79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" листопада 2025 р. Справа №914/364/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від прокурора: Слиш Г.С.;
від позивача: Шмотолоха О.П.;
від відповідача: не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» б/н від 21.05.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025, суддя Коссак С.М., м.Львів, повний текст рішення складено 01.05.2025
у справі № 914/364/25
за позовом першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна», м. Львів
про стягнення безпідставно збережених коштів
Короткий зміст позовних вимог позивача
Перший заступник керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Акіта Україна» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 6 934 542,34грн., які складаються з: 5 971 582,45грн. пайова участь, 762 216,55 грн. інфляційні втрати, 200 743,34грн. 3% річних.
Прокурор зазначає, що ТзОВ «Акіта Україна», будучи замовником будівництва багатофункціонального комплексу на вул. Замарстинівській, 134-А у м. Львові, не виконало встановлений законом обов'язок щодо сплати пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.
Згідно з дозвільними документами, Об'єкт-1 та Об'єкт-2 зведено на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:05:002:0089, проте станом на 21.01.2025 пайова участь, що підлягала сплаті у зв'язку з будівництвом, розпочатим у 2020 році, залишилася несплаченою.
Несплачена сума пайової участі становить:
• по Об'єкту-1 - 1 721 790,54 грн;
• по Об'єкту-2 - 4 249 791,91 грн;
разом - 5 971 582,45 грн.
Прокурор також просить стягнути інфляційні втрати та 3 % річних за період з 09.12.2023 по 21.01.2025:
• по Об'єкту-1 - 219 770,43 грн інфляційних втрат та 57 880,47 грн 3 % річних;
• по Об'єкту-2 - 542 446,12 грн. інфляційних втрат та 142 862,87 грн 3 % річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської безпідставно збережені кошти в сумі 6 934 542,34 грн., з яких: 5 971 582,45 грн. кошти пайової участі, 762 216,55 грн. - інфляційних втрат, 200 743,34 грн. - 3 % річних. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» на користь Львівської обласної прокуратури 83 214,51 грн. судового збору.
Рішення суду обґрунтоване тим, що відповідач як замовник будівництва порушив вимоги пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, яким у 2020 році було встановлено обов'язок звернутися до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі та сплатити її до прийняття об'єкта в експлуатацію. Відповідач цього обов'язку не виконав, хоча об'єкти були введені в експлуатацію у 2023 році, унаслідок чого безпідставно зберіг кошти, що підлягали перерахуванню до бюджету.
Суд виходив із того, що обов'язок сплати пайової участі виникає безпосередньо із закону, незалежно від укладення договору, а невиконання такого обов'язку означає безпідставне збереження коштів у розумінні статті 1212 ЦК України.
Позивач правомірно визначив суму пайової участі на підставі опосередкованої вартості спорудження житла, що діяла на момент введення об'єктів в експлуатацію, тоді як відповідач не подав контррозрахунків і не спростував поданий розрахунок.
Суд також зазначив, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з дня, наступного після введення об'єктів в експлуатацію, тому нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є правомірним.
За наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі та нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.
Також суд дійшов висновку, що представництво прокурором інтересів держави у даній справі є належним та обґрунтованим, оскільки компетентний орган - Департамент економічного розвитку Львівської міської ради - не здійснив належного захисту інтересів територіальної громади щодо стягнення пайової участі, а також сам звернувся до прокуратури з проханням забезпечити такий захист відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
21.05.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» б/н від 21.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 у справі №914/364/25.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та без повного з'ясування фактичних обставин справи.
Скаржник вказує, що він не був зобов'язаний сплачувати пайову участь, оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137500:05:002:0089 передбачено та здійснювалось будівництво закладу дошкільної освіти, який належить до об'єктів соціальної інфраструктури. Відповідно до абзацу третього та абзацу сьомого підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №132-IX, пайова участь не сплачується у разі будівництва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури. Аналогічні положення про те, що у вказаних випадках пайова участь не сплачується, містяться також і в п.2.5 долученої до позовної заяви Ухвали ЛМР №6098 від 26.12.2019 року «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року».
Отже, на думку відповідача, правових підстав для стягнення з нього пайової участі, інфляційних втрат та трьох відсотків річних не існує, а застосування судом першої інстанції положень статті 1212 ЦК України є безпідставним.
Крім цього, відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не забезпечив належне повідомлення сторони про розгляд справи. Усі поштові відправлення поверталися із позначкою «за закінченням терміну зберігання», що не відповідає вимогам пункту 5 частини шостої статті 242 ГПК України та не підтверджує факту вручення кореспонденції. Відповідач наполягає, що він не отримував ні копії позовної заяви, ні ухвал суду, ні повідомлень про дату, час і місце проведення судових засідань. Також на час розгляду справи він не мав зареєстрованого кабінету в системі «Електронний суд», тому не міг отримувати документи в електронній формі.
За наведених обставин скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Прокурор та позивач подали відзиви на апеляційну скаргу б/н від 13.06.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4655/25 від 13.06.2025) та б/н від 08.08.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/6151/25 від 11.08.2025) в якому заперечили доводи апелянта, просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 у справі №914/364/25 залишити без змін.
Відповідач подав додаткові пояснення у справі б/н від 13.08.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/6218/25 від 13.08.2025), в яких виклав уточнення позиції, викладену в апеляційній скарзі.
Прокурор подав заперечення на додаткові пояснення б/н від 22.08.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/6494/25 від 25.08.2025), в яких підтримав позицію викладену у відзиві.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2025 справу №914/364/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» б/н від 21.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 у справі №914/364/25 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» б/н від 21.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 у справі №914/364/25.
Ухвалою від 19.06.2025 призначено справу №914/364/25 до розгляду у судовому засіданні на 13.08.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 розгляд справи відкладено на 08.10.2025.
08.10.2025 в судове засідання з'явились учасники справи.
Представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.
Прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводили доводи, аналогічні викладеним у відзивах на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 08.10.2025 оголошено перерву у розгляді справи до 12.11.2025.
У судове засідання 12.11.2025 з'явився прокурор та представник позивача, представник відповідача не з'явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
Прокурор та представник позивача підтримали позицію викладену в попередньому судовому засіданні. В судових дебатах просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В стадії ухвалення рішення Західним апеляційним господарським судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Рішенням виконавчого комітету міської ради від 14.06.2019 №551 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Акіта Україна» багатофункційного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, житловими одиницями у верхніх поверхах, трансформаторною підстанцією, даховою котельнею та підземною автостоянкою на вул. Замарстинівській, 134-А у м. Львові» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту будівництва - будівництво ТзОВ «Акіта Україна» багатофункційного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, житловими одиницями у верхніх поверхах, трансформаторною підстанцією, даховою котельнею та підземною автостоянкою на вул. Замарстинівській, 134-А у м. Львові зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112200361975 від 05.02.2020 року (який додано до позовної заяви) на об'єкті будівництва - будівництво багатофункційного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, житловими одиницями у верхніх поверхах, трансформаторною підстанцією, даховою котельнею та підземною автостоянкою на вул. Замарстинівській, 134-А у м. Львові (1-ша черга будівництва) замовнику ТзОВ «Акіта Україна» (Об'єкт-1).
Об'єкт-1 прийнято в експлуатацію згідно із сертифікатом про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації №ЛВ122231201101 від 08.12.2023 року (який додано до позовної заяви), виданим на підставі Акту готовності об'єкта до експлуатації від 01.12.2023 року (який додано до позовної заяви), відповідно до якого загальна площа квартир в Об'єкті-1 становить 4 085,30 кв.м.
Інспекцією ДАБК у м. Львові зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112200370330 від 06.02.2020 року (який додано до позовної заяви) на об'єкті будівництва - будівництво багатофункційного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, житловими одиницями у верхніх поверхах, трансформаторною підстанцією, даховою котельнею та підземною автостоянкою на вул. Замарстинівській, 134-А у м. Львові (2-га черга будівництва) замовнику ТзОВ «Акіта Україна» (Об'єкт-2).
Об'єкт-2 прийнято в експлуатацію згідно із сертифікатом про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації №ЛВ122231129708 від 08.12.2023 року (який додано до позовної заяви), виданим на підставі Акту готовності об'єкта до експлуатації від 29.11.2023 року (який додано до позовної заяви), відповідно до якого загальна площа квартир в Об'єкті-2 становить 10 083,50 кв.м.
Відповідно до вищезазначених дозволів на виконання будівельних робіт, сертифікатів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, актів готовності об'єктів до експлуатації, дані об'єкти збудовано на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:05:002:0089 на вул. Замарстинівській, 134-А у м. Львові. Замовником цього будівництва є ТзОВ «Акіта Україна».
Підпунктом 3 пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019, який набрав чинності 17.10.2019 (далі Закон №132-IX), виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою до 01.01.2020 було передбачено зобов'язання замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування до місцевого бюджету коштів до прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.
Також, пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайову участь).
Таким чином, законодавець передбачив порядок пайової участі замовників будівництва, який впроваджено з 01.01.2020 для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
За приписами пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Обов'язок замовників будівництва щодо звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва визначено п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, відповідно до якого замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Тобто, обов'язок замовників будівництва щодо звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Згідно судової практики, а саме позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 - момент виникнення зобов'язання щодо звернення до позивача з заявою про визначення розміру пайової участі не є тотожним обов'язку щодо сплати пайової участі (до прийняття об'єкту в експлуатацію).
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX).
Статтею 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання із перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є день, наступний за днем прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Будівництво Об'єкту-1 здійснювалось з лютого 2020 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112200361975 від 05.02.2020) по грудень 2023 року (сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації №ЛВ122231201101 від 08.12.2023).
Будівництво Об'єкту-2 здійснювалось з лютого 2020 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112200370330 від 06.02.2020) по грудень 2023 року (сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації №ЛВ122231129708 від 08.12.2023).
Однак, всупереч вимогам законодавства Замовником - ТзОВ «Акіта Україна», станом на 21.01.2025 року, не було сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі у зв'язку з розпочатим у 2020 році будівництвом згаданих об'єктів (Об'єкт-1 та Об'єкт-2).
Згідно із Актом готовності об'єкта до експлуатації від 01.12.2023 року загальна площа квартир в Об'єкті-1 становить 4 085,30 кв.м.
Згідно із Актом готовності об'єкта до експлуатації від 29.11.2023 року загальна площа квартир в Об'єкті-2 становить 10 083,50 кв.м.
Розраховані станом на 01.10.2023 року показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що підлягають застосуванню на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.11.2023 № 1010 на виконання вищезазначеного пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, визначають, що вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Львівської області становить 21 073 грн.
Таким чином, прокурор стверджує, що несплачена Замовником (відповідачем), станом на 21.01.2025 рік, пайова участь щодо будівництва Об'єкту-1 становить 1 721 790,54 грн. (4 085,30 (загальна площа квартир) х 21 073 (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 1 721 790,54грн.).
Також прокурор стверджує, що несплачена Замовником (відповідачем), станом на 21.01.2025 рік, пайова участь щодо будівництва Об'єкту-2 становить 4 249 791,91 грн. (10 083,50 (загальна площа квартир) х 21 073 (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 4 249 791,91грн.).
Відтак, прокурор зазначає, що загальна сума безпідставно збережених коштів за пайову участь становить 5 971 582,45грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Також прокурором нараховано відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних: по Об'єкту-1 - 219 770,43 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік, а також 57 880,47 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025; по Об'єкту-2 - 542 446,12 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік, а також 142 862,87 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Предметом позовних вимог є стягнення з ТзОВ «Акіта Україна» безпідставно збережених коштів у сумі 6?934?542,34 грн, що включає пайову участь, інфляційні втрати та 3?% річних.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проєктної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
З аналізу ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) вбачається, що така встановлювала обов'язок замовника будівництва брати участь у розвитку інженерної, транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом сплати коштів до місцевого бюджету, визначала порядок розрахунку та використання цих коштів, принципи визначення розміру пайової участі, строки та умови укладення договору, а також відповідальність сторін і механізм сплати коштів до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
З 01.01.2020 набули чинності пункти 10-13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (далі також - Закон № 132-IX), якими виключено частину 5 статті 30 та статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", остання з яких регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до приписів розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX вбачається, що з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено (абзац другий пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX), що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до підпункту 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 17.09.2021 року № 806 (відповідно до ухвал міської ради від 04.02.2021 № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» та від 08.07.2021 № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради») затверджено Положення про Департамент економічного розвитку Львівської міської ради (додаток № 15 до позову), відповідно до п.п. 1.4, 5.1.9 якого Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства України та установах банків державного сектору, штампи і бланки, право набувати майнових і немайнових прав та обов'язків, право виступати позивачем і відповідачем, третьою особою, яка заявляє/не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача/відповідача у судах від свого імені, печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до ухвал Львівської міської ради від 14.07.2016 №777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (відмінена ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2021 №1081) департамент економічного розвитку на підставі звернень замовників проводив розрахунки розміру пайового внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та укладав договори про пайову участь у розвиток інфраструктури м. Львова; від 08.07.2021 №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами ЛМР» до повноважень Департаменту економічного розвитку входить відтермінування (розтермінування) сплати пайового внеску та проведення перерахунку згідно з діючими договорами про пайову участь за зверненням замовника/забудовника до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію (додатки №№ 12, 13 до позову).
Водночас, ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» (додаток № 14 до позову), а саме п. 2 (пп. 2.1, 2.2, 2.2.2) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м. Львова. Розмір пайової участі для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Згідно з п. 2.3.1 цієї ухвали, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта з техніко-економічними показниками. Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (п. 2.4 ухвали). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (п.п. 2.6-2.8).
При прийнятті вищевказаної ухвали від 26.12.2019 №6098 міська рада керувалася Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 року, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», вищезазначеною ухвалою міської ради від 14.07.2016 року № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».
Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).
Обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.
Передбачений розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Таким чином, обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, висновками Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.
Відповідно до абзацу третього та абзацу сьомого підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №132-IX, пайова участь не сплачується у разі будівництва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.
Посилаючись на вказану норму апелянт вказує, що він не зобов'язаний сплачувати пайову участь, оскільки на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:05:002:0089 здійснено будівництво закладу дошкільної освіти, який належить до об'єктів соціальної інфраструктури, та на підставі цього він вважає, що звільнений від сплати пайової участі відповідно до абзацу третього та сьомого підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України №132-IX та ухвали ЛМР №6098 від 26.12.2019.
Вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що на момент введення 1-ї та 2-ї черг багатофункційного комплексу в експлуатацію 08.12.2023 жодного об'єкта соціальної інфраструктури на вказаній земельній ділянці не було споруджено. Сертифікати про прийняття в експлуатацію та акти готовності об'єктів не містять жодних даних щодо закладу дошкільної освіти або інших об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури чи житлово-комунального господарства. Використання окремих нежитлових приміщень для соціальних потреб після введення в експлуатацію багатофункційного комплексу не може розглядатися як спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури, оскільки чинне законодавство передбачає звільнення від сплати пайової участі лише за умови фактичного завершення відповідних об'єктів до моменту прийняття об'єкта в експлуатацію.
Дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості №МП110/1/А1 від 01.03.2023 та додатків до нього підтверджують, що об'єкт, на який посилається апелянт, є нежитловим приміщенням у складі багатофункційного комплексу, і не належить до об'єктів соціальної інфраструктури на момент введення комплексу в експлуатацію. Апелянт також не надав доказів отримання дозволів на виконання будівельних робіт, сертифікатів про прийняття в експлуатацію або актів готовності для закладу дошкільного віку чи інших соціальних об'єктів, що виключає можливість застосування положень Закону №132-IX про звільнення від сплати пайової участі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що звільнення від обов'язку сплати пайової участі можливе лише за умови спорудження об'єктів соціальної інфраструктури до прийняття їх в експлуатацію, а використання нежитлових приміщень після введення об'єкта в експлуатацію для соціальних потреб таких підстав не створює.
Враховуючи викладене, посилання відповідача на звільнення його від сплати пайової участі є безпідставним.
Судами по матеріалам справи встановлено, що будівництво згідно із Актом готовності об'єкта до експлуатації від 01.12.2023 по Об'єкту-1 та Актом готовності об'єкта до експлуатації від 29.11.2023 по Об'єкту-2, введено в експлуатацію відповідно у 2023 році, отже застосуванню підлягає абзац другий пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником (відповідачем) об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звернувся до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначених об'єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 05.02.2020 та 06.02.2020 року і до введення в експлуатацію Об'єкту-1 від 01.12.2023 та Об'єкту-2 від 29.11.2023 та не перерахував кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Львова у зв'язку з будівництвом вищезазначених об'єктів, чим порушив обов'язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 року у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
У постанові від 23.05.2024 року у справі № 915/149/23 Верховний Суд зробив висновок, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 132-IX обов'язку, щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відносини, щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 року справі № 910/6226/23, з урахуванням яких Верховний Суд виснував, що "пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються" (пункт 8.51); "слід … здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації" (пункт 8.55).
Перевіривши розрахунок суми пайової участі, здійснений позивачем та судом першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що такий проведений на момент введення відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію та є методологічно та арифметично правильним.
Згідно з Актом готовності об'єкта до експлуатації від 01.12.2023 загальна площа квартир в Об'єкті-1 становить 4 085,30 кв.м.
Згідно з Актом готовності об'єкта до експлуатації від 29.11.2023 загальна площа квартир в Об'єкті-2 становить 10 083,50 кв.м.
Розраховані станом на 01.10.2023 показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що підлягають застосуванню на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.11.2023 № 1010 на виконання вищезазначеного пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, визначають, що вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Львівської області становить 21 073 грн.
Враховуючи зазначені показники, апеляційний суд встановлює, що станом на 21.01.2025 несплачена Замовником (відповідачем) пайова участь щодо будівництва:
Об'єкта-1 становить 1 721 790,54 грн (4 085,30 кв.м Ч 21 073 грн Ч 2% = 1 721 790,54 грн);
Об'єкта-2 становить 4 249 791,91 грн (10 083,50 кв.м Ч 21 073 грн Ч 2% = 4 249 791,91 грн).
Апеляційний суд зазначає, що наведені розрахунки виконані відповідно до чинного законодавства та з дотриманням методики визначення пайової участі, а тому підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Як встановлено судами, відповідачем не надано контррозрахунків сум пайової участі по спірним об'єктам будівництва.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог Закону №?132-IX щодо перерахування коштів пайової участі і доходить висновку про правомірність стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 5?971?582,45?грн на підставі статті?1212 ЦК України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Дана правова позиція викладена постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17). Cплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно судової практики, а саме позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 - момент виникнення зобов'язання щодо звернення до позивача з заявою про визначення розміру пайової участі не є тотожним обов'язку щодо сплати пайової участі (до прийняття об'єкту в експлуатацію).
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX).
Статтею 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання із перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є день, наступний за днем прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Будівництво Об'єкту-1 здійснювалось з лютого 2020 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112200361975 від 05.02.2020) по грудень 2023 року (сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації №ЛВ122231201101 від 08.12.2023).
Будівництво Об'єкту-2 здійснювалось з лютого 2020 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112200370330 від 06.02.2020) по грудень 2023 року (сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації №ЛВ122231129708 від 08.12.2023).
У зв'язку з цим, нараховано інфляційні втрати та 3 % річних щодо будівництва двох об'єктів:
- Об'єкту-1 - 219 770,43 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік, а також 57 880,47 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік;
- Об'єкту-2 - 542 446,12 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік, а також 142 862,87 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 09.12.2023 по 21.01.2025 рік.
Апеляційний суд, перевіривши розрахунки позивача та суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат за вказаний період та 3 % річних за вказаний період, прийшов до висновку, що в таких зазначено правильні періоди та правильні суми боргу від яких здійснювалось нарахування інфляційних втрат та 3% річних, отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 762 216,55 грн. ( 219 770,43 грн. + 542 446,12 грн.) - інфляційних втрат та 200 743,34 грн. (57 880,47 грн. + 142 862,87 грн.) - 3 % річних.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не повідомлення відповідача про розгляд справи є необґрунтованими та такими, що спростовуються як приписами чинного законодавства, так і матеріалами справи.
По-перше, твердження апелянта про те, що він не мав зареєстрованого кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі через що не міг отримувати процесуальні документи, не може свідчити про порушення судом процесуальних норм. Відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України, юридичні особи зобов'язані реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку. Тобто невиконання відповідачем цього обов'язку є його власною процесуальною недобросовісністю і не може бути підставою для визнання дій суду неправомірними.
По-друге, ч. 7 ст. 42 ГПК України прямо передбачає, що у випадку, коли учасник справи зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але цього не зробив, інший учасник справи, який подає документи в електронній формі, звільняється від обов'язку надсилання йому копій документів у паперовій формі. Суд, направляючи такому учаснику судові виклики, повідомлення та ухвали, зазначає про обов'язок зареєструвати електронний кабінет та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему. Отже, відсутність електронного кабінету є порушенням з боку відповідача, а не суду.
По-третє, доводи апелянта про те, що він не отримував позовної заяви та ухвал суду, спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи. Позовну заяву з додатками було надіслано відповідачу цінним листом з описом вкладення на його офіційну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб: м. Львів, вул. Залізнична, 32/4, 79018. На цю ж адресу суд першої інстанції надсилав судові документи та судові виклики. Вся кореспонденція направлялася у спосіб, передбачений ГПК України.
Повернення поштових відправлень з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про невиконання судом обов'язку щодо належного повідомлення сторони. Така відмітка означає, що кореспонденція доставлялася за правильною адресою, але не була отримана адресатом. Суд виконав усі покладені на нього обов'язки, а ухилення відповідача від отримання поштових відправлень не може бути підставою для висновку про порушення судом вимог процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
Варто також зазначити, що відповідач не надав доказів того, що адреса, на яку направлялися документи, є недійсною або такою, що не відповідає відомостям ЄДР. Суд використовував офіційні дані реєстру, які вважаються достовірними та актуальними.
Отже, відповідач не реалізував свої процесуальні права виключно з власної вини, оскільки не виконав вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України щодо реєстрації електронного кабінету та не забезпечив отримання поштових відправлень, що надсилалися на його офіційну адресу. У зв'язку з цим твердження про порушення його права на доступ до суду або неповідомлення про розгляд справи є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо обов'язку сплати пайової участі, а рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідає фактичним обставинам справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 в справі №914/364/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Акіта Україна» б/н від 21.05.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.11.2025.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.