ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4249/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Сандуляк С.А., за довіреністю;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ»
на рішення Господарського суду Одеської області
від 18 червня 2025 року (повний текст складено 01.07.2025)
у справі № 916/4249/24
за позовом: Акціонерного товариства “РАЙФФАЙЗЕН БАНК»
до відповідачів: 1) Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ»;
2) Приватного акціонерного товариства “РАДУЖНЕ»;
3) ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2
про: солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором від 27.07.2022 № 010/Д2-КБ/З/68 в розмірі 12 798 387,21 грн., з якої 12 610 000,00 грн. - сума основного боргу, 188 387,21 грн. - відсотки
суддя суду першої інстанції: Шаратов Ю.А.,
місце винесення рішення: м. Одеса, просп. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 19.11.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У вересні 2024 року Акціонерне товариство (АТ) “РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (далі також - позивач, БАНК) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства (ПП) “ЕКОФРЕШ» (далі також - відповідач-1), Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) “РАДУЖНЕ» (далі також - відповідач-2) та фізичної особи ОСОБА_3 (далі також - відповідач-3) про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором від 27.07.2022 № 010/Д2-КБ/З/68 у загальному розмірі 12 798 387,21 грн., з яких: 12 610 000,00 грн. - сума основного боргу, 188 387,21 грн. - відсотки.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням з боку ПП «ЕКОФРЕШ» своїх зобов'язань за Кредитним договором від 27.07.2022 № 010/Д2-КБ/З/68 щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.
Оскільки виконання зобов'язань відповідача-1 за вказаним Кредитним договором забезпечено Договорами поруки, укладеними між поручителями - ПрАТ «РАДУЖНЕ» та фізичною особою ОСОБА_4 і кредитором - АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», позивач вважає, що спірні суми необхідно стягнути з відповідачів солідарно.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції до участі в останньої було залучено фізичну особу ОСОБА_5 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
Крім того, до ухвалення рішення у справі №916/4249/24 Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ» надано суду заяву про відстрочення виконання судового рішення (вх №19266/25 від 18.06.2025).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/4249/24 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ», Приватного акціонерного товариства “РАДУЖНЕ», ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “РАЙФФАЙЗЕН БАНК» 12 610 000,00 грн. - суми основного боргу, 188 387,21 грн. - відсотків та витрати на сплату судового збору в розмірі 153 580,65 грн. Відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/4249/24.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності Банком позовних вимог.
Водночас, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача-1 про відстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд врахував, що ПП "ЕКОФРЕШ" не надано доказів можливості виконати рішення суду за умови надання Підприємству відповідної відстрочки та зазначив, що у даному випадку надання відстрочення виконання рішення порушить баланс інтересів сторін, зокрема, не буде досягнуто мети виконання судового рішення з дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача. Суд зазначив, що відстрочення виконання судового рішення, за обставин відсутності доведення намірів боржника його добровільно виконувати, фактично сприятиме ухиленню від виконання ним свого обов'язку, а за наявності інфляційних процесів в економіці держави, суттєво та негативно вплине на фінансовий стан стягувача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство “ЕКОФРЕШ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/4249/24 в частині відмови у задоволенні заяви Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/4249/24 (вх. № 19266/25 від 18.06.2025) та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити клопотання Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ» про відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/4249/24 до червня 2026 року.
Доводи апеляційної скарги ПП «ЕКОФРЕШ» частково відтворюють заяву від 18.06.2025 (вх. № 19266/25) останнього про відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/4249/24 від 18.06.2025, та узагальнено зводяться до того, що:
- місцезнаходження боржника (село Роздольне) належить до Каховської міської територіальної громади, яка відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 з 24.02.2024 по сьогодні належить до переліку тимчасово окупованих територій. У зв'язку з цим, діяльність відповідача-1 фактично була призупинена, враховуючи також приписи ч. 1 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 111-1 Кримінального кодексу України;
- з огляду на зазначені обставини, а саме: активні бойові дії, окупацію всієї території, де розташоване підприємство, фізичну неможливість доступу до майна, загрозу життю працівників, заборону господарської діяльності на окупованій території та кримінальну відповідальність за будь-яку взаємодію з окупаційними структурами - здійснення будь-якої господарської діяльності є фактично і юридично неможливим, що в свою чергу, істотно ускладнює та, по факту, - унеможливлює виконання судового рішення в добровільному порядку;
- водночас, виконання судового рішення одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану боржника. Більш того, негайне звернення стягнення на кошти і майно боржників у виконавчому провадженні є фактично неможливим, зважаючи на триваючу окупацію та понесені від військової агресії збитки;
- заявлений відповідачем-1 термін відстрочення (до червня 2026 року) відповідає вимогам ст. 331 Господарського процесуального кодексу України та не перевищує обмеження у рік, яке встановлене ч. 5 ст. 331 вказаного Кодексу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025, у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі № 916/4249/24 та призначено її розгляд на 19.11.2025 року о 12:30 год.
02.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від АТ "Райффайзен Банк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з останньої, вважає її необґрунтованої, у зв'язку з чим просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/4249/24 в оскаржуваній частині залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, Банк звертає увагу на те, що протягом розгляду судової справи в суді першої інстанції, апелянтом вживалися дії спрямовані на затягування розгляду справи та ухилення від виконання зобов'язання, такі як: подання зустрічних позовів про визнання кредитних договорів, договорів поруки недійсними. Вказані дії, на переконання Банку, прямо та безпосередньо вказуються на намір відповідачів ухилитися від виконання зобов'язань з повернення кредитних коштів. В контексті наведеного, позивач вказує, що апелянтом жодним чином не аргументована позиція щодо надання відстрочки саме до червня 2026 року.
Крім того, Банк вказує, що ПП «ЕКОФРЕШ» не подано як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції, жодних доказів щодо неможливості виконання рішення суду іншими відповідачами у справі, які несуть солідарну відповідальність перед позивачем. Також, відсутні докази, які б підтверджували не можливість виконання боржником рішення суду на поточний момент, а також можливих шляхів погашення заборгованості після надання відстрочки виконання судового рішення.
Водночас, позивач наголошує на тому, що як у ПП "ЕКОФРЕШ», так і у фінансового поручителя Кумара Кешав наявне нерухоме майно у м. Одеса (комерційна нерухомість за адресою: м. Одеса, вулиця Преображенська) яка використовується останніми і за рахунок якої можливо частково погасити заборгованість перед Банком.
У зв'язку із участю у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ судді-члена колегії Богацької Н.С. з 17.11.2025 по 21.11.2025, розпорядженням керівника апарату суду від 17.11.2025 №485 було призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4249/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 для розгляду справи №916/4249/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., на підставі чого ухвалою суду від 18.11.2025 вказану справу було прийнято до свого провадження визначеною судовою колегією.
Іншою ухвалою суду від 18.11.2025 задоволена заява представника Акціонерного товариства “РАЙФФАЙЗЕН БАНК» - адвоката Сандуляк Світлани Анатоліївни про надання їй можливості брати участь у справі №916/4249/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon». Вирішено здійснювати розгляд даної справи в режимі відеоконференції.
В судове засідання 19.11.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції, з'явився лише представник Банку, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належними чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів та представника третьої особи.
У судовому засіданні 19.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника Банку, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи в межах апеляційних вимог, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині відмови у відстроченні виконання рішення суду.
Враховуючи вказане, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення саме в частині відмови у відстроченні виконання рішення суду, що унормовується з положеннями ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.
Припис ст. 18 Господарського процесуального кодексу України кореспондується із зазначеною конституційною нормою та встановлює, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд і однією з процесуальних гарантій доступу до правосуддя, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, право на суд було б ілюзорним, якщо б остаточне та обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення має розглядатися як невід'ємна частина «процесу» у розумінні статті 6 Конвенції (рішення у справах «Горнсбі проти Греції», від 19.03.1997, та «Іммобільяре Саффі проти Італії», від 28.07.1999).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях (зокрема від 13.12.2012 №18-рп/2012 та від 25.04.2012 №11-рп/2012) наголошував, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює комплекс дій, спрямованих на відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів особи. Невиконання судового рішення або безпідставне зволікання з його виконанням нівелює сутність права на справедливий суд.
Отже, дотримання принципу обов'язковості судових рішень є гарантією реального захисту прав сторін у господарському процесі, а застосування інституту відстрочення чи розстрочення їх виконання повинно мати винятковий характер і бути зумовлене об'єктивними, підтвердженими доказами обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення.
Частиною 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно з ч. 3 цієї статті, підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд має враховувати, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору, матеріальний стан сторін, наявність надзвичайних подій чи обставин непереборної сили тощо.
Частина 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали або постанови.
Зазначена норма є імперативною та визначає граничний строк, який не може бути подовжений або поновлений судом, незалежно від причин, на які посилається сторона.
У системному тлумаченні вказаних положень судова практика виходить із того, що:
- відстрочка виконання означає перенесення початку виконання рішення на новий строк, визначений судом;
- розстрочка виконання - це виконання рішення частинами, у встановлені судом проміжки часу, тобто погоджене поступове погашення присудженої суми.
Застосування цих процесуальних інститутів можливе лише за наявності об'єктивних, непереборних і виняткових обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення в установленому законом порядку, і при цьому суд повинен забезпечити справедливий баланс інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17, де зазначено, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суд має враховувати матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан боржника, ступінь його вини у виникненні спору, наявність інфляційних процесів, загрозу банкрутства або відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення, та інші обставини, які підтверджують об'єктивну неможливість своєчасного виконання.
