Справа № 753/12729/25 Головуючий у суді І інстанції Осіпенко Л.М.
Провадження № 22-ц/824/14527/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
20 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Імпульс» про стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (далі - ТОВ «НТК «Імпульс») про стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2025 рокупозовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач у повному обсязі не усунув недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі про залишення позову без руху, а саме не надав суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, а посилання позивача на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» є необґрунтованими, оскільки спір стосується стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди, а не заробітної плати.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що під упущеною вигодою він вважає не одержання ним доходу у вигляді заробітної плати на ТОВ «НТК «Імпульс» за час вимушеного прогулу, який би він міг реально отримати за звичайних обставин, якби його право на працю не було порушене відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 зробила висновок, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин позивач вважає, що ним обґрунтовано заявлена пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», на яку ОСОБА_1 посилався у позовній заяві та заяві про усунення її недоліків,не поширюється на вимоги позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно із частиною четвертою статті 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
За змістом положень частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «НТК «Імпульс» про стягнення упущеної вигоди у розмірі 130 204,72 грн на підставі статті 22 ЦК України.
При цьому позивач зазначив, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд першої інстанції ухвалою від 01 липня 2025 року залишив позовну заяву без руху, вважаючи, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості та упущеної вигоди під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
У заяві про усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 наполягав, що його вимоги не стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а стосуються стягнення упущеної вигоди у вигляді заробітної плати, тому у цьому випадку ним обґрунтовано заявлена пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
14 липня 2025 року районний суд постановив ухвалу, якою позовну заяву визнав неподаною та повернув позивачу, оскільки він не виконав вимоги вищевказаної ухвали, недоліки позовної заяви належним чином не усунув.
За приписами частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Статтею 5 вказаного Закону визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону).
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зроблено правовий висновок про те, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив вимоги про стягнення упущеної вигоди (втраченого прибутку), яку пов'язував з тим, що відповідачем порушено його право на працю у зв'язку з незаконним звільненням, що встановлено судовими рішеннями у справі № 753/1969/23.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.
Поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.
У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц.
Отже, встановивши, що спір у даній стосується стягнення майнової шкоди (збитків) у вигляді упущеної вигоди, а пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на такі вимоги позивача, який у свою чергу на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не сплатив судовий збір у встановленому порядку і розмірі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що під упущеною вигодою він вважає не одержання ним доходу у вигляді середнього заробітку на за час вимушеного прогулу, який відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують тієї обставини, що саме збитки, як правова категорія, включають в себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), а позов пред'явлений ним з підстави, передбаченої статтею 22 ЦК України.
Крім того, як зазначив сам позивач у позовній заяві, спір між сторонами щодо стягнення середнього заробітку на за час вимушеного прогулу вже було вирішено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року у справі № 753/1969/23, яким стягнуто з ТОВ «НТК «Імпульс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159 415,90 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу постановлена відповідно до вимог матеріального і процесуального законодавства, тому обґрунтованіпідстави для її скасування відсутні.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, шостій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 31 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення. У разі якщо судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який із тих чи інших причин до ухвалення рішення у справі сплачено не було, а рішення ухвалено на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід Державного бюджету України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції у справі № 753/12729/25, тому оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, із позивача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 484,48 грн.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 484,48 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2025 року.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній