Справа № 214/5083/24
2/214/720/25
Іменем України
10 листопада 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
при секретарі - Собченко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Відповідач) на його користь недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 7091 грн. 00 коп., а також 2500 грн. - у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 01 листопада 2002 року працює на підприємстві Відповідача - у відокремленому структурному підрозділі «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - електромеханіком зв'язку 1 групи, а з 26 червня 2023 року старшим електромеханіком дільниці 2 групи. Пунктом 3.1.11 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між Відокремленим структурним підрозділом «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» та головою первинної профспілкової організації Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу 24 березня 2011 року, дія якого була продовжена на 2017-2021 роки і до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця», встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачується за письмовою заявою матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Так, за період 2017-2021 років позивач перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка за період із 06 лютого 2017 року по 24 лютого 2017 року йому була нарахована та виплачена у розмірі 1806 грн. 00 коп., замість 3200 грн. 00 коп., за період із 05 липня 2018 року по 20 липня 2018 року - у розмірі 2704 грн. 00 коп., замість 3723 грн. 00 коп., за період із 04 лютого 2019 року по 17 лютого 2019 року - у розмірі 2704 грн. 00 коп., замість 4173 грн. 00 коп., за період із 15 липня 2020 року по 31 липня 2020 року - у розмірі 2974 грн. 00 коп., замість 4723 грн. 00 коп. та за період із 14 липня 2021 року по 30 липня 2021 року - у розмірі 4540 грн. 00 коп., замість 6000 грн. 00 коп., тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору. Відтак, сума недоплаченої позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 7091 грн. 00 коп. Так, позивач вважає, що Відповідач допускає тривале порушення його прав як працівника, у зв'язку з чим вимушений був звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.06.2024 року зазначена позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник Відповідача скористався своїм правом і надав до суду відзив на позов, згідно з яким просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі зважаючи на наступне. Так, відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів, тому до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Так, Відповідач вважає, що будь-яких порушень при нарахуванні позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення допущено не було. Разом із тим, представник Відповідача просив суд про застосування строків позовної давності, зазначивши при цьому, що згідно положень ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк для звернення до суду з даною категорією справ, а також зазначав про свою незгоду із заявленими вимогами щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, клопотання учасників провадження про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно трудової книжки на ім'я позивача, останній з 01 листопада 2002 року працює на підприємстві Відповідача - у відокремленому структурному підрозділі «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - електромеханіком зв'язку 1 групи, а з 26 червня 2023 року старшим електромеханіком дільниці 2 групи.
Як убачається зі змісту позову та Відповідачем не заперечується, позивачу з 06 лютого 2017 року по 24 лютого 2017 року, з 05 липня 2018 року по 20 липня 2018 року, з 04 лютого 2019 року по 17 лютого 2019 року, з 15 липня 2020 року по 31 липня 2020 року та з 14 липня 2021 року по 30 липня 2021 року надавалась щорічна тарифна відпустка, до якої нараховувалась матеріальна допомога на оздоровлення.
Згідно наявних в матеріалах справи розрахункових листів за 2017-2021 роки, позивачу була нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік - у розмірі 1806 грн. 00 коп., за 2018 рік - у розмірі 2704 грн. 00 коп., за 2019 рік - у розмірі 2704 грн. 00 коп., за 2020 рік - у розмірі 2974 грн. 00 коп. та за 2021 рік - у розмірі 4540 грн. 00 коп.
Отже, звертаючись до суду з даним позовом про стягнення з Відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що Відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.11 Колективного договору.
Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Так, згідно з п. 3.1.11 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між Відокремленим структурним підрозділом «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» та головою первинної профспілкової організації Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку, схваленого на конференції трудового колективу 24 березня 2011 року, дія якого була продовжена на 2017-2021 роки і до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця», встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачується за письмовою заявою матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Однак, як убачається з матеріалів справи та не заперечується Відповідачем, на виконання вказівки, 29 березня 2017 року №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В.Балчуна, члена правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж.Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В.Бубняка, керівництво Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку, в особі начальника Решетняк М.І., та первинна профспілкова організація, в особі голови профспілкового комітету Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку ОСОБА_2 , постановили спільну Постанову від 10.04.2017 року, якою вирішили застосовувати з 01 квітня 2017 у діючому колективному договорі дистанції замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Первинної профспілкової організації ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв'язку» ДП «Придніпровська залізниця» №П-7 від 14.06.2021 року, пункт 3.1.11 Колективного договору було викладено в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Між тим, згідно з п. 1.3. вказаного вище Колективного договору зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні адміністрації дистанції і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600 грн. 00 коп., з 01 травня 2017 року - 1684 грн. 00 коп., з 01 грудня 2017 року - 1762 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило 2000 грн. 00 коп., 2105 грн. 00 коп., 2202 грн. 50 коп., відповідно.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762 грн. 00 коп., з 01 липня 2018 року - 1841 грн. 00 коп., з 01 грудня 2018 року - 1921 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило 2202 грн. 50 коп., 2301 грн. 25 коп. та 2401 грн. 25 коп., відповідно, при тому, що мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн. 00 коп.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921 грн. 00 коп., з 01 липня 2019 року - 2007 грн. 00 коп., з 01 грудня 2019 року - 2102 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило 2401 грн. 25 коп., 2508 грн. 75 коп. та 2627 грн. 50 коп., відповідно, при тому, що мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн. 00 коп.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102 грн. 00 коп., з 01 липня 2020 року - 2197 грн. 00 коп., з 01 грудня 2020 року - 2270 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило 2627 грн. 50 коп., 2746 грн. 25 коп. та 2837 грн. 50 коп., відповідно, при тому, що мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723 грн. 00 грн., з 01 вересня 2020 року - 5000 грн. 00 коп.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270 грн. 00 коп., з 01 липня 2020 року - 2379 грн. 00 коп., з 01 грудня 2020 року - 2481 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило 2837 грн. 50 коп., 2973 грн. 75 коп. та 3101 грн. 25 коп., відповідно, при тому, що мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000 грн. 00 грн., з 01 грудня 2021 року - 6500 грн. 00 коп.
Таким чином, прийняття 10 квітня 2017 року спільної Постанови керівництва Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку, в особі начальника Решетняк М.І., та первинної профспілкової організації, в особі голови профспілкового комітету Криворізької дистанції сигналізації та зв'язку ОСОБА_2 , є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, а відтак указана постанова повинна була прийматись не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва дирекції і профспілкової організації, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент її прийняття мінімальна заробітна плата по Україні була більшою. Разом з тим, суд зауважує, що розмір мінімальної заробітної плати є більшим, ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і в наступні спірні роки (2018, 2019, 2020, 2021), за які позивачу нараховувалась та виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, а тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не вказана спільна Постанова, яка погіршує становище працівників, а саме п. 3.1.11 Колективного договору.
При цьому, суд не приймає доводи Відповідача стосовно того, що п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів.
Так, ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
При цьому, положення ст. 9 КЗпП України не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, вони безпосередньо оголошують такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, суд вважає, що нові закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих законів, договорами про працю, не мають зворотної сили.
Як зазначалося вище, відповідно до Законів України «Про державний бюджет України на 2017 рік», «Про державний бюджет України на 2018 рік», «Про державний бюджет України на 2019 рік», «Про державний бюджет України на 2020 рік», «Про державний бюджет України на 2021 рік», встановлений розмір мінімальної заробітної плати по Україні був вищим, ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого законом і навіть дещо більшим за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році, а відтак, врахування положень п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» при нарахуванні та виплаті, в даному випадку, позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення погіршує його становище, зменшуючи розмір належної йому до виплати допомоги, а тому не мають зворотної сили та не можуть бути застосовані при визначенні розміру такої допомоги, позаяк замість того, щоб отримати за 2017 рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 3200 грн. 00 коп., позивач отримав лише 1806 грн. 00 коп., недоотримавши при цьому 1394 грн. 00 коп., замість того, щоб отримати за 2018 рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 3723 грн. 00 коп., позивач отримав лише 2704 грн. 00 коп., недоотримавши при цьому 1019 грн. 00 коп., замість того, щоб отримати за 2019 рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 4173 грн. 00 коп., позивач отримав лише 2704 грн. 00 коп., недоотримавши при цьому 1469 грн. 00 коп., замість того, щоб отримати за 2020 рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 4723 грн. 00 коп., позивач отримав лише 2974 грн. 00 коп., недоотримавши - 1749 грн. 00 коп. та замість того, щоб отримати за 2021 рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6000 грн. 00 коп., позивач отримав лише 4540 грн. 00 коп., недоотримавши - 1460 грн. 00 коп.
Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що положеннями п. 3.1.11. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, суд вважає за необхідне при визначенні позивачу розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розмірів мінімальної заробітної плати по Україні, встановлених на 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки, а тому приходить до висновку, що з Відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена останньому матеріальна допомога на оздоровлення в загальному розмірі 7091 грн. 00 коп., що складається з: 1394 грн. 00 коп. - недоплаченої допомоги за 2017 рік, 1019 грн. 00 коп. - недоплаченої допомоги за 2018 рік, 1469 грн. 00 коп. - недоплаченої допомоги за 2019 рік, 1749 грн. 00 коп. - недоплаченої допомоги за 2020 рік та 1460 грн. 00 коп. - недоплаченої допомоги за 2021 рік.
При цьому, суд зазначає, що не приймає до уваги посилання представника Відповідача на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі №501/4788/21, від 25.01.2024 року у справі №501/4789/21, від 14.02.2024 року у справі №501/4698/21 та від 04.04.2024 року у справі №240/19227/21, оскільки ці справи не є тотожними з даною справою, а відтак зроблені по результатам їх розгляду висновки не можуть застосовуватись за аналогією.
Стосовно клопотання представника Відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13.01.2004 року №5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.
Так, до 19 липня 2022 року ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було викладено так, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України було викладено в наступній редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року положеннями ст. 233 КЗпП України право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної працівникові заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, але після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Разом з тим, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX, має бути тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року.
Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19 липня 2022 року, позивач не може бути обмежений будь-яким строком звернення до суду, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, з Відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Стосовно вимоги про стягнення з Відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 4-6 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, судом установлено, що 02 травня 2024 року між адвокатом Борисенко А.В. та позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги №02/05/01.
На підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу, суду було надано акт №1 про надання правової допомоги від 02.05.2024 року та розрахункову квитанцію серії 03 ААВ №3253939 від 02.05.2024 року, згідно з якими адвокат надав клієнту наступні послуги: усна консультація щодо підстав для звернення до суду - 500 грн. та складання позовної заяви, ксерокопіювання її та доданих до неї документів у кількості відповідно до кількості сторін у праві та подання позовної заяви до суду - 2000 грн.
Відтак, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. є співмірними з ціною позову, з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову, тому враховуючи викладене та наявність доказів понесених витрат на сплату правничої допомоги, вказані витрати підлягають стягненню з Відповідача на користь позивача у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 23, 77, 78, 141, 263-265, 268, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік у загальному розмірі 7091 грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. 00 коп.
Стягнути зАкціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Попов.