Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12485/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 752/26694/24
30 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» адвоката Тараненка Артема Ігоровича на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кирильчук І.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 14 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 952567165 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
ОСОБА_1 підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора MNV99SD2.
Відповідно до умов кредитного договору 14.10.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_1 та надало грошові кошти в розмірі 22 000 грн. на його банківську картку № НОМЕР_1 .
В свою чергу відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно цього договору.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ( клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» ( фактор) було укладено договір факторингу № 28/1118-01.
28.11.2019 року додатковою угодою № 19 строк договору факторингу було продовжено до 31.12.2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 року між клієнтом і фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12. 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте дату його укладення залишено 28.11.2018 року.
31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.
31.12.2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 20 899, 90 грн.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01.Строк якого закінчується 31 грудня 2024 року.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21 835, 38 грн.
07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу №0711/24/Е відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 952567165.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № №0711/24/Е від 07.11.2024 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21 835, 38 грн.
З урахуванням викладеного, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» суму заборгованості за кредитним договором № 952567165 від 14.10.2021 року в розмірі 21 835, 38 грн., понесені судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, 30 травня 2025 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» адвокат Тараненко Артем Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим,що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, судом неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим доказам, з огляду на наступне:
Товариством з обмеженою відповідальністю "Мвнівео швидка фінансова допомога" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (фактор) було укладено договір факторингу № 28/1118-01від 28.11.2018 року. Відповідно до пункту 8.2 вказаного договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк його дії закінчується 28 листопада 2019 року. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019 року, № 26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021року, №31 від 31.12.2022 року, №32 від 31.12.2023 року, якими було продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року.
Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 року по 31.12.2024 року.
Вказує на те, що згідно п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. 05.05.2022 року відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №175 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 20 899,90 грн (копія долучена до позовної заяви).
Зазначає, що відповідно до умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року передача (відступлення) прав вимоги здійснюється у момент підписання реєстру прав вимог. При цьому така передача не прив'язується до конкретного кредитного договору, а охоплює всі права вимоги, зазначені в реєстрах.
Вказує на те, що реєстр прав вимоги до договору факторингу від № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, до якого включено кредитний договір № 952567165 від 14.10.2021 року укладено 05.05.2022, тобто, через сім місяців після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не є майбутнім, як помилково вважає суд першої інстанції.
Зазначає, що істотними умовами договору факторингу є предмет договору та ціна відступлення права вимоги.
Оскільки сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, то це підтверджує належне відступлення права вимоги. Крім того, сторони погодили викласти зазначені умови договору в реєстрі.
З урахуванням викладеного вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно трактував положення договору та дійшов хибного висновку, що передача права вимоги відбувається у момент підписання договору, оскільки право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід'ємною частиною договору факторингу.
В подальшому, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року. Витяг з реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 року підтверджує, що право вимоги за кредитним договором у № 952567165 від 14.10.2021 року відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на законних підставах, а передача права вимоги відбулося відповідно до умов договору факторингу.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ « ФК « Ейс» уклали договір факторингу №0711/24/Е від 07.11.2024 року відповідно до умов якого ТОВ « ФК « Ейс» було відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 952567165 від 14.10.2021 року. Відповідно до Реєстру боржникі ТОВ « ФК « Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21835,38 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024.
Отже, відповідно до договору факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ "ФК "ЕЙС" (фактор), останній набув право грошової вимоги до боржників. Перехід цих прав відбувся на підставі підписаного сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників, який підтверджує зміну кредитора. Згідно з цим документом, ТОВ "ФК "ЕЙС" отримало право вимоги до ОСОБА_1 щодо погашення заборгованості на загальну суму 21835,38 грн.
Таким чином, апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи та правовій природі договору факторингу, зокрема тому, що усі укладені договори факторингу пов'язують перехід права вимоги саме із фактом підписання між сторонами реєстру прав вимог.
З урахуванням викладеного, представник позивача просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити та стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №952567165 від 14.10.2021 року у розмірі 21 835, 38 грн.
Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №952567165 у формі електронного документу, з використанням електронного підпису. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора MNV99SD2.( а.с. 53-58).
На підтвердження надання кредиту на підставі вказаного договору позивачем було надано платіжне доручення № 9249b0f7-d670-4853-a9da-b43ef9e15030 від 14.10.2021 року з якого вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило перерахування коштів на картку ОСОБА_1 НОМЕР_1 у сумі 22 000 грн.( а.с. 116).
Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка № 10/2024 ПАТ КБ «ПриватБанк», видана відповідно до договору №1336 від 26.09.2013 року, укладеного між ТОВ Манівео Швидка Фінансова Допомога та АТ КБ Приватбанк, про те, що за дорученням ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» АТ КБ Приватбанк було здійснено успішні платежі через платіжний сервіс LiqPay на карти клієнтів, серед яких- 14.10.2021 року платіж на суму 22 000 грн на картку НОМЕР_2 . ( а.с. 92-94).
Згідно умов п. 1.1. вказаного кредитного договору, за цим договором кредитодавець зобов?язується надати позичальникові кредит на суму 22 000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах.
