"16" листопада 2025 р. Справа №921/443/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
представники сторін :
від скаржника - Півторак В.М.( адвокат).
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.ЗАГС №01- 05/2237/25 від 22.07.2025)
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.07.2025 (повна ухвала - 10.07.2025, суддя Хома С.О.)
у справі №921/443/23
за заявою боржниці ОСОБА_1 с. Великий Глибочок, Тернопільського району
про неплатоспроможність фізичної особи
До Господарського суду Тернопільської області звернулася ОСОБА_1 із заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 03.07.2023 заяву прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 02.08.2023 суд відмовив у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ..
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 ухвалу від 02.08.2023 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Тернопільської області.
Ухвалою від 27.12.2023 суд відкрив провадження у справі №921/443/23, ввів процедуру реструктуризації боргів боржниці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та призначив керуючим реструктуризації боргів арбітражного керуючого Микитіва О.І.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2025 задоволено заяву ГУ ДПС у Тернопільській області та визнано грошові вимоги до боржниці у сумі 53 884, 21 грн - заборгованість та в сумі 6 056,00 грн - судовий збір; задоволено заяву ТОВ «Коллект центр» та визнано грошові вимоги такого кредитора до боржниці у сумі 311 587,98 грн - заборгованість та в сумі 6056,00 грн - судовий збір.
На виконання вимог Кодексу України з процедур банкрутства та ухвали Господарського суду Тернопільської області від 27.12.2023, керуючим реструктуризації боргів боржниці арбітражним керуючим Микитівим О.І., неодноразово скликались збори кредиторів на 30.05.2024, 24.01.2025 та 06.06.2025.
На вказані збори виносились такі питання :
- інформація та звіт арбітражного керуючого про проведену роботу;
- розгляду звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржниці;
- розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржниці;
- прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Участь у вказаних зборах прийняв представник ГУ ДПС в Тернопільській області; представник ТОВ «Колект центр» на збори не з'явився, правом заочного голосування не скористався. На зборах кредиторів (перших, повторних та третіх) кредитори:
- прийняли до відома звіт керуючого реструктуризації ОСОБА_1 арбітражного керуючого Микитіва О.І.;
- розглянули звіт керуючого реструктуризації про результати перевірки декларації про майновий стан боржника, зауваження - відсутні;
- вирішили, що скарг на дії керуючого реструктуризації боржниці арбітражного керуючого Микитіва О.І. немає;
- ухвалили відмовити в затверджені плану реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 ;
- прийняли рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржниці;
- вирішили зобов'язати керуючого реструктуризації від імені зборів кредиторів подати клопотання до Господарського суду Тернопільської області про визнання боржниці банкрутом та введення процедури погашення її боргів;
- керуючим реалізацією вирішили призначити арбітражного керуючого Микитіва О.І..
За результатами зазначених зборів кредиторів арбітражним керуючим подавались протоколи зборів кредиторів та відповідні клопотання за результатами голосування кредиторів, що прийняли участь у справі.
Ухвалою від 02.07.2025 суд закрив провадження у справі, посилаючись на п. 1 ч. 7 ст. 123 та ч. 11 ст. 126 КУзПБ, за результатами розгляду заяви ТОВ «Коллект центр» про закриття провадження у справі.
Не погоджуючись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
Вказана апеляційна скарга загалом мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки прийнятим рішенням кредиторами на зборах та оцінки звітам арбітражного керуючого про перевірку декларацій. На її думку, судом не досліджено обґрунтованість заяви ТОВ «Коллект центр» та не з'ясовано, чи відповідає вона інтересам усіх учасників провадження, що суперечить вимогам ст. 2 ГПК України. При цьому, апелянт звертає увагу, що зазначений кредитор, будучи належним чином повідомленим, участі у зборах кредиторів не брав.
Відзивів на апеляційну скаргу, а також інших заяв чи клопотань, учасники у справі не подпвала.
Присутній у судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи, викладені у такій. Інші учасники справи про неплатоспроможність в судові засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з?явилися.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В преамбулі КУзПБ закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
За цим підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
З наведеного слідує, що процедура неплатоспроможності фізичних осіб була введена законодавцем як інструмент виходу правовим способом зі скрутного фінансового становища для приватних осіб, а саме задля звільнення від боргів та відновлення платоспроможності.
Особливості застосування процедури банкрутства до боржника фізичної особи передбачено Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Таким чином, КУзПБ запроваджено "добровільне банкрутство" боржника фізичної особи, що не є обов'язком, а правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення його платоспроможності.
За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
Як вбачається із приписів п. 11 ч. 3, 5 ст. 116 КУзПБ, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається, у тому числі, декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували року подання до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Боржник також подає декларацію про майновий стан за рік, в якому подається заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, станом на перше число місяця, що передує місяцю подання заяви до суду.
Отже, надання декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи.
Частиною 2 ст. 6 КУзПБ визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів боржника та погашення боргів боржника.
Згідно з ч. 5 ст. 119 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд, серед іншого, зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (ст. 1 КУзПБ).
Отже, ця судова процедура є першим, обов'язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об'єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.
Саме на цьому акцентував Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20, вказавши, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
Тому до боржника - фізичної особи, КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки:
- повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (п. 3 ч. 2 ст. 116 КУзПБ), отже, обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
- надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4 -11 ч. 3 ст. 116 КУзПБ), а також у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог;
- подати проект плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (ч. 4 ст. 116, ч. 7 ст. 126 КУзПБ);
- повністю погасити окремі види заборгованості до затвердження судом плану реструктуризації боргів боржника (ст. 125 КУзПБ);
- погашати вимоги кредиторів згідно з умовами плану реструктуризації боргів у разі його затвердження (ч. 1 ст. 128 КУзПБ).
Також, КУзПБ задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, передбачено:
- відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю чи визнано банкрутом протягом попередніх п'яти років (пункти 3, 4 ч. 4 ст. 119 КУзПБ), а також заборону відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника протягом року з дня закриття такого провадження стосовно того ж боржника з підстав, передбачених ч. 7 ст. 123 КУзПБ;
- закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім'ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім'ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 ч. 7 ст. 123 КУзПБ);
- відмову у затвердженні плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність, якщо: порушено порядок розроблення та погодження цього плану; умови реструктуризації боргів суперечать законодавству, боржник не погасив борги, що підлягають обов'язковій сплаті згідно з ч. 3 ст. 125 КУзПБ або боржник вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 2, 5, 6 ч. 8 ст. 126 КУзПБ);
- дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (ч. 11 ст. 126 КУзПБ).
Системне тлумачення цих приписів свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах КУзПБ принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Задля ефективної реалізації боржником цього права КУзПБ передбачає участь арбітражного керуючого у справі про неплатоспроможність фізичної особи, залежно від судової процедури - як керуючого реструктуризацією боргів або керуючого реалізацією майна боржника.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про введення процедури погашення боргів та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, ґрунтувався на висновках про: а) наявність підстави, передбаченої п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ (неподання виправленої декларації), та б) недобросовісну поведінку боржника, що виправдовує застосування дискреції щодо закриття провадження відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
Однак колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, та призвели до неправильного застосування норм матеріального права, суперечачи основній меті та принципам КУзПБ.
Частиною сьомою статті 123 КУзПБ визначено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів і витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Суд першої інстанції встановив, що боржником не була виправлена декларація про майновий стан, у якій містилася неповна/недостовірна інформація щодо фінансових зобов'язань та доходів членів сім'ї.
З матеріалів справи встановлено, що керуючий реструктуризацією Микитів О.І. у своєму звіті № 31 від 19.03.2024 повідомив про відповідність наданих боржником даних, а не про їх недостовірність.
Верховний Суд у справі № 913/192/23 сформулював чіткий правовий висновок, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України є обов?язковим для врахування судами, про те, що для застосування п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ необхідно встановити належне повідомлення боржника арбітражним керуючим про виявлені недоліки декларації.
Оскільки арбітражний керуючий не повідомив боржника про необхідність виправлення, у боржника не виник обов'язок подавати виправлену декларацію у встановлений строк. Відповідно, відсутня законна підстава для закриття провадження, передбачена п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ.
Таким чином, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про наявність підстав передбачених п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ.
Окрім цього, підставою для використання судом першої інстанції свої дискреції, передбаченої ч. 11 ст. 126 КУзПБ, для закриття провадження у справі замість переходу до процедури погашення боргів, суд вказав відхилення плану реструктуризації та "недобросовісність" боржника.
Частиною 1 ст. 130 КузПБ встановлено, що господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у двох випадках, якщо: - протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника; - зборами кредиторів прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.
У цій справі зборами кредиторів прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів, що підтверджено протоколом від 06.06.2025 та клопотанням арбітражного керуючого.
Водночас ч. 11 ст. 126 КУзПБ передбачає, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За змістом цієї норми: - чітко визначений строк з якого вона може бути застосована судом - після спливу трьох місяців у процедурі реструктуризації боргів боржника; - обов'язковою умовою її реалізації є неподання до господарського суду протягом визначеного строку погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника; - коло ініціаторів її застосування не конкретизовано; - господарський суд набуває право на альтернативне вирішення подальшого руху справи: ухвалити рішення про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Порівняльний аналіз положень ч. 11 ст. 126 КУзПБ з ч. 7 ст. 123КУзПБ свідчить, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, проте не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування.
Такі відмінності дають підстави для висновку, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов'язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом ч. 11 ст. 126 КУзПБ у такому випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху такої справи, поряд з визнанням боржника банкрутом та переходом до процедури погашення його боргів.
За загальним правилом закриття провадження у справі є формою завершення судового розгляду без прийняття рішення по суті справи через виявлення після відкриття провадження таких обставин, з якими закон пов'язує неможливість її судового розгляду.
Окрім виконання плану реструктуризації боргів боржника, у інших випадках за Книгою четвертою КУзПБ закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на "добровільність банкрутства" фізичної особи та основну мету цього провадження - соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Водночас очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20 сформував правовий висновок щодо застосування ч. 11 ст. 126 КУзПБ, за яким у випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.
У постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі №903/806/20 було вказано, що до встановленого строку визнання боржника банкрутом за ч.1 ст.130 КУзПБ господарський суд у судовому засіданні, призначеному згідно з п.2 ч.4 ст.122 КУзПБ, зобов'язаний з'ясувати причини неподання на затвердження плану реструктуризації боргів і позиції сторін та за результатами ухвалити рішення про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника, або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку ч.11 ст.126 КУзПБ.
У постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 викладено правову позицію, за змістом якої суд може прийняти рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника, лише за умови добросовісного виконання боржником своїх обов'язків та якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника (ч.1 ст.130 КУзПБ).
Адже у справах про неплатоспроможність фізичних осіб існує ризик ігнорування боржниками мети і завдань процедури реструктуризації боргів, що може полягати у не розробленні та не поданні на розгляд кредиторам проекту плану реструктуризації, надання фіктивного (зазначення вигаданих розмірів сум погашення чи інших відомостей) та невиконуваного плану реструктуризації, який не відповідатиме вимогам ст. 124 КУзПБ, пасивній участі боржника в цій процедурі.
Така поведінка може пояснюватись прагненням боржників спонукати кредиторів до відхилення такого плану (не прийняття рішення щодо його схвалення зборами кредиторів), що зі спливом 120 днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.130 КУзПБ) створює формальні підстави для переходу в процедуру погашення боргів.
Верховний Суд зауважив, що вказане безперечно не повинно залишатись поза судовим контролем, оскільки господарський суд та сторони (учасники) справи не позбавлені можливості надавати оцінку поведінці боржника: чи є вона відкритою, зрозумілою, своєчасною та добросовісною чи, навпаки, недобросовісною, такою, що містить ознаки ухилення від виконання зобов'язань, маючи на меті фактичне списання заборгованості перед кредиторами, що може свідчити про зловживання правом на доступ до суду зі зверненням із заявою про неплатоспроможність.
Отже, у випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/ бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, застосовуючи положення ч. 11 ст. 126 КУзПБ як підставу для закриття провадження, не врахував ключових обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення питання щодо подальшого руху справи. Зокрема, суд дійшов висновку про «недобросовісність» боржника, однак не дослідив і не оцінив поведінку кредитора, хоча саме вона стала вирішальною причиною неподання погодженого та схваленого плану реструктуризації боргів протягом встановленого строку.
Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що ініціюючи закриття провадження у цій справі, кредитор - ТОВ «Колект центр» систематично не з'являвся на збори кредиторів, попри належне повідомлення, правом заочного голосування не скористався. Така поведінка перешкоджала схваленню плану реструктуризації, оскільки для його затвердження необхідна участь та волевиявлення кредиторів. При цьому, інші кредитори ухвалили рішення про перехід до процедури погашення боргів, що підтверджено протоколом від 06.06.2025 та клопотанням арбітражного керуючого.
Таким чином, неподання плану реструктуризації було зумовлене не діями чи бездіяльністю боржника, а навпаки - неналежною реалізацією кредитором власних процесуальних прав, що прямо суперечить критеріям добросовісності.
Отже, суд першої інстанції не провів аналізу причин, не дослідив, чи не містить поведінка кредитора ознак зловживання правом.
Відтак висновок суду про наявність підстав для закриття провадження є необґрунтованим, оскільки неподання затвердженого плану реструктуризації було спричинене винятково діями кредитора, а не боржника. Натомість суд мав оцінити поведінку сторін у світлі принципів добросовісності та соціальної реабілітації боржника і надати перевагу іншій альтернативі, прямо передбаченій ч. 11 ст. 126 КУзПБ, - переходу до процедури погашення боргів, що відповідає рішенню зборів кредиторів.
Окрім цього, суд першої інстанції неправильно ототожнив недоліки плану реструктуризації (які є підставою для відмови у його затвердженні) та обставини недобросовісності, що виключають застосування процедури банкрутства. Відмова у затвердженні плану є законною передумовою для переходу до процедури погашення боргів (ст. 130 КУзПБ).
Встановлена судом відсутність майна (акт інвентаризації) та тривала відсутність доходів є явними ознаками неплатоспроможності. Згідно з позицією Верховного Суду, встановлення неплатоспроможності є обов'язковою підставою для визнання боржника банкрутом, а не для закриття провадження.
Також суд першої інстанції визнав недобросовісними дії боржниці, зокрема: тривалу відсутність працевлаштування, "підозріле" походження коштів на оплату авансу арбітражному керуючому та недосконалість плану реструктуризації.
Колегія суддів зазначає, що відсутність працевлаштування та доходів є об'єктивною причиною, яка зумовила звернення до суду. Застосування КУзПБ передбачає можливість списання боргів саме у випадках, коли боржник об'єктивно не має можливості їх погасити.
Факт сплати авансу арбітражному керуючому (що є обов'язковою умовою для відкриття провадження) та активне клопотання боржника та кредитора ГУ ДПС про перехід до процедури погашення боргів після незатвердження плану є беззаперечним доказом наміру боржника завершити процедуру у законний спосіб, а не ухилитися від відповідальності.
Суд першої інстанції не довів наявності обставин, які беззаперечно свідчили б про зловживання боржником правом на неплатоспроможність, і неправильно застосував концепцію недобросовісності, що призвело до позбавлення боржника права на соціальну реабілітацію.
Апеляційний господарський суд не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про недобросовісність боржниці, оскільки наведені судом обставини не свідчать про умисне ухилення боржника від виконання процесуальних обов'язків чи перешкоджання досягненню мети процедури реструктуризації. Матеріали справи підтверджують, що боржниця подавала декларації, співпрацювала з арбітражним керуючим, брала участь у підготовці плану реструктуризації, а також не вчиняла жодних дій щодо приховування активів чи відчуження майна. Натомість окремі недоліки декларацій, на які послався суд, не були встановлені звітом керуючого реструктуризацією як істотні, а боржниця не була належним чином повідомлена про необхідність їх виправлення у семиденний строк - що виключає можливість покладення на неї негативних наслідків відповідно до ст. 123 КУзПБ.
Крім того, як було зазначено вище, суд першої інстанції не врахував, що ключовою причиною неможливості погодження плану реструктуризації була не поведінка боржниці, а систематична неучасть кредитора ТОВ «Колект Центр» у зборах кредиторів, що неодноразово перешкоджало досягненню кворуму. Саме така поведінка кредитора, а не дії боржниці, об'єктивно унеможливила подання до суду погодженого плану реструктуризації, що прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду про необхідність оцінки причин неподання плану крізь призму дій як боржника, так і кредиторів. За цих обставин висновок суду першої інстанції про недобросовісність боржниці є необґрунтованим і не підтверджується матеріалами справи.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недобросовісність боржниці у справі та наявність підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 11, 13, 74, 129, 269 - 270, 275, 280- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 02.07.2025 у справі №921/443/23 скасувати.
3. Справу №921/443/23 повернути до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК