Сквирський районний суд Київської області
Справа № 699/764/25
Провадження № 2/376/1187/2025
13 листопада 2025 року Сквирський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Батовріної І.Г.
за участю секретаря Гіптенко Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ТОВ «ФК «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову посилається на те, що 15.02.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 , було укладено договір кредитної лінії № 00-9628963.
Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.
Згідно з умовами договору ТОВ «Макс Кредит» зобов'язалося надати відповідачу кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії у розмірі 5 500 грн., за надання кредиту позичальник зобов?язується сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 10,00 % від суми кредиту, що складає 550 грн., тобто позичальнику перераховується сума кредиту 6 050,00 грн., за вирахуванням суми комісії, сплаченої за надання кредиту.
21.10.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, згідно з яким ТОВ «Макс Кредит» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги до боржників, зокрема і за договором кредитної лінії № 00-9628963 укладеними з відповідачем ОСОБА_1 ..
До теперішнього часу боржник свої зобов'язання не виконувала, лише частково сплатив заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9628963, розрахунок та розмір якої зазначені у розрахунку заборгованості, чим порушила свої зобов'язання, встановлені договором.
Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором кредитної лінії.
Відповідач належним чином умови договору не виконувала, а тому у неї утворилася заборгованість, яка становить 36 616,25 грн., та складається з: заборгованості за тілом кредиту 6 050,00 грн., заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом 30 566,25 грн..
У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється. Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за договором у розмірі 36 616,25 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 02.07.2025 р. у вказаній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.
Ухвалою суду від 03.09.2025 р. клопотання представника позивача задоволено та постановлено витребувати від АТ КБ «Приватбанк» докази.
17.10.2025 р. на адресу суду від АТ КБ «Приватбанк» на виконання вимог ухвали від 03.09.2025 р. надійшла витребувана інформація.
У судове засідання представник позивач не з?явився, у прохальній частині позову просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та без фіксації технічними засобами, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила та не скористалася своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач повторно в судове засідання не з'явилася, а позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши їх доказами, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15.02.2024 р. відповідач уклала з ТОВ «Макс Кредит» договір кредитної лінії № 00-9628963 (а.с.13-17).
Відповідно до п. 1.2 - 1.3. вказаного договору сума кредитного ліміту складає 5 500 грн. Тип кредиту - кредитна лінія. Строк дії кредитної лінії: 360 (триста шістдесят) днів. Позичальник зобов?язаний повернути кредит кредитодавцю 09 лютого 2025 року.
Відповідно до п. 1.4.1 стандартна процентна ставка складає 2,47 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3 цього договору.
Відповідно до п. 1.5 за надання кредиту, позичальник зобов?язаний сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 10,00 % від суми кредиту та складає 550,00 грн..
Положеннями п. 1.14 продовження строку кредитування не передбачається.
Договір кредитної лінії № 00-9628963 від 15.02.2024 року було підписано ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором 13010 (а.с. 17).
Також шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором 20598 підписано паспорт споживчого кредиту (а.с.20-21).
15.02.2024 р. ТОВ «Макс Кредит» надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 500,00 грн., що підтверджується інформаційною довідкою № 1289/10 від 30.10.2024 р. та випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 (а.с. 23-26, 82-84).
21.10.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, згідно з яким ТОВ «Макс Кредит» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги до боржників, зокрема і за договором кредитної лінії № 00-9628963 укладеними з відповідачем ОСОБА_1 (а.с.40-45).
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 року до ТОВ «Макс Кредит» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 36 616,25 грн. (а.с. 33-34).
Відповідно до детального розрахунку за договором кредитної лінії № 00-9628963 заборгованість відповідача перед ТОВ «Макс Кредит» становить 36 616,25 грн. (а.с. 31-32).
Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 00-9628963 заборгованість відповідача становить 36 616,25 грн., та складається з: заборгованості за тілом кредиту 6 050,00 грн., заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом 30 566,25 грн. (а.с. 30).
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 15.02.2024 року було укладено в електронній формі договір кредитної лінії № 00-9628963 з ТОВ «Макс Кредит» на суму кредиту 5 500 грн..
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною норою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з правовою позицією, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово відзначав, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Грошові кошти у розмірі 5 500 грн. відповідач отримав шляхом переказу на картковий рахунок, що у свою чергу підтверджується інформаційною довідкою № 1289/10 від 30.10.2024 р. та випискою з карткового рахунку № НОМЕР_1 за період з 15.02.2024 р. по 20.02.2024 р.
Таким чином фінансова установа свої зобов'язання за договором кредитної лінії виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Таким чином, можна зробити висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, провадження № 61-13587св20.
На підтвердження відступлення прав вимоги, позивач надав суду копію: договору факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 р., акту приймання - передачі до договору факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 р., реєстру боржників до договору факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21.10.2024 р. і платіжні інструкції № 15 від 31.10.2024 р., № 16 від 31.10.2024 р., № 14 від 30.10.2024 р. та № 13 від 25.10.2024 р..
Таким чином перехід права вимоги до позивача відбувся із дотриманням вимог законодавства, окрім того договір факторингу недійсними не визнавався та на даний час не скасований.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У силу частини 1 статті 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.3 Строк дії кредитної лінії: 360 (триста шістдесят) днів. Позичальник зобов?язаний повернути кредит кредитодавцю 09 лютого 2025 року.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Матеріали справи містять детальний розрахунок заборгованості за договором кредитної лінії № 00-9628963 виконаний ТОВ «Макс Кредит» з якого вбачається, що заборгованість за вказаним договором становить 36 616,25 грн. та нарахування процентів здійснювалося по 21.10.2024 р., тобто у межах строку дії кредитної лінії.
З врахуванням наведеного заявлений до стягнення розмір заборгованості 36 616,25 грн. суд вважає обґрунтованим. Окрім того слід зазначити, що ні ТОВ «Макс кредит» ні позивачем не здійснювалося нарахування процентів передбачених положеннями ст. 625 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене та оцінюючі наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості у заявленому позивачем розмірі, що виникла внаслідок порушення кредитних зобов'язань відповідачем.
Будь-яких відомостей та доказів на спростування встановлених судом обставин матеріали справи не містять.
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подала.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Слід також зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу не заявляла.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлені позивачем витрати у сумі 7 000,00 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору - 2 422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1054 ЦК України, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956 заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9628963 від 15.02.2024 року у розмірі 36 616 (тридцять шість тисяч шістсот шістнадцять) грн. 25 коп..
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956 - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.Г.Батовріна