Пункт 1.7 кредитного договору визначає, що кредитна лінія надається строком на 20 календарних днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період) а саме-до 03.11.2021 року. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Відповідно до п.1.8 договору кредиту, сторони погодили, що встановлений в п. 1.7. договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.
Згідно п 1.9. кредитного договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.l. виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 98,55 (дев?яносто вісім цілих п?ятдесят п?ять сотих) процентів річних, що становить 0,27 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;
Пунктом 1.9.2. кредитного договору визначено, що за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 485,02 (чотириста вісімдесят п?ять цілих дві сотих) процентів річних, що становить 1,33 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті.
Відповідно до умов пункту 1.9.3. кредитного договору, якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сім десятих) процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов?язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором щодо виникнення у позичальника зобов?язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8 цього договору.
Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший, ніж 1,98 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору.
Згідно п 1.12. кредитного договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:
пункт 1.12.1. договору - зобов?язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак, при не надходженні платежу зобов?язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше, ніж на 90 (дев?яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;
пункт 1.12.2. договору визначає, що з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов?язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Тобто, сторонами було погоджені всі істотні умови договору.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ( клієнт) уклало з ТОВ «Таліон Плюс» ( фактор) договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах визначених цим договором.( а.с. 95-105).
Додатковими угодами №19, №26, №27, №32 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс»продовжили строк дії договору до 31 грудня 2024 року ( а.с. 106-116б).
Згідно Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 20 899,90 грн.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» ( клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу № 30/1023-01 відповідно до якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21 835,38 грн.( а.с. 28-30).
07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу №0711/24/Е відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» було відступлено право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором.
Встановлено судом, що відповідно до Реєстру божників від 07 листопада 2024 року до договору факторингу 0711/24/Е, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року на загальну суму 21 835,38 грн.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відповідач ОСОБА_1 має заборгованість 20 899,90 грн.
Згідно наданого ТОВ «Таліон Плюс» розрахунку заборгованості,відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 835,38 грн., яка складається із: 18 269, 20 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 3 566, 18 грн. сума заборгованості за відсотками.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,суд першої інстанції посилався на те, що ТОВ «ФК «Ейс» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс».
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу до нього права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», то наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «Ейс».
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Як вже було встановлено судом, 14 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №952567165. ОСОБА_1 підписав кредитний договір електронним підписом створеним за допомогою одноразового ідентифікатора MNV99SD2.
Сторонами було погоджені усі істотні умови договору.
На підтвердження надання кредиту на підставі вказаного договору позивачем було надано платіжне доручення № 9249b0f7-d670-4853-a9da-b43ef9e15030 від 14.10.2021 року з якого вбачається, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило перерахування коштів на картку ОСОБА_1 НОМЕР_1 у сумі 22 000 грн.( а.с. 116).
Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка № 10/2024 ПАТ КБ «ПриватБанк», видана відповідно до договору №1336 від 26.09.2013 року, укладеного між ТОВ Манівео швидка фінансова допомога та АТ КБ ПриватБанк про те, що за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» АТ КБ « ПриватБанк» було здійснено успішні платежі через платіжний сервіс LiqPay на карти клієнтів, серед яких 14.10.2021 платіж на суму 22 000 грн на картку НОМЕР_2 . ( а.с. 92-94).
Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свого обов'язку за кредитним договором № 952567165 щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Жодного доказу на спростування факту отримання відповідачем кредитних коштів, користування наданими кредитними коштами, тобто, існування між сторонами договірних відносин позичальника і кредитора, ОСОБА_1 суду надано не було.
Окрім того, як вбачається із розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 здійснювалася часткова оплата заборгованості.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як встановлено судом, 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ( клієнт) уклало з ТОВ «Таліон Плюс» ( фактор) договір факторингу №28/1118-01 відповідно до якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.
Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов'язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п.2.2).
Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром прав вимоги (п.4.1).
Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору факторингу, правом вимоги є всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі, права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Згідно з п. 8.1 цього договору факторингу, договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони).
28.11.2019 року додатковою угодою № 19 строк договору факторингу було продовжено до 31.12.2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 року між клієнтом і фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12. 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте дату його укладення залишено 28.11.2018 року.
31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.
31.12.2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 (відповідача у даній справі) на загальну суму 20 899,90 грн.
Таким чином, відповідно до п. 4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги до боржника - ОСОБА_1 в повному обсязі перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року, тобто, в день підписання Реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» клієнт) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу № 30/1023-01 відповідно до якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 року, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21 835,38 грн.( а.с. 28-30).
07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» ( клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (фактор) було укладено договір факторингу №0711/24/Е відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.
Встановлено судом, що відповідно до Реєстру божників від 07 листопада 2024 року до договору факторингу 0711/24/Е, до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року на загальну суму 21 835,38 грн.
З огляду на те, що договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», який було пролонговано на підставі додаткових угод №19, №26, №27, №31, №32 до даного договору (строк договору пролонговано до 31 грудня 2024 року) на момент укладання кредитного договору ( 14 жовтня 2021 року) був чинним, то відповідно до витягу з Реєстру права вимоги № 175 від 05.05.2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , яке в подальшому перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а потім від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до позивача ТОВ « ФК « Ейс».
Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Ейс».
Ці договори факторингу є чинними, їх дійсність ніким не оспорено, а тому вони підлягають виконанню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що позивач не довів факту відступлення йому первісним кредитором права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором про стягнення заборгованості за яким позивач подав цей позов.
Звертаючись до суду із позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 825, 38 грн.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем ТОВ «Таліон Плюс», відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 21 835,38 грн., яка складається із: 18 269, 20 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 3 566, 18 грн. сума заборгованості за відсотками.
Відповідач фактично отримані та використані кредитні кошти у повному розмірі, в добровільному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» не повернув, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за тілом кредиту з урахування часткової сплати відповідачем заборгованості у розмірі 18 269, 20 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 3 566,18 грн. то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається із кредитного договору№ 952567165 від 14 жовтня 2021 року сторони, діючи відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом, що передбачено розділом 1 договору.
Cторонами було погоджено строк дії договору. Відповідно до п.1.7 кредитна лінія надається строком на 20 календарних днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період) а саме до 03.11.2021 року.
Згідно п 1.9.договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.l. виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 98,55 (дев?яносто вісім цілих п?ятдесят п?ять сотих) процентів річних, що становить 0,27 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданої ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», нарахування відсотків за користування кредитом у період з 14.10.2021 року по 03.11.2021 року здійснювалося у розмірі, погодженому у п.1.9. договору, та протягом погодженого в п.1.7 строку дії цього договору.
Окрім того, із вказаного розрахунку та розрахунку наданого ТОВ «Таліон» вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося не лише у погоджений сторонами договору строк до 03.11.2021 року, а і після спливу вказаного строку, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 1.9.2. кредитного договору, за умови продовження строку дисконтного період на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 485,02 (чотириста вісімдесят п?ять цілих дві сотих) процентів річних, що становить 1,33 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті.
Згідно умов п 4.2. строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених п.1.8. та п. 1.12.1. договору. У будь-якому разі зобов?язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.
Згідно п. 4.3. договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та погодженим сторонами умовам договору вимогу позивача про стягнення із ОСОБА_1 на його користь відсотків за користування кредитом у розмірі 3 566,18 грн, які складаються із відсотків, нарахованих протягом погодженого договором строку кредитування, тобто, за період із 14.10.2021 року по 03.11.2021 року, за ставкою 0,27 % та відсотків у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 04.11.2021 року по 31.05.2021 року.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення із відповідача заборгованості за відсотками правомірними та вбачає підстави для стягнення з відповідача- ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року у розмірі 21 835,38 грн.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, відсутності заперечень відповідача, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
Таким чином, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір) за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на відповідача ОСОБА_1 у розмірі 6056 грн (2422, 40 грн+ 3 633, 60 грн.)
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
Із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій, колегією суддів апеляційного суду встановлено що, звертаючись до суду апеляційної інстанції, представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» просив суд стягнути із відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6000 грн., та у суді апеляційної інстанції - у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до позовної заяви було долучено: договір про надання правничої допомоги №08/11/24-01 від 08 листопада 2024 року, копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору №08/11/24-01 від 08 листопада 2024 року про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 6 000 грн; копію протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №08/11/24-01 від 08 листопада 2024 року.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «Ейс» в суді апеляційної інстанції до апеляційної скарги було долучено: копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору №08/11/24-01 від 08 листопада 2024 року про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 6 000 грн.
Відповідно до п 3.3 договору про надання правової допомоги гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №08/11/24-01 від 08 листопада 2024 року.
Відповідно до п.3.4. вказаного договору після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 08.11.2024 року клієнту- Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» було надано виконавцем- Адвокатським бюро «Тараненко і партнери» такі послуги:
складання позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до боржника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року - 2 год. - 5000 грн.,
вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року -2 год - 1000 грн.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 30.05.2025 року клієнту- Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» було надано виконавцем- Адвокатським бюро «Тараненко і партнери» такі послуги:
складання апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року у справі №752/26694/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором№ 952567165 від 14 жовтня 2021 року -2 год.-6 000грн.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду встановила, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: вивчення матеріалів справи та складання позовної заяви зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.
За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції, врахувавши складність справи, суть спору,характер послуг, розгляд справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного провадження, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді першої та апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогуу розмірі 8 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 514, 526, 626-629, 1048, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України « Про електронну комерцію», ст.ст. 3, 4, 137, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» -Тараненка Артема Ігоровича задовольнити частково.
Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року скасувати на ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» ( код ЄДРПОУ 42986956, місто Київ, Харківське шосе, буд.19 офіс 2005) заборгованість за кредитним договором № 952567165 від 14 жовтня 2021 року у розмірі 21 835, 38 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місто Київ, Харківське шосе, буд.19 офіс 2005) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 056 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»(код ЄДРПОУ 42986956, місто Київ, Харківське шосе, буд.19 офіс 2005) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 8 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: