Єдиний унікальний номер справи № 372/6492/24
Провадження № 22-ц/824/12012/2025
19 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 12.07.2021 за власного волевиявлення, із повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, з використанням сервісу онлайн-кредитування ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту. Електронний підпис накладено ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Таким чином ОСОБА_1 уклала договір про надання споживчого кредиту № 10004110620 від 12.07.2021 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс». За договором кошти кредиту надаються кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником.
12.07.2021 відповідачу перераховані кредитні кошти на банківську картку в сумі 8700,00 грн.
05.09.2022 р. згідно умов Договору факторингу №556/ФК-22 ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» відступило право вимоги за кредитним договором № 10004110620 від 12.07.2021 р. на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» становить 29835,3 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 8700,00 грн.; заборгованість за відсотками - 21135,3 грн. У зв'язку наведеним позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість а також судовий збір.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 10004110620 від 12.07.2021 року у розмірі 12369,18 грн. Також були стягнуті судовий збір у розмірі 1005,30 грн. та судові витрати у розмірі 2490,00 грн., а всього 3495,3 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи і визнав встановленими обставини справи, які не були доведені, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що не укладала кредитного договору та не отримувала коштів. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що номер мобільного телефону, який вказаний у позовній заяві, як такий за допомогою якого за твердженням відповідача оформлено кредит, не належить апелянту. На переконання апелянта зазначення у кредитному договорі її персональних даних не підтверджує факту проходження процедури ідентифікації та верифікації. Лист банку, який надійшов на виконання ухвали суду, не підтверджує отримання грошових коштів у якості кредиту за договором, оскільки в його змісті не вказано що зарахування грошових коштів відбулося саме на виконання кредитного договору, відсутнє призначення платежу, тому такий лист не може бути документом, яким може підтверджуватися факт видачі кредиту. Не відповідає дійсності і часткова оплата нею заборгованості, факт оплати позивачем не підтверджено, документ з якого така оплата нібито випливає, залежить виключно від волевиявлення позивача. Вказує, що у позивача відсутнє право вимоги, в договорі факторингу не вказано що предметом є грошова вимога за конкретним договором, відсутні докази оплати за договором факторингу, не виконаний обов'язок щодо письмового повідомлення боржника про зміну кредитора. Також апелянт зазначає, що допущено ряд процесуальних порушень.
Також відповідач звертає увагу на помилковість висновків суду першої інстанції в частині стягнення з неї витрат на правову допомогу. Позивач не подав до суду платіжний документ, який би підтверджував, що він фактично поніс судові витрати на правничу допомогу, а отже суд першої інстанції не мав права присуджувати на користь позивача відшкодування таких витрат.
У зв'язку з наведеним апелянт просить апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
18 серпня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а судове рішення - без змін.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 укладений Договір про надання споживчого кредиту № 10004110620 від 12.07.2021 з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», який підписаний за допомогою електронного одноразового ідентифікатора.Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 8700,00 грн.
Згідно листа АТ «ПУМБ» № КНО-/55 від 02.08.2024 АТ «ПУМБ» підтверджує зарахування коштів згідно додатку до цього листа, а саме 12.07.2021 на картку НОМЕР_1 на суму 8700,00 грн.
Згідно листа АТ «ПУМБ» №КНО-07.8.5/3159БТ від 12.03.2025, 12.07.2021 проведена операція на суму 8700,00 грн. (відправник ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», ID транзакції 015928780350) з використанням сервісу переказу коштів через АТ «ПУМБ» на карту НОМЕР_1 яка відкрита до рахунку НОМЕР_2 у гривні на ім'я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 .
05.09.2022 згідно умов Договору факторингу №556/ФК-22, ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» відступила право вимоги за Кредитним Договором № 10004110620 від 12.07.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Згідно Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 29835, 3 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8700,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 21135, 3 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що отримавши кредитні кошти, відповідачка не виконала взяті на себе зобов'язання, у передбачений в договорі строк кошти не повернула, відтак суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8700, 00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами договору кредиту № 10004110620 від 12.07.2021 право попереднього кредитора нараховувати проценти за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору та додаткової угоди після 25.08.2021. Отже суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами у сумі 12369,18 грн., а саме за період з 13.07.2021 по 11.08.2021 року у розмірі 2975,40 грн. (8700,00 грн. х 30 днів х 1,14%) та за період з 12.08.2021 по 25.08.2021 року у розмірі 2082,78 грн. (8700,00 грн. х 14 днів х 1,71% ), за вирахуванням сплаченої частини боргу у розмірі 1389,00 грн.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію відповідача, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо колегія суддів при вирішенні апеляційної скарги зазначає про неналежність позиції апелянта з приводу неукладення договору та неотримання коштів.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що договір кредитної лінії та спеціальні умови до нього підписано з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, вказаний кредитний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували створення відповідачем особистого кабінету на сайті первісного кредитора, належність засобів зв'язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 .
Сама лише вказівка відповідача, що номер телефону їй не належить, не може бути прийнята до уваги. Доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій, та/або використання іншою особою персональних даних позичальника суду не надано. При цьому факт укладення кредитного договору саме відповідачем з точки зору колегії суддів апеляційного суду підтверджується фактом отримання нею кредитних коштів. Дана обставина підтверджена інформацією від АТ «ПУМБ», яка надійшла на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів. Твердження відповідача про те, що вона не отримувала кредитних коштів, не заслуговують на увагу з огляду на факт зарахування коштів, направлених кредитором, на картковий рахунок, який належить саме відповідачу. При цьому відповідачем не було жодним чином не тільки доведено, але й навіть обґрунтовано наявності інших, відмінних від тих, що є предметом розгляду у справі, правовідносин між сторонами, в рамках яких відповідач отримала кошти від позивача. За таких умов позиція апелянта з наведеного приводу не може бути прийнята судом.
Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо того, що позивачем не доведено відступлення права вимоги за кредитним договором. Позивачем до позовної заяви долучено докази, якими доведено відступлення ТОВ «ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» права вимоги до відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за Кредитним договором № 10004110620 від 12.07.2021 року. Таким чином судом першої інстанції достовірно встановлено право переходу вимоги за кредитним договором до нового кредитора, яким виступає ТОВ «Діджи Фінанс».
Доводи апелянта щодо неналежності доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу також не можуть бути прийняті судом. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. надано договір № 42649746 від 01.04.2024 про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М., додаткову угоду № 10004110620 від 16.09.2024 року до договору детальний опис робіт, Акт на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 16.09.2024 року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо стягнення судових витрат у розмірі, пропорційному до задоволеної частини позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи по суті питання, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального права при її вирішенні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Суд за результатами розгляду справи також вирішує питання про судові витрати сторін.
Подаючи відзив на апеляційну скаргу представник позивача просив суд стягнути із ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу сторона позивача надала копію договору про надання правової допомоги №42649746 від 01.04.2024 року, що підписаний сторонами договору адвокатом Білецьким Б.М. та ТОВ «Діджи фінанс», копію додаткової угоди № 10004110620 від 16.09.2024 року до договору №42649746 від 01.04.2024 року, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 18.08.2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг) від 18.08.2025 року.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 Велика Палата Верховного підтримала попередні правові висновки: «Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка за клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених позивачем обставин відсутні».
З матеріалів справи вбачається, що апелянт жодних аргументів щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат на правничу допомогу не заявляв, відтак у суду відсутні підстави для відхилення таких вимог позивача.
Зважаючи, на те що підстави для задоволення апеляційної відсутні, з апелянта на користь іншої сторони слід стягнути витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 квітня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько