25 вересня 2023 року м. Київ
Справа № 757/12326/19-ц
Провадження: № 22-ц/824/6699/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Поліщук Н. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т. В.,
у справі за позовомОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та відшкодування шкоди,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що військовою прокуратурою Київського гарнізону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ст.. 356 КК України, а саме вчинення службовими особами військової частини НОМЕР_1 НГУ самоправства, що полягає у його, ОСОБА_1 , недопущенні до його місця проживання у гуртожитку, який розташовуй на території військового містечка. На теперішній час вхід до його помешкання замурований, а у будівлі гуртожитку здійснюється реконструкція. Постановою прокурора йому, позивачу, було відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, не зважаючи на те, що 9 місяців триває порушення його права на доступ до житла. За наведених обставин, просив суд визнати факт щоденного і безперервного порушення його прав, свобод і інтересів, що пов'язані із обмеженням його доступу до помешкання у гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати неефективним досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101, у зв'язку із чим стягнути на його користь за рахунок коштів державного бюджету України компенсацію за нанесену йому моральну шкоду у розмірі 893 160 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що Державою Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону( далі по тексту КСП ВОС ЦР) створено умови, за яких він, позивач, змушений страждати від триваючого у часі досудового розслідування кримінального провадження щодо вчинення службовою особою в/ч НОМЕР_1 НГУ кримінального правопорушення. Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, розглянув позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії, хоча він, ОСОБА_1 , таких вимог не заявляв. Його основою позовною вимогою є визнання неефективним досудового розслідування, а похідною стягнення моральної шкоди. Вважав, що рішення у справі ухвалено неповажним судом з порушенням правил предметної юрисдикції, оскільки вимоги про зобов'язання військової прокуратури вчинити дії належить розглядати у порядку, визначеному ст.. 303-307 КПК України, про що наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 року у справі № 640/21519/19 за його, ОСОБА_1 , позовом до військової прокуратури про зобов'язання вчинити дії, що виникли у зв'язку із поданням заяви про вчинення кримінального правопорушення. Предметом розгляду даної справи є його право на ефективне досудове розслідування, яке порушене тим, що події, відносно яких здійснюється вказане досудове розслідування, не відповідають подіям, зазначений у заяві про вчинення кримінального правопорушення; тривалістю здійснення досудового розслідування; бездіяльності уповноважених осіб ТУ ДБР м. Києва та КСП ВОС ЦП, їх ухиленні від здійснення досудового розслідування та надання йому, позивачу, статусу потерпілого, а також встановлення його фактичного місця проживання на момент вчинення злочину. Також, посилався на те, що рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню, оскільки рішення було ухваленою суддею, якому був заявлений відвід, і підстави заявленого відводу знайшли свої підтвердження у подальшій процесуальній поведінці судді. Суддя першої інстанції самоусунулась від проведення судових засідань шляхом їх систематичного відкладення, а також всебічного з'ясування обставин справи, причин і умов порушення прав фізичних осіб, які звернулись до суду, також позбавила права на оскарження ухвали про відмову в забезпеченні доказів.
За наведених обставин, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, закрити провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання вчинити дії, визнати неефективним досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101, стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 893 160 грн.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 березня та 04 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу Новов А. С. в інтересах Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що на теперішній час жодним рішенням суду не встановлено фактів незаконності процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи ОСОБА_1 . Сам факт оскарження та винесення судом процесуальних рішень не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і саме по собі не може бути доказом заподіяння позивачу моральної шкоди. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого суді, прокурора, гарантоване ст. 24 КПК України. У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 686/27885/19 вказано, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, і, відповідно, не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи. Разом з тим, посилання позивача на неефективність досудового розслідування не підтверджені жодними доказами, а факт оскарження ним процесуальних рішень органу досудового розслідування не свідчить про таку неефективність та завдання ОСОБА_1 моральної шкоди. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Валевич М.М. заперечила проти апеляційної скарги та просила рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ТУ ДБР у м.Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 62019100000000415 і № 42018110350000101 за заявами ОСОБА_1 .
Процесуальне керівництво здійснює відповідач у справі Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями посадових осіб та наслідками, зазначеними позивачем у позові. При цьому, сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій Державного бюро розслідувань неправомірними, за умови не доведення вищенаведених обставин, не являється достатньою підставою для висновку про наявність у справі підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Отже, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому, не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17, від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17, від 16 листопада 2020 року у справі № 686/1527/20, від 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 26 липня 2021 року у справі № 596/818/20, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Отже, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності, є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди, факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, а також вини в заподіянні цієї шкоди.
Сам факт довготривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018110350000101 не свідчить про протиправність дій уповноважених посадових осіб та завдання моральної шкоди позивачу, а отже не має наслідків цивільно-правового характеру.
При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення факту неефективності досудового розслідування у кримінальному провадженні виходить за межі повноважень суду під час розгляду цивільної справи, а ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскаржити рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Доводи ОСОБА_1 про те, що справу було розглянуто неповноважним складом суду не заслуговують на увагу, оскільки склад суду був визначений у відповідності до норм чинного законодавства, а той факт, що суд помилково зазначив що справа стосується зобов'язання відповідача вчинити дії, не вказує на порушення правил юрисдикції, як це помилково вважав позивач.
Щодо посилань скаржника на те, що рішення суду підлягає обов'язковому скасуванню з огляду на те, що у його ухваленні брав участь суддя, якому був заявлений відвід і підстави відводу знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що такі обставини не були встановлені під час апеляційного перегляду. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 21 червня 2022 року заявив відвід судді Остапчук Т.В., який був розглянутий 22 червня 2022 року у відповідності до положень процесуального закону. В задоволенні заяви про відвід було обґрунтовано відмовлено з огляду на те, що посилання на упередженість та необ'єктивність головуючого судді Остапчук Т.В не були підтверджені об'єктивними даними і по суті ґрунтувались на незгоді позивача з процесуальними діями суду під час судового розгляду.
В той же час,слушними є доводи скаржника про те, що його не було повідомлено про розгляд заяви, чим позбавлено доступу до правосуддя.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи 23 грудня 2022 року повідомлений не був.
Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК Українипорушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зважаючи на допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону, рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 рокупідлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
Н. В. Поліщук