату відповідно до його умов. За видатковою накладної від 26.10.2023 № 1069 на суму 66 000,00 грн, яка залишилась не підписаною відповідачем, у відповідача виник обов'язок щодо оплати боргу у семиденний строк від дня пред'явлення позову - з 08.04.2025, а не як зазначено позивачем - з 07.12.2024.
Крім того, оскільки сторонами поставку за договором було здійснено на підставі видаткових накладних, а не відповідно до додатків до договору, судом відмовлено у стягненні із відповідача нарахованих позивачем штрафних санкцій у сумі 286 974,59 грн.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні викладеного у наданих до суду письмових поясненнях (вх. № 14411/25 від 18.06.2025) клопотанні про зменшення штрафних санкцій з посиланням на ст.ст. 614, 551 ЦК України, а також, зокрема те, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження факту того, що порушення зобов'язання за договором відбулось не з його вини, останнім було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, а самі лише посилання на військову агресію РФ проти України та на те, що нараховані позивачем неустойки становлять біля 77% від суми основного боргу без надання до суду належних та допустимих доказів, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності. З огляду на те, що строк позовної давності на звернення із відповідним позовом позивачем не було пропущено, заява відповідача викладена у наданих до суд письмових пояснення від 18.06.2025 про застосування строку позовної давності також не була задоволена.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 16.09.2025 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить апеляційну скаргу ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 скасувати частково, а саме в частині відмови в позові ТОВ "ТД ВЕРХАГРО", та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" на користь ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" штрафні санкції у розмірі 286 974,59 грн, інфляційних втрат у розмірі 849,02 грн, 3 % річних у розмірі 328,34 грн, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" на користь ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" пеню, інфляційні втрати і 3% річних на всю суму основного боргу 836 731,89 грн, починаючи з 28.03.2025 до повного виконання рішення Господарського суду Харківської області та постанови Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1134/25. Також апелянт просить здійснити перерозподіл судових витрат за результатами апеляційного розгляду. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку судові витрати, які ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" понесло або очікує понести у зв'язку з апеляційним розглядом складають: 5 186,74 грн судовий збір (понесено) і 25 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу (планує понести).
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує про таке:
- поставка за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 була здійснена саме на виконання Специфікації № 1 від 05.04.2021, а у самій видатковій накладній лише була допущена технічна помилка, описка у назві товару, що поставлявся, що не вплинуло на суть господарської операції. Зокрема, скаржник вказує, що, надаючи оцінку Специфікації № 1 від 05.04.2021 та видатковій накладній № 505 від 02.07.2021, слід врахувати, що: в обох цих документах зазначений однаковий вид та марка товару, а саме: Змішувач-кормороздавач Perseo; в обох цих документах вказана однакова вартість товару, а саме: 1 325 688,00 грн; у видатковій накладній є посилання на укладений між сторонами договір поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021; рахунок № 175 від 05.04.2021, на який є посилання у видатковій накладній, був виписаний тією ж датою, що і укладений договір і Специфікація № 1 від 05.04.2021. Крім того, позивач звертає увагу, що ДП "ДГ "Гонтарівка" у справі не надало жодних заперечень щодо належного виконання ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" своїх зобов'язань за Специфікацією № 1 від 05.04.2021, не вказувало, що за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 було поставлено якийсь інший товар, ніж той, що вказаний у специфікації, а також не заперечувало проти свого обов'язку з оплати поставленого товару, а лише просило зменшити розмір штрафу, що дає підставі для застосування у цьому випадку положень ч. 1 ст. 75 ГПК України, оскільки обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Таким чином, позивач вказує, що має право на стягнення з відповідача неустойки у повному розмірі відповідно до положень п. 8.2 договору (92 568,80 грн штраф + 183 021,22 грн пеня = 275 590,02 грн), інфляційних втрат (281 927,15 грн) і 3 проценти річних (74 347,60 грн) відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Водночас зазначає, що оскаржуване рішення не містить обґрунтування з приводу висновків, що нарахування інфляційних втрат і 3 процентів річних є вірним саме з 03.07.2021, з урахуванням часткових оплат на її виконання (динамічна зміна заборгованості в межах однієї поставки);
- скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції у частині здійснення поставки за видатковими накладними, щодо яких не були укладені специфікації, не в рамках договору, як підстави для відмови у стягненні з відповідача неустойки, яка передбачена договором. Відповідні доводи ґрунтуються на тому, що: не заважаючи на те, що сторонами договору не були укладені додатки, специфікації, до окремих видаткових накладних, такі накладні мають пряме посилання на укладений між сторонами договір та його реквізити (номер і дату); відповідачем не було надано до суду першої інстанції жодних доказів, які б давали підстави для висновку, що ці поставки здійснювалися в рамках окремих домовленостей сторін, які не охоплюються вказаним вище договором;
- видаткова накладна № 1069 від 26.10.2023, за якою позивач поставив відповідачу рукав зерновий (сінажний) Harwell з поліетилену 1,95х60 у кількості 4 шт. на загальну суму 66 000,00 грн, залишилась не підписаною зі сторони відповідача, проте це не спростовує факт здійснення відповідної господарської операції. Посилання суду першої інстанції на те, що у відповідача виник обов'язок з оплати вказаної видаткової накладної лише після пред'явлення позивачем позовної заяви, на думку скаржника, суперечать як нормам матеріального права, так і фактичним обставинам справи. Позивачем, керуючись ст. 530 Цивільного кодексу України, заявлено вимогу щодо виконання боржником свого обов'язку, шляхом надсилання відповідачу претензії від 23.11.2024, яку відповідач отримав 29.11.2024. Отже, відповідач мав виконати таку вимогу про сплату боргу до 06.12.2024 включно. Тому, ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" має право нараховувати неустойку щодо вказаної видаткової накладної, починаючи з 07.12.2024 р. Водночас позивач вказує, що, незважаючи на те, що ДП "ДГ "Гонтарівка" не підписало видаткову накладну № 1069 від 26.10.2023, проте визнало факт поставки товару шляхом його часткової оплати;
- враховуючи те, що предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача грошової заборгованості, на яку нараховуються 3% відсотки, інфляційні втрати та пеня, суд, на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України, може передбачити відповідні нарахування до моменту повного фактичного виконання рішення. Оскаржуване рішення не містить жодних аргументів і мотивів щодо неможливості застосування у цій справі положень ч. 10 ст. 238 ГПК України, а отже є невмотивованим та ухваленим з порушенням норм процесуального права.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" (вх. 1995 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1134/25; призначено справу до розгляду; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
24.09.2025 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
В призначене судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 05.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" (позивач, продавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 2021/04/13.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починається у момент визначений у пункті 10.1 цього договору та закінчується до виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 10.1 - 10.2.2 договору).
Пунктом 1.1 договору сторони погодили, що продавець зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк другій стороні покупцеві - товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму, у розмірі та строки визначені в додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.
Предметом поставки є визначені родовими ознаками товари з найменуванням визначеним в додатках до цього договору (пункт 1.2 договору).
Загальна вартість цього договору представляє собою сумарну вартість товару, який поставляється і рамках договору, згідно додатків, що є невід'ємними частинами (пункт 1.3. договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах, що визначені в додатках до цього договору.
Датою поставки товару вважається дата відвантаження товару та складання первинних документів, які є юридичним доказом здійснення господарської операції згідно цього договору та додатків до нього (пункт 2.2 договору).
Згідно пункту 3.1договору сторони погодили, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх асортимент, види визначаються специфікацією, яка представлена в додатках до цього договору за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, може встановлюватися або в одиницях вимірювання, або у грошовому виразі. Сторони мають право протягом дії договору цього договору за взаємним погодженням змінювати загальну кількість товару, що підлягає поставці, про що сторони укладають додатки, специфікації. Додатки, специфікаціє після укладання сторонами є невід'ємними додатками цього договору (пункти 3.2 - 3.3 договору).
Пунктом 4.1 договору визначено, що асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожного товару визначається сторонами на підставі специфікації, додатків і уточняється в момент виробу покупцем товару. Передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною або (та) атом приймання - передачі, в яких сторони зазначають найменування товару що поставляється, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну та загальну вартість що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України.
Пунктом 11 договору сторони погодили, що невід'ємними додатками до цього договору є: специфікація, інші додатки, укладені сторонами протягом дії цього договору письмовій формі та підписами обох сторін.
Між сторонами було підписано додаток № 1 до договору, а саме специфікацію, якою було погоджено номенклатуру товару, а саме: Змішувач-кормороздавач Perseo MX 15,5 з двома горизонтальними шнеками без фрези (горизонтальні шнеки 2 шт., колеса 315/70 R22,5, вагова система Dinamica Generale DG400, боковий конвеєр 3600 мм., гідравлічне регулювання підйому транспортеру, незалежна гідравліка) загальною вартістю 1325688,00 грн, у т.ч. ПДВ. Відповідно умов специфікації № 1 покупець здійснює попередню оплату у розмірі 30 % від суми специфікації протягом 3 (три) днів з моменту підписання специфікації; 20 % у червні 2021 року, залишок суми у розмірі 50 % покупець мав сплатити не пізніше червня місяця 2022 року.
Як зазначає позивач, останнім належним чином виконано свої зобов'язання з поставки вказаного товару, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 505 від 02.07.2021. Також позивач зазначає, що було виставлено відповідачу рахунок № 175 від 05.04.2021, проте матеріали справи не містять даного рахунку.
Відповідачем було здійснено часткову оплату, про що свідчать платіжні інструкції, а саме: від 14.04.2021 № 3380 на суму 400 000,00 грн, від 21.12.2022 № 5821 на суму 100 000,00 грн, від 20.03.2023 № 6024 на суму 50 000,00 грн.
У зв'язку із чим, у відповідача наявний борг, що за розрахунком позивача складає суму у розмірі 775 688,00 грн (1 325 688,00 грн - 550 000,00 грн).
Також, позивач зазначає, що на виконання договору у період з 2019 року по 2023 рік позивачем було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, а саме за період з 27.06.2019 по 26.10.2023.
При цьому, за твердженнями позивача, видаткова накладена від 26.10.2023 №1069 на суму 66 000,00 грн залишилась не підписаною зі сторони відповідача.
Проте, не зважаючи на те, що сторони не складали специфікації на вказані вище товари, останні фактично були поставлені позивачем та прийняті відповідачем, а тому у останнього виник обов'язок з їх оплати.
Загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару становить суму у розмірі 1 688 736,89 грн. Проте, відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар частково на загальну суму 852 005,00 грн. Таким чином, за розрахунком позивача, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 836 731,89 грн, з яких:
- 775 688,00 грн заборгованість за специфікацією № 1 від 05.04.2021;
- 1,50 грн заборгованість за видатковою накладною № 654 від 03.08.2021;
- 25 042,39 грн заборгованість за видатковою накладною № 979 від 15.09.2023 та видатковою накладною № 918 від 11.09.2023;
- 36 000,00 грн заборгованість за видатковою накладною № 1069 від 26.10.2023.
Позивачем на адресу відповідача 23.11.2024 було направлено претензією про сплату заборгованості, проте вказана вимога була залишена відповідачем без задоволення, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
26.09.2025 ухвалено оскаржуване рішення суду з підстав, викладених вище.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивач, звертаючись до суду з позовом самостійно, визначає в ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З урахуванням правової природи договору, який у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини за наведеним правочином, на думку позивача, регламентуються положеннями глави 54 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Згідно з частиною 1 ст. 392 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В свою чергу, саме обов'язку постачальника передати товар у власність покупця за таким договором кореспондує обов'язок останнього прийняти товар та здійснити його оплату на визначених в ньому умовах.
В силу умов п. 1.1 укладеного між сторонами договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, предметом поставки є визначені родовими ознаками товари з найменуваннями, визначеними в додатках до цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах, що визначені в додатках до цього договору. Датою поставки товару вважається дата відвантаження товару та складання первинних документів, які є юридичним доказом здійснення господарської операції згідно цього договору та додатків до нього.
Так, відповідно до п. 4.1 договору асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожного товару визначається сторонами на підставі специфікації, додатків і уточнюється в момент вибору покупцем товару. Передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною або (та) актом приймання-передачі, в яких сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання,узгоджену ціну та загальну вартість, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України.
Продавець відвантажує товар, визначений в додатках до цього договору, які є його невід'ємними частинами (п. 6.1 договору).
Сторони мають право протягом дії цього договором за взаємним погодженням змінювати загальну кількість товарів, що підлягають поставці, про що сторони укладають додатки, Специфікації (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору додатки, Специфікації після укладення сторонами є невід'ємними додатками до цього договору.
Відповідно до п. 12.4, 12.5 договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками. Всі виправлення за текстом цього договору мають юридичну силу та можуть враховуватися виключно за умови, що вони у кожному окремому випадку датовані, засвідчені підписами сторін та скріплені їх печатками.
На підтвердження факту поставки за укладеним між сторонами договором позивачем до матеріалів справи, зокрема надано видаткову накладну від 02.07.2021 № 505, яка містить посилання на договір № 2021/04/13 від 05.04.2021 та рахунок на оплату покупцю № 175 від 05.04.2021, відповідно до якої відповідачу було поставлено товар "Змішувач кормороздавач Perseo MX 14" на загальну суму 1 325 688,00 грн.
Водночас, як вбачається із специфікації № 1 до договору поставки від 05.04.2021 року № 2021/04/13, сторонами було обумовлено товар, який має бути поставлено за даним договором: Змішувач-кормороздавач Perseo MX 15,5 з двома горизонтальними шнеками без фрези (горизонтальні шнеки 2 шт., колеса 315/70 R22,5, вагова система Dinamica Generale DG400, боковий конвеєр 3600 мм., гідравлічне регулювання підйому транспортеру, незалежна гідравліка) загальною вартістю 1 325 688,00 грн, у т.ч. ПДВ.
Протилежного матеріали справи не містять.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного вбачається правомірний висновок суду першої інстанції про необґрунтоване посилання позивача щодо здійснення такої поставка товару саме на виконання специфікації № 1 до договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021, оскільки за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 позивачем на виконання умов договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021 поставлено інший товар, аніж визначений підписаною сторонами специфікацією.
При цьому, до матеріалів справи не додано доказів укладення між сторонами додаткової угоди, підписаної уповноваженими представниками сторін з проставленням печаток, за змістом якої останніми б визначався зміни до предмету поставки (асортименту) за договором № 2021/04/13 від 05.04.2021 (внесення змін до Специфікації № 1); в матеріалах справи відсутні підписані повноважними представниками сторін акт приймання-передачі або накладна, які б підтверджували передачу постачальником визначеного умовами договору товару у власність покупця, докази наявності технічної помилки в наданих до матеріалів справи документах щодо характеристик погодженого сторонами товару. В протилежність до цього, разом з видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 до матеріалів справи надано акт введення в експлуатацію від 05.07.2021 та акт приймання-передачі від 02.07.2020, які також мають посилання на передачу товару "Змішувач кормороздавач Perseo MX 14", що не надає ґрунтованих правових підстав вважати його таким, що визначений умовами укладеного між сторонами договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021, наявності технічної описки в назві поставленого відповідачу товару.
Такими чином, за висновками колегії суддів доводи позивача про здійснення ним 02.07.2021 фактичної поставки товару на користь покупця за договором № 2021/04/13 від 05.04.2021 не підтверджується належними та допустимими, в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказами, наявність яких щодо умов про ціну, кількість, номенклатуру товару, базис поставки та інші умови, прямо передбачено умовами договору, зокрема, підписаними повноваженими представниками покупця та постачальника специфікацією № 1 (додаток № 1 до договору поставки).
У зв'язку зі чим, посилання позивача, що поставка товару за видатковою накладною №505 від 02.07.2021 на загальну суму 1 325 688,00 грн була здійснена на виконання специфікації до договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021 суд вважає недоведеною.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України (постанова Верховного Суду у справі 922/1467/19 від 15.05.2020).
У зв'язку з тим, що з матеріалів справи не вбачається досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого вказаного товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковою накладною, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно якого відповідач був зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.
Враховуючи викладене та оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і з урахуванням ст.692 ЦК України, відповідач як покупець був зобов'язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача.
Отже, як вірно зазначено господарським судом першої інстанції, строк оплати товару за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 є таким, що настав 03.07.2021.
Перевіривши розрахунок позивача, відповідно до якого відповідачем здійснені оплати за платіжними дорученнями від 14.04.2021 № 3380 на суму 400000,00 грн, від 21.12.2022 № 5821 на суму 100000,00 грн, від 20.03.2023 № 6024 на суму 50000,00 грн, судова колегія дійшла висновку, що у відповідача наявний борг за видатковою накладаю № 505 від 02.07.2021 у розмірі 775 688,00 грн (1 325 688,00 - 550 000,00), зобов'язання з оплати якого станом на момент ухвалення рішення у справі підлягав виконанню.
Також, позивач зазначає, що на виконання договору у період з 2019 року по 2023 рік позивачем було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткових накладних, а саме за період з 27.06.2019 по 26.10.2023.
З приводу поставки позивачем товару в межах договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021 у період з 2019 року по 2023 рік судова колегія зазначає таке.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, договір поставки № 2021/04/13 між позивачем та відповідачем було укладено 05.04.2021.
При цьому, позивачем заявлено до стягнення із відповідача поставку за видатковими накладними у період 2019 - 2020 року, що було здійснено раніше, ніж укладання договору, чому надано оцінку судом першої інстанції.
Крім того, у видаткових накладних за період з 2019 року по 2020 року міститься посилання на інший договір, що свідчить про те, що поставки за видатковими накладними у період з 2019 року по 2020 року, яка заявлена позивачем була здійснена за іншим договором, та не може бути покладена на відповідача в рамках стягнення заборгованості за договором поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021.
Відтак, судова колегія погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для прийняття наданих позивачем у якості доказів поставки за договором поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021 видаткові накладні з 2019 року по 2020 року.
Щодо поставки товару за видатковими накладними у період з 28.05.2021 по 26.10.2023, судова колегія зазначає, що позивач в позовній заяві окреслює, що сторони не укладали специфікацій на указані в них товари, проте останні були фактично поставлені ТОВ "ТД ВЕРХАГРО" та прийняті ДП "ДГ "Гонтарівка", у зв'язку з чим у останнього виник обов'язок з їх оплати.
Судова колегія погоджується, що вказані видаткові накладні містять необхідні реквізити первинних облікових документів, визначення яких надано в ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у зв'язку з чим підтверджують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин у спрощений спосіб, та, з огляду на визначені підстави позову, свідчать про виникнення обов'язку відповідача щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку ст. 692 ЦК України.
При цьому, судом першої інстанції було надано оцінку обставини відсутності підписання видаткової накладної від 26.10.2023 № 1069 на суму 66000,00 грн з боку відповідача, відповідно до якої визнано, що позивач скористався своїм правом щодо стягнення суми боргу за видатковою накладною від 26.10.2023 № 1069 на суму 66 000,00 грн та обізнаність відповідача про наявність боргу за вказаною видатковою накладною. З огляду на те, що відповідачем будь-яких доказів у спростування суми боргу саме за видатковою накладною від 26.10.2023 № 1069 на суму 66000,00 грн суду надано не було, а самі лише посилання відповідача у наданих до суду письмових пояснення щодо незгоди із відповідною поставкою за видатковою накладною, без надання до суду доказів, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття товару відповідачем за нею та наявність у останнього обов'язку перед позивачем щодо його оплати.
Відповідні висновку суду не оспорюються з боку відповідача у справі, з огляду на що не переглядаються судом апеляційної інстанції під час даного судового розгляду.
У якості доказів часткових оплат відповідачем за видатковими накладними за період з 28.05.2021 по 26.10.2023, позивачем надано до суду платіжні інструкції, а саме:
- від 17.06.2021 на суму 134 306,40 грн (призначення платежу рах № 460 (підшипник);
- від 20.09.2021 на суму 83698,60 грн (призначення платежу договір від 01.01.2021 року);
- від 12.09.2023 на суму 9000,00 грн (призначення платежу силосну плівку дог № 2021-04-13 від 04.04.2021 року, рах. 1135);
- від 03.10.2023 на суму 20000,00 грн (призначення платежу силосну плівку дог № 2021-04-13 від 05.04.2021 року, рах. 1135);
- від 25.09.2023 на суму 15000,00 грн (призначення платежу силосну плівку дог № 2021-04-13 від 05.04.2021 року, рах. 1135);
- від 18.10.2023 на суму 10000,00 грн (призначення платежу силосну плівку дог № 2021-04-13 від 05.04.2021року, рах. 1135);
- від 26.10.2023 на суму 30000,00 грн (призначення платежу поліетилен. дог № 2021-04-13 від 05.04.2021 року).
За розрахунком позивача, у відповідача наявний борг у розмірі 1,50 грн заборгованість за видатковою накладною № 654 від 03.08.2021; 25 042,39 грн заборгованість за видатковою накладною № 979 від 15.09.2023 та видатковою накладною № 918 від 11.09.2023; 36 000,00 грн заборгованість за видатковою накладною № 1069 від 26.10.2023.
Судовою колегією здійснено перевірку заявленої до стягнення із відповідача суми боргу за видатковими накладними, визначеними у наданому до суду розрахунку суми позовних вимог, та встановлено, що про обґрунтованість стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу у загальному розмірі 836 731,89 грн, строк оплати якого станом на момент звернення з позовом до суду є таким, що настав.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача штрафні санкції у сумі 286974,59грн, інфляційні втрати у розмірі 284 025,68 грн та 3% річних у розмірі 74 904,18 грн.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Як вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку суми позовних вимог, позивачем здійснено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат на наступні суми боргу: - за сумою щодо видаткової накладної № 505 від 02.07.2021 визначено період: з 09.04.2021 по 14.04.2021 на суму боргу 397706,40 грн, з 01.07.2021 по 30.06.2022 на суму 262844,00грн, з 01.07.2022 по 21.12.2022 на суму 925668,00 грн, з 22.12.2022 по 20.03.2023 на суму 825688,00 грн, з 21.03.2023 по 27.03.2025 на суму 775688,00 грн, та здійснено нарахування інфляційних втрат з липня 2021 року по лютий 2025 року - 281 927,15 грн, 3% річних з 09.04.2021 по 27.03.2025 у розмірі 74 347,60 грн.
Вищевказані нарахуванням позивачем здійснено не вірно, оскільки як встановлено судом, із урахуванням вимог статті 692 Цивільного кодексу України у відповідача виник обов'язок щодо оплати товару за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021 - 03.07.2021 року.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок за допомогою системи "Ліга Закон" 3% річних та інфляційних втрат (в межах визначених позивачем сум та періодів нарахувань) дійшов висновку, що правомірними є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за видатковою накладною № 505 від 02.07.2021: 3% річних у розмірі 74151,46 грн та інфляційних витрат - у розмірі 281 927,15 грн.
Крім того, як вбачається із розрахунку суми позовних вимог, позивачем здійснено нарахування 3 % річних за період з 07.12.2024 по 27.03.2025 на суму боргу 61 043,89 грн та інфляційних втрат за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року на суму боргу 61043,89 грн.
Судом першої інстанції здійснено перевірку нарахованих позивачем відповідачу інфляційних втрат нарахованих на суму боргу 61 043,89 грн за видатковими накладними №654 від 03.08.2021, № 979 від 15.09.2023, № 918 від 11.09.2023 та № 1069 від 26.10.2023, та встановлено що такі нарахування здійснено невірно, з посиланням на те, що видаткова накладна від 26.10.2023 № 1069 на суму 66 000,00 грн залишилась не підписаною відповідачем, при цьому, судом встановлено, що позивачем було направлено дану видаткову накладну разом із позовною заявою. З вищевикладеного, а також з посиланням на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок, щодо оплати у семиденний строк від дня пред'явлення позову з 08.04.2025, а не як зазначено позивачем з 07.12.2024.
Судова колегія не погоджується з даним висновком суду з огляду на таке.
Так, колегія суду виснує, що видаткова накладна від 26.10.2023 № 1069 на поставку рукава зернового (сінажного) "Harwell" з поліетилену 1,95*60 на суму 66 000,00 грн є первинним документом, який свідчать про передачу позивачем у справі товару та одночасно виникнення у відповідача зобов'язання про здійснення плати за отриманий товар.
Оскільки видаткова накладна містить найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, дане в котре засвідчує, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов поставки.
В той же час, з огляду на вищевстановлене для вирішення даної справи не має значення того чи підписаний договір апелянтом, адже обов'язок оплати виник у останнього з видаткової накладної, що прийнято судом (з огляду на встановлені обставини судом першої інстанції) як належного і допустимого доказу, а відтак дослідження обставин її надіслання відповідачу в даному випадку на предмет підставності заявлених в цій частині позовних не призводить до зміни оцінки видаткової накладної, як первинного доказу, а відтак не змінює зазначеного в ній часу здійснення поставки, який має бути врахований при визначені строку оплати.
З огляду на вищевказане в даній постанові, колегія суддів виснує, що в правовому полі за видатковою накладною від 26.10.2023 № 1069 на суму 66 000,00 грн у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар в порядку ст. 692 Цивільного кодексу України, в силу якої покупець зобов'язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, тобто не пізніше 26.10.2023.
З огляду на визначений самим позивачем період нарахувань на суму заборгованості в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за вказаною видатковою накладною, судова колегія погоджується з доводами апелянта про наявність правових підстав для їх проведення з 07.12.2024.
Таким чином, перевіривши заявлені до стягнення нарахування 3 % річних за період з 07.12.2024 по 27.03.2025 та інфляційних втрат за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року на суму боргу 61 043,89 грн (в межах заявлених позивачем сум та періодів нарахувань), судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 556,58 грн та інфляційних витрат в сумі 2 098,53 грн.
За таких обставин, загальний розмір позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних складає 74 708,04 грн, інфляційні втрати - 284025,68 грн.
Зважаючи на викладений розрахунок, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача штрафних санкцій у сумі 286974,59 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).
Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Позивач в обґрунтування звалених до стягнення штрафних санкцій у сумі 286974,59грн посилається на пункт 8.2 договору поставки № 2021/04/13 від 05.04.2021, відповідно до якого сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених в додатках до цього договору, йому нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Якщо покупець порушив термін розрахунку більш ніж на 9 робочих днів, він зобов'язаний також виплатити продавцю штраф у розмірі 10% (десяти) від загальної суми.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, з вищевикладених умов пункту 8.2 вбачається, що із покупця підлягають до стягнення штрафні санкції у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених в додатках до цього договору.
При цьому, сторонами поставку за договором було здійснено на підставі видаткових накладних, а не відповідно до додатків до договору, що виключає застосування позивачем пункту 8.2. договору.
У зв'язку з чим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із відповідача нарахованих позивачем штрафних санкцій у сумі 286 974,59 грн.
Щодо заявленої позивачем вимоги про застосування ч. 10 ст.238 ГПК України, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 вирішуючи питання щодо повноважень суду під час застосування частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) дійшла висновків:
- за загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті;
- правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
- мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
- зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
- норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як "суд, приймаючи рішення …, може зазначити…", прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).
- можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.
Аналогічні висновки щодо застосування ч.10 статті 238 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 у справі №911/952/22.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, враховуючий обставини конкретної судової справи дійшов висновку про відмову в застосуванні положень ч.10 статті 238 ГПК України при ухваленні у справі судового рішення, що відповідає дискреції суду у вирішення відповідних правовідносин між сторонами та не вказує про порушенням ним норм процесуального права, у зв'язку з чим не може бути визнано судом апеляційної інстанції як підстава для його скасування.
Пунктом 2 ч.1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування позивача не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що зазначені апелянтом підстави поданої апеляційної скарги у контексті приписів ст.277 ГПК України знайшли своє часткове підтвердження, що є підставою для зміни рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1134/25 в частині визначення розміру інфляційних втрат та відсотків річних, що підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1134/25 змінити в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 283 176,66 грн, 3 % річних у розмірі 74 575,94 грн, а також розподілу судових витрат.
В решті рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1134/25 залишити без змін.
Абзаци 3, 5 резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:
"Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Вовчанський р-н., с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, буд. 102, код ЄДРПОУ 01203834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" (61064, м. Харків, вул. Дудинської, буд. 1А, офіс 310, код ЄДРПОУ 41432518) суму боргу в розмірі 836 731,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 284 025,68 грн, 3 % річних у розмірі 74 708,04 грн та судовий збір у розмірі 14345,39 грн.
В частині стягнення штрафних санкцій у сумі 286 974,59 грн, 3% річних у розмірі 196,14 грн та визначення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Вовчанський р-н., с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, буд. 102, ЄДРПОУ 01203834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ВЕРХАГРО" (61064, м. Харків, вул. Дудинської, буд. 1А, офіс 310, ЄДРПОУ 41432518) пеню, інфляційні втрати і 3% річних на всю суму основного боргу 836 731,89 грн., починаючи з 28.03.2025 до повного виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/1134/25 - відмовити.".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 24.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Н.О. Мартюхіна