У контексті наведеного судова колегія зазначає, що враховуючи те, що існування заборгованості, яка підтверджена судовим рішенням, що підлягає виконанню, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», у справі «Бурдов проти Росії», у справі «Ясюнієне проти Литви»).
При цьому, у постанові Верховного Суду від 30.05.2025 у справі №916/3015/23 вказано, що застосування відстрочки чи розстрочки виконання судового рішення має виключний характер, а сам факт перебування підприємства у складному фінансовому становищі або в умовах воєнного стану не є самостійною підставою для надання таких процесуальних привілеїв, якщо не доведено існування безпосереднього причинного зв'язку між цими обставинами та неможливістю виконання рішення.
Отже, застосування положень ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вимагає від суду оцінки доказів у сукупності, з урахуванням принципів обов'язковості судових рішень, справедливого балансу інтересів сторін і пропорційності втручання у право стягувача на своєчасне отримання присуджених коштів.
Водночас, суд має виходити з того, що законодавець у будь- якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 цього Кодексу.
Таким чином, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційний суд враховує наявність тривалої простроченої заборгованості відповідача-1 перед Банком за Кредитним договором, невиконання своїх обов'язків за Договорами поруки поручителями - відповідачами у цій справі, нездійснення жодного платежу після дати виникнення прострочення та/або відкриття провадження у справі.
У даному випадку судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження неможливості виконання рішення у даній справі, враховуючи наявність поручителів кредитного зобов'язання ПП «ЕКОФРЕШ».
Так, за пунктом 1.2 Договору поруки від 09.11.2021 №12/Д2-КБ/3358, укладеним між Банком та ПрАТ “РАДУЖНЕ» і Договору поруки від 07.09.2021 №12/Д2-КБ/3332, укладеним між Банком та Кумаром Кешавом, Поручителі відповідають перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, в порядку та строки, визначені Основним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання Забезпечених зобов'язань.
Введення в Україні воєнного стану, складне фінансове становище апелянта, відсутність достатніх коштів, з урахуванням того, що Кредитний договір укладався під час дії військового стану- 27.07.2022, а також того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, на переконання колегії суддів, не є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.
Як позивач, так і відповідачі несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Боржником не надано доказів відсутності у останнього фінансових ресурсів, зокрема інших активів, які можуть бути використані для виконання судового рішення, а наявність загально відомих форс-мажорних обставин не означає автоматичну відсутність у Боржника таких ресурсів.
Водночас, тимчасова окупація Каховської міської територіальної громади Херсонської області не унеможливлює здійснення переказів коштів відповідачами в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, оскільки останні мають можливість здійснювати перекази коштів з буть-якого іншого місця, ніж тимчасово окупована територія України, вносити кошти готівкою у відділенні будь-якого Банку.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на який посилається апелянт, регулює правовий статус тимчасово окупованої території України, захист прав і свобод громадян на цих територіях, економічну діяльність на тимчасово окупованій території.
Проте, вказаний Закон не вирішує процедурних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень на відповідних територіях.
Судова колегія звертає увагу на те, що за вищенаведеним Законом існує заборона саме господарської діяльності на тимчасово окупованій території України. Однак, в суді розглядається заява про відстрочку виконання рішення суду, тобто процесуальне питання, пов'язане з виконанням судових рішень у господарській справі.
Отже, своєчасне виконання боржником судового рішення на користь стягувача не призведе до порушення вимог ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
До того ж, судова колегія звертає увагу на те, що банківський рахунок стягувача - АТ “РАЙФФАЙЗЕН БАНК» для виконання рішення суду відкритий на території України.
Судова колегія враховує, що відповідачами не надано доказів здійснення спроб реструктуризації заборгованості, яка є предметом судового рішення, або інших заходів для часткового виконання зобов'язань, що може свідчити про недобросовісне використання механізму відстрочення виконання судового рішення.
Крім того, відповідач-1, заявляючи про відстрочення виконання судового рішення у даній справ до червня 2026, не надав докази що б підтвердили спроможність підприємства виконати рішення саме у цей строк.
За таких обставин, судова колегія вважає, що значна сума боргу за Кредитним договором та довготривале порушення зобов'язань за ним негативно відображаються на фінансових результатах позивача, зачіпають інтереси його кредиторів і вкладників.
Відтак, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не підтверджені належними доказами.
Решта доводів апеляційної скарги не беруться до уваги, тому що їх суть не має значення для ухвалення законного та об'єктивного судового рішення.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та дійшов обґрунтованого висновку, про те, що в даному випадку відсутні підстави для відстрочення виконання рішення суду у даній справі.
Статтею 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ» на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/4249/24 в частині відмови у задоволенні заяви Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ» про відстрочення виконання вказаного рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній частині залишається без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/4249/24 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 24.11.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.