вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Справа№ 910/6535/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025
у справі № 910/6535/24 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Варнет груп»
про стягнення 73 936, 66 грн
Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варнет груп" (далі - відповідач) про стягнення 73 936,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №7915.L.09.2503 від 14.03.2017 відповідач не сплатив вартість об'єкта лізингу у розмірі 54040,16 грн та не відшкодував витрати, пов'язані із вилученням та поверненням об'єкта лізингу у розмірі 19896,50 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/6535/24 відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням, 14.07.2025 Акціонерне товариство «Кредобанк» (через систему «Електронний суд»), звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/6535/24 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025, матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Кредобанк» у справі № 910/6535/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/6535/24, за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 14.03.2017 між Акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Варнет груп" (далі - лізингоодержувач) укладено договір №7915.L.09.2503 про фінансовий лізинг (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (додаток № 2) та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати встановлену плату (лізингові платежі), а також інші платежі, передбачені цим договором та додатковими угодами.
Сторони дійшли згоди про те, що взаємні права, обов'язки та інші умови фінансового лізингу визначаються у додатку № 1 - Загальних умовах фінансового лізингу, які є невід'ємною частиною цього договору. Ці Загальні умови фінансового лізингу (надалі разом із договором про фінансовий лізинг, усіма додатками до нього спільно іменуються як «договір»), а також Графік лізингових платежів як додаток до договору (додаток №3 до цього договору), що є невід'ємною його частиною, та іншими додатками, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання об'єкта лізингу ПАТ «Кредобанк» та його передання лізингоодержувачу згідно з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг», а також іншими чинними положеннями українського законодавства.
Відповідно до умов п. 2.1 договору, об'єкт лізингу - автомобіль марки Fiat, модель Fiorino, рік випуску 2016.
Умови лізингу: вартість об'єкта лізингу: 288 900 грн; авансовий платіж: 88 718,50 грн; строк лізингу: 84 місяці; обсяг фінансування: 200 181,50 грн; лізинговий платіж: розмір та кількість лізингових платежів визначається Графіком лізингових платежів.
За умовами п. 3.1, 3.2 договору, лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого ПАТ «Кредобанк» придбав/зобов'язується придбати об'єкт лізингу, а саме: визначив продавця - ТОВ "Ева-Моторз". Зобов'язання лізингодавця по придбанню об'єкта лізингу виникають після сплати лізингоодержувачем авансового платежу, вказаного в п. 2.1 цього договору.
Пунктом 4.1 договору визначено, що лізингоодержувач щомісяця повинен здійснювати на користь ПАТ "Кредобанк" лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає: частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу), проценти і винагорода ПАТ «Кредобанк» за отримання та використання лізингоодержувачем об'єкта лізингу, комісії.
Лізингоодержувач погоджується, що лізингодавець у разі дострокового припинення цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством України має право вилучити об'єкт лізингу негайно. В цьому випадку лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу лізингодавцю негайно або у визначений лізингодавцем термін в тому стані в якому він був отриманий у користування, з урахуванням нормального зносу. Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу у місці визначеному лізингодавцем.
Відповідно до п. 6.2 договору витрати по вилученню/поверненню об'єкту лізингу несе лізингоодержувач.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1 договору).
За умовами п. 4.1, 4.2 Додатку № 1 до договору ПАТ "Кредобанк" зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли ПАТ "Кредобанк" матиме право розірвати цей договір/відмовитися від договору та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому договорі).
Після завершення строку дії цього договору та здійснення останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором і виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додатковий договір до цього договору, підпишуть Акт переходу права власності або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений АТ "Кредобанк".
Згідно з п. 12.8 Додатку № 1 до договору негайно після розірвання/відмови від договору ПАТ "Кредобанк" має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення.
Відповідно до п. 12.9 Додатку № 1 до договору у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1), відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1), а також якщо ПАТ "Кредобанк" вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ПАТ "Кредобанк", якщо інша адреса не вказана ПАТ "Кредобанк", впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту ПАТ "Кредобанк".
В такий же строк (впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту ПАТ "Кредобанк") Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити АТ "Кредобанк" різницю (в разі її наявності) між лізинговими платежами (іншими платежами), що залишилися несплаченими відповідно до Графіка лізингових платежів, інших умов договору у зв'язку з достроковим закінченням строку лізингу/розірванням договору за період після такого закінчення, та вартістю об'єкта лізингу (тобто вартістю, за якою здійснюється оприбуткування на балансі лізингодавця об'єкта лізингу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства). Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ПАТ "Кредобанк" та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов договору та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання договору.
У пункті 12.10 Додатку № 1 до договору сторони узгодили, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору, ПАТ "Кредобанк" прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
У специфікації (додаток № 2 до договору) сторони узгодили об'єкт лізингу та його купівельну ціну, а саме: автомобіль марки Fiat, модель Fiorino, рік випуску 2016, загальною вартістю: 288900 грн з ПДВ.
У додатку № 3 договору погоджений Графік лізингових платежів, а саме: 01.04.2017 авансовий платіж - 88718,50 грн, 01.05.2017 платіж № 1 - 15175,56 грн, з 01.06.2017 по 01.02.2024 платежі № 2-82 - 6393 грн та 01.03.2024 платіж № 83 - 6445,93 грн, а всього 628172,99 грн, в тому числі: сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу - 288900 грн, проценти - 133865,09 грн, комісії - 205407,90 грн.
На виконання умов укладеного договору, лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 15/03-17 від 15.03.2017 купив об'єкт лізингу та за Актом приймання-передачі об'єкта лізингу від 03.04.2017 передав його лізингоодержувачу.
Згідно з Висновком про вартість об'єкта лізингу, який замовив позивач з метою визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для постановки на баланс, ринкова вартість станом на 01.09.2023 колісного транспортного засобу Fiat, модель Fiorino, який є об'єктом лізингу, становить 52500 грн.
При цьому, позивач зазначає, що в результаті проведених перемовин з лізингоодержувачем об'єкт лізингу було вилучено та повернуто АТ "Кредобанк", втім за лізингоодержувачем залишилась заборгованість по сплаті вартості об'єкта лізингу в сумі 54040,16 грн, яка визначена у відповідності до п. 12.9 Додатку № 1 до договору, як різниця між лізинговими платежами (іншими платежами), що залишилися несплаченими відповідно до Графіка лізингових платежів, інших умов договору у зв'язку з достроковим закінченням строку лізингу/розірванням договору за період після такого закінчення, та вартістю об'єкта лізингу (тобто вартістю, за якою здійснюється оприбуткування на балансі лізингодавця об'єкта лізингу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), а також 19896,50 грн - витрати лізингодавця, пов'язані із вилученням та поверненням об'єкта лізингу відповідно до п. 12.10 Додатку № 1 до договору.
Матеріали справи свідчать, що відповідач частково сплатив лізингові платежі згідно Графіку, здійснивши останній платіж 18.01.2023 в сумі 6 393 грн за грудень 2022 року, що підтверджується випискою по рахунку, у свою чергу, позивач, реалізуючи своє право, відмовився від договору та здійснив повернення об'єкта лізингу з користування відповідача.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу № 85-2504/24 від 25.04.2024, у якій вимагав сплатити заборгованість за договором в сумі 73936,66 грн, в тому числі 54040,16 грн - неповернута частина від обсягу фінансування (сума невідшкодованої вартості об'єкта лізингу), 19896,50 грн - відшкодування витрат відповідно до п. 12.10 Додатку № 1 до договору, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення,
На думку позивача, спір у справі виник у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №7915.L.09.2503 від 14.03.2017 .
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
За ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Як передбачено ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору; вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу
Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
За ч. 2 ст. 14 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Вбачається, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу та вимогами чинного законодавства не передбачено можливості повернення сплачених лізингоодержувачем платежів після передачі останньому об'єкта лізингу за чинним договором фінансового лізингу.
Разом із цим, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 р. у справі № 904/5726/19, постановах Верховного Суду від 15.01.2021 р. у справі № 904/2357/20, від 22.05.2024 р. у cправі № 905/221/23.
Судом також встановлено, що відповідач припинив виконувати зобов'язання за договором, останній лізинговий платіж був здійснений 18.01.2023 як платіж за грудень 2022 року, у зв'язку з чим об'єкт лізингу був вилучений у відповідача і повернутий позивачу, тобто має місце розірвання договору у зв'язку з відмовою від нього лізингодавцем, що визнається самим позивачем.
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача несплаченого ним у складі лізингових платежів платежу по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу в розмірі 54040,16 грн, яка розрахована у відповідності до п. 12.9 додатку № 1 до договору, у зв'язку з розірванням договору, оскільки після розірвання договору лізингу, лізингодавець втрачає право на отримання плати, яка відшкодовує вартість об'єкта лізингу, як покупну ціну майна, переданого у лізинг так як в разі розірвання договору лізингу припиняється не лише обов'язок лізингодавця з передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов'язок лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об'єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання лізингодавцем таких коштів.
При цьому, судом враховано, що оскільки, в даному випадку, об'єкт лізингу повернутий власнику - позивачу та документальне підтвердження його пошкодження не подано, тому викупна вартість об'єкта лізингу не є збитками (упущеною вигодою) в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі№910/6430/23.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що суперечать вимогам законодавства, у зв'язку з чим у їх задоволенні належить відмовити.
Разом з цим, за результатом розгляду справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 19896,50 грн витрат лізингодавця, пов'язаних із вилученням та поверненням об'єкта лізингу відповідно до п. 12.10 Додатку № 1 до договору, у зв'язку з їх недоведеністю.
Так, пунктом 6.1 договору визначено, що лізингоодержувач погоджується, що лізингодавець у разі дострокового припинення цього договору має право вилучити об'єкт лізингу негайно.
Відповідно до п. 6.2 договору витрати по вилученню/поверненню об'єкту лізину несе лізингоодержувач.
У пункті 12.10 Додатку № 1 до договору сторони узгодили, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору, ПАТ "Кредобанк" прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач у відповідності до п. 12.10 Додатку № 1 до договору зобов'язаний відшкодувати витрати в сумі 19896,50 грн, які були понесені в процесі вилучення та повернення об'єкта лізингу, втім жодних доказів на підтвердження вказаних витрат позивачем суду не надано, як і не визначено, які саме дії позивач здійснив як лізингоодержувач та відповідно у зв'язку з цим поніс витрати при вилученні у відповідача об'єкта лізингу, як то передбачено у п. 12.10 додатку № 1 до договору (страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу тощо).
За приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих статтею 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Позаяк, позивач належних і допустимих доказів у відповідності до вищезазначених вимог чинного законодавства, на підтвердження фактичного понесення в процесі вилучення та повернення об'єкта лізингу від відповідача витрат в сумі 19896,50 грн суду не надав, як і не зазначив підстав неможливості надання таких доказів позивачем під час подання позову і розгляду справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/6535/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/6535/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 у справі № 910/6535/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство «Кредобанк».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов